Закрыть
Все сервисы
Главная
Лента заметок
Теги
Группы
Рейтинги

поезія Івана Малковича

20 января´08 14:00 Просмотров: 3114 Комментариев: 0
*

Я загубив свій ключ: я голочку соснову
назвав своїм ключем — І загубив чомусь,
і чОмусь не знайду, й, відшукуючи, знову
знаходжу не його — і до дверей тулюсь.
Я всі ці довгі дні ключа свого шукаю,—
я загубив свій ключ? я мав його чи ні?
який він? і чому так пахне він мені,
як голочку сосни у пальцях розтираю...

[11-16 червня 1985]

* * *

При цих деревах, в цім ладу,
в поривах духу, руху впертих
десь притулитися в саду
і хоч би трішечки померти.

Бо вірші — що? — якби хотів
сказати ними стан цей чистий,
то ніжні жилочки рядків
потріскали б від туску й тиску

Бо як печально знати все ж
в кассандриній трагічній тиші,
що в цім саду ти не помреш
і вічних віршів не напишеш.

[15 травня 1982]

***

З НАРОДНИХ МОТИВІВ

Дівчинко моя фіалковая,
чом ти мене не любиш? —
чорний кінь прийде, свисне на мене —
тогди плакати будеш.
Кулі летіли, в мене цілили —
я за листя ховався:
яворовий лист до серця притис—
і не вбитим зостався.
Летіли кулі тонкі, стальові —
кучері розчісували:
із серця нишком в зелену фляжку
мед-пива наточували.
А літа мої йшли, мов косарі
по залізному мості;
я листи писав — їх тобі несла
синя рибка на хвОсті,
Дівчинко моя фіалковая,
я ж собі й не гадаю,
що бистра вода рибку понесла
до чужого Дунаю.

[23 березня 1985]

***

НЕЩАСЛИВЕ КОХАННЯ

Я стану ягуаром...
Х.-С. Чокано

Сніг опадав. Птахи, як і плоди,
опали швидше. В небі гасла осінь,
і я хотів, щоб, видихнувши: «ось він»,
в тім снігові мене впізнала ти.
Хотів я стати снігом. Але — ні:
я стану павучком — і з павутини
тобі літак сплету, щоб він за сніг
був легшим, й на губах моїх не гинув.
Я стану явором: зайди у тінь мою
і притулись до крони молодої
або у листя тепле, як в долоні,
впади — я м'яко листям постелю.
Ти накажи лиш: я за ніч одну
зведу палац на озері найглибшім,
а потім стану льодом найкрихкішим —
і, заманивши,— всіх на дно зведу.
Я стану яструбом: в пориві самоти
я викраду тебе — і в хащах чорних,
кохаючи, розідру тіло, щоби
побачити, чи серце маєш ти.

***

ПРОВИНА

Ми провинились, боже; ми — в болото
насіння кинули. Воно ж—росте:
так плавно вгору тане і цвіте,
мов протилежність свічки. Боже, що то?
Як з ночі корабель, гряде воно; проте
ще ніч сердець не встигло розколоти.
За себе більше вже, всередині — пусте:
повзе з закритих космосів болота.
Згортає простір, в небо зазіхає,
грунти скуповує за безцінь, бо ж вогонь
пашить ще в нього в зародку,— лякає...
О боже, руки відірви від скронь,
бо це не квітка, це вже пожирає
нас наша глупота із наших же долонь.

***
ОЧІКУВАННЯ

Знову марчіє трава,
всюди присутність утрати:
час нерозталим словам
з листям — назад прилітати.
Затінок власних дерев
вічно з собою ми носим —
й віримо, що не помрем:
просто прокинемось —
осінь;
тільки побачимо лиш,
виріям пам'ять віддавши,—
там,
де колись ми пройшли,
в просторі — обриси наші,—
нами насичений світ —
де ж ми ізвідси підемо?..
Просто — за крайньою з лип
в тінь свою
мовчки
вкладемось.

[1984]

***

ЛІТОПИС

В з'ясуванні колін і племен
кров пустив я собі, й під лупою
проступили в літописах вен
Херсонес і вітри за Сулою.

Сонно в крові хитнулись віки,
аж із дна — в каламутному чині
звирувалися вірні жінки,
покосились похмурі мужчини,

княжий меч мій клякнув у золі,
покороблений рідною кров'ю;
як буряк — зимував у землі
мій прапрадід униз головою,

й заглибали, мов наглі ножі,
у глибокі, безкрайні тераси
дикі, горді, нервові мужі —
монотонний, упертий труд раси, —

і ніде, і ніщо — сто століть
мої очі літопис читають
про народ, що не може дозріть —
мов абортом його виривають.

[червень-вересень 1990, 1996]

***

БУКОЛІКА З ЄВШАНОМ

З гір — з гостини — вертають вони,
і лошиці несуть молодиць:
у жінок під серцями сини,
і лошата — в лошиць.

Будуть знову коні й мужі
однакові бачити сни,
будуть гризти ночей коржі
й нюхати євшанй,

Будуть гнати скажено овець,
вірних травити псів,
що каганчиками язиків
світять шлях

навпростець.

Западуться сімсот стежин,
ззайчатіють вовки,
як летітимуть до дружин
коні і пастухи.

У хатках, що присипав сніг,
у стаєньках —

стократ

цілуватимуть риси свої
у синів і лошат.

[19-23 вересня 1992]

***

З НІЧНИХ МОЛИТОВ

Господи, літа стебельце
всели до самітніх душ,
дай кожному звити кубельце,
і не поруш.

Хай кожен в цім світі спасеться,
хай світить з-за темних круч
довкола кожного серця
віри твоєї обруч.

[3-9 травня 1992]

***
(с)
Пожаловаться
Комментариев (0)
Реклама
Реклама