Закрыть
Все сервисы
Главная
Лента заметок
Теги
Группы
Рейтинги

Фантомні болі (part 1)

12 января´05 16:16 Просмотров: 300 Комментариев: 1
Як може боліти те, чого нема? Як після ампутації?.. І нема вже чогось, але так пече на тому ж самому місці... Ось і зі мною так... Нема мого минулого кохання, воно досить успішно пішло у небуття. Я ще й йому хусточкою, немов бойовим стягом, услід сигналізувала. І зітхнула: все! a rivederci... Щасливої дороги в нікуди...
Ох і класно ж мені було! По-перше, суспільний підрив – Помаранчева революція. Чудовий шанс забути про особисті проблеми та домашні завдання. По-друге... Добре, добре... Визнаю... Інший хлопець, нове кохання. І я запевнила себе, що так все просто й буде надалі. Даремно... Хто ж знав, що є ще й фантомні болі...
Минув якийсь час. Не дуже вже й багато. Якихось три місяці тому моє дурненьке сердечко плакало у „Lacrimosi”. Сумно, що від того воно не порозумнішало. Казала ж мені матуся, що треба більше кальцію споживати. Не склалося в мене з мікроелементами. І зі спокоєм, схоже, теж...
І чого мені жалітися? Усе ж чудово... І з політикою все владналося, і сесію попри всі негаразди я витягла на раз... І з тим, що зазвичай манерно звуть „особисте життя”, в мене ніколи так добре не було. Зустріти свій ідеал... Вау! Я ще не дуже звикла до цієї думки.
Але в цьому, мабуть, моя проблема. Надто все добре! От звалилися на мене мої фантомні болі...
Фантомні болі... Жахливе відчуття... Коли болить те, чого вже нема... Коли час від часу хитає від думки: „Хто я така і де мої капці???”... Коли пересмикує від звучання деяких пісень... Коли якесь безневинне слово викликає масу нездорових, як на момент, асоціації...
Яка ж нудьга тоді бере... Чорне цунамі, що накриває з головою. Закладає вушка, з повітря зникає кисень, а біль простромлює навіть там, де, здавалося б, моє коротеньке тільце вже закінчується... Фантомний біль, несправжній... Але наразі довести собі це важко...
Так, це нудьга... Непролазна, величезна, страшна... Але, що цікаво, це – не нудьга за людиною... Це навіть не сум за похованим коханням (може, треба вже надгробок проектувати? щоб йому сумно не було)... Це – фантом... Болить те, чого нема... Точніше, хто... Я.
Та я, якої вже нема. Та я, що кохала оцього, конкретного, хлопця... Адже змінилися я добряче. Хоча... Ні! Змінилися я раніше. Це він мене змінив. Якою все ж таки я була дитиною... Я щиро вірила людям, я думала, що кохають просто так, через самий факт існування, а не за щось... Життя видалося складнішим. Я наївно намагалася зазирнути людям в душу. А вже потім спробувати їх оцінити. Дурна теорія. Раз вже є файною лялечкою – маєш мовчки кімнату прикрашати... Буду знати, тобто... Вже знаю, дякую.
Пожаловаться
Комментариев (1)
Osiris+    04.04.2005, 23:11
Оценка:  0
Osiris+
Это было не сердце.Это были скрытые от вас участки мозга.
Реклама