Закрыть
Все сервисы
Главная
Лента заметок
Теги
Группы
Рейтинги

Христина Стебельська: «Фестиваль «Мій рідний край» – це справжній медійний майстер-клас»

Отредактирована 19 сентября´14 11:31 Просмотров: 849 Комментариев: 23

Вже багато років поспіль осінь розпочинається для Ужгорода передзвонами Міжнародного фестивалю телелерадіопрограм для нацменшин «Мій рідний край», Львів запрошує скуштувати книжкові новинки на Форумі видавців, а Чернівці – побавитись словом на Міжнародному поетичному фестивалі Meridian Chernovitz. У болючий час війни на Сході, Захід підтримує його віднайденням нових смислів: у думці, слові, кадрі. Сьогодні, коли лише силою любові можна об’єднати Україну, такі події особливо піднімають дух, згуртовують, дарують віру в «завтра». Три роки тому мені довелося шукати ці смисли, визначаючи  переможців фестивалю-поєдинку «Мій рідний край». Що тоді показували і чим пригощали? Як швидко іноземці вчать українських пісень? Яким є телевізійне дзеркало життя національних меншин в Україні? 

 

Нудьга журі не з’їла. Було переглянуто й проаналізовано 51 роботу з України, Угорщини, Австрії, Румунії, Словаччини. Українські телепрограми на конкурсі виглядали дуже достойно. Скажу відверто: баталії між членами журі доходили до кипіння. Треба було не просто виробити критерії оцінювання, але й кожну оцінку аргументувати фактами. Досі зберігаю товстенний фоліант вражень від кожної стрічки. Перше місце отримала телевізійна програма Херсонської обласної держтелерадіокомпанії «Коли рання встане зоря», автором якої є Тетяна Левандовська. У ній професійно й дуже переконливо розкривається трагічна історія репресованих у 1937 році етнічних поляків, жителів села Правдино Херсонської області, а також – відродження польської духовності і культури серед польських переселенців сьогодні. Друге місце журі віддало роботі «Білий вовк» Андрія Штілюка (Регіональна компанія ТВІР ЯСИ, Асоціація Телебачення Румунії). Третє – завоювала робота Ярослава Гнеся з Івано-Франківської студії «Галичина» під назвою «Наперекір забуттю». Про цю програму – окреме слово, адже в ній відтворена історія забутого нині народу – караїмів. Фільм показує, як на основі трьох-чотирьох фотографій і кількох могил цвинтаря можна реставрувати спомин про колись великий народ. Сьогодні у світі лишилося кілька тисяч представників цього етносу, і багато з них забули свої корені. Караїми та українці – гарні сусіди. Тому нам як нації, яка має незалежну державу, важливо віддати данину незвичайному народові, що проживає на нашій землі.

Загалом представлені на фестивалі стрічки розповідали про представників інших національностей, які гідно виконують своє призначення: малюють в Україні картини й ліплять скульптури, будують будинки та дороги, навчають танцю, грають у філармонії, служать у церквах й моляться за українців. Автори у своїх фільмах говорили про органічне співіснування звичаїв різних народів на території України, участь національних меншин у місцевому самоврядуванні, навчання іноземних студентів в Україні, особливості життя в прикордонних областях нашої держави. Була вражена художнім дзеркалом людських доль. Знайти героїв, які пережили фантастичні події – високий формат професії. Наприклад, творці з Миколаєва у фільмі «Циганське щастя» зобразили долю рома, яку досліджували впродовж 11 років. Спочатку бачимо його заснулим під ялинкою хлопчиськом, потім помічаємо в юнакові риси вже дорослого чоловіка, який побував у в’язниці й встиг скуштувати, почім ківш лиха. Яке ж воно – ромське щастя? Особистість одного героя розкрила проблему життя всієї нацменшини. Запам’яталася й документалістика, у якій історія та сучасність нерозривно поєднані і мають продовження й нині. Деякі влучні деталі дозволяють пізнати правила життя етносу. Наприклад, у фільмі «Лист з минулого» (Одеська облдержтелерадіокомпанія, автор – А.Іванова) старий лист діда-болгарина «прочитано»  режисером так, що ми змогли осмислити геноцид сталінських часів по-новому. Цей фільм отримав приз за кращу режисерську роботу.

Радіо та телебачення виробляють мову коректності висвітлення проблем етносів та мігрантів. Адже спочатку було Слово! А потім уже світ напрацював Загальну декларацію прав людини Генеральної Асамблеї ООН, документи Ради Європи, Організації з безпеки та співробітництва у Європі.

У багатьох фільмах старання українських творців помітне на першій хвилині. Звісно, не обійшлося й без огріхів. Деякі програми зроблені як енциклопедії, де журналіст виглядає переконливим експертом. З іншого боку, кількість фактажу не завжди грає на руку якості. Перенасичення фактами призводить  до втрати енергетики. Автори забувають про чітку структуру, починаються повтори, фільм втрачає кульмінацію. На це треба зважати, адже телевізійні закони стилю й ритму ще ніхто не відміняв. Окремо слід згадати про інтерв’ю. Усі бесіди я уважно слухала й вивчала. Для мене це – вищий пілотаж, адже тут журналіст має делікатно увійти в контакт довіри героя. Тема розкривається тільки тоді, коли забуто про камеру. Але інколи відчувалося, що автор не зумів розпізнати у відповідях смислових родзинок, зачепитися за них, розвинути – натомість якраз у них є природні початок і кінець програми. Правду кажуть: мистецтво – в деталях, а тому їм треба присвятити час. Деякі фільми не відповідали поставленій меті фестивалю (показ життя національних меншин, розмаїття їхніх культур, побуту, відродження та збагачення духовної спадщини й традицій). Адже одна справа – показати, як живуть нацменшини в певному регіоні, їхні традиції та побут, а інша – сформулювати й вирішити їхні проблеми. 

