Закрыть
Все сервисы
Главная
Лента заметок
Теги
Группы
Рейтинги

46

24 июня´08 0:02 Просмотров: 522 Комментариев: 0
46. Немайнові права, що забезпечують природне існування фізичної особи.
До особистих немайнових прав, що забезпечують природне існування фізичної особи, відповідно до глави 21 ЦК України, слід відносити:
- право на життя;
- право на здоров'я;
- право на безпечне довкілля;
- право на свободу та особисту недоторканність;
- право на сім'ю, опіку, піклування та патронатне виховання.
Право на життя.
Згідно з ч. 1 ст. 281 ЦК України кожна фізична особа має невід'ємне право на життя. Законодавець не визначає ні особистого немайнового блага «життя», ні самого «права на життя». Проте, аналізуючи чинне законодавство, можна дійти висновку, що під поняттям «право на життя» слід розуміти таке особисте немайнове право, яке об'єднує два основних аспекти: право на власне життя та право давати життя іншим.
Право на власне життя містить активний та негативний зміст, до яких, зокрема, слід відносити:
- право на фізичне існування, під яким слід розуміти природне право фізичної особи на існування як біологічного, психічного та соціального організму;
- право на фізичну (природну) смерть об'єднує передбачену ч. 4 ст. 281 ЦК України абсолютну заборону задоволення прохання фізичної особи про припинення її життя (активна евтаназія);
- право на медичні, наукові та інші досліди, тобто юридично закріплена можливість проведення над повнолітньою фізичною особою різноманітних дослідів лише за умови її вільної згоди (ч. 3 ст. 281 ЦК України);
- право на усунення небезпеки, що загрожує життю, має можливість будь-якими не забороненими законом способами захищати від протиправних посягань своє життя, а також життя інших людей (ч. 2 ст. 281 ЦК України) і вимагати усунення небезпеки, яка загрожує життю людини, що створена внаслідок підприємницької або іншої діяльності (ст. 282 ЦК України).
Право давати життя іншим є складовою частиною загального права на життя. Призначення цього права полягає у виконанні людиною її священної місії — продовження людського роду. Безперечно, основним повноваженням, що складає зміст права давати життя іншим, є можливість виконання репродуктивної функції природним шляхом. Однак треба звернути увагу на те, що, крім даного повноваження, право давати життя іншим — це:
- право на стерилізацію, тобто юридично гарантована можливість проведення медичної операції, що має на меті позбавлення біологічного організму здатності до репродуктивності (відтворення). Даним правом згідно з ч. 5 ст. 281 ЦК України наділені повнолітні фізичні особи (як чоловік, так і жінка). Реалізувати це право вони можуть лише за власним бажанням. Стерилізація недієздатної фізичної особи за наявності медико-соціальних показань може бути проведена за згодою опікуна з попереднім повідомленням прокурора;
- право на штучне переривання вагітності, яким відповідно до ч. 6 ст. 281 ЦК України наділені лише жінки, за умови, що вагітність не перевищує 12 тижнів. Перелік обставин, що дають право на переривання вагітності після 12 тижнів вагітності за медичними та соціальними показаннями, встановлюється законом;
- право на штучне запліднення та перенесення зародка в організм жінки, яке має повнолітня жінка за медичними показаннями (ч. 7 ст. 281 ЦК України).
Зрозуміло, що даний перелік прав є лише орієнтовним і не претендує на вичерпність, оскільки життя є доволі різноманітне в усіх своїх проявах і з суспільним розвитком можуть виникати все нові повноваження особи щодо власного життя. Так, суттєвих трансформацій право на життя може отримати з подальшим розвитком медицини, генетики, трансплантології, клонування тощо.
Окреме питання стосується меж реалізації даного права. У літературі доволі поширеною є точка зору, що право на життя є абсолютним правом. Але дане право все ж таки має певні межі, наприклад, воно обмежується діяннями інших осіб у межах необхідної оборони.
