Закрыть
Все сервисы
Главная
Лента заметок
Теги
Группы
Рейтинги

Друга зустріч...

1 декабря´04 19:13 Просмотров: 338 Комментариев: 0
Вони стояли у метро. Вони не бачилася 2 роки. Скільки всього змінилися. Але не для нього. Вона й досі залишилася анхеликом. І на доказ свого кохання він привіз подарувати їй маленького Анхелика, якого він знайшов на розкопках. Сам розкопав, почистив, відреставрував, і при першій же нагоді привіз своїй коханій. “Йому понад дві с половиною тисячі років, як і сила мого кохання...” – ці слова він мріяв сказати їй всю дорогу до неї.
Але...

Вони стояли навпроти один одного. Він дивився в її безтурботні очі. А вона з легкістю говорила.
- Костя, дитинко. Пробач мені. Так багато часу минуло. В мене з’явився інший, і я ого люблю. Час відстань, зробили свою справулу. Я писала тобі. А як в тебе справи??
Вона безтурботно посміхалася, а він не вірив, він ще досі не вірив що це кінець...
Тримав рука в кишені, а в долоні Анхелик. Якого він так мріяв подарувати коханій. Міцно стиснувши руку він відчув якусь вологу, але намагався не звертати на це увагу. Він так довго її не бачив і тепер... ловив кожний порух.
- в мене? В мене все добре. Ось заїхав не на довго.
- Агов? Костю, що це таке, ти мене не слухаешь! А думками десь линеш далеко... в тебе дівчина? Розповідай мені цікаво...
І вона з не прихованою цікавістю приготувалася його слухати. Та він мовчав.
- Ну що це робиться? Про що ти думаешь? Ти збираешся зі мною розмовляти.
- Марино... ти знаешь як я до тебе ставлюся... не питай мене.
Тут вона зрозуміла все. В котре відчула себе дурепою, але спробувала так само безтурботно дивитися йому прямо в очі.
- Розуміешь я приїхав не на довго... Друзі?
- Звістно друзі...
- Мені вже пора йти, вибачай якщо що...
- Ми завтра зустрінемось?
- Ні.
- Чому?
- Я не хочу.
- Твоя справа. Ну то бувай...
- Бувай....
І вона пішла. Він довго дивився їй в слід, як боляче йому було. Він дістав руку з кишені, і розтиснів долоню, в багряному озері тонули уламки Анхелика. Він зтиснув його ще міцніше і пішов куди вели ноги....

Так відбулася ця зустріч. Чи мали вони шанс на свое щастя, ніхто не знае. Лише уламку Анхелика, якому дві з половиною тисячі рокі... напевне втратив свое життя.

Вона посміхалася. І продовжувала дивитися на уламки маленького янгола у себе на долоні. Як він потрапив до мене? Просто, ця зустріч хочай мала, та не була останьою.
Пожаловаться
Комментариев (0)
Реклама
Реклама