Закрыть
Все сервисы
Главная
Лента заметок
Теги
Группы
Рейтинги

1.3.7

23 июня´08 23:42 Просмотров: 366 Комментариев: 0
1. Предмет, метод та функції цивільного права.
Предмет цивільного права.
Цивільне право належить до фундаментальних галузей права. Суспільні відносини, які регулює цивільне право, — це майнові та особисті немайнові відносини. Характерною ознакою цих відносин є те, що всі вони засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників (ст. 1 ЦК України).
Усі ці відносини мають дуже важливе значення для людини, адже вони визначають її життя.
Особливе значення у цивільному праві мають майнові відносини, які складають основну сферу регулювання цивільного права. Характерною їх ознакою є те, що вони основуються на рівності їх учасників, є самостійними вольовими відносинами і їх учасники відокремлені один від одного майново. Вони незалежні і виступають один до одного як сторонні особи.
Майнові відносини, які належать до сфери цивільного права, мають особливості, що стосуються характеру самих відносин і характеру учасників цих відносин.
За характером майнових відносин, що належать до сфери цивільного права, вони можуть бути кваліфіковані як фактичні економічні відносини, що підлягають правовому регулюванню і мають вартісний характер.
Економічні відносини мають і інший аспект розуміння — це виробничі відносини, які складаються у процесі суспільної діяльності людей і не залежать від конкретної вольової діяльності окремих людей. Такі відносини мають об'єктивний характер і не належать до сфери регулювання цивільного права.
Ринкова економіка передбачає активний обмін матеріальних благ і їх присвоєння. Правове регулювання цих процесів здійснюється за допомогою цивільного права, а саме таких його правових інститутів, як право власності і зобов'язальне право, спадкове право, реорганізація і ліквідація юридичних осіб.
Розвиток товарообміну ґрунтується на розвитку товарно-грошових відносин, тобто відносин, що обумовлюють перехід матеріальних благ від одних осіб до інших, тому цей розвиток пов'язаний як з характеристикою осіб, які беруть участь у товарообігу, так і з характеристикою самих процесів і форм товарообігу.
Особами, які беруть участь у товарно-грошових відносинах, є фізичні та юридичні особи, держава, територіальні громади.
Майнові відносини своїм предметом мають майно. їх організація має відмінності, пов'язані з тим зв'язком, який існує між майном і особою. Так, відносини власності ґрунтуються на ставленні особи до речі. Річ — це головне, що характеризує відносини власності і визначає відповідь на питання: моя це річ чи чужа.
Є й інший бік зв'язку між особою і річчю, який виражається в тому, що право власності особи існує серед суспільних відносин, тобто серед відносин інших людей, і визначається тим, що відносини власності — це відносини між особами з приводу речі. Ці обидва напрями зв'язків особи і речі однаково важливі, але право власності тим і вирізняється, що в той час, коли всі інші правові відносини — це відносини між людьми з приводу матеріального блага, відносини власності головною метою мають створення такого зв'язку, коли людина-власник перебуває в центрі уваги і праву власності цієї людини нічого не може заважати. Людині-власнику протистоїть невизначене коло осіб, які не повинні нічим його порушувати, тому право власності — майнове право, що вважається абсолютним.
Крім відносин власності, існують також майнові відносини, яким властивий інший характер. Відчуження і набуття прав на майно відбувається в процесі товарообігу, тут не існує абсолютного права на майно, відносини між учасниками товарообігу юридично оформляються і мають відносний характер. Ці відносини завжди конкретні і виникають між конкретними учасниками. Найчастіше юридичне оформлення таких відносин відбувається з допомогою договору або позадоговірних зобов'язань. Так виникає зобов'язальне право, яке становить значну частину цивільного права.
У процесі розвитку товарно-грошових відносин в останні роки виникає така форма соціальних зв'язків, яка має на меті використання юридичних форм, заснованих на управлінні приватними товариствами і корпораціями та їхнім майном, коли товариства (корпорації) виступають як юридичні особи — власники майна. Особлива форма організації взаємовідносин між учасниками товариства (корпорації) не змінює майнової орієнтації цих відносин.
До предмета цивільного права належать не лише майнові, а й особисті немайнові відносини. З цього приводу в юридичній літературі існує традиційна дискусія. Є думка, що такі відносини не регулюються цивільним правом, оскільки не мають оціночно-вартісного І характеру (завдяки нематеріальній природі їх об'єктів). О. А. Красавчиков дав вичерпну характеристику концепцій, що виникли в процесі обговорення питання про місце особистих немайнових відносин у структурі предмета цивільного права. З цього приводу він називає три точки зору: негативну концепцію, радикальну концепцію і позитивну концепцію. Згідно з першою — цивільне право регулює тільки особисті немайнові відносини, пов'язані з майновими, а решту відносин лише охороняє; згідно з другою — відносини, що стосуються благ, невід'ємних від особистості, створюють самостійний предмет правового регулювання; згідно з третьою — цивільне право не лише охороняє особисті немайнові відносини, а й регулює їх. Усі ці концепції мають свої позитивні риси і свої вади.
