Закрыть
Все сервисы
Главная
Лента заметок
Теги
Группы
Рейтинги

щось таке....

3 июня´08 19:57 Просмотров: 303 Комментариев: 0
«Що ще треба підліткам в наш час?»думалось Ляні щоразу, як лишалася сама в кімнаті – «Що ще потрібно? чого не вистачає? ох… ці підлітки….- зітхнула важко вони такі…надто вже скажені і розбещені. Постійно в русі і прагненні до нового…. Це, звісно, добре, але…вони не здатні стримувати емоції ,бажання…»
Вона встала з ліжка і підійшла до вікна. Надворі пахло літом. Сонце пекло у, і без того, розпечені дахи пятиповерхівок і асфальт В парку під ї вікнами гралися діти. Було чутно музику літа. Скрипіли гойдалки, лунав дитячий сміх, голосно грала музика її сусіда Фєдьки,що любив слухати Шансон…. Та, нажаль, Ляну такі краєвиди, аж ніяк не потішали. Вона ненавиділа своє містечко! його майже чисті вулиці, смердючі від спеки генделики,малесенький ринок де завше можна було здибати якогось наріка чи то алкана…і все це сповнене смороду каналізації і зіпсованих продуктів. Вона добре тут все знала і тому ненавиділа. Мандруючи десь, вона відчувала свободу, але повертаючись сюди її нудило від цих вулиць і цих людей…
- нічого не міняється!!! – вона грізно рикнула і різко відвернулась від вікна – потрібно тікати.




