Закрыть
Все сервисы
Главная
Лента заметок
Теги
Группы
Рейтинги

Спасибо...

16 февраля´08 21:10 Просмотров: 652 Комментариев: 5
Спасибо тем, кто меня любит, вы делаете меня лучше!
Спасибо тем, кто меня ненавидит, вы делаете меня сильнее!
Спасибо тем, кто ко мне безразличен, вы нужны для массовки!

Вчера был просто замечательный вечер… Наконец-то увидела брата… Оторвались по-полной)) И все равно думала о нем…
Не знаю, наверно это глупо… Я так не хочу навязываться! Но каждое мгновение все равно думаю о нем… Как мне с ним хорошо… легко…

Действительно начинаю думать, что просто придумала его… но все его смс… воспоминания о его глазах… руках… м-м-м… неужели я и их придумала???

Всем понравиться невозможно, ведь так? Я знаю, что он прочитает этот пост… знаю даже его реакцию… догадываюсь о ней… вероятно, снова ничего не напишет… ну что же, это его выбор… мы все имеем право выбирать то, что нам больше нравиться… и никто не должен нас за это осуждать…

Скажите только, как научиться не думать о том, кто для тебя очень дорог?..
Пожаловаться
Комментариев (5)
Отсортировать по дате Вниз
Я_мильна_булькО    16.02.2008, 22:56
Оценка:  0
Я_мильна_булькО
Зараз багатьом важко...А вибереться лише той хто має друзів та їхню підтримку))))
CrazyOptimist    16.02.2008, 22:56
Оценка:  0
CrazyOptimist
Тоді я точно виберусь) і ти теж ;)
Я_мильна_булькО    16.02.2008, 22:29
Оценка:  0
Я_мильна_булькО
Цей віршик я склала для тебе...навіяло...Вище носа і не сумуй)
CrazyOptimist    16.02.2008, 22:29
Оценка:  0
CrazyOptimist
Дякую за підтримку =) Я теж сподіваюсь, що все наладиться... просто зараз важко...
Я_мильна_булькО    16.02.2008, 22:29
Оценка:  0
Я_мильна_булькО
Два ангела білих на хмарці сиділи
Один з них звавсь Смуток , а інший - Надія
Вели вони тиху, спокійну бесіду
Про те як їм важко живеться на світі.

Той Смуток був гостем частим на землі
Тому мав уяву про людські жалі
Надія ж із неба спускалася рідше...
Вона жила в серці людському й не більше.

Та часу зовсім небагацько пройшло
І Сонце сховалось, за обрій зайшло
Підвівся тут смуток, розправивши крила
Поглянув на землю і каже Надії:

Ти вибач, але, я вже маю летіти,
Було непогано тут разом сидіти
Надія всміхнулась: Авжеж, ти лети
Тобі треба місць ще чимало пройти.

А я ж бо залишусь на хмарці сидіти
І буду на тебе із неба глядіти.
Бо людям не треба Земної Надії
А та що є в серці - всі смутки закриє.
Реклама
Реклама