У даний час, враховуючи прийнятий Верховною Радою України ЦК, де мають місце глава 15 «Нематеріальні блага» і глава 20 «Особисті немайнові права фізичної особи», більш прийнятною слід вважати думку, що цивільне право не лише охороняє особисті немайнові відносини, а й регулює їх. Основою для цього слід вважати єдиний метод правового регулювання, який передбачає юридичну рівність сторін.

Метод цивільно-правового регулювання.
Поняття методу цивільно-правового регулювання охоплює сукупність правових засобів і прийомів впливу на майнові та особисті немайнові відносини, які дістали відображення в цивільно-правових нормах.
Визначальною ознакою методу цивільно-правового регулювання суспільних відносин є юридична рівність сторін. Ні один із учасників цивільно-правових відносин не може примусити іншого учасника до певної поведінки за формою і суттю. З цією ознакою пов'язана й інша ознака, а саме: диспозитивність сторін у цивільно-правових відносинах. Поняття диспозитивності означає, що учасники можуть діяти на свій розсуд, вирішуючи питання щодо прав та обов'язків у даному правовідношенні. Взаємовідносини сторін визначаються лише їх узгодженою волею.
Можливість діяти на свій розсуд визначає ще одну рису методу цивільно-правового регулювання. Це — ініціативність сторін при встановленні їх взаємовідносин і зв'язків між ними.
Сторони цивільних правовідносин самостійні і незалежні у вирішенні питань своєї поведінки у власних взаємовідносинах, тому передбачається, що спори і спірні питання між ними вирішуються судом. Це може бути суд загальної юрисдикції, господарський або третейський суд.
Для учасників цивільних правовідносин, які не виконують своїх обов'язків, порушують права інших учасників цивільних правовідносин, настає цивільно-правова відповідальність, що полягає у застосуванні до порушників засобів захисту і мір цивільної відповідальності, які мають переважно майновий характер.
Такі риси методу цивільно-правового регулювання в сукупності забезпечують вплив цивільного права на майнові та особисті немайнові суспільні відносини, які становлять предмет цивільного права.

Функції цивільного права.
Цивільне право виконує ряд функцій, властивих для нього як правового утворення. Його призначенням є впорядкування суспільних відносин, заснованих на праві власності та інших речових правах, товарно-грошовому обігу, впорядкуванні правового становища учасників цивільно-правових відносин, прав і обов'язків, пов'язаних з інтелектуальною діяльністю, майнових та немайнових соціальних зв'язків, які відносяться до сфери дії цивільного права.
Звичайно, галузі права мають регулятивне або правоохоронне спрямування. Цивільному праву властиві ті й інші функції. Головною для нього є функція позитивного регулювання суспільних відносин. Правоохоронна функція цивільного права має свою специфіку, яка полягає в тому, що завдяки виконанню цивільним правом цієї функції забезпечується відновлення майнових і особистих немайнових відносин.
До функції цивільного права належать регулювання й охорона майнових і значної кількості особистих немайнових прав з допомогою виражених у цивільних законах норм цивільного права.

3. Поняття та система цивільного законодавства.
Поняття та структура цивільного законодавства.
Поняття цивільного законодавства тісно пов'язане з поняттям цивільного права як галузі права. Якщо цивільне право — це система цивільно-правових норм, то цивільне законодавство — це система нормативних актів, у яких дістали своє втілення цивільно-правові норми. Отже, цивільне законодавство - це форма вираження цивільного права як галузі права. Сукупність цивільно-правових актів утворює цивільне законодавство.
Цивільне законодавство має свою структуру, елементами якої є закони, а також підзаконні нормативно-правові акти. Основу цивільного законодавства України становить Конституція України 1996 р., яка має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Конституція України містить у собі норми різних галузей права, в тому числі норми цивільного права. Вона передбачає цивільно-правові засади регулювання відносин власності в статтях 13, 14 і 41. Статті 21, 23, 24, 27, 28, 29, 311 32 Конституції України заклали підвалини цивільно-правового регулювання особистих немайнових відносин з приводу таких особистих немайнових благ, як життя, здоров'я, ім'я, честь, гідність, ділова репутація, особисті папери, таємниця кореспонденції та ін.
Після Конституції України вищу юридичну силу мають закони. Закон — це нормативно-правовий акт, що приймається Верховною Радою України. Основним актом цивільного законодавства України є ЦК України, затверджений Верховною Радою України 16 січня 2003 р., що вступає в дію з 1 січня 2004 р. Він є єдиним кодифікованим актом цивільного законодавства.
ЦК України складається з 6 книг, 90 глав, 1308 статей. Він побудований за пандектною системою, відповідно до якої норми, які можуть бути застосовані при регулюванні будь-яких суспільних відносин, що становлять предмет цивільного права, подано окремою книгою під назвою «Загальні положення». Цивільно-правові інститути особливої частини цивільного права подано у 5-ти книгах: «Особисті немайнові права фізичної особи», «Право власності та інші речові права», «Право інтелектуальної власності», «Зобов'язальне право» та «Спадкове право».