Ще одним спірним питанням серед науковців є питання моменту виникнення права на життя. Так, окремі автори вважають, що право на життя виникає з моменту зачаття. На нашу думку, право на життя виникає все ж таки з моменту народження, під яким слід розуміти момент відділення життєздатної дитини від організму матері. І саме з цього моменту фізична особа, яка народилася, «перебирає» на себе всю сукупність прав та обов'язків, які включаються до її правоздатності, в тому числі і право на життя. Окрім того, сприйняття запропонованої нам позиції призвело б до того, що проведення абортів каралось би в порядку, передбаченому кримінальним законодавством за вбивство ненародженої особи. На нашу думку, аборт, якщо він проведений за передбачених законом підстав і умов, слід віднести скоріше до права жінки на визначення змісту свого особистого життя або ж однієї із складових права на здоров'я.
Право на здоров'я.
З правом на життя тісно пов'язане право на здоров'я. Згідно з чинним законодавством під поняттям «здоров'я» слід розуміти стан повного фізичного, душевного та соціального благополуччя, а не тільки відсутність хвороб і фізичних дефектів.
Право на здоров'я є поняттям значно ширшим від передбаченого Конституцією України «права на охорону здоров'я». І навіть попри те, що для збереження нормативної відповідності зі ст. 49 Конституції України ЦК України також дублював норму про «право на охорону здоров'я» (ст. 283), аналіз чинного законодавства дає нам усі передумови вважати, що цивільне законодавство закріплює саме «право на здоров'я» в його позитивному і негативному змісті.
Право на здоров'я містить:
- право на надання медичної допомоги (ст. 284 ЦК України), яке об'єднує цілу низку інших прав.
По-перше, це право вимагати надання кваліфікованої медичної допомоги. При цьому фізичні особи, які досягли 14 років, відповідно до ч. 3 зазначеної статті реалізують це право за власною волею або ж і проти їх волі, за умови, що внаслідок хвороби або каліцтва ця особа перебуває у стані, що є небезпечним для життя, і не може повною мірою оцінити того, що відбувається з нею (ч. 5 ст. 284 ЦК України).У випадку реалізації права на звернення за медичною допомогою фізична особа має право на вибір лікаря та вибір методів лікування відповідно до його рекомендацій (ч. 2 ст. 284 ЦК України).
По-друге, повнолітня фізична особа має право відмовитися від надання їй медичної допомоги (ч. 4 ст. 284 ЦК України). Що стосується малолітніх та недієздатних фізичних осіб, то їм медична допомога надається навіть у випадку відсутності згоди малолітнього, його батьків (усиновителів) чи опікуна або ж опікуна недієздатного. Окремим компонентом цього права є право на надання психіатричної допомоги, що реалізується згідно із Законом України «Про психіатричну допомогу» та іншими нормативно-правовими актами у сфері медичного обслуговування;
- право на медичне страхування, передбачене ст. 49 Конституції України, означає можливість особи використати загальнообов'язкове та добровільне медичне страхування на підставах та в порядку, визначеному чинним законодавством. Особливо слід зауважити, що на сьогодні в Україні здійснюється реформування системи медичного страхування, спрямоване на відхід від безкоштовного медичного обслуговування шляхом перекладення обов'язку з відшкодування витрат, пов'язаних із наданням медичних послуг, на відповідні страхові фонди (справедливості заради, потрібно зазначити, що ця складова права на здоров'я містить здебільшого майновий зміст);
- право на інформацію про стан свого здоров'я (ст. 285 ЦК України) — це право фізичної особи на достовірну і повну інформацію про стан свого здоров'я, у тому числі на ознайомлення з відповідними медичними документами, що стосуються її здоров'я, крім випадків, коли ця інформація може погіршити стан її здоров'я, стан здоров'я її батьків (усиновлювачів), опікунів, піклувальників, або зашкодити процесу лікування. До даного права слід відносити також і передбачену законом можливість у випадку смерті фізичної особи бути присутніми при дослідженні причин її смерті та ознайомитись із висновками щодо причин смерті членів сім'ї фізичної особи або уповноважених нею інших фізичних осіб;
- право на таємницю про стан свого здоров'я (ст. 286 ЦК України) містить право фізичної особи не розголошувати та вимагати від інших осіб нерозголошення інформації про стан свого здоров'я, факт звернення за медичною допомогою, діагноз, а також про відомості, одержані при її медичному обстеженні. Гарантією цього права виступає пряма заборона законодавця вимагати та подавати за місцем роботи або навчання інформацію про діагноз та методи лікування фізичної особи. Однак це право може бути обмежене. Так, наприклад, особи, які подали заяву про реєстрацію шлюбу, повинні повідомити одна одну про стан свого здоров'я (ст. 30 СК України);
- право на усунення небезпеки, що загрожує здоров'ю, тобто можливість особи будь-якими не забороненими законом способами захищати від протиправних посягань своє здоров'я, здоров'я інших фізичних осіб (ч. 2 ст. 281 ЦК України), а також вимагати усунення небезпеки, створеної внаслідок підприємницької або іншої діяльності, яка загрожує життю та здоров'ю (ст. 282 ЦК України).
