Закрыть
Все сервисы
Главная
Лента заметок
Теги
Группы
Рейтинги

30

23 июня´08 23:54 Просмотров: 364 Комментариев: 0
30. Поняття та види господарських товариств.
Поняття підприємницьких товариств.
Юридичні особи можуть створюватися у формі товариств, установ та в інших формах, встановлених законом.
Товариством є організація, створена шляхом об'єднання осіб (учасників), які мають право участі у цьому товаристві. Товариство може бути створене й однією особою, якщо законом це прямо не заборонено (ч. 2 ст. 83 ЦК України).
Товариства поділяються на підприємницькі та непідприємницькі. До всіх товариств та установ застосовуються положення ЦК України та інші закони.
Підприємницькі товариства — це товариства, які здійснюють підприємницьку діяльність з метою одержання прибутку та подальшого його розподілу між учасниками (ст. 84 ЦК України). Видами підприємницьких товариств є: господарські товариства (акціонерне товариство, товариство з обмеженою або додатковою відповідальністю, повне та командитне товариства) або виробничі кооперативи.

Поняття та види господарських товариств.
Господарськими товариствами є юридичні особи, статутний (складений) капітал яких поділений на частки між учасниками. Статутний капітал існує у товариствах з обмеженою або додатковою відповідальністю, акціонерному товаристві, а складений — у повному та командитному товариствах.
Поняття «учасники товариства» є узагальнюючим поняттям, оскільки у деяких видах господарських товариств їх учасники мають власне найменування, зокрема це стосується акціонерних товариств, учасники яких іменуються акціонерами, у командитному товаристві — повними учасниками та вкладниками.
У найменуванні господарських товариств обов'язково має бути зазначений вид товариства: «повне товариство», «акціонерне товариство» тощо.
Учасниками господарських товариств можуть бути юридичні та фізичні особи.
Законом може бути заборонена чи обмежена участь окремих категорій громадян у господарських товариствах, за винятком відкритих акціонерних товариств.
На відміну від Закону України «Про господарські товариства», ст. 114 ЦК України передбачила можливість створення господарського товариства (за винятком повного і командитного товариств) однією особою, яка стає його єдиним учасником. До введення в дію нового кодексу при створенні відкритих акціонерних товариств у процесі приватизації та корпоратизації таке право має лише держава.
Законодавством України можуть бути встановлені обмеження щодо участі у господарських товариствах певних юридичних осіб. Так, відповідно до Декрету Кабінету Міністрів України від 31 грудня 1992 р. № 24-92 «Про впорядкування діяльності суб'єктів підприємницької діяльності, створених за участю державних підприємств» державним підприємствам (за винятком будівельних організацій, підприємств будівельної індустрії та будівельних матеріалів, які є засновниками господарських товариств, що здійснюватимуть проектування та перспективне будівництво за кордоном) заборонено бути засновниками господарських товариств, кооперативів.
Як і будь-яка організація, господарське товариство є суб'єктом права власності. Відповідно до ст. 115 ЦК України майно господарського товариства складається з:
1) майна, переданого йому учасниками товариства у власність як вклад до статутного (складеного) капіталу;
2) продукції, виробленої товариством у результаті господарської діяльності;
3) одержаних доходів;
4) іншого майна, набутого на підставах, що не заборонені законом.
Вкладом до статутного (складеного) капіталу господарського товариства можуть бути гроші, цінні папери, інші речі або майнові чи інші відчужувані права, що мають грошову оцінку, якщо інше не встановлено законом. Відповідно до ст. 8 Закону України «Про цінні папери та фондову біржу» акції можуть оплачуватися грошима або майном.
Учасник господарського товариства має право передати в рахунок сплати вкладу до статутного капіталу право на користування земельною ділянкою, власником якої він є, та право на об'єкти інтелектуальної власності.
Грошова оцінка вкладу учасника господарського товариства здійснюється за згодою між учасниками товариства, а у випадках, передбачених законом, вона підлягає незалежній експертній перевірці. Так, відповідно до ст. 5 Закону України «Про режим іноземного інвестування» іноземні інвестиції та інвестиції українських партнерів, включаючи внески до статутного капіталу товариств і підприємств, оцінюються в іноземній конвертованій валюті та у валюті України за домовленістю сторін на основі цін міжнародних ринків або ринку України.
Перерахування інвестиційних сум в іноземній валюті у валюту України здійснюється за офіційним курсом валюти України, визначеним Національним банком України.
У рахунок сплати вкладу до статутного капіталу вносяться права інтелектуальної власності, вартість яких у конвертованій валюті підтверджена згідно із законами країни інвестора або міжнародними торговельними звичаями, а також підтверджена експертною оцінкою в Україні, включаючи легалізовані на території України авторські права, права на винаходи, корисні моделі, промислові зразки, знаки для товарів і послуг, ноу-хау тощо, що вносяться як вклади до статутного капіталу, вартість яких у конвертованій валюті підтверджена згідно із законами (процедурами) країни інвестора або міжнародними торговельними звичаями, а також підтверджена експертною оцінкою в Україні.
Права учасників господарського товариства встановлені у ст. 116 ЦК України, відповідно до якої вони мають право:
1) брати участь в управлінні справами товариства у порядку, визначеному в установчому документі, крім випадків, встановлених законом;
2) брати участь у розподілі прибутку товариства й одержувати його частину (дивіденди);
3) вийти у встановленому порядку з товариства;
4) здійснити відчуження часток у статутному (складеному) капіталі товариства, цінних паперів, що засвідчують участь у товаристві, у порядку, встановленому законом;
5) одержувати інформацію про діяльність товариства у порядку, встановленому установчим документом;
6) мати інші права, встановлені законом та установчим документом товариства.