Книга перша «Загальні положення» складається з 5-ти розділів і 19-ти глав. Це розділи про основні положення, особи (фізичні та юридичні особи, держава, Автономна Республіка Крим, територіальні громади), об'єкти цивільних прав, правочини, представництво, строки та терміни, позовна давність. У цій книзі вперше врегульований у межах ЦК України правовий статус держави, Автономної Рес¬публіки Крим і територіальних громад як суб'єктів цивільних прав та обов'язків, а також розділ про об'єкти цивільних прав. Об'єкти прав — це загальний цивільно-правовий інститут, і включення його до «Загальних положень» є цілком закономірним. Це дало змогу зосередити у «Загальних положеннях» ЦК України всі елементи цивільно-правових відносин.
Книга друга «Особисті немайнові права фізичної особи» — велике досягнення ЦК України. Юридичним фундаментом цієї книги є розділ II Конституції України про права людини і громадянина. Конституційні особисті права людини повністю перенесено до книги другої, зміст яких розширено, конкретизовано. Книга містить перелік способів захисту особистого немайнового права, яке порушується. Маються на увазі: відшкодування збитків, компенсація моральної шкоди, громадська догана, вилучення тиражу книги чи газети і знищення його. У книзі передбачено 47 статей, що регулюють особисті немайнові відносини, пов'язані зі здійсненням особистих прав як у непорушеному стані, так і в разі порушення зазначених відносин.
Книга третя «Право власності та інші речові права» передбачає регулювання речових відносин. Категорія речових прав як елементів речових відносин дістала своє нове народження у ЦК України, де речові права посіли належне їм місце. До речових прав віднесено право власності, право володіння, сервітутні права, право користування чужою землею для сільськогосподарських потреб (емфітевзис), право користування чужою землею для забудови (суперфіцій), заставу та інші речові права. Новий ЦК України передбачає захист речових прав.
Конституція України визначила правові засади розвитку будь-якого виду творчості, раціонального використання її результатів і їх правової охорони. Зазначені засади дістали достатню реалізацію в новому ЦК України у книзі четвертій.
Книга четверта «Право інтелектуальної власності» містить загальні положення про інтелектуальну власність, а також норми авторського права, права промислової власності, права на засоби індивідуалізації учасників цивільного обороту, товарів і послуг.
За цим Кодексом лише угода (правочин) регулює відносини між володільцем права інтелектуальної власності та користувачем. Саме угода визначає розміри, порядок обчислення і виплати за використання об'єктів інтелектуальної власності. Кабінет Міністрів України може лише встановити мінімальні ставки авторської винагороди.
У ЦК України закладено нові інститути — суміжні права (права виконавців, виробників фонограм та організацій мовлення), права на селекційні досягнення, на нерозкриту інформацію, на фірмове найменування, найменування місця походження товару. Передбачається судовий порядок захисту порушених прав суб'єктів інтелектуальної і промислової власності.
Книга п'ята «Зобов'язальне право» регулює відносини майнового обігу. Йдеться про договірні відносини, пов'язані з переданням майна у власність, тимчасовим користуванням, виконанням робіт та наданням послуг тощо. Крім договірних відносин, зобов'язальне право регулює відносини, що виникають із правомірних односторонніх дій, із заподіяння шкоди і безпідставного збагачення. Кожний вид зобов'язань має свої особливості, що зумовлює їх відносну самостійність і створення окремих інститутів зобов'язального права. Загальні правила, що поширюються на всі види зобов'язань, становлять загальні положення про зобов'язання. До них належать норми про поняття і підстави виникнення зобов'язань, виконання та способи, що забезпечують їх виконання, відповідальність за порушення зобов'язань, підстави їх припинення.
У книзі шостій «Спадкове право» вирішується проблема спадкування, усунення від спадкування, питання щодо спадкування окре¬мих прав та обов'язків спадкодавця. Чимало нових положень стосується спадкування за заповітом. Новий ЦК України пропонує п'ять черг спадкоємців за законом. Змінено підхід до порядку прийняття спадщини.
Така структура і загальний зміст ЦК України.
Відповідно до ст. 9 ЦК України його положення застосовуються до врегулювання відносин, що виникають у сферах використання природних ресурсів та охорони довкілля, а також до трудових та сімейних відносин, якщо вони не врегульовані іншими актами законодавства. Законом можуть бути передбачені особливості регулювання майнових відносин у сфері господарювання.
16 січня 2003 р., разом з ЦК України, Верховною Радою України був прийнятий ГК України, який також вступає в дію з 1 січня 2004 р. Стаття 4 цього Кодексу встановлює, що не є предметом його регулювання майнові та особисті немайнові відносини, які регулюються ЦК України. Отже, ЦК України є базою для господарського законодавства.