1.
Ляна, то була дівчина 16-ти років, яка абсолютно відрізнялась від своїх ровесників. По більшій мірі вона різнилась поміж них своїм розумом, психікою, мисленням…і , звичайно ж, зовнішнім виглядом. Невисока на зріст, худорлява, блакитноока, з красивим довгим темно каштановим волоссям вона, ніколи добровільно не відвідувала дискотеки, і більшість свого часу проводила в бібліотеці за читанням книг. Ніколи нізким не фліртувала, не знайомилась(як то робили її ровесники).В неї було мало знайомих. Але найжахливішим було те що вона не мала друзів, з якими зараз, в таку погоду можна було б піти прогулятися…Вона могла спілкуватися лише в Інтернеті. Там вже,Ляна не мала обмежень. І це було,єдине,що пиносило їй задоволення.
- треба тікати! – з цією думкою вона впала на ліжко і накрила голову подушкою – тікати, тікати, тікати звідси!!! Інакше- ніяк! моє містечко занадто тісне для мене. Я мушу тікати.
Різко підірвавшись з ліжка вона швидко дістала свою маленьку стару валізку з шафи. Хутко почала збирати звичний для неї одяг. Вона дійсно зібралася тікати. В паніці вона раптово заглянула в дзеркало. Злякалась. В дзеркалі на неї дивилась ще мала дівчинка з великими блакитними очима, з не по віку дорослим блиском в очах, стомленістю на обличчі. Все в цій дитині чим нагадувало її саму, але то була зовсім не Ляна. Якась інша, не така….
-Хммммм…це не можу бути я… Я не така малеча…. Бо я прекрасно розумію життя у всіх його проявах…хоча…можливо все….і може оте дивне віддзеркалення і є я? дивно….
Вона стояла і просто дивилась на себе…Вона не вірила собі… Помітила сльозу на очах…
-Я ніколи….я ніколи…-і вже вона захлиналась гарячими і солоними слізьми-а раптом там….там куди я втічу буде ще гірше….раптом там, мене знов ніхто не зрозуміє?.....
Вона плакала захлинаючись слізьми, схлипуючи….
«Якесь дивне відчуття, я ще ніколи так не почувалась, щось манить мене в невідомі світи, але страх і паніка, як завжди стримують мене…..Я не можу так….Я РОЗРИВАЮСЬ!!!»
Ляна сумним поглядом дивилась у стелю. Паніка і страх потроху проходили , але те дивне відчуття невизначеності залишилось…Її холодний вираз обличчя повністю відповідав станові її душі. Адже вона, ще підліток,а вже така доросла… Прикро, але в неї небуло дитинства…Бать були постійно заклопотані і не приділяли їй належної уваги. Саме тому вона замкнулась в собі і більше ніхто і ніколи не бачив її душу….вона не відкривалась нікому… Лише та,холодна мов з льоду дівчина не жила- скоріше просто існувала.
Різко підірвавшись з ліжка,ввімкнула музику, що все життя була її найкращим другом. Зібрала всю свою лють і почала нищити все в кімнаті. Летіло пір’я з подушок, клапті тканин,бите скло, голосно кричала музика,а вона… вона безжально нищила своє минуле,свої спогади….Їй ставало легше. Зрештою, коли вже нічого було нищити, вона натягнула на себе свої вузькі чорні штанці, білу футболку , зв’язала волосся в хвіст і попрямувала на вокзальну станцію. Вона йшла, несла в руці валізу, по-ідіотськи посміхаючись до кожного з перехожих. Як виявилось, їй навіть до лиця посмішка. Ляна зовсім не розуміла, куди вона іде і що робить. Діставшись до залізничної станції вона брела по смердючому вокзалу, щоразу жахаючись бомжів і алкоголіків, що тягнулися до неї за грішми на алкоголь.Дісталась касси.Звісно величезна черга не дала їй можливості швиденько купити квиток і злиняти звідси. Розуміння того, що чекати доведеться довго наштовхнуло її на думку і вона попрямувала надвір,де під надписом «ВХОД-ВЫХОД» сиділа якась старенька і маленька бабця. Та бабуся продавала тютюнові, жувальні гумки, насіння а також багато інших, життєво важливих, речей. Тій бабці було,чесно кажучи, пофіг на всіх цих людей, що приходили до неї по отруту для легенів.Саме там Ляна придбала собі відразу 4 пачки цигарок. «Хай буде…на дорогу».
Стояла приблизно з годину. Нарешті,дочекавшись своєї черги вона підбігла до віконця каси. Незрозуміло чому,та вона чомусь надіялась побачити там якусь, добру і привітну жіночку…Бідна. Вона заглянула до віконця і відразу згадала де вона знаходиться,бо звідти виглядала дебела тьотінька, з кирпатим носом і малими (поросячими?) оченятами. Навколо рота і на щоках були крихти хліба. Її обличчя було червоне і блискуче.Ляна стояла мовчки і незнала що сказати.
-Дєвушка,пачіму ви малчітє ? Гаварітє уже что вам нада, нє задєрживайтє очирєдь.
Варто сказати, що Ляна була пройнята ненавистю до російськомовних «Одне діло,коли людина проживає в Росії і говорить державною мовою,а інше, коли отакі **** починають понтуватися, говорять перекособочено і невірно,і викликають велку огиду.»
-Дєвушка вам куда білет? Ви что нємая?говорите же!!!
Вона нехотіла нічого говорити,але все ж таки промовила:
-Дайте мені будь ласка квиток до Делі.
-Ну наконєц то. Она заговорила! Сейчас сей час. Дайте сюда ваш паспорт.
Вона протягнула до Ляни свою брудну і засмальцьовану руку. Бідну лянку мало не знудило. Вона дістала з сумки паспорт і віддала його цій «особі».Та щось клацала у комп’ютері,потім звідкись у неї взявся квиток в руках. Вона вклала його в паспорт і тикнула Ляні.
-Дєржитє дєвушка,вот ваш паспарт і білет. Щаслива ва путі.-воня посміхнулась нещирою усмішкою до Ляни,а та у відповідь зробила так само.
-Дякую.
Потяг мав відправлятись через п,ятнадцять хвилин.Вона дістала сигарету,Закурила. Їдкий сигаретний дим розїдав її думки. Вона стояла і думала, подумки прощалась зі своїм містечком.І їй не було шкода того минулого,що проходило в цих вулицях…Бо вона ніколи не була щасливою тут. Вона завжди хотіла втікти. І от тепер вона стоїть на пероні і за якусь хвилину цього життя вже небуде,буде інше…з надією на краще…
Надійшов потяг , відкрились двері вагону. Дівчина зайшла і знайшовши своє купе розташувалася в ньому. Відкрила вікно навстіж і лягла на своє місце. Вона була одна. Знову ввімкнула свою улюблену музику. Втупилась поглядом у стелю. Думала і отак,міркуючи про життя,вона й заснула. Прокинувшись години через чотири вона дивилась у вікно і лічила дерева…малювала. Вона нехотіла порушувати спокою свого «світу» власноруч створеного в маленькому купе, і нехотіла виходити звідти.тому коли курила,просто навстіж відчиняла вікно. Коли настала ніч,вона всетаки вийшла в коридор.трохи постояла там і відразу ж зайшла назад. Здерлася на верхню полицю і міцно заснула.
Зранку потяг зупинився в якомусь великому місті, але Ляна немогла розгледіти де саме вона знаходиться. Вона Чула, як по вагону ходили люди,чула їхні розмови,та жоден не згадав у розмові де саме зараз стоїть потяг. Отож вона лягла і просто дивилася у вікно..Та їй недовго залишалося бути самій.
Пожаловаться
Комментариев (0)
Популярные заметки S-VG
Реклама
Реклама