Закрыть
Все сервисы
Главная
Лента заметок
Теги
Группы
Рейтинги

Трудівниці

26 мая´08 23:43 Просмотров: 553 Комментариев: 0
Історія бджільництва своїм корінням сягає сивої давнини. Малюнки з Павучиної печери, де зображено полювання на бджіл, датуються 15-20 тисячоліттям до н. е. Так близько 6 тис. років тому населення Єгипту, поряд з голубами і курами, розводило і бджіл. Hа емблемах древньоєгипетських царів-фараонів була зображена бджола. А самим фараонам привласнювався титул "володаря бджіл". У Єгипті робили вулики з обпаленої глини, що зустрічаються ще і тепер на Близькому Сході (Іран, Афганістан, Туреччина), а також вулики, плетені з лози і обмазані глиною, - прототип кавказьких сапеток. Древнім єгиптянам була відома і кочівля з бджолами. Бджіл перевозили по ріці Ніл на човнах. Древньоєгипетські піраміди і гробниці підтверджують, що єгиптяни вживали мед не тільки як їжу, але як лікувальний, косметичний та консервуючий засіб. Жреці древнього Єгипту для лікування й муміфікування використовували прополіс, застосовували бджоловжалення, тобто поклали початок апітерапії.

Широко було розвите бджільництво й у Індії ще 4000 років тому. Меду приписувалися різноманітні живильні і лікувальні властивості. Індіанці вживали його як протиотруту при отруєннях рослинними, тваринними і мінеральними отрутами. Китайцям також були відомі бджоли, і вони займалися бджільництвом з великою любов'ю. Там були відомі живильні і лікувальні властивості меду. Індіанські цілителі з племені Інків звернули увагу на загальноукріплюючі та лікувальні властивості маточного молочка і використовували його для лікування хворих, продовження життя здоровим, вважали дійсним засобом від багатьох хвороб.

У Древній Греції оформилися перші знання про життя бджіл і їхнє розведення. Бджільництво було добре розвинуте й у межах Римської імперії. Римлянам добре були відомі харчові і лікувальні властивості меду. З воску виготовлялись свічки, які запалювались в храмах на честь богів. Відомий римський лікар Гален запропонував мазь, що дійшла до наших днів під назвою "кольдкрем", головним компонентом якої був віск. Арістотель (384-322 р. до нашої ери) докладно описав життя бджіл. В І ст. до н. е. грецький лікар Діоскорид, який вважається родоначальником використання продуктів бджільництва у медицині, вперше описав лікарські властивості меду, воску та прополісу. В "Георгіці" Віргилія (70-19 гг. до нашої ери) значне місце посідає тогочасне бджільництво. Мед і віск займали значну долю в торгівлі грецьких колоній на берегах Чорного й Азовського морів. Грецький історик Геродот, у V столітті до нашої ери відвідавший чорноморську колонію Ольвію, вказує на достаток бджіл у країні, населеної скіфами. Так само, як і в Єгипті, древні греки і римляни широко застосовували перевезення бджіл на медозбір. Греки перевозили бджіл на багатий медоносними вгіддями півострів Атику і на острови Егейського моря. При цьому правила кочівлі регулювалися державними законами того часу. У законах Солона вказувалося, на якій відстані повинні розставлятися пасіки, що виїхали на кочівлю. Римляни перевозили бджіл на острови заток Середземного моря.

Бджільництво було розвито й у Палестині, де на скелях жило багато бджолиних роїв. Відомо про велике виробництво і споживання меду в Аравії. Араби вважали мед божим дарунком і називали його еліксиром. Магометяни були ревними бджолярами і споживали великі кількості меду. Сам Магомет говорив хворим: "Їжте мед і видужаєте". Великий представник арабської медицини Авіцена рекомендував мед як ліки і їжу, що продовжує життя людей. Він говорив: "Якщо хочеш зберегти молодість, то обов'язково їж мед!"

Скіфи, перси та інші народності використовували бджолиний віск для бальзамування. Бджільництво було улюбленим заняттям древніх слов'ян. Слова "бджола", "матка", "вулик", "борть", "мед", "віск" є загальними для мови всіх слов'янських народів, це ще раз доводить, що всі слов'янські племена займалися бджільництвом.

А на території Русі бджільництво як промисел прослідковується з Х ст. нашої ери. Розвитку бджільництва на території Київської Русі сприяли сприятливі природно-кліматичні умови, достаток медоносів у лісових масивах, лугах і степах. Якщо на Кавказі чи в Азії бджоли, як правило, поселялися в ущелинах скель, то у великих лісових регіонах вони облюбували дупла дерев. Саме в них комахи знаходили найбільш сприятливі умови для життєдіяльності. Дупло охороняло сім'ю від атмосферних опадів і вітрів; напівзгнила деревина усередині дупла була ідеальним природним вологовбирним і теплоізоляційним матеріалом. Такий будинок і узимку був надійним укриттям для маленьких трудівниць. Щоб легше добувати коштовний продукт, майбутні бортники стали вирізувати колоди дерев з дуплами і переселяти родини бджіл ближче до свого житла. До появи цукру мед був єдиним солодким продуктом для людини. Віск широко застосовувався в домашнім господарстві для освітлення і здійснення релігійних обрядів (особливо після прийняття християнства). Бджільництвом у цей час займалися майже всі селяни. Мед і віск відігравали велику роль в торговлі Київської Русі з країнами Європи і Грецією. Віск йшов на виготовлення свічок для численних в ті часи церков та храмів. Мед застосовували в їжу і при лікуванні ряду захворювань, головним чином зовнішніх ран. У Новгороді виділяли особливу групу торговців воском - вощників. У Новомісті торгівля медом і воском обкладалася податком.

В 1737 році голандець Сваммердам, досліджуючи бджолині сім'ї, встановив стать матки й трутня. Потім бджіл вивчали Реомюр (1683 - 1757), Ширах, Гюбер, Дзержон тощо. Стало відомо, що матка запліднюється трутнем, а робочі бджоли - безплідні самки. Наприкінці XVІІ сторіччя Гюбер сконструював "книжний вулик".

У 1815 році український пасічник Петро Іванович Прокопович винайшов перший рамковий "втулковий" вулик. Вулик Прокоповича був першим у світі розбірним вуликом. Винайдення Прокоповичем рамки і рамкового вулика поклало кінець існуванню роєбійної системи бджільництва, коли в нерозбірних вуликах для добування меду кращі бджолині родини знищувалися (закурювалися сіркою).

Дзержон сконструював лінійний вулик. В 1851 році американець Лангстрот винайшов вулик з рамками, що виймаються зверху. У 1852 році Берлепш застосував рамки, що вставляються у вулик збоку. У 1857 році Мерінг (Німеччина) винайшов штучну вощину. В 1876 році американець Вашбурн сконструював вальці для виробництва вощини. У 1865 році начальник гарнізону одного з італійських міст біля Венеції, майор австрійської армії Грушка винайшов медогонку. Ці найбільші винаходи звели міцний фундамент під систему рамкового бджільництва. Завдяки винаходу рамкового вулика, медогонки, штучної вощини, впровадженню в широку практику промислового виводу маток - бджільництво здобуло сучасні риси.

Проте на цьому історія бджільництва не закінчилась - розвиток бджільництва продовжується й нині.
Пожаловаться
Комментариев (0)
Реклама
Реклама