Закрыть
Все сервисы
Главная
Лента заметок
Теги
Группы
Рейтинги

Янгол у асфальті

4 мая´08 21:22 Просмотров: 403 Комментариев: 1
Сталось все, як завжди, не так як примарилось у чарівному сні; не так, як закінчувалось в американських фільмах, як в тупих російських бойовиках.
Був собі Янгол…

[Янголи – дивні створіння Божі, інколи з крилами. Очі їх сумні і сповнені невимовної туги і страждань. Зустрічаються Янголи вкрай рідко, переважно в лісах тундри і в далекій Антарктиці].

І був його політ таким прекрасним, таким легким, таким звабливим… Янгол заплющив очі, стулив крила і помчався крізь жорстке повітря, яке так і хотіло розірвати сміливця на шматки. Але наш відчайдушний герой розсікав повітря немов реактивний літак в смертельному піке.
- Я Лечу-у-у-у-у-у-у-у-у-у-у-у-у-у-у-хряц… «Фак! - подумав про себе Янгол. - Якого біса?». Його затіпало, немов у пропасниці, підкидало ліпше, як від батога святого Петьки, який колись його застав за розглядуванням Камасутри… «Приземлився», - подумав Янгол.

[Камасутра – книга про плотське кохання, написана для людей з вузькими очима і маленькими ніжками. На небо Камасутру приволік старий Петро, вона була єдиною книгою на небі, тому він і сердився, коли нею користувалися інші. Петро ховав її під подушкою].

Розплющувати очі не хотілось. «Що за … дивний аромат?» - зачхався і закашлявся Янгол… Хотів-було підвестись, але бухнувся ще дужче об землю.

[Земля – органічна речовина. Скрізь пахне і липне по-різному, відповідно до кількості душ на 1 м2.]

Тоді він, все-таки, наважився подивитися в що ж це він влип на цей раз. Падав наш Янгол частенько, але Так – вперше.
«Старий добрий дядько Чортяка і тут накидав лопатами. Ще й так щедро, неначе в себе вдома, в Пеклі».

[Пекло – помилково вважається темним місцем, де мученики виють, скиглять і рвуть на собі патли. Насправді, пеклом являється земне життя. І гірше – дійсно – не буває].

Осінь. Падало листя, кружляючи, немов на шаленій каруселі. Мерехтіло в очах червоним, жовтим і гнилим. На розпечену сковорідку свіжого осіннього асфальту і потрапив наш бідний Янгол. Крила прилипли намертво. Ще й незручно було лежати… Звільнитися можна було лише одним чином – відірватися і піти. Літати не вийшло б у будь-якому випадку – заліплені смолою крила, як відомо, тягнуть вниз. Але лише подумавши про можливість опинитися серед людей, Янгол сковтнув гірку слину і його ледь не знудило від жахливості становища. Він себе стримав лише однією думкою про те, що вистачить йому і запаху одного асфальту. Янгол був розумником. Такі Янголи просто так не з‘являються на нашій планеті.

[Наша планета – велика така штуковина, яка характеризується тим, що все і у всіх завжди іде по шару – куди б, хто і звідки не вийшов, рано чи пізно повернеться на те ж саме місце].

Що ж… Може люди не такі вже й погані? Може було б варто залишитися серед них, стати проповідником, рознести по землі святу вість. «А-а-а-а-а, - згадав Янгол, - її вже рознесли, причому так, що до сих пір незрозуміло хто і якого її розносив…». Так, варіант з проповідями автоматично відпадає. А жаль, брехунам тепер вірять…
Можна піти до благочинної організації, чистити разом з сестрами картоплю і холодними осінніми вечорами годувати «не дуже приємно пахнучих» людей. Хоч якась користь для суспільства.

[«Не дуже приємно пахнучі люди» - найщасливіші верстви населення. Їм все матеріальне до електролампочки – квартири немає, машини немає, роботи немає… Зате є смітник…].

Але Янгол чомусь згадав, що в книжках писалося, що найстрашніший аромат йде саме від них… І запах свіженького асфальту видався йому небесним блаженством…
Він зрозумів, що немає йому місця в цьому світі… Повернутися в свій було вже неможливо і Янгол лежав у очікуванні. Чого – він потім побачив… Наближалися два здоровенних працівника дороги (форма не синя, а помаранчева. Це не були, as well, прихильники Ющенка. Прості сільські хлопці. Робітники).

- Вань, що, бля, за хуйня?
- Їбать, думаєш я в курсі? Якесь, бля, сміття, нахуй…
- Вань, нам треба катать, сука, асфальт…
- Так катай, бля, тобі шо, якесь дрантя, бля, мішає?
- Вань, а шо скаже начальнік?
- Їбав я його в рот, бля (спльовує, чухаючи яйця)… Диви, (штурхає Янгола ногою під ребро), сука, не шевелицця… Начальніку до пізди, з чого зроблена дорога, главно, бля, щоб не шевелилось, коли машини їздитимуть…
- Ваня, давай може ше зверху накидаєм асфальту?
- Ти шо, їбанувся, нам же треба нашу часть його толкнуть… Шо, бля, працювати тільки за одну зарплату?.. В три раза більше лаве піднімемо… І ше, шо, асфальт їм «наш» даром віддавать… А ти, бля, - «стели, стели…». Дома постелиш свою Варічку. В мене дома 3 вилупки, всі в мене, бля, оруть… Всі хочуть жерти… І твої тоже не янголи, бля. Так шо – на каток і не вийобуйся…

Після тріумфального Ваніного проїзду по асфальту раптово почався дощ… Ваня зі своїм другом

[Друг – співпляшечник, синьоокий орел].

так і не встигли добігти до вагончика сухенькими – дуже злякались блискавки, яка вдарила в асфальтний каток.
- Вань, диви, каток наїбнувся… Завтра можна росслабицця за пляхетою, роботи не буде…
А дощ все періщив і періщив, намагаючись в останню путь провести свого сина, який загинув у нерівному двобої з машиною. Сина, який не послухався Батька і мчав через хмари до землі. Сина, який спокусився блаженством перельоту заради вічного життя… Неслухняного сина.
Пожаловаться
Комментариев (1)
Лорна*    26.09.2008, 18:52
Оценка:  0
Лорна*
:4: :4: :4: :1:
Реклама
Реклама