Актами цивільного законодавства є також інші кодекси і закони України, що видаються відповідно до Конституції України та ЦК України. Наприклад, Сімейний кодекс України від 10 січня 2002 р., Земельний кодекс України від 25 жовтня 2001 р., закони України «Про власність», «Про заставу», «Про цінні папери і фондову біржу» та ін. Зазначені закони із введенням у дію ЦК України мають або бути приведені у відповідність до ЦК України, або Припинити свою дію.
Вперше ст. 4 ЦК України закріпила, що у разі подання до Верховної Ради України проекту закону, який регулює цивільні відносини інакше, ніж цей Кодекс, суб'єкт законодавчої ініціативи зобов'язаний одночасно подати проект закону про внесення змін до ЦК України. Поданий законопроект розглядається Верховною Радою України одночасно з відповідним проектом закону про внесення змін до ЦК України.
Відповідно до ст. 10 ЦК України міжнародний договір, що регулює цивільні відносини, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, є частиною національного цивільного законодавства України.
Якщо у чинному міжнародному договорі України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, містяться інші правила, ніж ті, що встановлені актами цивільного законодавства, застосовуються правила відповідного міжнародного договору.
Елементами структури цивільного законодавства, як уже відзначалося, є також підзаконні акти, серед яких, перш за все, слід назвати укази Президента України. Відповідно до ч. З ст. 106 Конституції України Президент України на основі та на виконання Конституції та законів України видає укази і розпорядження, які є обов'язковими до виконання на території України. Наприклад, Указ Президента України від 13 червня 1994 р. «Про обов'язкове страхування цивільної відповідальності власників транспортних засобів», Указ Президента України від 19 березня 2002 р. «Про організаційні заходи з підготовки об'єктів права державної власності до приватизації» та ін.
Актами цивільного законодавства є постанови Кабінету Міністрів України, який згідно зі ст. 117 Конституції України у межах своєї компетенції видає постанови і розпорядження, що є обов'язковими до виконання. Кабінет Міністрів України приймає значну кількість постанов і розпоряджень з широкого кола питань, пов'язаних з регулюванням майнових та особистих немайнових відносин, учасниками яких можуть бути як юридичні, так і фізичні особи. Наприклад, постанова Кабінету Міністрів України від 16 травня 2002 р. «Про заходи щодо створення системи реєстрації прав власності на нерухоме майно». Крім того, постановами Кабінету Міністрів України затверджуються досить важливі нормативні акти, такі як Положення про державну реєстрацію суб'єктів підприємницької діяльності, затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 25 травня 1998 р. № 740.
Серед підзаконних актів провідне місце належить відомчим нормативним актам, тобто нормативно-правовим актам міністерств та інших центральних органів виконавчої влади, зокрема наказ Державного комітету України по житлово-комунальному господарству «Про затвердження Положення про порядок передачі квартир (будинків) у власність громадян». Підзаконними слід визнати і нормативно-правові акти Верховної Ради Автономної Республіки Крим та рішення Ради міністрів Автономної Республіки Крим, оскільки вони згідно зі ст. 135 Конституції України не можуть суперечити Конституції України та приймаються відповідно до Конституції України, законів України, актів Президента України і Кабінету Міністрів України та на їх виконання.
Міністерства, інші центральні органи виконавчої влади України можуть видавати акти, що регулюють цивільні відносини, лише у випадках і в межах, встановлених законом (ч. 5 ст. 4 ЦК України).
Отже, цивільне законодавство має два рівні: закони та підзаконні акти. Під законні акти, у свою чергу, теж мають декілька рівнів. Саме через це постає питання про визначення ядра цивільного законодавства, і таким ядром є ЦК України.

7. Поняття та склад цивільних правовідносин.
Поняття цивільного правовідношення.
Внаслідок регулювання нормами цивільного права суспільних відносин за участю громадян та організацій, вони набувають правової форми і стають цивільними правовідносинами. Цивільне правовідношення — це суспільне відношення, врегульоване нормами цивільного права. Йому притаманні риси будь-якого суспільного відношення. А оскільки це правовідношення врегульоване саме нормами цивільного права, то для нього характерні ті особливості, що вирізняють цивільно-правові стосунки з-понад усіх інших. Це визначення склалося історично та є найбільш поширеним і загальновживаним. Але існує точка зору на визначення правовідношення, що, на думку її авторів, дещо відрізняється від описаної вище та більше відповідає суті приватно-правового характеру цих відносин. Так, вони вважають, що цивільне правовідношення є лише юридичною формою суспільних відносин, які регулюються нормами цивільного права. Тому результатом правового регулювання є не привнесення нової, юридичної сторони, а лише надання відповідної форми фактичному відношенню, що склалося. Завданням юриспруденції є не створення нових відносин, а саме надання відповідної форми існуючим, що відповідає суті обох позицій, які насправді не дуже відрізняються одна від одної.
Предметом цивільного права є майнові та особисті немайнові відносини. Внаслідок застосування норм права виникають майнові або особисті немайнові правовідносини.
