Закрыть
Все сервисы
Главная
Лента заметок
Теги
Группы
Рейтинги

стихи Бодлера

9 февраля´08 11:11 Просмотров: 726 Комментариев: 0
ТАНЕЦЬ СМЕРТІ
Подібна до живих шляхетністю постави,
З букетом у руках, зухвало-визивна,
З недбалим поглядом, і стан її кощавий —
Екстравагантної кокетки худина.

Чи тоншу тадію якась красуня має?
Владарного вбрання нестриманий потік
На ніжку падає суху, котру стискає
Прекрасний, наче квіт, маленький черевик.

Оборки, що тремтять у неї на ключицях,
Немов на скелищі грайливий водоспад,
Цнотливо бережуть од пересудів ницих
Приховану красу страшних її принад.

Глибінь її очей — пустельна тьма віддавна,
А череп, де квітки скрашають гарно лоб,
На шиї кістяній похитується плавно.
О чари небуття під безумом оздоб!

Карикатурою назвуть тебе, гадаю,
Коханці-неуки, п'яні від жаготи,
Та безіменну я красу кістляву знаю,
Мені, видющому, смакуєш добре ти!

Чи ти прийшла, щоб знов урвати на півслові
Святочний шал життя? Чи, може, давній гріх,
Остроги даючи твоєму кістякові,
Довірливо жене тебе на шабаш Втіх?

Під голоси скрипок, між свіч перегорілих,
Стлумити прагнеш ти глузливий свій кошмар?
Чи ждеш, щоб оргії на мить охолодили
В сердечній глибині твоїй пекельний жар?

Страшні колодязі глупоти й самовтрати!
О перегонний куб, де болі навісні!
Крізь ребра випнуті — твої, безноса, грати —
Я бачу аспида, що в'ється в глибині.

По правді, я боюсь; твоє кокетування
Не досягне мети, що гідна цих завзять.
Тут, поміж смертними, хто чує глузування?
Принадливі жахи лише міцних п'янять!

Де можуть,сіють млість очей твоїх темноти,
Що повні злих думок, і гурт танцівників

Не годен стежити без жовчної нудоти
За вищиром твоїх усміхнених зубів.

Хто не бував, однак, в обіймах у скелетів
І хто не куштував могильного коржа?
Що нам до пахощів, убрань і туалетів?
Хто цим погордував, мабуть, себе вважа

Чудесним красенем? Звитяжлива лахудро!
Хай клякнуть, чуючи тебе, танцівники!
Скажи їм:

«Хоч лице вам криє фарба й пудра,
Ви смертю пахнете! Нудотні кістяки.

Ви, денді ваплені, змарнілі Антіної,
Плішивий сибарит і сивий ловелас!
Необоримий ритм заглади всеземної
У свій танечний круг затягує і вас!

Від Сени зимної до Гангу ви, веселі
Стада, йдете в підскок, і щастя кожен зве,
Хоч ангельська сурма, діру пробивши в стелі,
На вас наставлена, як дуло бойове!

Сміхотне Людство!

Смерть під кожним небокраєм
Вдивляється в твою безумну крутію
І, миром дорогим напахчена, мішає
До всіх твоїх щаленств— іронію свою!»

_/\_

СУІІ
ЛЮБОВ ДО ОБЛУДИ
Коли я бачу, як проходиш ти, кохана,
І б'ється в стелю спів з акордом струн лунких,
І ти — вся музика, гармонія рахманна,
І повна спокою глибінь очей твоїх;
Коли вдивляюся при світлі газу в дивне
Твоє химерливо-принадливе чоло,
Де з сяєвом очей, владарна королівно,
Вечірні факели досвітнє творять тло,—

Я мовлю сам собі: яка вона чудовна,
Якою свіжістю пашать її вуста!
Яка розважлива любов її гріховна,
А в серці — споминів бентежна вагота!

Чи ти — плід осені, дитя моїх фантазій?

Чи урна, сповнена розпачливихридань?
Духмяний цвіт, що зріс у пломінкій оазі?
Чи ложе, стелене для світлих раювань?

Я знаю: очі є, де світить жаль бездонний,
Коштовних таємниць не криє їх краса;
Шкатули без скарбів, порожні медальйони
Стократ пустельніші од вас, о Небеса!

Хіба не вистачить того, що ти — омана,
Мені, хто істини відрікся без жалю?
Облуда, маска ти? Байдужа? Невблаганна?
Я все одно тебе, прекрасна, божествлю.

Пожаловаться
Комментариев (0)
Реклама
Реклама