Закрыть
Все сервисы
Главная
Лента заметок
Теги
Группы
Рейтинги

Історія одного самовбивці

18 марта´08 22:54 Просмотров: 356 Комментариев: 0
Сніг знову налився червоним, обліпивши масивними згустками неподолані відстані між нашими вікнами. Я бачу тебе -ти дивишся в очі зими і німієш від холоду. Торкаєшся її горизонту, шепочучи на вухо вічності.
Крок, ще один, ще... Пітьма не знає своїх кордонів, тому не скаже, коли під ногами закінчиться життя. Крапля за краплею, повільно, як вода з-під крана, скапують твої сни -чорно-білі, з загнутими кінчиками і плямами від випадково розлитої кави. Ти на дні, ховаєш своє обличчя, назавжди перекреслене чиєюсь памяттю. Перевертаєш чашку, розуміючи, що завтра не прийде ніколи.
Збираю бите скло, заляпую тишу кавовою гущею. Сніг знову став червоним, не встигнувши доспіти запаленими нічною безкінечністю вікнами. Співаєш... Хочеш, щоб останні фрази залишились жити після того як ти підеш. Несказане в тобі паморочить голову і ти присідаєш на півдорозі, щоб перепочити. Я за тисячі кроків, що невпинно тікають від мене по наростаючій.
Вивертаєш кишені, шукаючи виправдання. Випадають тільки рукавиці. Натягуєш їх на задубілі пальці, проводиш лінію між мертвих дерев. Мертвих? Ні, то всього лише час, переодягнений в одну з своїх масок, грає роль завмерлого від холоду.
Крок, ще один, ще... Вимикаєш світло, замикаєшся в своїй пустелі, присягаючись в вірності самотності. Ти не відчинеш нікому, бо й сам не знаєш, де двері. Я не стукатиму, бо не знаю, де ти. Зима знала, допоки сніг не налився червоним...
Бережи себе... Там...
Пожаловаться
Комментариев (0)
Реклама
Реклама