Все сервисы
Главная
Лента заметок
Теги
Группы
Рейтинги

без заголовку

1 января´08 22:35 Просмотров: 300 Комментариев: 0
Таке новорічне, схвильоване святкове відчуття… Ще б пак! До Нового року залишилось 2 години і 15 хвилин, а до приходу гостей лише 15 хвилин. Дійсно є чого хвилюватися =). Ми ніби все приготували, ніби все добре, але ж я знаю, що в останню мить, коли залунає дзвоник у двері, мама згадає чи то про серветки, чи то взагалі виявиться, що ми не нафарбувалися… А зараз поки усе в порядку. Може, цей Новий рік буде винятком і прихід гостей відбудеться з меншою метушнею… Та годі! Весь кайф у цій метушні… весь кайф Нового року у цій самій метушні.
Ввімкнула веселеньку музику… З нетерпінням чекаю приходу Похи. На жаль моя краща подруга не вирвалась… ну це нічого, від цього ми не перестанемо бути саме кращими подругами =).
Зненацька, крізь музику, метушливе бродіння мами по кухні, грюкіт, невдало поставленої каструлі, почувся дзвоник у дверях… До чого знайома мелодія та до чого схвильована.
Мама, поспіхом: «Ну чего сидиш?! Иди, открывай! У меня дел тут ещё…» – і знову поринула у смачний світ новорічних страв, у мелодію киплячих та гарячих звуків, гюркітящих та невдало поставлених каструль. А я з неймовірним та, обов’язково ж, новорічним калатанням у серці пострибала до дверей. Повернула замок, згадала глянути у глазок і ще з більшою радістю розчинила двері. Розчинила, ніби в поле, ніби з нестерпним бажанням вдихнути теплого літнього польового повітря… І не чекаючи жодного слова, я радісно йог обійняла і сказала:
– З наступаючим тебе!
Потім радісно і широко посміхнулася, і запросила його на протилежну сторону духмяного поля (що, як потім виявилось, вже пахло лише цигарковим димом).
Він зрадів такій приязній зустрічі і з твердістю та урочистістю вручив мені, вправно запакований, яскравий дарунок:
– Эт тебе! Надеюсь тебе понравится.
А я зі швидкістю вітру роздягнула його, посадовила у диван і линула за його подарунком. Він у свою чергу був здивований його формою і зацікавлений у тому, щоб якомога швидше йог розпакувати. Тому, виходячи з таких обставин, ми швидко домовилися не чіпати подарунки до півночі.

