Закрыть
Все сервисы
Главная
Лента заметок
Теги
Группы
Рейтинги

Істеричне.

25 июня´07 14:00 Просмотров: 220 Комментариев: 0
Півнеділі - істерично, захоплено, епатажно спала. Спала, відвернувшись до стінки. Спала, сопучи носом в подушку. Спала, витягшись не спинці і нахиливши голову до плеча. Спала, влягшись на бочок і звісивши з ліжка чотири лапи. Часом вставала і йшла блукати, а мала заливалася сміхом, така я була сонна і кумедна. Їла, читала трохи книжку, а потім знову спала.

Ще більше часу так само істерично дивилася дівіді. Сусідка розкошувала: до цього вона мало не щодня благала мене подивитись мультик, на що чула одне й те саме: “спати, Віка, спати.....”
А ще я істерично читала. А до цього істерично мріяла просто читати щось паперове, в обкладинці, із запахом друку. Але не можна читати серйозних книжок, якщо коже день читаєш одну товстезну книжку, достатньо серйозну, напхану конфліктами, сюжетними лініями та безцільними діалогами, в якій герой – ти сам.
Моя мала не ходить на роботу. Поки тривали мої істерії, ця світла хіпувата дитина дочитувала “Ідіота” Достоєвського, на якого врівноважено, усвідомлено та стійко пускала зворушені слізки.

Півсуботи я так само істерично блукала Петрівкою. “Я їду на Петрівку, - такі були думки. – Бачите? Їду! І від‘їбіться від мене всі, ви більше не придумаєте проблем, які завадять мені нарешті туди поїхати. Бо ваші власні проблеми більш ніяким дивовижним чином не стануть моїми....”
Розгубилася. Коли довго про щось істерично мрієш, і нарешті дістаєш – часто потім стоїш розгублений і не знаєш, що з цим робити. Зупинилася нарешті на Воннегуті (зобов‘язана ж колись почитати Воннегута, соромно) та на двотомничку європейської середньовічної літератури (жовте потріпане щастя в фіолетовій обкладинці – таке саме я взяла колись в бібліотеці, а потім шкода-шкода було віддавати).
Я довго вагатимусь, що із цього читати першим. Битва Мрії та Обов‘язку – настільки вічна, що сама по собі схожа на літературний сюжет.
Місто накривали хмари, вітер хотів знести кудись все живе і поскладати докупи, заляпав дощ, потім злива – і тільки тоді я схаменулася і, мокра, навантажена, попхалася до маршрутки.

Що це?
Мабуть, початок кінця.
Так страшно і невідворотньо звучить – Початок Кінця.
Чомусь всі думають, що якщо кінець – то обов‘язково чогось хорошого! Але ж у нашій довжелезній книзі часом закінчується і погане.
Ще понеділок, вівторок і середа. Чарівне слово “відпустка” вже колихається десь попереду примарним вітрилом із кольоровим шарфиком-сіточкою, який прикрашає тепер мою омріяну білу спідничку.
(На неділю я таки обрала Воннегута – варто ж виконати Обов‘язок, поки мені ще пофіг, що саме читати, і поки для мене ще існують обов‘язки.)

Відпустка – це коли чиїсь грьобані проблеми іще довго не стануть моїми.
Пожаловаться
Комментариев (0)
Реклама
Реклама