Так, ст. 4 Закону України «Про цінні папери та фондову біржу» встановлює, що власники привілейованих акцій не беруть участі в управлінні акціонерним товариством, якщо інше не встановлено його статутом. Водночас вони мають переважне право на отримання дивідендів та розподіл майна при ліквідації.
Учасники господарського товариства мають не тільки права, а й несуть такі обов'язки:
1) додержуватися установчого документа товариства та виконувати рішення загальних зборів;
2) виконувати свої зобов'язання перед товариством, у тому числі ті, що пов'язані з майновою участю, а також робити вклади (оплачувати акції) у розмірі, в порядку та засобами, що передбачені установчим документом;
3) не розголошувати комерційну таємницю та конфіденційну інформацію про діяльність товариства;
4) мати інші обов'язки, встановлені законом та установчим документом (ст. 117 ЦК України).
Найбільш розповсюдженим видом господарських товариств є акціонерне товариство. Акціонерним є товариство, статутний капітал якого поділений на визначену кількість акцій однакової номінальної вартості (ст. 152 ЦК України).
Акціонерне товариство самостійно відповідає за своїми зобов'язаннями усім своїм майном. Акціонери не відповідають за зобов'язаннями товариства і несуть ризик збитків, пов'язаних з діяльністю товариства, у межах вартості акцій, що їм належать.
Акціонери, які не повністю оплатили акції, у випадках, встановлених статутом, відповідають за зобов'язаннями товариства у межах неоплаченої частини вартості належних їм акцій.
Особливості правового статуту акціонерних товариств, створених у процесі приватизації державних підприємств, визначаються законами та іншими нормативно-правовими актами про приватизацію державних підприємств, зокрема Законом України «Про приватизацію державного майна» від 4 березня 1992 р. (в редакції Закону № 89/97-ВР від 19 лютого 1997 р.). Так, відповідно до ст. 17 цього Закону приватизація зданих в оренду цілісних майнових комплексів державних підприємств та організацій провадиться шляхом продажу належних державі акцій відкритих акціонерних товариств (далі — товариства), заснованих державними органами приватизації та орендарями. Після затвердження плану приватизації засновники у десятиденний термін приймають рішення про створення товариства, затверджують його статут.
До статутного капіталу товариства вноситься державне майно, здане в оренду (за винятком майна, що не підлягає приватизації або щодо якого встановлено особливий порядок приватизації), та майно, що є власністю орендаря.
На вартість свого внеску орендар отримує акції створеного товариства. Продаж акцій, що належать державі, здійснюється державними органами приватизації згідно із законодавством про приватизацію.
Акціонерні товариства створюються не тільки у процесі приватизації, але й у процесі корпоратизації, коли державні підприємства перетворюються у відкриті акціонерні товариства відповідно до Указу Президента України від 15 червня 1993 р. № 210/93 «Про корпоратизацію підприємств». Засновниками акціонерних товариств, що створюються відповідно до цього Указу на базі загальнодержавної власності, з боку держави є органи, уповноважені управляти цим майном: центральні органи державної виконавчої влади, інші підвідомчі Кабінету Міністрів України органи та обласні державні адміністрації. Усі акції такого акціонерного товариства перебувають в управлінні зазначених органів. У таких акціонерних товариствах не скликаються загальні збори, управління здійснюється спостережною радою, правлінням та головою правління. Персональний склад спостережної ради акціонерного товариства, до якого входять його представники, представники засновника, банківської установи, що обслуговує товариство, трудового колективу та органу приватизації, затверджують Міністерство економіки України, Міністерство фінансів України та Фонд державного майна України. До складу спостережної ради товариства можуть входити представники інших органів і організацій. Повноваження спостережної ради відкритого акціонерного товариства визначаються Положенням про спостережну раду, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 19 липня 1993 р. № 556.
Обов'язки голови правління акціонерного товариства покладаються засновниками відкритого акціонерного товариства на керівника підприємства, що корпоратизується.
На відміну від Закону України «Про господарські товариства», який вирізнив два види акціонерних товариств (відкриті та закриті), новий ЦК України не робить такої класифікації. Він лише встановив, що акції можуть продаватися як через відкриту підписку, так і через закритий продаж акцій, коли вони поділяються серед відомого кола осіб.
Акціонерне товариство, яке проводить відкриту підписку на акції, зобов'язане щороку публікувати для загального відома річний звіт, бухгалтерський баланс, відомості про прибутки і збитки, а також іншу інформацію, передбачену законом.
Акціонерне товариство може бути створене юридичними та (або) фізичними особами. Обмеження щодо участі у заснуванні акціонерних товариств можуть встановлюватися законом.
Якщо акціонерне товариство створюється кількома особами, вони укладають між собою договір, який визначає порядок здійснення ними спільної діяльності щодо створення товариства.
Цей договір не є установчим документом товариства.
Договір про створення акціонерного товариства укладається в письмовій формі, а якщо товариство створюється фізичними особами, договір підлягає нотаріальному посвідченню.
Відповідно до ч. 3 ст. 153 ЦК України особи, які створюють акціонерне товариство, несуть солідарну відповідальність за зобов'язаннями, що виникли до державної реєстрації товариства, а останнє відповідає за такими зобов'язаннями, що пов'язані з його створенням, лише у разі наступного схвалення їх дій загальними зборами акціонерів.
Акціонерне товариство може бути створене однією особою чи може складатися з однієї особи у разі придбання одним акціонером усіх акцій товариства. Відомості про це підлягають реєстрації й опублікуванню для загального відома.
Акціонерне товариство не може мати єдиним учасником інше підприємницьке товариство, учасником якого є одна особа (ст. 153 ЦК України).
