Закрыть
Все сервисы
Главная
Лента заметок
Теги
Группы
Рейтинги

Ваш абонент перебуває поза зоною дійсності

11 апреля´08 10:04 Просмотров: 265 Комментариев: 0
Добре повертатися до себе. Трошки себе ненавидіти за те, що дозволяєш тупим і марним істотам викрадати стільки твого думкового часу, ба навіть кавалки снів, у яких було заплановано злітати до Вчорашньої країни North Land.
Добре ходити в такій ідіотській і такій милоглядній подобі: футболка з монашками, що в руках у них рушниці, зверху тієї футболки твій, СК, псевдооксамитовий френч, знизу неї широкі реперські джинси. Щоправда, пляшку Кленморанжі заникано за знимком Куллерво.
Кесареві кесареве.
Правильно-правильно, всьо це Карлос Кастанеда. Цитування як форма інтертекстуальності. Ба навіть контекстуальності.
Ех, довго би довелося над двома останніми словами пихтіти тому недоумкуватому кучерявчикові, котрий вчора сказав мені:
- Есеїстка ти наша, графоманка!
- Аби ти, хлопчику, був отаким графоманом, як я! - і ледь не зломала йому ключицю дружнім жестом плескання по плечі. Певно, гарнявчик думав, що графоман - це той, хто писати любить. Треба було йому відповісти:
- Та нє, я не дуже прусь по ґрафіті...
Або поцілувати в засос прямо в уста калинові. Вічно я не так реаґую. Ну коли вже навчуся діяти правильно з тупими людьми? Треба ж елементарно підтримувати їх самооцінку як найдовершеніших істот, підігрувати їхній тупості, жодною мірою не виявляючи іронії чи, упаси Боже, презирства.
Як то навчитися видаватися їм тою, кого вони хочуть бачити? таке, в принципі, непогано вдається із прєподами: думають, що я суперпросунута студентка, з інтернету (мудрих, єсно, сайтів) і книгарень не вилізаю, та ще й якось дуже вигідно потрапила декому на очі в "бігітющій" бібліотеці Вернадського. Насправді ж я дурна, як корок. О, пам'ятаєш, як в садку було:
- Скажи "сорок"!
- Сорок.
- Ти дурний, як корок!
Або ще:
- Скажи "раскаль"!
- Раскаль.
- Твій тато маскаль.
Саме так, через "а". Це вам не Шевченко.
А ще можна не підкалувати так, як я люблю (хоча це, в принципі, скажено весело):
- А що ти закінчувала? - питає мене той самий кучерявий пусіпунчик.
- Поки що нічого...
- Ой, і я нічого не закінчував! - радіє він віднайденій братній душі.
- Тобто я поки що в маґістратурі вчуся...
Хлопчика кудись здуло.
Ну то таке, можна мені хоч раз понтанутися вузом, котрий я спочатку так люто ненавиділа. Але надалі - вибачте мені, кохані викладачі - буду прикидатися самородком із села верхня Посіпайлівка. Буде красиво.
Пожаловаться
Комментариев (0)
Реклама
Реклама