Закрыть
Все сервисы
Главная
Лента заметок
Теги
Группы
Рейтинги

Листи...

16 июня´08 21:59 Просмотров: 273 Комментариев: 0
Він якось сказав, що буде відсутнім днів 10 у неті і ми не зможемо спілкуватися в скайпі. Він буде їхати лісами и забутими селищами, де немає зв"язку. Я відповідала, що в такому разі я буду писати йому листи, які надсилатиму йому на електронну пошту. Так розпочався листувальний період у наших стосунках.

Лист.

Вже четвертий день без твого голосу… Я навіть не дивлюсь на фото… Я просто чекаю і думаю, що я дарма взагалі тобі щось пишу… У мене взагалі останні два дні відчуття, що події пов’язані з тобою розгортаються як у твоєму романі – ти, як той бізнесмен, пропав з мого як реального, так і віртуального світів…мабуть тепер мені треба чекати приходу людини у формі і готуватися до поїздки закордон…

Нещодавно я також зрозуміла, що нічого про тебе конкретного не знаю…так, якісь розпливчасті деталі, назви, які ні про що не говорять, події, за якими можна відтворити лише твій характер, а не біографію… це дивно і схоже на якийсь чорно-білий фільм, в якому відсутні чіткі лінії і яскраві кольори.

В мене був сьогодні важкий день. Можливо через це в мене такий настрій. Бо раніше я поверталась додому спочатку з впевненістю у тому, що я тебе побачу (в бізарі), а трохи згодом, що я тебе почую. А тепер я кожного вечора заглядаю в свою поштову скриньку і нічого там не бачу.

Коли я засинаю чи прокидаюся, то в мене виникає відчуття того, що все відбулося було сном, як у твоїх оповіданнях…

Не знаю як у тебе, а в Києві стає холодно. Подув дуже холодний вітер, все небо у хмарах. Така дивна закономірність – ти поїхав і за моїм вікном стало одразу хмарно і похмуро. Скоріше повертайся…Я звичайно не зможу тобі гарантувати довгі-довгі нічні розмови, бо мене дуже завантажили роботою, але все ж таки це карще ніж нічого.

Я не хотіла б тебе навантажувати своїм негативом… тобі там мабуть теж нелегко, хоча, хто знає – деякі відрядження приносять неабияке задоволення. Дуже сподіваюсь що це зовсім не рутинне, а цікаве і плідне. Дуже хотілося б дізнатися, чим ти займаєшся, але якщо це комерційна таємниця, то все, я мовчу і ні про що не розпитую. Прийде час, ти сам мені все, що вважатимеш за потрібне, розкажеш.

Хороших тобі днів і солодких ночей!

Чекаю на тебе!

Цілую!

Листів було чотири чи п"ять. Я не можу зараз точно пригадати, про що я в них писала. Сподіваюсь вони збереглися в пам"яті його комп"ютера, і він колись їх знову перечитає... Єдине, що я пригадую дуже ясно, це те відчуття, яке мене сповнювало всі ті дні. В мене було таке враження, наче мене несе темним виром в Невідоме. Я не можу цьому опиратися, я відчуваю тривогу, але десь в глибині душі я знаю, що в цій темряві і невідомості немає нічого страшного і загрозливого. Це неминучість долі, це те, що маю пережити і від чого не втечеш...

Він повернувся... На одинадцятий день я ввійшла в нет, відкрила скайп і побачило ЙОГО ... Я була настільки рада бачити цей зелений значок, що майже не розцілувала монітор свого комп"ютера. Я стільки всього обмірковувала всі ті дні, стільки слів йому подумки казала, так його чекала, що тепер не знала, що мені робити... Надіслати смайлика? Написати "Привіт! Рада тебе знову бачити"? Нічого не написати? Це було 7 березня... Я так добре пам"ятаю той дзвінок виклику з його Невідомого ... Я не знала, чи почув він, як тремтить мій голос від хвилювання... Все було як у димці... Я просто не усвідомлювала того, що відбувається...наче хтось вимкнув світло і мене понесло темною рікою в незвідані глибини...
8 березня. Ранок. Чашка кави з вершками без цукру. Вмикаю комп, під"єднуюся до скайпу. Боже, зроби так, щоб він був там... Ти тут... Доброго ранку... Як спалося? ... Добре відпочив?... Ми проговорили цілий день... цілий день 8 березня... нам навіть не хотілося їсти. Лише десь о 5 вечора ми все таки пішли зробити собі ще кави та якісь бутерброди... Ми говорили і говорили... Я пила цей голос і він приносив мені живильну силу, підносив до небес, гойдав у своїх обіймах... Весь навколишій світ наче вимкнули єдиним клацанням по кнопці на клавіатурі. Був лише його голос, що лунав невідомо звідки і тішив мої вуха, ніжно спускався шиєю, тік по тілу гарячими струменями.
Таке спілкування триває й досі... Довгі години пізнання один одного... Вдень, вночі... Коли він сидить на роботі чи їде машиною додому. Він зупиняється біля річки і я чую спів пташок, я чую шелест листя і я знаю, що саме в такі моменти цей чоловік належить лише мені ...
Пожаловаться
Комментариев (0)
Реклама
Реклама