Порядок і строки вчинення дій щодо створення акціонерного товариства, у тому числі порядок проведення установчих зборів та їхня компетенція, встановлюються Законом України «Про господарські товариства». Відповідно до ст. 36 цього Закону установчі збори акціонерного товариства вирішують такі питання:
- приймають рішення про створення акціонерного товариства і затверджують його статут;
- приймають або відхиляють пропозицію про підписку на акції, що перевищує кількість акцій, на які було оголошено підписку (у разі прийняття рішення про підписку, що перевищує розмір, на який було оголошено підписку, відповідно збільшується передбачений статутний капітал);
- зменшують розмір статутного капіталу у випадках, коли у встановлений строк підпискою на акції покрита не вся необхідна сума, вказана у повідомленні;
- обирають раду акціонерного товариства (спостережну раду), виконавчий та контролюючий органи акціонерного товариства;
- вирішують питання про схвалення угод, укладених засновниками до створення акціонерного товариства;
- визначають пільги, що надаються засновникам;
- затверджують оцінку вкладів, внесених у натуральній формі;
- інші питання відповідно до установчих документів.
Голосування на установчих зборах провадиться за принципом: одна акція — один голос.
Установчим документом акціонерного товариства є його статут.
Статут акціонерного товариства має містити відомості, передбачені ст. 88 ЦК України: найменування юридичної особи, її місцезнаходження, адресу, органи управління товариством, їхню компетенцію, порядок прийняття ними рішень, порядок вступу до товариства та виходу з нього. Крім цього, ст. 154 ЦК України встановлює додаткові вимоги щодо змісту статуту, за якими він має містити відомості про: розмір статутного капіталу; умови про категорії акцій, що випускаються товариством, та їх номінальну вартість і кількість; права акціонерів; склад і компетенцію органів управління товариством та про порядок ухвалення ними рішень, у тому числі з питань, рішення щодо яких приймається кваліфікованою більшістю голосів. У статуті акціонерного товариства мають також міститися інші відомості, передбачені законом.
Статутний капітал акціонерного товариства утворюється з вартості вкладів акціонерів, внесених внаслідок придбання ними акцій, і визначає мінімальний розмір майна товариства, який гарантує інтереси його кредиторів. Він не може бути меншим розміру, встановленого законом. На сьогодні мінімальний розмір статутного капіталу, встановлений ст. 24 Закону України «Про господарські товариства», становить 1 250 мінімальних заробітних плат.
При заснуванні акціонерного товариства всі його акції мають бути поділені між засновниками. Відкрита підписка на акції акціонерного товариства не провадиться до повної сплати статутного капіталу (ч. 2 ст. 155 ЦК України).
ЦК України закріпив гарантуючу функцію статутного капіталу, встановивши його залежність від майнового (фінансового) стану товариства. Так, ч. 3 ст. 155 визначила: якщо після закінчення другого та кожного наступного фінансового року вартість чистих активів акціонерного товариства виявиться меншою від статутного капіталу, товариство зобов'язане оголосити та зареєструвати у встановленому порядку зменшення свого статутного капіталу, при цьому, у разі, якщо вартість чистих активів товариства стає меншою від визначеного законом мінімального розміру статутного капіталу, товариство підлягає ліквідації.
Вищим органом акціонерного товариства є загальні збори акціонерів. У загальних зборах мають право брати участь усі його акціонери незалежно від кількості й виду акцій, що їм належать.
Акціонери або їх представники, які беруть участь у загальних зборах, реєструються із зазначенням кількості голосів, що їх має кожний акціонер, який бере участь у зборах.
Відповідно до ст. 41 Закону України «Про господарські товариства» реєстрація акціонерів (їх представників), які прибули для участі у загальних зборах, здійснюється згідно з реєстром акціонерів у день проведення загальних зборів виконавчим органом акціонерного товариства або реєстратором на підставі укладеного з ним договору. Цей реєстр підписується головою та секретарем зборів.
Реєстрація акціонерів — власників акцій на пред'явника здійснюється на підставі пред'явлення ними цих акцій (сертифікатів акцій) або витягу з рахунку у цінних паперах. Право участі у загальних зборах акціонерів мають особи, які є власниками акцій на день проведення загальних зборів (крім випадку проведення установчих зборів).
Передача акціонером своїх повноважень іншій особі здійснюється відповідно до законодавства. Довіреність на право участі та голосування на загальних зборах акціонерів може бути засвідчена реєстратором або правлінням акціонерного товариства.
Акціонери, які володіють у сукупності більш як 10 відсотками голосів, та/або Державна комісія з цінних паперів та фондового ринку можуть призначати своїх представників для контролю за реєстрацією акціонерів для участі у загальних зборах, про що вони до початку реєстрації письмово повідомляють виконавчий орган акціонерного товариства.
Відповідно до ст. 159 ЦК України до виключної компетенції загальних зборів акціонерів належить:
1) внесення змін до статуту товариства, у тому числі зміна розміру його статутного капіталу;
2) обрання членів наглядової ради, а також утворення і відкликання виконавчого та інших органів товариства;
3) затвердження річної фінансової звітності, розподіл прибутку і збитків товариства;
4) рішення про ліквідацію товариства.
До виключної компетенції загальних зборів статутом товариства і законом може бути також віднесене вирішення інших питань.
Питання, віднесені законом до виключної компетенції загальних зборів акціонерів, не можуть бути передані ними для вирішення іншим органам товариства.
Порядок голосування на загальних зборах акціонерів визначається законом.
Відповідно до ст. 44 Закону України «Про господарські товариства» голосування на загальних зборах акціонерів проводиться за принципом: одна акція — один голос.
