Закрыть
Все сервисы
Главная
Лента заметок
Теги
Группы
Рейтинги

Надія на кохання...

10 марта´08 23:10 Просмотров: 364 Комментариев: 0
"Це старе кіно про двох самотніх людей
Які ціле життя шукали одне одного і не знаходили
А коли вони нарешті зустрілися
То злякалися свого щастя і все закінчилося дощем"


Проходять дні, ночі, бездонні вечори, терпкі ранки...Люди ростуть, розвиваються, народжуються, помирають, сваряться, миряться...Лише вона могла дивитись на світ скрізь скляне вікно, сидячи в своїй старенькій інвалідній колясці і мріяти. Мріяти про те, що колись сможе ходити, знайти кохання, свою половинку, виховати дітей, внуків, піти з друзями на вечірку, на пікнік, цілуватись за рогом будинку - зробити все, що нас є звичним; для неї - не реальним.Але вона не мала ні друзів, ні кохання і лише з книжок, які їй її мама брала з бібліотеки, летячи додому з роботи, вона дізнавалась про світ.
Цю дівчину батьки назвали Надією і надія, що вона може ходити не покидала її. Вона любила малювати. Це було її своєрідною пристрастю, бажанням, в яке вона вкладала саму себе. Малювала повсюди, за що часто сварилась з мамою, але потім з нею мирилась, адже мама для неї була цілим світом, маленькою ниточкою звязку з світом.А ще Надя любила дивитись в вікно, коли падає дощ. Дощ був своєрідною музикою для неї і коли з хмар лились літри води, вона починала танцювати в своєму маленькому кріслі.
Одного разу, коли на дворі була злива, у двері хтось постукав і передав їй ноутбук з модемом. Хто їй передав цю річ, Надя не знала до кінця життя, проте швидко навчилась користуватись цим апаратом і вже невдовзі професійно блукала по тенетах Павутини.
Лише її аська постійно пустувала. Як би вона не шукала друзів, вони всі зникали, коли дізнавались про її хворобу. Проте, одного сніжного вечора, їй постукав якийсь незнайомець. Як виявилось потім, його звали Тадей, йому було 17( як і нашій героїні) і він також безуспішно шукав друзів.Але дівчина, навчена гірким досвідом не казала про свою хворобу. Через кілька днів, після безсонних ночей і коротких днів, Надя зрозуміла: "Ось воно, кохання, про яке описують в книжках!Але... Як я могла закохатись у людину, яку знаю всього кілька днів?" Проте її не хвилювало те, що її обранець - ледь знайома їй людина, що він не знає про її хворобу...Вона летіла, неначе на крилах метелика, почувши знайомий звук повідомлення і писала з найвищим натхненням - з таким, як поети пишуть свої шедеври. Дівчина не могла в собі стримувати почуття і серед розмови випалила :"Я люблю тебе!" Тадей на це відреагував спокійно і сказав, що має кохану дівчину і він після закінчення школи збирається з нею одружуватись. "Ні... Це неможливо...Він кохає іншу... А я? А що я можу зробити, інвалід, прикутий до коляски?" - крутились її думки в голові...
Надя хотіла зробити останній крок: сказати всю правду...Ця брехня душила її і набравшись сили, вона написала: "Ти знаєш.. Я тобі маю сказати правду...Я інвалід і не можу ходити. Хочеш - то став мене в ігнор, я вже звикла." У відповідь Тадей нічого не написав. А Надя... Вона до такого звикла...
...Пройшло кілька тижнів. Дівчина забула Тадея і спокійно жила своїм життям. Одного сонячного дня, Надя поїхала гуляти в парк, що був неподалік. Проїхавши вглиб парку, вона помітила знайоме лице та ще й на інвалідній колясці.Хлопець також її помітив і підїхав до неї і спитався, як її звати.
-Мене звати Надя, а тебе?
- А мене Тадей....
Здивована Надія обернулась і поїхала в сторону парку. У її очах було повно сліз, а на вустах слова: "Дуреепааа..."
(С)PinkCrow
Теги: мої твори
Пожаловаться
Комментариев (0)
Реклама