Закрыть
Все сервисы
Главная
Лента заметок
Теги
Группы
Рейтинги

-А як звати твого тата?

10 июня´08 14:04 Просмотров: 1242 Комментариев: 17
-А як звати твого тата?
-А в мене немає тата...
-Ой, вибач...
Таке часто траплялося... І я це пам’ятаю, як зараз. Але не розуміла, чому вони вибачаються. Для мене те, що в мене немає тата, було нормальним явищем. Я ніколи в цьому не вбачала трагедію чи якусь сімейну драму...

Вагітність була незапланованою. І для мого тата стала несподіванкою. При чому неприємною. А так як розписані вони не були, йому нічого не заважало, як-то кажуть, «зробити лижі»...
Тата я не пам’ятала взагалі. Він ще якось, видно, намагався виробити в собі якісь батьківські почуття. Та коли мені було близько двох років, він зрозумів, що нічого з того не вийде, і ... одружився. На сімнадцятирічній дівчині-«кієвлянці».
Мама казала, що вона його дуже кохала. Але так сталося. І винити в цьому нікого не можна. Що я і робила. І в моїй уяві тато поставав такою би мовити жертвою життєвих обставин, ніби він хотів бути з нами, але йому не дозволили...
Маленькою я рідко над тим замислювалась. Мама дала нам ВСЕ. Вдосталь любові, тепла, ласки... Тепер я розумію, як їй було важко.
Будучи підлітком, в мене була мрія познайомитись з батьком, побачити, який він, себе показати... В мене була мрія обов’язково запросити його на своє весілля. От тоді я з ним точно познайомлюсь,- думала я,- та й привід буде такий, що буде не до образ...

Мені було двадцять. Він подзвонив мені на мобільний. В моїй телефонній книжці його номер був записаний під таким простим ім’ям, як «тато», дарма, що я його ніколи не набирала... Чесно кажучи, я подумала, що то галюцінація. Він не міг мені подзвонити! Але то був він, і виявилося, що він за якихось сто метрів від мене. Сказати, що в мене почали трястися руки – не сказати нічого... В мене відняло мову, я не знала, що казати...
Коли я його побачила, мене відпустило в одну секунду. Стала така м’яка-м’яка... І просто мовчала... Чомусь моя мрія танула, як морозиво на сонці... І мені було її так шкода.
Він виявився звичайною людиною з своїми проблемами. Він мені почав розказувати, як йому важко жилося всі ці вісімнадцять років, і яка його дружина стерва. Що він довго терпів, але тепер вони розійшлися, і навіть їх єдина донька тепер не хоче з ним спілкуватися... Що нарешті він мене побачив, бо та дружина не дозволяла йому зі мною контактувати... Мені було нудно слухати. Можливо, краще, щоб він тоді мовчав.
Найболючішою фразою було почути, що його стосунки з моєю мамою були просто пристрастю... Що ніякого кохання не було... Мені тоді чомусь стало так шкода маму, захотілося її обійняти...
З тих пір в мене немає мрій щодо тата. Я не тримаю на нього зла, всі в своєму житті роблять помилки, і треба вміти прощати... Але він мені просто чужий. І, можливо, десь в глибині душі, я жалкую, що ця зустріч відбулася. Адже я втратила мрію, а натомість не отримала нічого...



А на весілля він так і не прийшов...
Пожаловаться
Комментариев (17)
Отсортировать по дате Вниз
Aida_Luciferi    13.02.2009, 18:17
Оценка:  0
Aida_Luciferi
А знаєш, я знайома з такою ситуацією. Я звжди називаю свого батька біологічного не "тато" як всі нормальні люди, а на ім"я. Я завжди собі кажу, шо як він буде вмирати як остання собака, то я навіть не поворухну пальцем, щоб принести йому води.
mmuxaxa    03.08.2008, 00:04
Оценка:  0
mmuxaxa
какая трогательная заметка....очень тронуло...вспомнила что-то свое...спасибо....
MaksTern    28.07.2008, 14:43
Оценка:  0
MaksTern
злість ?
зовсім ні .......злості немає .........вже немає.....
просто байдуже, а це - набагато гірше
Как_то_так    28.06.2008, 03:54
Оценка:  0
Как_то_так
мої розійшлися коли мені було сім.. а сестрі три.......
і він мені чужий....зовсім чужий.....
а на весілі був.....в мене.....а в сестри вже нє.....
vesna_86    28.06.2008, 03:54
Оценка:  0
vesna_86
Мені було три. А на весілля передав бабусею подарунок "в конверті"...
MaksTern    25.06.2008, 17:31
Оценка:  0
MaksTern
сподіваюсь мій мені ніколи не подзвонить
vesna_86    25.06.2008, 17:31
Оценка:  0
vesna_86
Чому так злісно? :)
whatever_    11.06.2008, 09:14
Оценка:  0
whatever_
:1: :1: :1:
Lakota    10.06.2008, 15:11
Оценка:  0
Lakota
Нет никакой трагедии в том, что родитель один, если он сполна дарит любовь и ласку... твоя мама - очень сильная мудрая женщина, честь ей и хвала... но о какой чудесной иллюзии отца могла идти рчь при его таком безответственном отношении к семье, обеим семьям!?
vesna_86    10.06.2008, 15:11
Оценка:  0
vesna_86
Діти люблять своїх батьків, якими б вони не були. І все пробачають. А в моїй дитячій уяві він був добрим, МОЇМ татом.
Червнева    10.06.2008, 14:34
Оценка:  0
Червнева
:01: :05:
Червнева    10.06.2008, 14:15
Оценка:  0
Червнева
вимріяну людину любити легше, ніж реальну
vesna_86    10.06.2008, 14:15
Оценка:  0
vesna_86
Це ти в точку! :)
soul_of_rain    10.06.2008, 14:12
Оценка:  0
soul_of_rain
жаль что так происходит
но так все-же происходит.....
vesna_86    10.06.2008, 14:12
Оценка:  0
vesna_86
Банальна історія. Бувають більш драматичні....
Реклама
Реклама
Популярные заметки