Закрыть
Все сервисы
Главная
Лента заметок
Теги
Группы
Рейтинги

ЕССЕ В СТИЛІ ДЖОЙСА Осінь

12 мая´08 23:14 Просмотров: 2945 Комментариев: 1
ЕССЕ В СТИЛІ ДЖОЙСА
Осінь. Опадає жовте листя. Теплі куртки огортають тіла людей, ніби ховають їх душу. Брудні калюжі на асфальті. Похмурі погляди з-під лоба. Коли йдеш вулицею складається враження, ніби ти всім щось винна, ніби ти-ворог для всіх. Старий згорблений дідок іде тихенько і лише чути від його палички тихе ТУК – ТУК – ТУК…Зломана парасоля, а на вулиці дощ…

*****
Сльози. Самотність. Одинокі берези стоять подалі від берега, ближче до річки схилили свої віти верби. Одна. Літній захід сонця, що нагадує весь спектр людських почуттів, які ми ховаємо весь час. Покинута. Ніч огортає все навколо, її чорнота поглинає казковий пейзаж. Сама, Біль стискає серце, Раптом дивний звук. Погляд, Кажан, він летить на мене .Не страшно. А ось вже й вияв нових сонячних почуттів, схід сонця, та все ж самотність, сльози…

*****

Всі заклопотані, кудись поспішають. Очі наповнені практицизмом. Робота, навчання, справи…

*****

Ця посмішка. Його очі, кольору морського бризу, такі глибокі, що з першого погляду тонеш в них. Красивий контур губ, які хочеться цілувати. Впевнена хода. Мужній чоловічий погляд.

*****

Оголені дерева, що своїм шарудінням під силою вітру навіюють страх. Добре знайома алея, щоденний шлях на навчання і знову алея, а от і друзі, які не знають, не помічають, а навіщо? Це їх не стосується, їм байдуже. Вдавана посмішка, яка так награно не зникає з мого обличчя.

ч *****

Чарівна казка. Принц, хоч і без білого коня, такий неперевершений, незабутній, але незалежний. Його загадкова посмішка, пристрасний поцілунок, ніжні обійми. З-за спини з являються троянди насиченого червоного кольору, кольору кохання. А може крові?..


*****
Знову веселощі, не від душі, а задля потреби, втома валить з ніг, Листочки продовжують танцювати свій сумний танець. Навіть вони дивуються байдужістю людей до тої краси, що їх оточує, адже саме люди роблять його потворним. Покинутий парк, дерев яні лавки обабіч стежок.

*****

Очікування. А ось і він. Надії були недаремними. Прийшов! Знову троянди, ласкава посмішка, ніжний погляд і раптом тихе «Я ТЕБЕ ЛЮБЛЮ». Таке несподіване, але жадане і, у відповідь, сором язливе:»А Я ТЕБЕ» .

*****
Нещасний двірник з мітлою. Навіть в холодну пору піт стікає по його обличчю. Мітла шарудить листочками. Десь неподалеку чути пісню-місцеві святкування.
П яна, непристойна поведінка. Огидна картина! У цьому маленькому містечку всі знатимуть про це. Але байдуже, бо ніхто нічого не скаже, це ж не їхнє життя .

*****

Знову ніжний поцілунок, його обійми, і тихе, але впевнене: Я ЗАВЖДИ БУДУ З ТОБОЮ МАЛЯТКОЯ. МОЄ МАЛЯТКО!

*****

Падає листя. Ніби його й багато, ніби воно й разом, але таке одиноке, адже це все, його існування, добігає кінця. Скоро хтось наступить, потопче його або ж візьме в руки, милуючись, принесе до дому, ніжно покладе в книгу і залишить припадати пилюкою довгі роки, а потім листя розкришиться.

*****

«МИ НІКОЛИ НЕ БУДЕМО РАЗОМ», а погляд такий же ласкавий і швидкі кроки кудись, подалі звідси. Сльози, Залізний міст, під ним безодня води і хочеться поринути в неї назавжди аби не чути тих кроків, не пам ятати ту посмішку і забути, які на вигляд троянди кольору крові. Всього один крок… і раптом звінок-рятівник і тихе,спокійне: ЯК СПРАВИ?»…Ту-ту-ту…Сльози від болю і від власного безсилля… сльози…сльози…сльози…

*****

Осінь-перехід між романтичним літом і казковою зимою. Але кому вона потрібна та романтика, та казка? Головне, це гроші, справи. Головне, зробити все аби тобі було краще, йти по головам аби досягти поставленої мети. Люди двадцять першого століття – люди-егоїсти, люди-машини.

*****

Знайти сили. Жити. Навчилася посміхатися, крізь біль і сльози. І раптом швидкі впевнені кроки назустріч. Посмішка. Знайома до болю посмішка. Безодня очей. І тихе: ПРОБАЧ.Я КОХАЮ ТЕБЕ!». Щастя. Так, мрія збулась. Повернувся. Не збрехав. Любить, любить, мене любить! Так, так, так!.. І знову але… Я НЕ ДОСТОЙНИЙ ТЕБЕ, ЗАБУДЬ! ТАК БУДЕ КРАЩЕ, МАЛЯТКО!» І знову нестерпні кроки. Крик душі, що вирвався назовні: Я ЛЮБЛЮ ТЕБЕ, ЧУЄШ?ЛЮБЛЮ! ВСЕ ІНШЕ НЕ МАЄ ЗНАЧЕННЯ!» Кроки назустріч. ПРОБАЧ». Ніжний поцілунок. І знову кроки, але тихі, спокійні і… сльоза на мужніх очах, кольору морського бризу…

*****

Ніч восени божевільна. Часті грози, непереривні дощі. Непроглядна темінь. Десь каркає ворона, провісник смерті, зараз вона розказує про загибель природи, віщує зиму. Чути гуркіт машин. Блискавка розкриває заплющені очі. Удари грому переривають і так неспокійний сон…

*****

По щоках біжать сльози. Розуміння самотності приносить біль і черговий потік сліз, а в голові його слова: ТИ НАДТО ДОБРА ДЛЯ ЦЬОГО СВІТУ, НАДТО ЧИСТА І ПРЕКРАСНА ДЛЯ МЕНЕ.ЖИВИ ПРОСТО:НІ ЖАЛЮ,НІТУГИ. НІ ЛЮБОВІ». Перед очима та водна безодня і думка, чому він зателефонував, чому зупинив, чому не змогла?


*****

Осінь. Сльози. Все інше.
«Сьогодні ми кохаємо те, що завтра будемо ненавидіти;
Сьогодні шукаємо те, від чого завтра будемо тікати;
Завтра ми будемо боятись однієї тільки думки про те,
що ми бажаємо сьогодні!»
Коли ж настане завтра в цьому житті?
А поки біль… сльози… осінь…
Пожаловаться
Комментариев (1)
ТеатрВампиров    13.05.2008, 11:12
Оценка:  0
ТеатрВампиров
я помню твое эссэ про осень.........крутое...мне нравилось оно))))
Реклама
Реклама