У першу чергу цивільне право регулює майнові відносини – це основа економічного розвитку будь-якої країни. Але це правове регулювання має певну специфіку. І основна специфічна риса полягає в тому, що правовідношення є зв'язком між надбудовою у вигляді норм права та суспільними відносинами, що становлять економічну основу суспільства.

Особливості цивільних правовідносин.
Цивільно-правові відносини регулюються специфічним, характерним лише для них та їх похідних, методом рівності сторін.
Учасникам цивільно-правових відносин притаманна властивість мати певне коло цивільних прав та обов'язків, здійснення яких забезпечується засобами державного примусу. При реалізації захисту цивільно-правових інтересів сторін також реалізується принцип рівності сторін.
Учасники цивільних правовідносин характеризуються як юри¬дичною рівністю сторін, так і майновою відокремленістю їх, що зумовлює деякі інші специфічні риси цивільно-правових відносин.
Для цивільно-правових відносин характерна ініціатива сторін. Воля й ініціатива сторін необхідна як на етапі формування відносин (чи вступати в договірні відносини, з ким саме, який вид договору обрати тощо), так і на етапі реалізації цивільно-правової відповідальності (лише від суб'єкта права залежить, застосовувати передбачені законом методи примусового впливу на контрагента чи ні).
Суб'єктивні права та суб'єктивні обов'язки учасників цивільно-правових відносин виникають, змінюються та припиняються на підставі юридичних фактів.
Найпоширенішою підставою виникнення правовідносин для цивільного права є договір. Найсуттєвішою рисою цих правовідносин є те, що сторони рівні при реалізації своїх прав, незалежні одна від одної, жодна з них не має і не може мати переваг перед іншою або нав'язувати свої умови при укладенні або виконанні договору. Кредитор вправі вимагати від боржника певної поведінки, але боржник добровільно взяв на себе обов'язок і несе відповідальність перед законом у силу закону, а не в силу особливого положення боржника. Рівність сторін реалізується не лише в договірних відносинах, а й у позадоговірних. Так, коли правовідношення виникає поза вольовою поведінкою осіб, тоді сторони також абсолютно рівні в реалізації своїх прав і обов'язків, вони підкоряються лише волі закону, а не одна одній. Якщо мають місце майнові правовідносини, які є предметом цивільного права, але міняється метод правового регулювання, то йтиметься вже про іншу галузь права. Так, при виконанні державного замовлення на виготовлення та поставку певного товару підприємство і держава в особі уповноваженого міністерства або відомства є рівними суб'єктами права (хоча існують певні особливості при укладенні цього договору), а при наданні ліцензії на виготовлення цього самого товару діє інший метод правового регулювання: метод влади і підкорення. Тоді ці стосунки регулюються нормами іншої галузі права — адміністративної.

Елементи цивільного правовідношення.
Елементами цивільного правовідношення вважають суб'єкти і об'єкти, а також суб'єктивне цивільне право і суб'єктивний цивільний обов'язок.
У цивільних правовідносинах беруть участь завжди дві і більше особи — учасники відносин, які називаються суб'єктами. Суб'єктом цивільного правовідношення визнається особа, яка бере участь у врегульованому правовими нормами відношенні, поведінка якої трактується правом як юридично можлива або необхідна. До суб'єктів цивільних правовідносин закон відносить фізичних та юридичних осіб, державу, Автономну Республіку Крим, територіальні громади, іноземні держави та інших суб'єктів публічного права (ст. 2 ЦК України).
Цивільна правоздатність — це здатність мати цивільні права та обов'язки. Вона виникає у момент народження та припиняється у момент смерті громадянина. У деяких випадках момент настання право¬здатності може встановлюватися законом залежно від досягнення фізичною особою відповідного віку (ч. З ст. 25 ЦК України). Обсяг цивільної правоздатності є однаковим для всіх фізичних осіб.
Дієздатність — це здатність своїми діями набувати для себе цивільні права і самостійно їх здійснювати, а також здатність своїми діями створювати для себе цивільні обов'язки, самостійно їх виконувати та відповідати у разі їх невиконання. Обсяг дієздатності фізичної особи залежить від рівня інтелектуальної та вольової зрілості особи. Обсяг повної цивільної дієздатності наступає, за за¬гальним правилом, у віці 18 років.
Правосуб'єктність — здатність суб'єкта права бути учасником цивільних правовідносин. Вона характеризується наявністю правоздатності та дієздатності як складових частин правосуб'єктності. Дієздатність об'єднує поняття деліктоздатності — здатності нести самостійну юридичну відповідальність за наслідки своїх дій.
Юридичні особи як приватного, так і публічного права у цивільно-правових відносинах є рівноправними як між собою, так і в стосунках з іншими суб'єктами цивільного права — фізичними особами, державою і територіальними громадянами.
