Закрыть
Все сервисы
Главная
Лента заметок
Теги
Группы
Рейтинги

І ще раз... "Нерви зі сталі"

5 июля´07 18:38 Просмотров: 327 Комментариев: 0
І
Дощ ллє невпинно,
Світло згасає.
Дощ зу пинився,
Життя завмирає.
Біль і кохання
Злились воєдино.
Стільки часу минуло,
Я – безумна дитина.

Дощ ллє невпинно,
Він – вже не свято.
Він відучився
Мені життя дарувати,
Він не забув
І не дає забувати,
Він - це лиш згадка,
Що я вмію кохати.

П-р:
Мабуть ти маєш сталеві нерви х4

ІІ
Ніч та минула,
Не минуло кохання.
Моє імя
Ти повторила востаннє.
Ти, мабуть, забула,
А, може, й не знала.
Ти навіть була зі мною,
Та мабуть не кохала.

Ніч та минула
І стільки часу до неї.
Скільки я вірив
У свої ідеї?
Ми залишались,
Щоб в ту ніч піти,
Завжди було “ми”,
А тепер “я” і “ти”.

П-р.

ІІІ
Щастя лиш спокій,
А не вічне кохання.
Буває кохання,
Буває останнім,
Воно часом приносить
Щастя й дитину,
А часом купує
Мотузку та мило.

Дощ ллє невпинно,
Я памятаю,
Як його ти любила
Я був тоді там.
Я не забуду
Ніколи й нізащо,
Ні твої очі,
Ні голос, ні плачу…

То звідки ж я знаю, що ти маєш сталеві нерви? х4

Я точно бачив,
Губи мають колір рубінів.
Я бачив очі,
Вони кращі сапфірів.
Я памятаю волосся
Золотом вкрите.
Я відчуваю ці руки,
Дотик шовком укритий.

Звідки ж я знаю, що ти маєш нерви зі сталі?
Чому відчуваю, що ти граєшся далі
Із моїм серцем uраєшся далі,
Цю іграшку ти розбереш на деталі.

Я добре знаю, що ти маеш сталеві нерви. х3
Я добре знаю, що ти маєш серце із льоду.
Пожаловаться
Комментариев (0)
Реклама
Реклама