Закрыть
Все сервисы
Главная
Лента заметок
Теги
Группы
Рейтинги

ЇЇ ЖИТТЯ

11 января´08 21:28 Просмотров: 271 Комментариев: 0
Вчора


Любов не може бути гріхом,
адже любов це дар Божий

Ще один ранок, який принесе за собою сірий похмурий день….
Вона їхала в інше місто, по роботі, зміняючи колегу який несподівано захворів. Дві години в дорозі тягнулись неймовірно довго, бо в голові снували думки, які хотілось відігнати геть, але вони ніяк не хотіли йти…
Перед дверима філії вона натягнула на обличчя «чергову» посмішку і робочий день розпочався.
Десь за чаюванням вона звернула увагу на високого мужчину з яким досі не була знайома. Кілька фраз, як дань ввічливості, і знову робота. Але тепер серед її думок з’явилась одна, яка трішки її насторожувала, хоч і не мала чіткого формулювання. Вона думала про Нього… Але вже по дорозі додому ця думка зникла, чекали щоденні домашні справи.
Через тиждень Вона знову їхала на роботу, але звичний сценарій був порушений Ним. Він сидів поряд і дві години розказував байки, щоразу повторюючи що на наступний раз буде день студента…
Вона практично не чула його теревенів, дивлячись в його очі Вона бачила щось незрозуміле для себе… Він пригощав її солодощами і намагався передбачити кожне бажання, що зовсім витіснило похмурі думки.
Знову минув тиждень. Вона стояла на пероні і дивлячись в нікуди чекала його (хоч це не було помітно). Вони їхали разом і вперше за багато днів їй хотілось посміхатись….. Посміхатись для нього….
Вже на роботі виявилось що у нього день народження. Настрою збиратись за загальним столом не було, тому вона швиденько втекла, в надії що про неї забудуть. Але він прийшов і таки вмовив піти до всіх. Вони сиділи разом, він приділяв їй всю увагу, щораз додаючи: «Моя Наталя….»
Їдучи додому вона зловила себе на думці, яка її злякала. Їй хотілось його поцілувати, хотілось притулитись до нього, відчути обійми його рук…. І вже не мало жодного значення що цього робити не варто, адже кожного дома чекає сім’я…
Вони довго цілувались в парку біля її будинку…. Цілувались відчуваючи себе 16-річними підлітками….
Потім були зустрічі, прогулянки вечірнім містом, поцілунки під світлом місяця….
Вона тікала з дому вигадуючи сотні причин, щоб побути з ним хоча б годину… Вона п’яніла від його поцілунків, його дотиків….Він називав її «мій подаруночок»….
Він приніс в її життя промінчик сонця і вона віддавала себе до краплини. Вона хотіла подарувати йому всесвіт, зробити йог щасливим… адже Вона була щаслива….завдяки йому


Сьогодні


Плакати нема за ким
Тішитися нема підстав
А жити просто так немає сенсу



Щось сталось. Вони запланували провести разом вихідні, а він відмовився в останній момент. Жодної конкретної причини…не вийшло….пробач…. Вона три дні вешталась по коліжанкам і плакала в подушку….
Він перестав дзвонити… При зустрічі став ввічливо-проходним….і більше не називав її «мій подаруночок»…
Її щастя тривало місяць…В душі не згасала надія, що він зателефонує… Вона гіпнотизувала телефон….але марно…Вона писала йому смс-ки, але він не реагував на них… Вона знову повернулась у сірі похмурі і безрадісні дні…
Навіщо гримати у зачинені двері, збивши до крові свої кулаки, якщо вона пройшла крізь тисячі таких дверей і ніхто не відчинив їй? Навіщо кожного разу сподіватися на виняток, якщо він лише підтверджує незаперечне правило?
Як пояснити, що життя без нього втратило сенс? Що остання соломинка, яка тримала її в океані – зникла? Що ночі перестали світити зорі, що сонце стало сірим…


Завтра


Будь-яка біль, яка нас не вбиває –
робить нас сильнішими



Хтозна що буде завтра… Можливо вона знайде в собі сили і переживе цю біль. Стане сильною…і мудрою…
Пожаловаться
Комментариев (0)
Популярные заметки Nata_Podarynok
Реклама
Реклама