Закрыть
Все сервисы
Главная
Лента заметок
Теги
Группы
Рейтинги

Я б нет хотіла, щоб ця річ зникла,тому ховаю її тут...

13 сентября´04 9:38 Просмотров: 359 Комментариев: 0
Mares come home to stay...
Як найжахливіші нічні страхіття - образи...Я не бачу в темряві ікони.Тяжко піднімаються і виходять з берегів закривавлені води.Небо безлике...На північ летить пташка мого смутку.
Рефлексії...Ревні турботи землі розпачу і час, який придумано для відчаю...Прислухаюся - скандує дощ, знаючи про сьогоднішній шабаш. Я не повірю, що комусь не страшно: я відчуваю холод страху у кінчиках пальців.Я не повірю, що комусь не лячно, бо знаю про плач у горлі комком терну.Я не розумію жалю.
Щасливий той, хто може відчути хоча б ненависть...
Лише обриси страхіть, які випускають на волю пташок мого смутку.
Кожного дня я прихожу на одне і те саме місце, споглядаю захід сонця і сутінки.Вони дають надію, що завтра, можливо я вже не прийду сюди...І сонце...залишає сліди крові на небі, ніби поранена тварина, гублячи рештки свого життя.Світило заліковує рани.
Дивно - завжди залишається тільки один колір - чорний - в спотворених формах світу.
Дивно - але я завжди стою на одному і тому ж місці, проводжаючи поглядом темних птахів і зустрічаючи язичницьку чорноту темряви і всіх примар, що йдуть спочити у світі людському.
А далі? Далі - як завжди: кров сонця і розмитий туман чорного спотвореного світу, поганські присмерки і невідомість, якою загрожує наступний день...Хрест.
Я не бачу в темряві ікони...

Feat.Paradise Lost -Draconian times.
Написано приблизно в кінці липня.Присвячено...та байдуже кому...
Пожаловаться
Комментариев (0)
Реклама