Проте фестиваль – не лише робота, але й багато здивування та позитивних вражень. Відкриття і закриття конкурсу проходило в Ужгороді, проте впродовж чотирьох днів журі працювало в Яремчі. Судді з-за кордону таки пізнали Прикарпаття. За люб’язного сприяння Івано-Франківської обласної державної телерадіокомпанії ми мандрували стежками Івана Франка на Верховинщині,  бували у храмах і граждах Криворівні, в музичній садибі Романа Кумлика, де «гуцульської» грали й співали навіть ті, хто вперше чує дримбу й українську.

Іноземці зізналися: радо привітаємо вас у Євросоюзі, але не загубіть себе, бо те, чим розкошує ваша історія та мистецтво, в Європі вже втрачено. Цей акцент звучав не раз. Правду кажуть. Пишаюся зарубіжними колегами: за чотири дні на Івано-Франківщині вони «щебетали» українською і почувалися абсолютно вільно й природно в нашому колі. Пишаймося генієм рідної мови! Такі заходи ще раз підтверджують: Україна – толерантна й інформаційно приваблива для Європи і світу держава. 

Міжнародні музики під зорями Коломиї – наступна несподіванка. Музичний редактор словацького радіо, віртуоз-скрипаль знає безліч українських мелодій. Під час переїздів в автобусі не шкодувала свого голосу, співаючи національних пісень. Адже повинні були довести: ми – співоча нація! 

Про смакоти, якими нас пригощали, змовчу, бо мусила худнути місяць. Не влажилася в жодну спідницю. Коли бануш так смакує, забуваєш, що ти – на роботі та й ще – співголова журі. До того ж, у межах фестивалю під час проведення Днів Австрії та Словаччини ці країни привозили свої мистецькі колективи та пригощали національними стравами. А їхні кухарі змагалися у приготуванні українського бограча. «Мій рідний край» – професійна студія майстер-класів наших і зарубіжних профі. Фестиваль має перспективу, він дуже позитивно впливає на поліпшення роботи обласних державних телерадіокомпаній. Особливі акценти – на відмінностях у підходах до роботи європейських та українських телевізійників. Європейці все більше стають на рейки швидкості, глобалізації, бізнесовості інформаційної сфери. Головне в них – суха, швидка, точна інформація. Але їхньому телебаченню бракує душі, а це – лейтмотив українського телевізійного світу. Наша інформаційна сфера живе образами та метафорами. 

Фестивальний продукт – особливий. Він вимагає від журналіста повної віддачі, особливого ставлення до сюжету, намагання наповнити його знаковими та несподіваними акцентами. Такі поєдинки – хороший стимул розвиватися. Десять фестивальних днів на Івано-Франківщині та Закарпатті довели: телевізійники та радійники Європи змінюють світ на краще!

Христина Стебельська

 

Пожаловаться
Комментариев (23)
Отсортировать по дате Вниз
siemens_mc60    15.12.2004, 10:43
Оценка:  0
siemens_mc60
Белки - это безумно клево!
У меня напротив окна живут 2 белки на сосне, утром смотришь - душа радуется...
Есть еще на этой земле чистое. доброе, вечное.....
Liberte    13.12.2004, 11:05
Оценка:  0
Liberte
аха) иногда пускала по друзьям бегать... новых людей он метить особенно любил :)))
Liberte    13.12.2004, 10:43
Оценка:  0
Liberte
эээхх.. пригорюнилась соскучившись за своей белкой..
ЮННАТ    13.12.2004, 10:43
Оценка:  0
ЮННАТ
В клетке держала ?
Naughty_M    10.12.2004, 16:14
Оценка:  0
Naughty_M
я даже и не сомневалась)))))ну ни на грамм!
cheers!

Naughty_M    10.12.2004, 16:10
Оценка:  0
Naughty_M
оп!так у тебя сегодня День?:)
ЮННАТ    10.12.2004, 16:10
Оценка:  0
ЮННАТ
Виртуальный :)
Naughty_M    10.12.2004, 15:51
Оценка:  0
Naughty_M
шутник,однако!:))))))))
для того чтобы заразить еще постараться нужно;)))
ЮННАТ    10.12.2004, 15:51
Оценка:  0
ЮННАТ
Я серьезно...
Я стараюсь...
:)
Naughty_M    10.12.2004, 15:32
Оценка:  0
Naughty_M
какая-то заражающая непосредственность:))))
удачи тебе;)
ЮННАТ    10.12.2004, 15:32
Оценка:  0
ЮННАТ
Спасибо :)
Только не заражающая, а завораживающая.
Не хочу никого ничем заражать.
магNатка    10.12.2004, 14:24
Оценка:  0
магNатка
С рождением тебя :)
ЮННАТ    10.12.2004, 14:24
Оценка:  0
ЮННАТ
Спасибо.
А я и не заметил, как то само собой получилось...
nevidimaja    10.12.2004, 14:03
Оценка:  0
nevidimaja
Ба! Да вы еще и ценитель искусства, мой юнный друг :)))...
ЮННАТ    10.12.2004, 14:03
Оценка:  0
ЮННАТ
А куда от него денешся ?
Оно ведь кругом...
nevidimaja    10.12.2004, 13:51
Оценка:  0
nevidimaja
Вечер...нажравшийся не Спиноза среди спящих белок...ну и картина!
ЮННАТ    10.12.2004, 13:51
Оценка:  0
ЮННАТ
СоцРеализм.
Эх, скорей бы вечер...
Реклама
Реклама