Як і інші учасники цивільних правовідносин, юридичні особи мають правоздатність та дієздатність. Але, на відміну від фізичних осіб, право- та дієздатність юридичних осіб виникають одночасно, а саме в момент державної реєстрації, і припиняються також одночасно — в момент ліквідації юридичної особи та виключення її з державного реєстру.
Правоздатність юридичної особи може бути як універсальною, так і спеціальною. При універсальній правоздатності юридична особа не обмежується у своїх діях — вона може брати участь у будь-яких передбачених законом правовідносинах. Спеціальна правоздатність передбачає участь юридичної особи лише у певних правовідносинах, коло яких визначене статутом. Такі обмеження, як правило, встановлюються у зв'язку з тим, що юридична особа створюється з певною метою, визначеною засновниками, і не може самостійно визначати свою правосуб'єктність. Так, державні, громадські організації обмежені у своїй дієздатності. Для підприємницьких структур спеціальна правоздатність є негативним фактором, оскільки обмежує мобільність у зміні видів діяльності підприємства, основною метою діяльності якого є отримання прибутку, що можливо досягнути лише шляхом активізації господарської діяльності. Спеціальна правоздатність дещо уповільнює цей процес. Для заняття будь-яким новим видом діяльності юридичній особі необхідно здійснити державну реєстрацію змін до установчих документів. Новий ЦК України зробив значний крок вперед у цьому напрямку, оскільки надав юридичним особам можливість укладати будь-які угоди, не заборонені чинним законодавством, тобто універсальну правоздатність.
Держава як суб'єкт цивільних правовідносин визначається у вигляді органів державної влади.
Об'єкти цивільних правовідносин — це матеріальні та нематеріальні блага або предмет їх створення, що складає предмет діяльності суб'єктів цивільного права. Питання визначення та систематизації об'єктів цивільних прав є одним з найменш розроблених у цивільному праві, оскільки саме загальнофілософське поняття об'єкта є дискусійним та розглядається під різними кутами зору. Так, окремі види об'єктів цивільних прав, такі як інформація, послуги тощо, розглядаються не в системі об'єктів, а лише у відповідних розділах договірного права.
Загальним для всіх об'єктів суб'єктивних цивільних прав є їх призначення для єдиної мети — здатності задовольняти законні інтереси суб'єктів приватних прав.
Різні об'єкти цивільних прав можуть служити задоволенню різноманітних інтересів (майнових або немайнових), але саме призначення об'єктів може бути неоднаковим у різних випадках — у вигляді використання фактичних, природних його якостей, екстракцією його споживчої вартості; у вигляді експлуатації соціальних якостей об'єкта, а саме: шляхом реалізації його обмінної вартості.
До числа матеріальних благ як об'єктів цивільних правовідносин можна віднести речі, а також результати роботи або послуг, що мають матеріальну, речову форму (наприклад, результати ремонту). У цьому значенні може бути не тільки певна річ, але й результати діяльності, причому не обов'язково такої, що має матеріальний результат, наприклад, надання послуг для зберігання чи перевезення. Усі ці об'єкти поєднані за єдністю економічної природи і складають групу, що називається товаром.
Крім товарів, розрізняють інші матеріальні блага, такі як послуги, інші чужі дії. Наприклад, вклад у банку, частка в майні товариства це не речі, а можливості (права) вимоги певної поведінки від зобов'язаних осіб, які також є об'єктом цивільних правовідносин.
До нематеріальних благ належать результати творчої діяльності: твори науки, мистецтва, винаходи і деякі інші об'єкти, за своєю природою інші, але схожі — товарний знак, фірмове найменування і т. ін., а також особисті немайнові права, що користуються цивільно-правовим захистом (наприклад, об'єкти виключних прав).
Отже, до об'єктів цивільних прав (правовідносин) належать:
- речі (в тому числі гроші й цінні папери);
- інше майно, в тому числі майнові права та обов'язки;
- результати робіт, послуги;
- результати інтелектуальної діяльності;
- інформація;
- інші матеріальні та нематеріальні блага (ст. 177 ЦК України).
Хоча цей перелік сформульований законодавцем як вичерпний, його не потрібно сприймати саме так. Залишаються нерозкритими поняття «інше майно», «інші матеріальні та нематеріальні блага», «результати інтелектуальної діяльності». Крім того, суспільство розвивається настільки швидко, що передбачити, які саме об'єкти цивільних прав у розвиток вищезгаданих понять з'являться найближчим часом, неможливо.
Серед перелічених категорій об'єктів цивільних прав можна виділити такі:
1) речі — класичний об'єкт, створений людською працею, або природний об'єкт, на який може бути встановлене право власності чи інші речові права;
2) майном як особливим об'єктом вважаються окрема річ, сукупність речей, а також майнові права та обов'язки (ст. 190 ЦК України);
3) результати інтелектуальної діяльності — об'єкти виключних прав;
4) нематеріальні блага — як правило, об'єкти особистих прав.