Ми дочекалися усіх. Звичайно, без запізнень не обійшлося. Але вже напіводинадцяту ми сиділи за столом і розливали одне одному різнючу рідину для першого визначного тосту.
Звичайно у спокої не залишили Поху, змусивши його проголошувати тост. Виходячи з того, що йому нема куди було діватись, він сказав краще з того, що міг сказати:
– Ну… я хочу выпить за то, чтобы в этом доме никогда не уменьшалось количество таких вкуснейших блюд и конечно их качество =). А вообще, хочу поднять бокал клубничного компота за то, чтобы наша дружба с этой замечательной семьей никогда не обрывалась.
Всі погодилися з тостом і швидко влили в організм порцію рідини. Після цього всі разом почали обслуговувати одне одного – передавати різні тарілки, пропонувати різноманітні смакоти. Почалося справжнє новорічне спілкування… Ми їли, пили, сміялися, слухали… Потім знову хтось виказав свій щойно видуманий «неповторний» тост. Потім знову… І так майже півтори години. Але в якусь мить я відчула на собі погляд Похи… Він дивився на мене непорушно, з дивною холодністю і зосередженістю. Посмішка миттю зійшла з мого обличчя. Я шепнула до нього:
– Поха, ти чого? Ти мене лякаєш…
– Извините, мы отлучимся на пару минут.
Ніхто не звернув уваги на його «дитячу» заяву і він не довго думаючи схопив мене за руку і потягнув в іншу кімнату…
Я перелякано:
– Що сталось? Ти чого?
– Баф, мне нужно с тобой серьезно поговорить.
– Ой, ну ти мене й налякав! Ти з таким обережніше, о’кей! =), – іронічно мовила я.
– Баф, я не шучу!
– Та все, все… Я тебе уважно слухаю.
І я, зручно вмостившись, зробила вигляд покірного учня.
– Бафуська… ты понимаешь…
Я мельком глянула на годинник і побачила, що вже без двох хвилин Новий рік, і вирішила, що це вже може зачекати…
– Пох, я звичайно все розумію, але давай це все обговоримо за 10 хвилин, пішли до всіх!
– Нет, подожди… я быстро… мы успеем. Баф, я специально хотел тебе это сказать накануне Нового года… может, чтобы это звучало как-то символично, что ли… Чтобы ты в эту полночь ощутила именно это чувство… чтобы ты что-то поняла… чтобы это для тебя было чем-то большим чем Новый год… Может чтобы ещё и было началом Новой жизни… В общем, все в твоих руках…
– Всьо в твоїх руках, всьо в твоїх руках, і даже я…
– Да-да, я именно об этом! Ты меня понимаешь?
– Ну, насправді, не зовсім… Ти вибач, але з тебе виливається така ріка різних схвильованих звуків та слів… а основного питання я зрозуміти не можу… «Всё вокруг, да около».
– Я все скажу, сейчас всё скажу.
Він став на коліно, подивився сумними і безнадійними очима мені кудись так глибоко, у душу, що аж сльози зібралися на очах… Та я мовчала… Я нічого не розуміла.
– Я тебя люблю! Так сильно, как силен маленький росток дерева, прорывающийся сквозь асфальт… Я тебя люблю так нежно, как хрупок и беззащитен, только что распустившийся маленький цветочек… И моя любовь настолько длинна, насколько вечен смысл бытия… А самое главное – моя любовь беззащитней чем пушинка тополя…
Я стояла з роззявленим ротом… стояла і не знала що робити. Чи закрити рот, чи впасти від шоку, чи розвернутися і піти за веселий святковий стіл… Мої думки метушилися не менше, ніж гості в сусідній кімнаті… але я їх зупинила, впорядкувала, змусила себе заспокоїтись, підняла знесиленого Поху з коліна й посадовила нас обох на свій диван. Я подивилася з найбільшою щирістю, що в мене була в очі вичавленого Похи і повільно сказала:
– Поха… я розумію, тобто я зрозуміла, що це є дуже важливим…
Зненацька мене на півслові переривають шалені овації гостей і гучний відлік секунд, як я здогадалася до Нового року… Але ми навіть не поворухнулися.
І я продовжила:
– Вибач, але я маю це все обміркувати… я цього зовсім не очікувала… лишень скажи мені, що ти мав на увазі? Що в моїх руках?
– В твоих руках все! Все – от начала и до конца, от а до я! Все, что касается меня – в твоих руках!
– Ну зачекай… Ти вибач мене за некоректне питання, але що я маю тобі сказати? На що я мушу відповісти? Чи що маю вирішити?
– Да в общем-то ничего. Извини, я наверное глупость учинил… Ты забудь! Забудь, и все. Пошли ко всем.
– Поха, зажди. Ми маємо це обговорити. Це не може чекати!
– Ничего, подождет…
І ми знову поринули у свято, що вже здавалося просто чимось штучним… або якоюсь гарною маскою, що мала приховувати щось жахливе. Вже було не до родичів, не до друзів… я думала лише про нашу розмову.
Ну і для чого ти брешеш сама собі? Зіпсувала усім Таке свято… Треба було все йому сказати, а не прикидатися останньою ідіоткою. І як він себе зараз почуває? І що він лише зараз думає! Страшно уявити!

Усі розійшлися… Четверта ранку… чи ночі. Я вже не знаю. Я прожила вже чотири години у Новому році. В хаті стало так тихо… трохи сумно… але мій вир думок не давав мені дуже сумувати.
Я знову зайшла у свою кімнату і помітила подарунок. Я ж його так і не подивилася! Я повільно, немовби підкрадаючись, підійшла до таємного, невідомого об’єкту… взяла яскравий пакунок, обережно відкрила і від здивування присіла на, на щастя, стоячий поруч диван. Відкривши цю прямокутну скриньку, я побачила ніжну невеличку квітку. Вона була у не менш цікавому горщику. Квітка біла, по краєчку з вишнево-червоним оплямленням… Це новорічне створіння мене зачарувало. Під стінкою пакунка я помітила невеличку листівочку. Я обережно розгорнула її і побачила яскравий напис: «ЯТЛ. Той навеки ПОХА». На моєму обличчі з’явився легкий смайл… приємно не те слово. Який Він Уважний…
І вже через 10 секунд до мене прийшла СМС: «Ещё раз с Новым годом! Я уже дома, доехали нормально. И огромное спасибо за подарок… Фотка просто ммо. А шаффик будет теперь моим талисманом и зимой и летом». Я глибоко вдихнула свіжого повітря, з розчиненого вікна і пішла дивитися свій перший цьогорічний сон… Бажаю усім спокійної ночі!

Новий день… Щойно розкрила свої сонні оченята – задзвенів мобільний. На дисплеї світився веселий Поха. Я натиснула на зелененьку кнопку і піднесла телефон до вушка…
– Ало
– Привет… слушай, я хотел у тебя спросить – может ты хочешь, чтобы я тоже разговаривал на украинском языке?
Пожаловаться
Комментариев (0)
Реклама