Закрыть
Все сервисы
Главная
Лента заметок
Теги
Группы
Рейтинги

бачиш - я жива..

10 мая´08 21:12 Просмотров: 287 Комментариев: 0
ось згадалося..привело мене на вконтакт не будь-що там, а саме Його присутність..тицьнули мене носом і сказали - дивись, хто тут є.
і я загорілася..створила сторінку, почала додавати друзів, і тд тд а ж потім захотілося мені додати і Його ж в друзі..написала - дружити будемо? і поставила кілька дужечок на кшталт - ))..а він відповів майже одразу - запросто з такими ж дужечками..
ох, скільки радості було..як трепетало моє серденько, як блищали оченята! не передати..а скільки всього я відчула, коли побачила на аватарі ваше фото..Боже, що то зі мною було?! я ледь не кричала, божеволіла, плакала, а потім..затихла..заспокоїлася..взяла себе в руки..я сильна..я це вмію..
жодним порух, жодним словом, жодним натяком..ніяк..ніяк не реагувала і не реагую..хоча, тут трошки обманюю..бо просто Ти про це не знаєш. і не дізнаєшся певно ніколи..
пам"ятаєш той день?..той день, коли Ти пішов?...а той тиждень..а той місяць..
не знаю, що то було..не знаю, як я мала тоді діяти..але я ніяк не діяла..абсолютно..я не дзвонила, не влаштовувала істерик, не приїжджала до Тебе, не писала смс, не гвалтувала розповідями про свої почуття..я зникла..просто причаїлася..то був же початок моїх канікул..під час сесії я тільки й думала - зроблю оте й оте, здам це й оце і..!буду насолоджуватися часом з Тобою!..я так цього чекала..а Ти..в перший же день канікул..таких довгоочікуваних..прямопропорційних бажанню бути з Тобою наодинці..в той день Ти мене знищив..ні, не знищив..просто щось зламалося..щось зникло..лишилися 4 стіни, пляшечка валеріани і багато носовичків..а ще - нездоланне бажання того, щоб то все виявилося страшним сном..
я просто чекала..сподівалася..просила Неба, щоб Ти одумався і повернувся..чекала..я думала, що так буде краще..краще, якщо я дам Тобі трохи часу..трохи свободи..
а може дарма це все? може треба було просто віджартуватися від Твого мовчання після моїх "Кохаю Тебе"..може треба було змовчати, обійняти і не надавати тому стільки сенсу..але я злякалася..розплакалася..якось дивно згадується тей день..та й неохоче..я вам скажу..
а вже потому може треба було знайти Тебе, обійняти міцно і почати все спочатку..
та невпевненість стримала мене..і я просто плакала..плакала вдома і плакала навулиці..плакала в парку і в транспорті..досі пам"ятаю ті здивовані погляди перехожих..пам"ятаю навіть кілька казали - дитиночко, життя прекрасне.посміхнись..та тоді здавалося, що воно зупинилося..
та не знаю як і де, та я знайшла сили..знайшла сили піднятися і йти далі..знайшла сили, вставати зранку..а виходячи з дому, посміхатися.. я сильна..я стала ще сильнішою..
а потім я пам"ятаю кілька зустрічей..вже після того..випадкових..
і вконтакті..була анкета і я попросила Його відповісти й мені..всім писав багато, а мені стисло і трошки ніби сухо..три речі найбільше мене вразили і схилювали..
1. Скажу щось, що буде мати смисл лише дня нас обох...Він написав - дякую..
2. Скажу, яка пісня/фільм/літературний твір мені про тебе нагадують..Він написав - цілий гурт - Холодне сонце (хто не знає таких, почитайте хоча б їхні тексти..(При заході, Зникле у сні, Колискова..) не знаю чому так - чи тому,що я люблю цю групу чи саме через тексти..)
3. Запитаю тебе шось, шо завжди хотів про тебе знати..Він запитав - як ти така сильна?
А ще..не вразило, а трошки засмутило, що до всіх дівчат там якось мило так писав - Настіку, Машуні, Яринці, а мені - Ані..
от і думай, що хочеш..
але я майже це все вже забула..просто згадується часом..і не в силах я протистояти.
а потім він мене не привітав з дн..чекала кілька днів..скоріше якось підсвідомо..і я взяла і видалила його з друзів! не очікувала від себе, але одним порухом видалила і все..наступного дня в мене на стіні з"явилося Його привітання..гарне таке графіті..буквочки різнокольорові..старався мабуть..
подякувала із запізненням) надоумили мене..
а в друзі не повертаю Його..може Він того й хотів..
не хочу нав"язуватися..
але фото їхні я дивлюся..забредаю туди..часом спокійно дивлюся, а часом плачу..мучаю себе періодично..не дає воно мені спокою..
дурненька я..
ніби легше стає...відпускає..і десь там, глибоко-глибоко таки шепне - життя річ така непередбачувана..
але одне я знаю точно - все буде добре. я в це вірю..а віра - надзвичайна сила..
дихаю, живу, кохаю..
Пожаловаться
Комментариев (0)
Реклама