Речі — найбільш поширений об'єкт цивільних прав, за допомогою якого задовольняється більшість людських потреб. І хоча безпосереднім об'єктом договорів купівлі-продажу, дарування, обміну, застави є дії боржника, оскільки в даному випадку мають місце зобов'язальні, а не речові правовідносини, об'єктами другого порядку тут виступають саме речі.
Згідно із законом речі поділяються на рухомі та нерухомі (залежно від можливості їх вільного переміщення) — ст. 181 ЦК України; подільні та неподільні (з огляду на можливість її повноцінного використання в розділеному вигляді) — ст. 183 ЦК України; індивідуально-визначені речі та речі, що визначаються родовими ознаками (залежно від їх індивідуальних особливостей) — ст. 184 ЦК України; речі споживні і неспоживні (залежно від того, чи зберігають вони свою первісну якість у процесі споживання) — ст. 185 ЦК України; головну річ та приналежність (з огляду на їх призначення одна до одної) — ст. 186 ЦК України та деякі інші різновиди, що мають значення для визначення долі та споживчих якостей як самої речі, так і доходів від неї, її складових частин.
Новелою ЦК України (ст. 180) є те, що до об'єктів цивільних прав віднесені тепер і тварини, на яких поширюється правовий режим речі.
Майно як особливий об'єкт — це окрема річ, сукупність речей, а також майнові права та обов'язки (ст. 190 ЦК України). Прикладом майна як об'єкта цивільних прав, що вперше знайшов своє регулювання у новому ЦК України, є підприємство як майновий комплекс. Він об'єднує усі види майна, що забезпечують його діяльність — земельні ділянки, будівлі, споруди, устаткування, інвентар, сировину, продукцію, права вимоги, борги, продукцію, послуги, засоби індивідуалізації як підприємства, так і його продукції, інші виключні права тощо (ст. 191 ЦК України).
Дії як об'єкт цивільних прав виникають із договорів. Своєю метою вони можуть мати досягнення певного нематеріального результату. Сюди відносять договори на надання послуг — доручення, комісія, довірче управління майном, страхування, надання юридичних послуг тощо. Зміст цього об'єкта цивільних прав полягає у виконанні самих дій. Інша група договорів, об'єктом яких є дії, це договори підряду. Результат таких дій передбачає створення матеріального об'єкта внаслідок побутового обслуговування (ремонт одягу або взуття) або виготовлення речей за індивідуальним замовленням і т. ін.
Результати духовної та інтелектуальної творчості. Результатом здійснення творчої діяльності є юридичні факти, а саме — створення творів мистецтва, телепередачі, винаходи, раціоналізаторські пропозиції, що є об'єктами цивільно-правових відносин (ст. 199 ЦК України).
Одним із нових видів об'єктів цивільних прав, що з'явилися в законі вперше, є інформація — публічно або документально оголошені відомості про події або явища, що мали або мають місце у суспільстві, державі або навколишньому середовищі (ст. 200 ЦК України). Визначення цього об'єкта дає можливість здійснювати його захист у порядку, передбаченому законом, та застосовувати державний примус для здійснення такого захисту.
Нематеріальні блага. До цієї групи об'єктів цивільних прав належать особисті немайнові блага фізичної особи: життя і здоров'я, честь, гідність, ділова репутація, ім'я, вільний розвиток особистості, свобода та особиста недоторканність, недоторканність житла, таємниця листування, телефонних розмов, телеграфної та іншої кореспонденції, сім'я, недоторканність особистого та сімейного життя, таємниця свого особистого життя, вільний вибір роду занять, свобода пересування, вільний вибір місця проживання, інформація, свобода об'єднань, авторство, безпечне для життя та здоров'я довкілля, свобода творчості тощо. Ці конституційні права та свободи є найвищою цінністю держави Україна та підлягають державному захисту (ст. 201 ЦК України). Така повна регламентація немайнових благ у ЦК України дає можливість зробити цей захист не декларативним, а реальним, оскільки створено механізм притягнення до юридичної відповідальності за порушення цих проголошених законом прав громадян.
Зміст цивільного правовідношення складають суб'єктивні права та обов'язки його учасників.
Суб'єктивне цивільне право — це міра дозволеної поведінки суб'єкта цивільного правовідношення, ті юридичні можливості, що надані йому нормами права, які іншими словами називають правомочностями.
Суб'єктивне цивільне право є поєднанням трьох правомочностей:
1. Правомочність на власні дії. Суб'єкт має право здійснювати самостійно фактичні та юридичні дії.
2. Правомочність вимагати — це можливість вимагати від зобов'язаного суб'єкта виконання ним певних обов'язків.
3. Правомочність на захист, яка полягає у можливості використання механізму державного примусу у випадках порушення суб'єктивного права.
Класичним прикладом суб'єктивного права, що об'єднує всі три правомочності, є право власності, де власник має право вимагати від необмеженого кола осіб не порушувати його прав, утримуватися від дій, може звертатися до використання державного механізму примусу для захисту своїх суб'єктивних прав власності і, відповідно, має правомочність здійснювати будь-які юридичні і фактичні дії щодо належного йому майна, а саме — може володіти, користуватися і розпоряджатися власним майном у власних інтересах.