Акціонер має право призначити свого представника для участі у зборах. Представник може бути постійним чи призначеним на певний строк. Акціонер має право у будь-який момент замінити свого представника у вищому органі товариства, повідомивши про це виконавчий орган акціонерного товариства. Передача акціонером своїх повноважень іншій особі здійснюється згідно із законом. Довіреність на право участі та голосування на загальних зборах акціонерів може бути засвідчена реєстратором або правлінням акціонерного товариства.
Рішення загальних зборів акціонерів приймаються більшістю не менш як у 3/4 голосів акціонерів, які беруть участь у зборах, з питань внесення змін до статуту товариства та ухвалення рішення про його ліквідацію.
З інших питань рішення приймаються простою більшістю голосів акціонерів, які беруть участь у зборах.
Загальні збори акціонерів скликаються не рідше одного разу на рік, якщо інше не передбачене статутом товариства.
Позачергові збори акціонерів скликаються у разі неплатоспроможності товариства, а також за наявності обставин, визначених у статуті товариства, та в будь-якому іншому випадку, якщо цього вимагають інтереси акціонерного товариства в цілому.
Порядок скликання і проведення загальних зборів, а також умови скликання і проведення позачергових зборів та оповіщення акціонерів визначаються статутом товариства і законом.
Відповідно до ст. 159 ЦК України і ст. 45 Закону України «Про господарські товариства» позачергові збори повинні бути також скликані виконавчим органом на письмову вимогу ради акціонерного товариства (наглядової ради) або ревізійної комісії. Виконавчий орган акціонерного товариства зобов'язаний протягом 20 днів з моменту отримання письмової вимоги прийняти рішення про скликання позачергових зборів з порядком денним, запропонованим радою акціонерного товариства (наглядовою радою) або ревізійною комісією.
Акціонери, які володіють у сукупності більш як 10 відсотками голосів, мають право вимагати скликання позачергових зборів у будь-який час і з будь-якого приводу. Якщо протягом 20 днів правління не виконало зазначеної вимоги, вони мають право самі скликати збори.
Наглядова рада акціонерного товариства, яка здійснює контроль за діяльністю його виконавчого органу та захист прав акціонерів товариства, може бути створена згідно зі ст. 160 ЦК України. Випадки обов'язкового створення наглядової ради в акціонерному товаристві встановлюються законом. Законом і статутом акціонерного товариства встановлюється виключна компетенція наглядової ради. Питання, віднесені статутом до виключної компетенції наглядової ради, не можуть бути передані нею для вирішення виконавчому органу товариства.
Члени наглядової ради акціонерного товариства не можуть бути членами виконавчого органу. Наглядова рада акціонерного товариства визначає форми контролю за діяльністю його виконавчого органу.
Виконавчим органом акціонерного товариства відповідно до ст. 161 ЦК України, який здійснює керівництво його поточною діяльністю, є правління або інший орган, визначений статутом.
Виконавчий орган вирішує всі питання діяльності акціонерного товариства, крім тих, що віднесені до компетенції загальних зборів і наглядової ради товариства.
Виконавчий орган є підзвітним загальним зборам акціонерів і наглядовій раді акціонерного товариства та організовує виконання їхніх рішень. Виконавчий орган діє від імені акціонерного товариства у межах, встановлених статутом акціонерного товариства і законом.
Виконавчий орган акціонерного товариства може бути колегіальним (правління, дирекція) чи одноособовим (директор, генеральний директор).
Акціонерне товариство, яке проводить відкриту підписку на акції, зобов'язане щороку публікувати для загального відома річний звіт, бухгалтерський баланс, відомості про прибутки і збитки, а також іншу інформацію, передбачену законом. Для перевірки та підтвердження правильності річної фінансової звітності щороку має залучати професійного аудитора, не пов'язаного майновими інтересами з товариством чи з його учасниками (зовнішній аудит) (ст. 162 ЦК України).
Аудиторська перевірка діяльності акціонерного товариства, у тому числі такого, що не зобов'язане публікувати для загального відома документи, має бути проведена у будь-який час на вимогу акціонерів, які разом володіють не менше як 10 відсотками акцій.
Порядок проведення аудиторських перевірок діяльності акціонерного товариства встановлюється статутом товариства і законом.
Витрати, пов'язані з проведенням такої перевірки, покладаються на осіб, на вимогу яких проводиться аудиторська перевірка, якщо загальними зборами акціонерів не буде ухвалене рішення про інше.
Товариством з обмеженою відповідальністю є засноване одним або кількома особами товариство, статутний капітал якого поділений на частки, розмір яких встановлюється статутом (ч. 1 ст. 140 ЦК України).
Учасники товариства з обмеженою відповідальністю не відповідають за його зобов'язаннями і несуть ризик збитків, пов'язаних з діяльністю товариства, у межах вартості своїх вкладів (ст. 140 ЦК України).
Учасники товариства, які не повністю внесли вклади, несуть солідарну відповідальність за його зобов'язаннями у межах вартості невнесеної частини вкладу кожного з учасників.
ЦК України встановлено правило, згідно з яким максимальна кількість учасників товариства з обмеженою відповідальністю встановлюється законом. При перевищенні цієї кількості товариство з обмеженою відповідальністю підлягає перетворенню на акціонерне товариство протягом одного року, а зі спливом цього строку — ліквідації у судовому порядку, якщо кількість його учасників не зменшиться до встановленої межі (ч. 1. ст. 141 ЦК України).
Товариство з обмеженою відповідальністю не може мати єдиним учасником інше господарське товариство, учасником якого є одна особа.
Особа може бути учасником лише одного товариства з обмеженою відповідальністю, яке має одного учасника.
