Закрыть
Все сервисы
Главная
Лента заметок
Теги
Группы
Рейтинги

Герой легенди (незакінчена зла казка)

30 января´08 13:02 Просмотров: 288 Комментариев: 0
Герой Легенди.



Нічого у світі не існує просто так. Хтось керує потоком нашого життя. Ми ніби герої однієї великої легенди – байки, яку будуть переповідати нашим дітям.

Десь у кімнаті накрапала вода. Тоненькою цівкою вона сочилася з труби. Запах сивої давнини, як запах гнилих дошок дірявого даху на другому поверсі, пилом осідав на штуковинах, які колись були меблями на першому. На сірості стін колір шпалер переходив у колір зеленого моху. Сумне осіннє небо заглядало туди крізь розбиті шибки. Ось зараз почне накрапати дощ. Але морок сочився крізь стіни і вкривав будинок містичним саваном. Мертвий сад і сімейний склеп доповнювали цю картину. Старий будинок дихав повільно і тяжко. Таким я його бачила кожен день.
Все навкруги цього будинку здавалося було мертвим. Покинуті будівлі тихо шепотілися між собою – осінній вітер не давав спокою цій містині. Дерева скидали останні залишки пожовклого листя з сумом і журбою, ніби востаннє. Тут було так тихо, що навіть моторошно. Всі у тиші приклонялися найдавнішому будинку в цій окрузі – садибі сім’ї Онестів.
Саме Владислав Онест заснував наше місто 500 років тому. Зараз воно стоїть трохи далі від цього району на захід. Історія цієї сім’ї вкрита безліччю таємниць, які не одне покоління Онестів забрали з собою на той світ. 40 років минуло як Анна, остання з Чесного роду, віддала пеклу душу.
То були таємниці, жахливі таємниці, що досі живуть у легендах. Але ці казки для людей, та не для мене – Фобі, демона людського страху. Я певно знаю, що Онести – найдревніший демонічний клан, що Владислав уклав угоду з самим дияволом, щоб уникнути смерті. Тепер кожен з його нащадків не матиме душі. А той наділив його страшною силою – вбивати людей поглядом. Так, це звичайно не дихати вогнем і літати на мітлі, але цей дар пекла зробив його демоном, багатим землевласником, вбивцею. З покоління в покоління сила переходила його нащадкам, збільшуючись, як хвиля у морі людського горя. Але один з його синів, Алек, все ж таки мав душу і мав силу, могутнішу за силу батька. Срібний меч і відчайдушність робили його ще могутнішим. Владислав боявся загинути від руки власного сина і обміняв вічне життя його родини на те, щоб Алека замкнули в пеклі на 500 років.
Тому цей старий будинок стояв на перехресті двох світів – людського і демонічного. Пекло забирало до себе грішні душі, випускаючи у світ людей демонів, таких як я, Фобі.
Проте я тут з благородною місією – охороняти пекельний портал, щоб жодна жива душа не змогла увійти в будинок Чесних. У цьому будинку ховається величезна сила, сіра сила, яку не може використати ні Добро, ні Зло.
Спокуса відкрити ці двері існувала завжди після смерті Анни, останньої з роду Онестів. Щось притягує сюди людей. Тому я тут. Нічого, окрім страху не може зупинити людину. Страх, яким я володію втричі сильніший за цікавість. Коли я бачу людину, я знаю чого вона боїться. Тому я починаю її ненавидіти. Я розумію, що її існування безглузде, бо вона не знає чого боятися. У цьому світі є речі жахливіші за смерть рідних, навіть за власну смерть.
Я – Фобі, демон страху. А хіба є щось безглуздіше за страх? Саме він заважає йти вперед, саме він зупиняє перед невідомим. Тому люди так мало знають про все, що їх оточує. … Байдужість, ось що руйнує цей світ із середини.
Я – Фобі, демон страху. Навіть я чогось так боюся. И це не дивно. Скоро ворота в пекло відкриються і Алек вийде на волю. А сіра сила тепер буде належати йому. Все так, як у легенді, божевільному пророцтві. От що дійсно мене лякає, змушує плакати і битися головою об стіну.

З’явиться воїн, що не бачитиме межі між Добром і Злом. Він або з’єднає пекло з раєм або знищить цей світ…
Пожаловаться
Комментариев (0)
Реклама
Реклама