Окрім зазначених прав, до змісту права на здоров'я законодавець включає також цілу низку прав щодо перебування осіб у стаціонарі, які полягають у тому, що фізична особа, яка перебуває на лікуванні у стаціонарному медичному закладі, має право на допуск до неї інших медичних працівників, членів сім'ї, опікуна, піклувальника, нотаріуса та адвоката, а також священнослужителя для відправлення богослужіння та релігійного обряду (ст. 287 ЦК України).
Право на безпечне довкілля.
Доволі близьким до двох попередніх особистих немайнових прав є право на безпечне довкілля. Під поняттям «довкілля» слід розуміти усе те, що оточує особу: навколишнє природне середовище, предмети праці та побуту, харчові продукти тощо.
Під правом на безпечне довкілля, згідно зі ст. 293 ЦК України, слід розуміти:
- право на безпечне для життя і здоров'я довкілля — це передбачена законом можливість вимагати, щоб довкілля особи створювало для неї безпечні, сприятливі умови проживання, праці, навчання, побуту тощо, тобто забезпечити їй життя гідне людини. Дане право забезпечується визнанням незаконною будь-якої діяльності, що призводить до нищення, псування, забруднення довкілля, та можливістю вимагати від кожного припинення такої діяльності;
- право на достовірну інформацію про стан довкілля, тобто можливість безперешкодного отримання повної та достовірної інформації про якість харчових продуктів і предметів побуту, про умови проживання, праці, навчання тощо.
Специфікою даного права є його додаткова регламентація нормами екологічного законодавства (наприклад, шляхом встановлення системи гранично допустимих викидів та скидів, гранично допустимих концентрацій забруднюючих речовин та інших шкідливих впливів, гранично допустимих рівнів фізичних впливів на навколишнє природне середовище тощо), законодавства про охорону праці, стандартизацію, сертифікацію, метрологію, низку державних стандартів, будівельних норм і правил та ін.
Право на свободу та особисту недоторканність.
Одним з особистих немайнових прав, що забезпечують природне існування фізичної особи, є право на свободу та особисту недоторканність. Дане право складається з двох взаємопов'язаних складових: права на свободу (ст. 288 ЦК України) та права на особисту недоторканність (ст. 289 ЦК України).
Право на свободу — це юридично закріплена можливість особи діяти на власний розсуд відповідно до своїх інтересів та мети. Однак право на свободу не слід розглядати як закріплену законом вседозволеність. Воно також повинно мати передбачені законом межі, оскільки неконтрольована свобода людини може перерости у свавілля. Реалізація права на свободу забезпечується передбаченою законом забороною будь-яких форм фізичного чи психічного тиску на фізичну особу, втягування її до вживання наркотичних та психотропних засобів, вчинення інших дій, що порушують право на свободу. Окрім цього, одним із видів гарантій дотримання цього права є також і заборона тримання фізичної особи в неволі, можливість затримання особи лише у випадках і в порядку, встановлених законом, арешту або тримання під вартою не інакше як за вмотивованим рішенням суду.