На відміну від Закону України «Про господарські товариства», який встановлював правила про обов'язковість укладення засновниками товариства установчого договору, ст. 142 ЦК України визначила, що тільки при необхідності визначити взаємовідносини між собою особи, які засновують товариство з обмеженою відповідальністю, укладають письмовий договір, що передбачає порядок заснування товариства, умови здійснення спільної діяльності щодо створення товариства, розмір статутного капіталу, частку у статутному капіталі кожного з учасників, строки та порядок внесення вкладів та інші умови.
Договір про заснування товариства з обмеженою відповідальністю не є установчим документом. Подання цього договору при державній реєстрації товариства не є обов'язковим.
Установчим документом товариства з обмеженою відповідальністю є статут.
Крім відомостей, зазначених у ст. 88 ЦК України, статут товариства з обмеженою відповідальністю повинен визначати умови щодо розміру статутного капіталу з визначенням частки кожного учасника, склад та компетенцію органів управління і порядок прийняття ними рішень, розмір і порядок формування резервного фонду, порядок передання (переходу) часток у статутному фонді.
Статут товариства з обмеженою відповідальністю зі всіма наступними змінами і доповненнями зберігається в органі, що здійснив його державну реєстрацію, і є відкритим для ознайомлення.
Статутний капітал товариства з обмеженою відповідальністю складається з вартості вкладів його учасників і визначає мінімальний розмір майна товариства, який гарантує інтереси його кредиторів. Розмір статутного капіталу товариства не може бути меншим розміру, встановленого законом (ч. 1 ст. 144 ЦК України).
Відповідно до ст. 52 Закону України «Про господарські товариства» статутний фонд товариства з обмеженою відповідальністю не повинен бути меншим за 100 мінімальних заробітних плат.
Не допускається звільнення учасника товариства з обмеженою відповідальністю від обов'язку внесення вкладу до статутного капіталу товариства, у тому числі шляхом зарахування вимог до товариства.
Частина 3 ст. 144 ЦК України визначила більший, ніж встановлено Законом України «Про господарські товариства», розмір мінімальних вкладів, що мають бути внесені до статутного фонду на день його реєстрації.
До моменту державної реєстрації товариства з обмеженою відповідальністю, встановлює кодекс, його учасники мають сплатити не менше ніж 50 відсотків суми своїх вкладів. Стаття 52 Закону України «Про господарські товариства» такий розмір визначала 30 відсотками.
Частина статутного капіталу, що залишилася несплаченою, підлягає сплаті протягом першого року діяльності товариства, і якщо це не було зроблено, товариство повинно оголосити про зменшення свого статутного капіталу і зареєструвати відповідні зміни до статуту в установленому порядку або прийняти рішення про ліквідацію товариства.
Якщо після закінчення другого чи кожного наступного фінансового року вартість чистих активів товариства з обмеженою відповідальністю виявиться меншою від статутного капіталу, товариство зобов'язане оголосити про зменшення свого статутного капіталу і зареєструвати відповідні зміни до статуту в установленому порядку, якщо учасники не прийняли рішення про внесення додаткових вкладів. Якщо вартість зазначених активів товариства стає меншою від визначеного законом мінімального розміру статутного капіталу, товариство підлягає ліквідації.
Вищим органом товариства з обмеженою відповідальністю є загальні збори його учасників.
До виключної компетенції загальних зборів учасників товарист¬ва з обмеженою відповідальністю належить:
1) визначення основних напрямів діяльності товариства з обмеженою відповідальністю, затвердження його планів і звітів про їх виконання;
2) внесення змін до статуту товариства, зміна розміру його статутного капіталу;
3) створення та відкликання виконавчого органу товариства;
4) визначення форм контролю за діяльністю виконавчого органу або створення та визначення повноважень відповідних контрольних органів;
5) затвердження річних звітів і бухгалтерських балансів, розподіл прибутку та збитків товариства;
6) вирішення питання про придбання товариством частки учасника;
7) виключення учасника із товариства;
8) прийняття рішення про ліквідацію товариства, призначення ліквідаційної комісії, затвердження ліквідаційного балансу.
Законом та статутом товариства до виключної компетенції загальних зборів може бути також віднесене вирішення інших питань.
Питання, віднесені до виключної компетенції загальних зборів учасників товариства, не можуть бути передані ними для вирішення виконавчому органу товариства (ч. 4 ст. 145 ЦК України).
У товаристві з обмеженою відповідальністю створюється виконавчий орган (колегіальний або одноособовий), який здійснює поточне керівництво його діяльністю і є підзвітним загальним зборам його учасників. Виконавчий орган товариства може бути обраний і не зі складу учасників товариства.
Компетенція виконавчого органу товариства, порядок ухвалення ним рішень і порядок вчинення дій від імені товариства визначаються кодексом, законом та установчими документами.
Порядок здійснення контролю за виконавчим органом регулюється ст. 146 ЦК України, згідно з якою загальні збори товариства можуть формувати органи, що здійснюють постійний контроль за фінансово-господарською діяльністю виконавчого органу.
Для здійснення контролю за фінансовою діяльністю товариства, згідно з рішенням його загальних зборів, а також в інших випадках, передбачених законом чи установчими документами товариства, може призначатися аудиторська перевірка.
Порядок проведення аудиторських перевірок діяльності та звітності товариства з обмеженою відповідальністю визначається законом і статутом товариства. На вимогу будь-кого з учасників товариства може бути проведена аудиторська перевірка річної фінансової звітності товариства із залученням професійного аудитора, не пов'язаного майновими інтересами з товариством чи з його учасниками.
ЦК України встановив нові вимоги щодо порядку переходу частки (її частини) до іншої особи.
Учасник товариства з обмеженою відповідальністю має право продати або іншим чином відступити свою частку у майні товариства чи її частину одному або кільком учасникам цього товариства.
