Закрыть
Все сервисы
Главная
Лента заметок
Теги
Группы
Рейтинги

Пластунка N

2 июня´08 17:22 Просмотров: 524 Комментариев: 0
Так відступало твоє дитинство -
ставився голос, губилися друзі,
високо в небі міцно і стисло
висло життя, мов сережка у вусі.

Так ми жили - голосні й недолугі,
вплетені в часу стрічку трофейну,
блудні поборники бугі-вугі,
скурвлені діти міцного портвейну.

Ти одягала військові боти,
бігла до школи - пенал, олівчик.
Все ще попереду - перші аборти,
татові джинси, мамин ліфчик.

Ще підіймало звивисту хвилю.
Срібна розгромлена клавіатура
ще формувала основи стилю -
так починалася контркультура.

З теплимигільзами "Біломору",
з ковдрами битих студентських акцій
так наполегливо рвався угору
змучений блюз твоїх менструацій.

Що нас єднало? Загоєні сварки
падали в ніч, як у воду весла.
Ми відкривались, творили шпарки.
Теплі вітри мимоволі занесли

смуток у душі, мов мед у соти.
Як ми трималися, Бога ради!-
попри усі божевільні гризоти,
попри задрочки радянської влади.

Цим і завершилось. Тлінь мажорна,
стишена хвиля, сутінь озерна.
Схиблений час розтинає, мов жорна,
спільного досвіду темні зерна.

Тільки я знаю - між гострого віття, в перенасиченій біосфері
так лише варто вживати повітря,
так лише слід прочиняти двері.

Липне до уст почуття морфеми -
альтернативна прозора вда ця.
Те, що було, не розіб"єш на теми.
Так ми кохали. І нам воздасться.

Сергій Жадан




Пожаловаться
Комментариев (0)
Реклама
Реклама