Закрыть
Все сервисы
Главная
Лента заметок
Теги
Группы
Рейтинги

Die smilling

24 января´05 12:08 Просмотров: 436 Комментариев: 3
Приспаний звір, демон, забутий в крижаному болоті, присипаний багаторічним листям і снігом...Два дні тому його розбудили...
Вириваються на волю мої неврози і бажевілля. Мені нема куди більше йти, нема в кого просити поради.Мені страшно.
Я стою над прірвою вибору, падають сльзи, в руки збираю осколки сліз. І всім здається, що моя проблема- просто напросто питання часу. Це не питання часу. Звичайно, я не наступлю на одні й ті самі граблі, але...Чому коло мене нікого, хто би міг мені порадити...Або навіть вислухати.Ти їдеш в...Неважливо куди.Але як просто ти це сказав.Знаю, я завжди буду лише фрагментом і не можу нічого тобі сказати.
Я люблю сині троянди. Від недавна. Вчора я слухала Вішмастер Найтвишів, якого не чула майже рік. Не втрималась. Ніколи не думай за кращий світ. Все давно вже складено і зіграно. Я давно знала, що я приречена бути сама по собі, тільки іноді знання цього приносить насолоду від болю. І поцілунку Тобі не дам, як Юда. Все померло. Я ходяча лялька. Мою душу витравили, серце вбили, мої дуки- отрута,слова - пориви північного вітру.Я не вірю в людей, я не вірю в Бога.Я знову опинилася перед прірвою вибору, і я ні за що не хочу стрибати у невідомість.Я хотіла воскреснути...Ну що ж...Це було лише бажання.Так от,я люблю від недавна сині троянди.І хай кине в мене камінь той, хто скаже, що керунком всього є світло. На руці дві тоненькі подряпини. Ніж із зубчиками,такий, для хліба ріже тоненько і чітко. Вчора мене спитали що сталося по мірі того,як капали сльози. Я ще ніколи не бачила такого плачу. Я ніколи не очікувала такого від себе. кщо спробувати пройтися в легкому одязі по снігу- буде тремор. Фізичний стан подібний до лихоманки відчаю. Пів пачки анальгіну не заб"є головний біль.Що таке нездача з екзамену в порівнянні з тим, що я не можу бути з тим... і не знаю, як здійснити те, на що потрібно так багато грошей.Звичайно, через нонконформістичні погляди пробиваються і такі думки.Та і не в грошах справа.В людській справедливості- і вже сама ця фраза містить нонсенс.А хіба людство не прагне грошей? Ще хтось збирається кидати в мене камінь?
Приспаний демон, похований заживо звір, залитий не одною пляшкою алкоголю безжалісно розбуджений. Він повстав! Тепер хтось з нас мусить померти фізичною смертю. Це не проблема часу,з часом нічого не вирішується, лише хорониться.
Буде величезним богохульством просити про спасіння...
Я обернулася назад, у минуле. бачу лише кілька світлих моментів, які вимірювалися навіть не днями,ліченими годинами. А ще,спогади,які здавалися хорошими перетворилися в брехню і насмішку. Все, що я робила з часом перетворювалося на суцільну рану- величезну помилку.Я не бажаю собі ніяких бід...Достатньо з мене. Я визнаю себе дочкою гріха, але знаю, що демони не підлягають вигнанню.єдиний лік для несвідомого- пертворити його в сни, або витягти у сідомість. І тоді мржна остаточно вилікуватися, або збожеволіти. В екзистенціалізмі атеїсти - дуже нещасливі люди- їм нема на кого сподіватися, лише на самого себе. Все це- лише їх вибір. Але якщо так складається і нічого не можеш зробити- тоді моє життя- суцільна терниста дорога. "Життя - це постійна боротьба".Та чи варто боротися за кращий надгробок.Все прах, із землі в землю, з пороху в пил.Кожен нещасний по своєму...Не правда.є нещасні і є щасливі. Ось головна відмінність між люлдьми. Третьго не дано. Якщо поглянути на весь світ - киньте в мене камінь той, хто скаже, що світом править світло. Напевно я буду покарана за ці слова. Це лише моя думка, хоча я не сатаністка. Кажен у свому житті відрікався від свого бога. "Чи ви вірите в бога?" - запитали в Андруховича."Головне, щоб він у мене вірив, а чи вірю в нього я- діло десяте".Без коментарів.Слова олюдини, яка багато бачила в цьому світі. Та і як вірити, якщо віра забрала в мене останнє...І напевно вже ніколи не поверне...Не віра, а люди...Люди, які вірять. Ніцше останні свої дні прожив у псих лікарні. Якщо життя- таке випробування, то краще збавити вже себе від нього. Для цього є ніж для хліба, такий із зубчиками.Ці думки - певна фрма сатисфакції-вища ступінь егоїзму і думка про те, а скільки ж людей будуть плакати за мною.Ну і зовсім романтично - вмерти в тебе на руках зі словами "абись знав".Ні, справжнє садо-мазо - таки дійсно жити. Вмерти-занадто просто.А з іншого боку- так легко. Раз і все.Геніально просто. І все ж таки, чи почує мене хтось,коли я буду просити про спасіння.Не почує.І не пропонуйте мені віру,як лік всього і добро і все в тому стилі.Ви забуваєте,де я вчуся.В кузні віри і спасіння. Це темний храм людської наживи.Збавте мене. Я збавилася від заздрості.
Дивно, що думки - замкнене коло.В центрі якого - а пофіг шо -просто я- тотальна помилка, яка не мала жити на світі Божому.Або просто дуже невдалий жарт вищих сил,для рівноваги в природі. Кожен нещасний по своєму, а за щастя треба платити.Комусь воно дається задаром, а я люблю сині троянди...
Присвячено двом людям,які пов2язані зі мною інфернальним зв"язком.
Пожаловаться
Комментариев (2)
Отсортировать по дате Вниз
without_you    26.01.2005, 11:38
Оценка:  0
without_you
to Madlenn
але ж усе минає- і весна також...
Реклама