Відчуження учасником товариства своєї частки (її частини) третім особам допускається, якщо інше не передбачено статутом товариства.
Закон України «Про господарські товариства» передбачив переважне право учасників товариства на придбання частки, але не встановив процедури реалізації цього права.
Частина 2 ст. 147 ЦК України встановила, що учасники товариства користуються переважним правом купівлі частки (її частини) учасника пропорційно до розмірів своїх часток, якщо статутом товариства чи домовленістю його учасників не передбачений інший порядок здійснення цього права. У разі, якщо учасники товариства не скористаються своїм переважним правом протягом місяця з дня повідомлення про намір учасника продати частку (її частину) або протягом іншого строку, передбаченого статутом товариства чи домовленістю між його учасниками, частка (її частина) учасника може бути відчужена третій особі.
Частка учасника товариства з обмеженою відповідальністю може бути відчужена до повної її сплати лише у тій частині, в якій її уже сплачено.
У разі придбання частки (її частини) учасника самим товариством з обмеженою відповідальністю воно зобов'язане реалізувати її іншим учасникам або третім особам протягом строку та в порядку, що встановлені законом і статутом, або зменшити свій статутний капітал відповідно до ст. 144 ЦК України.
Частка у статутному капіталі товариства з обмеженою відповідальністю переходить до спадкоємця фізичної особи або правонаступника юридичної особи — учасника товариства, якщо статутом товариства не передбачено, що такий перехід допускається лише за згодою інших учасників товариства.
Відповідно до ч. 1 ст. 148 ЦК України учасник товариства з обмеженою відповідальністю має право вийти з товариства, повідомивши про свій вихід не пізніше ніж за три місяці до виходу, якщо інший строк не встановлений статутом.
Учасник, який виходить із товариства з обмеженою відповідальністю, має право одержати вартість частини майна, пропорційну його частці у статутному капіталі товариства. Порядок і спосіб визначення вартості частини майна, пропорційної частці учасника у статутному фонді, а також порядок і строки її виплати встановлюються статутом і законом.
Відповідно до ст. 54 Закону України «Про господарські товариства» виплата провадиться після затвердження звіту за рік, у якому він вийшов з товариства, і в строк до 12 місяців з дня виходу. Учаснику, який вибув, виплачується належна частка прибутку, одержаного товариством у даному році до моменту його виходу.
Звернення стягнення на частину майна товариства, пропорційну частці учасника товариства у статутному капіталі за його особистими боргами. Накладення стягнення на частку учасника в майні товариства з обмеженою відповідальністю за його особистими боргами допускається лише при недостатності у нього іншого його майна для задоволення вимог кредиторів. Кредитори такого учасника мають право вимагати від товариства виплати вартості частини майна товариства, що припадає на частку боржника у статутному капіталі товариства, або виділу відповідної частини майна для накладення на нього стягнення. Частина майна, що підлягає виділу, або обсяг коштів, що становлять її вартість, визначаються згідно з балансом, який складається на дату заявлення вимог кредиторами.
Накладення стягнення на всю частку учасника в майні товариства з обмеженою відповідальністю припиняє його участь у товаристві.
Товариство з обмеженою відповідальністю може бути перетворене в акціонерне товариство чи у виробничий кооператив (ст. 150 ЦК України).
Товариством з додатковою відповідальністю є товариство, засноване однією або кількома особами, статутний капітал якого поділений на частки, розмір яких визначений статутом.
Учасники товариства солідарно несуть субсидіарну відповідальність за його зобов'язаннями своїм майном в однаковому для всіх розмірі, кратному до вартості внесених ними вкладів, визначених статутом (ст. 151 ЦК України).
Чинне законодавство України у деяких випадках для здійснення того чи іншого виду підприємницької діяльності вимагає створення товариства з додатковою відповідальністю. Так, ст. 1 Декрету Кабінету Міністрів України «Про довірчі товариства» передбачає, що довірчі товариства створюються у формі товариств з обмеженою відповідальністю.
До товариства з додатковою відповідальністю застосовуються такі самі положення ЦК України, що й до товариства з обмеженою відповідальністю, якщо інше не передбачено установчими документами товариства.
Повним є товариство, учасники якого відповідно до укладеного між ними договору здійснюють підприємницьку діяльність від імені товариства і солідарно відповідають за його зобов'язаннями усім майном, що їм належить (ст. 119 ЦК України).
Особа може бути учасником тільки одного повного товариства.
Учасник повного товариства не має права без згоди інших учасників вчиняти від свого імені та у своїх інтересах або в інтересах третіх осіб правочини, що є однорідними з тими, які становлять предмет діяльності товариства.
При порушенні цього правила товариство має право за своїм вибором вимагати від такого учасника або відшкодування завданих товариству збитків, або передання йому всієї вигоди, набутої за такими правочинами.
Повне товариство створюється і діє на підставі засновницького договору, який підписується всіма його учасниками.
Засновницький договір повного товариства, крім відомостей, передбачених ст. 88 ЦК України для всіх господарських товариств, має містити відомості про: розмір і склад складеного капіталу товариства; розмір та порядок зміни часток кожного з учасників у цьому капіталі; розмір, склад та строки внесення ними вкладів.
На відміну від акціонерного товариства, товариства з обмеженою відповідальністю, де створюються спеціальні органи управління, у повному товаристві управління діяльністю здійснюється за спільною згодою всіх учасників, а у випадках, передбачених засновницьким договором, рішення можуть прийматися більшістю голосів учасників.
