Закрыть
Все сервисы
Главная
Лента заметок
Теги
Группы
Рейтинги

газетна природа

28 декабря´07 20:13 Просмотров: 375 Комментариев: 2
Ми сиділи за столом. Обидва такі юні, без турботливі. Думали казна про що. На наших но¬гах висіли такі ж життєрадісні кеди. Ми переглянулися і посміхнулися. Посміхнулися справжньою дитячою сонячною посмішкою. Ми вирішували досить таки серйозну проб¬лему… вирішували що цікавого помістити в наступному номері нашої шкільної газети. Тобто не наступному, сьогодні вже початок лютого, а ми не здали січневий номер.
Та зненацька він підскочив і заявив мені: «Все, придумал, появилась колоссальная мысль». А я мовила: «Та невже, ну це дуже добре, не тягни».
«Да я вот подумал, может собрать у всех фотки с Нового года, все зимние фотки… и вообще опрос – кто как провел праздники, только оформить это все «по-нашему», ну ты по¬ни¬маешь, да?».
«Ну приблизно так… Цікава ідея… Ну, спробуємо… Пішли до класухи».
Ми вийшли зі своєї редакційної підсобки і попленталися на третій поверх. Все об¬го¬во¬рили з нашою Тетянкою на завтра щодо газети.
Все буде добре! Ми все здамо. Трохи з запізненням, але ж краще пізно, ніж ніколи.

З моїм редакційним супутником ми завжди витягали нашу нещасну шкільну газету… Як добре, що за цю справу ми завжди міцно тримаємося удвох. Разом ми – сила.

Ми розподілили газетні теми і розійшлися по хатах.
Вже вечір… На вулиці сутеніє… Я сиджу за компом і верстаю сторінку за сто¬рін¬кою… На мить я зупинилась і глянула у вікно… там було так казково, що дуже захотілося вий¬ти, поблукати районом. Але там так холодно…
Нехай… ох, зараз добре вдягнуся, закутаюсь, закину трохи печива, фотік, мобільний, чер¬нетку, ручку та мп3 у рюкзак і лину у той чарівний світ…
Вдягла усе найтепліше. Глянула на себе в дзеркало перед тим як виходити і дійсно сміш¬но стало. Ну, пішла.
Вийшла, а там таке свіже зимове повітря… так добре.
Ходила, блукала, фотографувала…
Але тут випадково наткнулася поглядом на невимушену, знайому постать, що кро¬ку¬ва¬ла неподалік. Ця людина мене зацікавила. Вона йшла спокійним, розміреним кроком… І теж милувалася природою.
Ну що, може, сфоткати?.. цікава картина.
Ой, ялинки-палиці, забула вимкнути блискавку!..
Невідомий обернувся, посміхнувся, і не змінюючи темпу почав підходити до моєї не¬вин¬ності. Я не знала куди тікати. На вулиці темно, нікого немає, такий глухий двір… я швид¬ко розвернула своє схвильоване тіло на 180 градусів, і не встигнула навіть підняти но¬гу для «великого пробігу заради життя», як почула голос: «Подожди, это же я… Ты че¬го, бафа?». Але я вже нічого не чула, мої ноги вже бігли хтозна куди… Але я розуміла, що маю зупинитись. Через секунду я зупинилась і вже була за 100 метрів від старту. Я знову роз¬вернулась і пішла до вже вмираючого зі сміху Похи. Я йшла, похитуючись, а моє по¬чуття страху повільно перетворювалося у нервовий сміх. Я підійшла до нього, і вже з reliefом обійняла, щоб до останнього впевнитися, що це він.
Ми стояли, потопаючи у дружніх обіймах… і сміялися, сміялися, сміялися до гарячих, ве¬ликих, веселих крапель сліз. Обоє такі «капусти», він кольорова, а я Брюссельська… за¬те не змерзли =).
Нам було все одно насправді які ми були, ми знали одне – ми смішні, нам добре разом, а ще ми знали, що стоїмо посеред темного, страхітливого подвір’я і як два придурки за¬ли¬ваємось сміхом…
Пожаловаться
Комментариев (2)
Отсортировать по дате Вниз
ЛегионеР    28.12.2007, 22:15
Оценка:  0
ЛегионеР
Красиво...Мило...Приятно было читать :62:
buffyk    28.12.2007, 22:15
Оценка:  0
buffyk
дякую!
приємно чути:)
Реклама