Закрыть
Все сервисы
Главная
Лента заметок
Теги
Группы
Рейтинги

Приїхала мама.

19 июня´07 15:48 Просмотров: 247 Комментариев: 0
Забере від мене зимові речі.

Щойно була глобальна ревізія в шафах. Попхались у сумки теплі светри, смугасті шарфи та улюблене чорне пальто. Завтра я скажу їм: “До осені!”
Деякі з них вже не повернуться до мене. Ті, які я щоранку дістаю з шафи і щоразу думаю, що сьогодні для них не той день.
Ті, в яких я насправді просто не можу, хоча раніше чомусь могла. Просто не уявлю себе в них на роботі, на вулиці, на літньому майданчику “Великої ложки” в обідню перерву. Я завжди обожнювала речі за те, що вони ніколи, ніколи-ніколи не змінюються. Ніколи не зраджують, не тікають і не ображаються. Але, виявляється, тепер мушу ненавидіти саму себе – за те що змінююсь я.
Я довго обдурювала себе і їх. І тепер обдурюю, кажучи своєму дитинству: “До осені!”

А в небі в цей час народжується щось нове, акварельне і раціональне. Так, треба тільки бачити зараз небо. Вінець його творіння – серпик місяця-молодика, а поруч єдина на все небо ніжна блакитна зірка. Така маленька, ніби це щось занадто коштовне.

Шкода, що не можна так із думками. Шкода, що спогади не звантажиш у сумку та не відправиш у тридесяте царство, не сховаєш в могутню сімейну шафу.
Скільки б я не кидала думки. Скільки б я не думала і не втомлювалась думати. Скільки б я не казала собі: “Залиш це в минулому”.
Ці слова – наче серпик молодика: тоненький, загадковий, гострий, проте.... не здатний нічого перерізати.
Пожаловаться
Комментариев (0)
Реклама