Кожний учасник повного товариства має один голос, якщо засновницьким договором не передбачений інший порядок визначення кількості голосів. При цьому, незалежно від того, чи є учасник, уповноважений вести справи товариства, він має право ознайомлюватися з усією документацією щодо ведення справ товариства. Відмова від цього права чи його обмеження, зокрема за домовленістю учасників товариства, є нікчемними.
Ведення справ повного товариства регулюється ст. 122 ЦК України, яка передбачає, що ведення справ товариства може як провадитися всіма учасниками, так і бути доручене окремим учасникам.
При спільному веденні учасниками справ товариства для вчинення кожного правочину є необхідною згода всіх учасників товариства, а якщо ведення справ доручене окремим учасникам, інші учасники можуть вчиняти правочини від імені товариства за наявності у них довіреності, виданої учасниками, яким доручено ведення справ товариства.
У відносинах з третіми особами товариство не може посилатися на положення засновницького договору, які обмежують повноваження учасників повного товариства щодо права діяти від імені товариства, крім випадків, коли товариство доведе, що третя особа у момент вчинення правочину знала чи могла знати про відсутність в учасника товариства права діяти від імені товариства.
Учасник повного товариства, який діяв у спільних інтересах, але не мав на це повноважень, має право у разі, якщо його дії не були схвалені іншими учасниками, вимагати від товариства відшкодування здійснених ним витрат, якщо він доведе, що завдяки його діям товариство зберегло чи набуло майно, яке за вартістю перевищує ці витрати.
У разі спору між учасниками повного товариства повноваження на ведення справ товариства, надані одному чи кільком учасникам, можуть бути припинені судом на вимогу одного чи кількох інших учасників товариства за наявності для цього достатніх підстав, зокрема внаслідок грубого порушення учасником, уповноваженим на ведення справ товариства, своїх обов'язків чи виявлення його нездатності до розумного ведення справ. На підставі рішення суду до засновницького договору товариства вносяться необхідні зміни.
Учасник повного товариства несе підвищену відповідальність за боргами товариства, на відміну від учасників товариства з обмеженою відповідальністю та акціонерів. Відповідно до ст. 124 ЦК України у разі недостатності у повного товариства майна для задоволення вимог кредиторів у повному обсязі учасники повного товариства солідарно відповідають за зобов'язаннями товариства всім своїм майном, на яке може бути звернене стягнення. При цьому не має значення, коли виникли ці борги — до чи після вступу до товариства. Крім цього, ЦК України покладає на учасника, який вибув із повного товариства, обов'язок відповідати за борги, що виникли до моменту його вибуття, рівною мірою з учасниками, що залишилися, протягом трьох років з дня затвердження звіту про діяльність товариства за рік, у якому він вибув із товариства.
Учасник повного товариства, який повністю сплатив борги товариства, має право звернутися з регресною вимогою у відповідній частині до інших учасників, які несуть перед ним відповідальність пропорційно своїм часткам у складеному капіталі товариства.
Відповідно до ст. 126 ЦК України учасник повного товариства, яке було створене на невизначений строк, може у будь-який момент вийти з товариства, заявивши про це не пізніше ніж за три місяці до фактичного виходу із товариства.
Дострокова відмова від участі у повному товаристві, заснованому на певний строк, допускається лише з поважних причин.
Учасник повного товариства має право за згодою інших його учасників передати свою частку у складеному капіталі чи її частину іншому учасникові товариства або третій особі.
При переданні частки (її частини) новому учасникові до нього переходять повністю чи у відповідній частині права, що належали учасникові, який передав частку (її частину). Особа, якій передано частку (її частину), несе відповідальність за зобов'язаннями товариства у порядку, встановленому ч. 2 ст. 124 ЦК України, тобто відповідає за боргами товариства незалежно від того, виникли ці борги до чи після його вступу до товариства. Передання учасником товариства усієї частки іншій особі припиняє участь цього учасника в повному товаристві і породжує для нього наслідки, передбачені ч. 3 ст. 124 ЦК України, а саме: відповідальність протягом трьох років з дня затвердження звіту про діяльність товариства за рік, у якому учасник вибув із товариства.
Учасник повного товариства, який систематично не виконує чи виконує неналежним чином обов'язки, покладені на нього товариством, або який перешкоджає своїми діями (бездіяльністю) досягненню цілей товариства, може бути виключений із товариства у порядку, передбаченому установчими документами.
Рішення про виключення зі складу учасників повного товариства може бути оскаржене до суду.
Вперше у ЦК України (ст. 129) закріплена норма про можливість вибуття за рішенням товариства з його учасників у разі:
1) смерті учасника, оголошення його таким, що помер, — за відсутності правонаступництва;
2) ліквідації юридичної особи — учасника товариства, в тому числі у зв'язку з оголошенням її банкрутом;
3) визнання учасника недієздатним, обмежено дієздатним або безвісно відсутнім;
4) призначення за рішенням суду примусової реорганізації юридичної особи — учасника товариства, зокрема у зв'язку з її неплатоспроможністю, наприклад у процедурі санації відповідно до Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання банкрутом»;
5) звернення стягнення на частину майна повного товариства, що відповідає частці учасника у складеному капіталі товариства.
Рішення про вибуття учасника повного товариства приймається одноголосно і може бути оскаржене заінтересованими особами до суду.
Учасникові, який вийшов, якого виключено або який вибув з повного товариства з підстав (статті 126, 128, 129 ЦК України), а також спадкоємцям учасника фізичної особи або правонаступникам юридичної особи, які не вступили у повне товариство, виплачується вартість частини майна товариства, що відповідає частці цього учасника у складеному капіталі товариства, якщо інше не передбачено засновницьким договором.
Порядок визначення вартості частки учасника у майні повного товариства та строки її виплати встановлюються законом і засновницьким договором.