Суб'єктивний обов'язок — це міра належної поведінки суб'єкта. Суть обов'язків полягає в тому, що суб'єкт має виконувати певні дії, прийняті ним добровільно чи покладені на нього законом, або ж утримуватися від них.
У цивільних правовідносинах існує два види обов'язку — активний та пасивний. Так, активну роль відіграє, як правило, боржник. Він має виконати певні юридичні або фактичні дії для досягнення конкретного результату, для виконання обов'язку (боржник зобов'язується виконати певні юридичні дії на користь або в інтересах кредитора за договором доручення). Пасивна роль полягає в утриманні від активних дій для виконання свого обов'язку.
Треба зазначити, що суб'єкти цивільного правовідношення, як правило, відіграють одночасно і активну, і пасивну роль, оскільки мають права й обов'язки (більшість правовідносин має комплексний характер). Можна навести деякі окремі приклади цивільно-правових відносин, де існують лише активні і пасивні суб'єкти: у договорі позики позичальник має лише суб'єктивний обов'язок, позикодавець — лише суб'єктивне право.
Види цивільних правовідносин. У даному випадку класифікація цивільних правовідносин має не лише теоретичне значення, але є корисною для визначення прав та обов'язків сторін правовідношення, визначення кола і системи норм, що застосовуються у подібних, але різних правовідношеннях, хоча, як правило, поділ, класифікація явищ носить дещо штучний характер і далекі від досконалості.
За характером взаємозв'язку між управомоченою та зобов'язаною особами правовідношення поділяються на абсолютні та відносні. За об'єктом їх можна згрупувати у майнові та немайнові. За способом задоволення інтересу розрізняють речові та зобов'язальні правовідносини.
Абсолютні правовідносини мають місце тоді, коли управомоченому суб'єкту протистоїть необмежене коло осіб, від яких управомочена особа може вимагати виконання певних обов'язків, у тому числі — утримуватися від порушення її прав та законних інтересів. Таким є право власності, де саме власник може вимагати від усіх інших утримуватися від дій, які порушували б його право власності.
Відносні правовідносини мають місце там і тоді, коли особі, суб'єкту права протистоїть певна особа (особи), наділена правами і обов'язками, що мають виконуватися. Як правило, кожна із сторін у правовідносинах має комплекс прав і обов'язків. Коло відносних правовідносин досить широке, на відміну від абсолютних, — це, перш за все, зобов'язальні правовідносини, правовідносини щодо реалізації засобів цивільно-правового захисту тощо.
Правовідносини майнового характеру мають своїм об'єктом майнові блага і відображають або сам факт приналежності цих майнових благ певному суб'єкту (право власності та його похідні), або перехід цих майнових благ (у силу заповіту тощо).
Усі правовідносини, які опосередковують, регулюють взаємостосунки між суб'єктами права з приводу таких об'єктів, як інтелектуальна власність, засоби індивідуалізації товару або виробника, інші немайнові права, називаються особистими немайновими.
Речові правовідносини опосередковують статику майнового положення суб'єктів права. Це абсолютні права, що відображають, закріплюють приналежність матеріальних благ певному суб'єкту, можливість його впливу на річ та захисту її від посягань будь-яких третіх осіб. їм протиставляються зобов'язальні правовідносини, що відображають динаміку майнових стосунків суб'єктів цивільно-правових відносин для передачі майна, виконання робіт, надання послуг, використання продуктів інтелектуальної власності. У зобов'язальних правовідносинах суб'єкти протиставляються між собою, кожний із них наділений правами та обов'язками, може вимагати певної поведінки від інших і сам має ряд обов'язків, що підлягають виконанню, у тому числі і в примусовому порядку.
Поділ зобов'язань на речові та зобов'язальні має практичне значення і полягає в такому. У речових правах правовідносини реалізуються через активні дії правомочної особи, а в зобов'язальних — через виконання обов'язків боржником. Тому речові права є абсолютними, а зобов'язальні — відносними.
Крім того, окремо вирізняють корпоративні правовідносини, що виникають на підставі участі в організаційно-правових підприємницьких утвореннях і мають ознаки юридичної особи. Підстави виникнення корпоративних прав можуть бути різноманітними — членство у кооперативі, придбання акцій, участь в установчому договорі тощо.
Реалізація корпоративних прав дає можливість брати участь в управлінні справами корпорації, здійснювати контроль за її діяльністю, формувати політику юридичної особи і т. ін. На перший погляд, зміст корпоративних правовідносин не є абсолютно характерним для цивільного права, він містить комплекс повноважень та прав організаційного характеру. Але оскільки кінцевою метою реалізації корпоративних прав є отримання певного майнового результату, то їх можна віднести до розряду майнових прав.

Пожаловаться
Комментариев (0)
Популярные заметки S4actie2
Реклама
Популярные заметки