З правом на свободу тісно поєднано право на особисту недоторканність, під яким слід розуміти передбачену законом заборону фізичного, психічного чи будь-якого іншого посягання на особу з боку інших осіб. До змісту права на особисту недоторканність слід віднести заборону катування, жорстокого, нелюдського або такого, що принижує її гідність, поводження чи покарання, а також фізичного покарання батьками (усиновлювачами), опікунами, піклувальниками, вихователями малолітніх, неповнолітніх дітей та підопічних. Також правом на особисту недоторканність охоплюється право на розпорядження щодо передачі після смерті фізичної особи своїх органів та інших анатомічних матеріалів її тіла науковим, медичним або навчальним закладам (ч. 4 ст. 289 ЦК України), а також право особи на донорство крові, її компонентів, органів, інших анатомічних матеріалів та репродуктивних клітин (ст. 290 ЦК України).
Право на сім'ю, опіку, піклування та патронатне виховання.
Досить важливим у системі особистих немайнових прав, що забезпечують природне існування фізичної особи, є право на сім'ю, опіку, піклування та патронатне виховання. Дане право також складається з чотирьох складових:
1) право на сім'ю (ст. 291 ЦК України);
2) право на опіку;
3) право на піклування (ст. 292 ЦК України);
4) право на патронатне виховання (гл. 20 СК України).
Під поняттям «сім'я» згідно з чинним законодавством розуміють осіб, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом, мають взаємні права та обов'язки (ст. 3 СК України). У науковій літературі дане поняття через свою невизначеність, суперечливість та неоднозначність піддається суттєвій критиці. Зокрема, справедливо вказується на те, що дане поняття не має суто правового змісту, а є об'єднанням економічних, демографічних, трудових ознак, а також малопридатне до правового застосування.
До права на сім'ю належать:
- право на створення сім'ї (ч. 1 ст. 4 СК України), що містить у собі передбачену законом можливість фізичних осіб, які досягли шлюбного віку, а в передбачених законодавством випадках і фізичних осіб, що не досягли шлюбного віку, створювати сім'ю на підставі шлюбу, кровного споріднення, усиновлення, а також на інших підставах, не заборонених законом і таких, що не суперечать моральним засадам суспільства;
- право на вибір осіб, які утворюватимуть сім'ю, що містить у собі можливість як вільного вибору партнера за шлюбом, так і можливість вибору батьків, народжувати чи усиновлювати їм дітей і яку кількість, а також можливість вимагати у повнолітніх осіб вийти зі складу сім'ї за умов та на підставах, передбачених законом;
- право на перебування в сім'ї, до якого слід відносити передбачену законом можливість фізичних осіб, незалежно від віку, жити в сім'ї (ст. 4 СК України). З досягненням повноліття фізична особа сама вирішує, чи перебувати їй у сім'ї, чи ні. Що ж стосується дітей, то вони перебувають у сім'ї своїх батьків і тоді, коли спільно з ними не проживають;
- право на підтримання зв'язків із членами своєї сім'ї містить заборону перешкоджати особі підтримувати моральні, духовні, матеріальні та інші зв'язки з членами своєї сім'ї незалежно від того, де вона перебуває (ч. 3 ст. 291 ЦК України);
- заборона розлучення з сім'єю попри волю особи означає, що фізична особа, згідно з ч. 2 ст. 291 ЦК України, не може бути проти її волі розлучена з сім'єю, крім випадків, встановлених законом, наприклад, позбавлення волі за вчинення злочину тощо.
Правом на опіку наділена фізична особа, яка є малолітньою та позбавлена батьківського піклування, або фізична особа, яка визнана недієздатною. Правом на піклування наділена фізична особа, яка є неповнолітньою та позбавлена батьківського піклування, або фізична особа, яка обмежена у дієздатності. Дитина, яка є сиротою або за інших причин позбавлена батьківського піклування, має право на патронатне виховання, тобто на виховання у сім'ї іншої особи (патронатного вихователя) до досягнення дитиною повноліття за оплатним договором про патронат, який укладається між патронатним вихователем та органами опіки і піклування.
Реалізація даних особистих немайнових прав проводиться у порядку, передбаченому законом.

Пожаловаться
Комментариев (0)
Популярные заметки S4actie2
Реклама
Реклама