Звернення стягнення на частку учасника повного товариства за його власними зобов'язаннями не допускається. При недостатності майна учасника повного товариства для покриття його власних боргів за зобов'язаннями кредитори можуть вимагати у встановленому порядку виділу частки учасника-боржника у грошовій або натуральній формі відповідно до балансу, складеного на момент вибуття такого учасника з товариства.
Повне товариство ліквідовується, крім підстав, зазначених у ст. 110 ЦК України, у разі, якщо в товаристві залишається один учасник. Він має право протягом шести місяців з моменту, коли став єдиним учасником товариства, перетворити таке товариство в інше господарське товариство у визначеному законом порядку. Зазначене положення закріплене в ЦК України у зв'язку з тим, що, на відміну від акціонерного товариства чи товариства з обмеженою (додатковою) відповідальністю, в повному товаристві не може бути менше ніж два учасники. Тому повне товариство може бути перетворене у командитне товариство.
Командитним є товариство, в якому разом з учасниками, які здійснюють від імені товариства підприємницьку діяльність і солідарно несуть додаткову (субсидіарну) відповідальність за зобов'язаннями товариства усім своїм майном, є один чи кілька учасників (вкладників), які несуть ризик збитків, пов'язаних із діяльністю товариства, у межах сум зроблених ними вкладів, та не беруть участі в діяльності товариства (ст. 133 ЦК України).
Крім зазначення виду товариства, найменування командитного товариства має містити імена (найменування) всіх повних учасників або ім'я (найменування) хоча б одного повного учасника з доданням слів «і компанія» та «командитне товариство».
Командитне товариство створюється і діє на підставі засновницького договору, який підписується усіма повними учасниками.
Засновницький договір командитного товариства має містити, крім відомостей, зазначених у ст. 88 ЦК України, відомості про: розмір та склад складеного капіталу товариства, розмір і порядок зміни часток кожного з повних учасників у складеному капіталі, сукупний розмір вкладів вкладників (ст. 134 ЦК України).
Якщо внаслідок виходу, виключення чи вибуття у командитному товаристві залишився один повний учасник, засновницький договір переоформляється в одноособову заяву, підписану повним учасником. Якщо командитне товариство створюється одним повним учасником, то засновницьким документом є одноособова заява (меморандум), яка містить усі відомості, встановлені ст. 134 ЦК України для командитного товариства.
Права та обов'язки повних учасників командитного товариства тотожні правам учасників повного товариства.
Повний учасник командитного товариства не може бути учасником повного товариства. Учасник повного товариства не може бути повним учасником командитного товариства. Повний учасник командитного товариства не може бути вкладником цього самого товариства.
Управління діяльністю командитного товариства здійснюється повними учасниками у порядку, встановленому ЦК України для повного товариства. Вкладники не мають права брати участі в управлінні справами командитного товариства та заперечувати дії повних учасників щодо управління діяльністю товариства. Вони можуть діяти від імені товариства лише за довіреністю.
Вкладник командитного товариства зобов'язаний зробити вклад до складеного капіталу.
Сукупний розмір вкладів вкладників не має перевищувати 50 відсотків майна товариства, зазначеного у засновницькому договорі. На момент державної реєстрації командитного товариства кожний із вкладників повинен зробити вклад у розмірі, визначеному законом (ст. 135 ЦК України).
Внесення вкладів посвідчується свідоцтвом про участь у командитному товаристві, яке видається його вкладникові. Зазначене свідоцтво не є цінним папером.
Вкладник командитного товариства має право:
1) одержувати частину прибутку товариства, яка припадає на його вклад, у порядку, передбаченому засновницьким договором (меморандумом);
2) діяти від імені командитного товариства у разі видачі йому довіреності та відповідно до неї;
3) переважно перед третіми особами набувати відчужувану частку в складеному капіталі товариства відповідно до положень ст. 147 ЦК України.
Якщо бажання викупити частку виявили декілька вкладників, зазначена частка поділяється між ними відповідно до їхніх часток у складеному капіталі товариства. Переважне право на викуп провадиться відповідно до вимог ст. 147 ЦК України, яка регулює порядок викупу частки у статутному капіталі учасника товариства з обмеженою відповідальністю;
4) вимагати першочергового повернення вкладу у разі ліквідації товариства;
5) ознайомлюватися з річними звітами та балансами товариства;
6) після закінчення фінансового року вийти з товариства й одержати свій вклад у порядку, передбаченому засновницьким договором (меморандумом);
7) передати свою частку (її частину) у складеному капіталі іншому вкладнику чи третій особі, повідомивши про це товариство. Передання вкладником усієї своєї частки іншій особі припиняє його участь у командитному товаристві.
Вкладник не тільки має відповідні права, а й несе передбачену ст. 138 ЦК України відповідальність за вчинення правочинів від імені та в інтересах товариства без відповідних повноважень, за умови несхвалення їх командитним товариством перед третіми особами.
Командитне товариство ліквідовується при вибутті усіх вкладників. Однак повні учасники мають право замість ліквідації перетворити командитне товариство у повне товариство. Командитне товариство ліквідовується також на підставах, передбачених для ліквідації повного товариства, крім випадків, коли в ньому залишаються хоча б один повний учасник та один вкладник.
У разі ліквідації командитного товариства, після розрахунків з кредиторами, вкладники мають переважне право перед повними учасниками на одержання вкладів у порядку та на умовах, встановлених цим Кодексом, іншим законом і засновницьким договором (меморандумом). Із-за недостатності коштів товариства для повного повернення вкладникам їхніх вкладів наявні кошти поділяються між вкладниками пропорційно до їхніх часток у складеному капіталі товариства.

Пожаловаться
Комментариев (0)
Популярные заметки S4actie2
Реклама