Закрыть
Все сервисы
Главная
Лента заметок
Теги
Группы
Рейтинги

Фантомні болі (part 2)

12 января´05 16:15 Просмотров: 267 Комментариев: 0
Що там ще?.. О! Я мріяти вміла... Просто так, простягтися на траві, дивитися на хмаринки і мріяти. Про щось, когось чи просто так... Але вміла... А зараз вже не можу. Планувати – з піснями, і чим раціональніше, тим успішніше виходить. А мріяти не можу... Боюся? Та нібито ні... Не виходить та й годі...
Ну й дещо дрібним гуртом. Виявилося, що в дорослому житті не пробачають якісь нестандартні дії і рішення, не можна неадекватно реагувати, не варто довіряти... Але це вже я, мабуть, повторююся... А ще треба використовувати людей, при нагоді кидати їх і отримувати від цього щире задоволення. Ось так! Таке, виходить, життя? Щось воно мені не подобається. Я хочу назад, до себе колишньої! Ще два роки тому жити було набагато приємніше. І не важливо вже, що тоді в мені дитячого було більше аніж зараз. Це ж класно... Краще взагалі не дорослішати, якщо робити це ТАК. Брррррррррррр... Та що поробиш – вже. Willkommen до не найкращого варіанту реального життя. З провідником не пощастило, та хіба ж це можливо змінити?..
... Невже ця темна хвиля пов’язана лиш зі спогадами про милу дівчинку – мене без патчу? Та ні, якщо вже чесно. Ще мені болить у майбутньому. Оце вже болі – фантомніше нема куди! Мені боляче за ту мене, якої нема і ніколи вже не буде... Попри все я ж кохала! І планувала провести значну частину життя поряд з... Хто б знав, як просто мені було жити ще півроку тому! Як чітко я знала своє подальше життя! До конкретних подій у конкретні місяці... Тому важко було звикнути, що Новий рік я святкувала аж ніяк не в Карпатах і поряд з іншою людиною... Я знала, як і що мені робити. Я знала, що переїду до іншого, але конкретно іншого, міста. Я знала, куди мені вступати. Знала, що поза великі проблеми знайду собі роботу... І друзі, і плани, і мрії...
Усе було так просто і красиво визначено. А зараз? Ніби й знаю, що робити. Але це знання, а не впевненість... Не віра... (упс, вірити ж не можна, а я й забула). А ще я ніколи вже не буду жити в місті своєї мрії... ніколи? Ніколи...
Ось так, ось це, мабуть, і болить... А, може, просто болить? Болить те, чого нема...
Та як цього позбутися? Це ж навіть не кохання було – мара, хвороба! Як знищити цунамі? Як почати просто слухати пісні? Як не боятися старої бруківки та зустрічей з друзями у місті моєї мрії? Чи знайду я в собі сили взагалі поїхати туди, де зустріла... Як залишити це позаду? Чому це досі болить???
Я кохаю своє сонечко? Так! Я знаю, що вчинила правильно? Так!! Мені так краще? Так!!!
Чи варто переграти партію? Ні! Не можу, не хочу й не треба! Мара, хвороба... Як одужати... Коли всі ниточки обірвані, коли нічого не тримає й не зв’язує, коли все на краще...
І тоді як?
Позбутися болів, яких нема?
Пожаловаться
Комментариев (0)
Реклама