Закрыть
Все сервисы
Главная
Лента заметок
Теги
Группы
Рейтинги

Перше прощання...

1 декабря´04 19:14 Просмотров: 304 Комментариев: 0
Вона поринула у спогади.

Дві постаті стояли над річкою. В цей морозний день мала хто вибиреться в таку даль, від поселення. Але це був останій день. День коли вона могла до нього доторкнутися, коли вона, як ніколи могла відчути їхню близкість. День який мав поставити крапку. Але не поставив.
Якщо прислухатися до тиші можна почути як вони шепочуть...

- Маринко дитинко, я , я не знаю що відбуваеться ... я ще так ніколи нікого не любив.
Я не хочу тебе відпускати. Я не хочу щоб ти їхала. Кохана...
В його словах було стільки смутку. Стілки туги. В серці щось палало, вона дивилася на нього, а на очах бриніли сльози.
- Маленький мій, дитинко, не сумуй. Чуєш??? Коханий все буде добре, чуєш?
Вона притягла його блище до себе, і доторкнулася тремтячими губами до чола. Скільки думок було в її голові. Але вона розуміла, розуміла що цей день більше ніколи не повториться. Вона більше ніколи не відчує теплоту його погляду, щиристь слів, простоту і легкість почутів. Розуміла... І це ще більше гнобило її. Вона намагалася полишити ці думки. Втопити їх тут у крижаній воді річки, ала не могла. І вони знову і знову кружляли навколо неї, сідали на плечі, лізли в серце.
- Важко, мені здаеться що якщо ми будемо прагнути чогось, то обов’язково досягнемо. Все буде добре, кохана моя, я тебе люблю так, як ніхто нікого не любив і не буде любити. Люба моя, Анхелик ти мій...
- Анхелик??? Що се?
- Янгол... це по нашому по закарпаться. Ти справжній янгол... Ти-мій Анхелик.
Він посміхнувся. А її сердце здригнулося, та він продовжував.
- Ти така чиста, світла, як зірка в небі... Я таку як ти ніколи не бачив. Навіть не мріяв. І ось тепер я тримаю в руках найдорожче в цьому світі- свого Анхелика.
- Стій, більше не говори нічого.
На її очах забриніли сльози. Вона підняла очі в небо і почала ловити зірки. Зірки що падали з неба, дарували тепло і неймовірну легкість, а згодом танули маленькими струмочками. І вже не було видно де минулі зірки, а де гарячі сльози. В тім не було різниці. Її серце, палало вогнем. Їй було боляче і водночас дуже приємно. Ця мить дарувала нове життя, нове світобачення, і руйнувала минуле. Так чи іначше вона втамувала біль, зібрала всю силу в руки і спробувала жити ціею миттю....
- Ти завжди будеш зі мною... такою якою ти є... моїм маленьким Анхеликом...
Вона не знала що відповісти, стільки всього відбувалося в її душі, вона просто не розуміла. Тому мовчала... Він подивися на неї здивованими очима, і злякався.
- Щось не так люба? Кохана моя, Анхелик мій ....
Він став навколішки і продовжував...
- ти мене любиш? ... Боже, що за дурні питання, не відповідай люба мовчи, тільки пробач мене йолупа, пробач...
Вона спробувала отямитися, намагалася підняти його з колін. Та нічого не виходило.
- Так, буду буду завше з тобою.
І вона зробила зусиля над собою, щоб повірити в свої слова. Лише одна думка втішала її: сьогодні поїду, все обміркую.
- Люба моя, я ні на хвилинку не сумнівався в твоїх словах. Люблю тебе...
Він підвівся з колін, і почав кричати у весь голос...
- ЛЮБЛЮ, ЛЮБЛЮ, ЛЮБЛЮ....
- І я тебе.
Тихо майже беззвучно промовила вона.


Йшов час, листи, що вони писали один одному не збереглися... єдине що залишилось це тепло, і щиристь що не зможе змити вода, і стерти час.
І ось настав час до наступного спогаду. Якна мене, це ще один доказ того, що перше кохання не забуваеться.
Пожаловаться
Комментариев (0)
Реклама
Реклама