Закрыть
Все сервисы
Главная
Лента заметок
Теги
Группы
Рейтинги

47

24 июня´08 0:02 Просмотров: 365 Комментариев: 0
47. Немайнові права, що забезпечують соціальне життя людини.
До особистих немайнових прав, що забезпечують соціальне буття фізичної особи, згідно з главою 22 ЦК України слід відносити:
- право на ім'я;
- право на честь, гідність та ділову репутацію;
- право на індивідуальність;
- право на зображення та голос;
- право на особисте життя;
- право на особисті папери та таємницю кореспонденції;
- право на інформацію;
- право на свободу творчості;
- право на вибір роду занять;
- право на місце проживання;
- право на недоторканність житла;
- право на пересування;
- право на свободу об'єднань;
- право на мирні зібрання.
Право на ім'я.
Ім'я є найдавнішим юридичним способом індивідуалізації фізичної особи. Воно складається, як правило, з імені, прізвища та по батькові.
Аналізуючи право на ім'я (статті 294-296 ЦК України), слід зауважити, що воно містить у собі:
- право на володіння, користування та розпорядження іменем, яке забезпечує особі можливість бути носієм імені (володіння), використовувати (платно чи безоплатно) своє ім'я у всіх сферах суспільних відносин, рівно як і розголошувати своє ім'я, давати дозвіл розголошувати своє ім'я, чи заборонити розголошувати своє ім'я (користування), а також вирішувати фактичну долю свого імені, наприклад, передавати його дітям, змінювати його у випадку досягнення повноліття, одруження, розлучення тощо. В окремих випадках ім'я може використовуватись і без згоди на це особи. Так, наприклад, ім'я фізичної особи, яка затримана, підозрюється чи обвинувачується у вчиненні злочину, або особи, яка вчинила адміністративне правопорушення, може бути використане (обнародуване) без згоди особи лише у разі набрання законної сили обвинувальним вироком суду щодо неї або винесення постанови у справі про адміністративне правопорушення (ч. 4 ст. 296 ЦК України). При цьому використання початкової літери прізвища фізичної особи у пресі, літературних творах не є порушенням її права;
- право вимагати звертатись до особи по імені полягає в тому, що ніхто не має права на довільне спотворення в написанні чи вимові імені. Будь-яке спотворення є порушенням цього права. У випадку перекручення імені фізичної особи (наприклад, у засобах масової інформації, під час спілкування тощо) воно має бути виправлене. Якщо перекручення імені було здійснене у документі, такий документ підлягає заміні (ч. 3 ст. 294 ЦК України);
- право на псевдонім — це право використовувати для своєї індивідуалізації вигадане ім'я (псевдонім). Це право поширюється і на використання особою права на астронім (зазначення свого імені у вигляді набору друкованих знаків, наприклад «зірочок»);
- право вимагати зупинити незаконне використання свого імені, під яким слід розуміти заборону будь-якого порушення права на ім'я.
Подібним до права на ім'я є право на присвоєння імені (статті 145-147 СК України). Сутність цього права полягає у наданні імені фізичній особі до того моменту, поки вона ще не в змозі реалізувати вказане право самостійно. Цим правом наділені батьки, усиновлювачі, опікуни, а в окремих випадках органи опіки та піклування чи суд. При цьому, відповідно до ч. 2 ст. 294 ЦК України, вибір імені можливий з урахуванням національних традицій (наприклад, подвійне чи потрійне ім'я, відсутність по батькові тощо) або можливе присвоєння транскрибованого імені (тобто імені, яке як вимовляється відповідно до національних традицій, так і пишеться, наприклад, Софі Лорен (а не Софія Лорен), Анне Вескі (а не Ганна Вескі) тощо).
Аналогом права на ім'я в юридичних осіб є право на найменування (ст. 90 ЦК України), яке також є способом індивідуалізації, що реалізується та охороняється відповідно до чинного законодавства.
Право на честь, гідність та ділову репутацію.
Під поняттям «честь» слід розуміти зовнішню оцінку фізичної особи з боку суспільства чи соціальної групи, членом якої вона є. Гідністю є внутрішня самооцінка особою своїх якостей. Суміжним із даними поняттями є поняття «ділової репутації», що містить усталену зовнішню оцінку фізичної чи юридичної особи у сфері підприємницьких відносин. Дані особисті немайнові блага мають бути недоторканними від будь-яких посягань ззовні.
Право на честь, гідність та ділову репутацію у ЦК України не передбачено. Замість цих прав передбачені «право на повагу до гідності та честі» (ст. 297 ЦК України), а також «право на недоторканність ділової репутації» (ст. 299 ЦК України). Проте певна обмеженість зазначених прав у позитивному аспекті, а також невизначеність поняття «повага» дає підстави говорити, що фізичні особи наділені більш розширеним особистим немайновим правом на честь, гідність та ділову репутацію, а саме:
- право на гідність — це особисте немайнове право фізичної особи на власну цінність як особистості, право на усвідомлення цієї цінності та усвідомлення значимості себе як особи, що відіграє певну соціальну роль у суспільному житті;
- право на честь — це особисте немайнове право фізичної особи на об'єктивну, повну та своєчасну оцінку її та її діянь (поведінки) при дотриманні морально-етичних і правових норм з боку суспільства, певної соціальної групи та окремих громадян, а також право на формування цієї оцінки та користування нею;
- право на ділову репутацію — це право фізичної та юридичної особи на об'єктивну, повну та своєчасну оцінку її як підприємця та її діянь (поведінки) з боку суспільства, певної соціальної групи та окремих громадян, а також право на формування цієї оцінки та користування нею. При цьому слід зазначити, що у правовому суспільстві, де основним принципом є рівність прав усіх, потрібно захищати не лише ділову репутацію підприємців, а й репутацію усіх членів суспільства взагалі незалежно від сфери їх професійної діяльності. Саме тому сьогодні назріла потреба законодавчої регламентації більш широкого права — права на репутацію, яким охоплювалось би право фізичної та юридичної особи на об'єктивну, повну та своєчасну оцінку її як фахівця у будь-якій сфері професійної чи іншої діяльності та її діянь (поведінки) з боку суспільства, певної соціальної групи чи окремих громадян, а також право на формування цієї оцінки і користування нею.
Суміжним з даним правом є право на повагу до тіла померлої особи та місця її поховання, яким наділені члени сім'ї та родичі померлого. Сутність цього права полягає в обов'язку шанобливого ставлення до тіла померлої особи та місця її поховання, а також у забороні глуму над ними (ст. 298 ЦК України).
Право на індивідуальність.
Під поняттям «індивідуальність» потрібно розуміти сукупність психічних властивостей, характерних рис і досвіду кожної особистості, що відрізняють її від інших індивідуумів.
З огляду на це, право на індивідуальність полягає в тому, що фізична особа має право на збереження своєї національної, культурної, релігійної, мовної самобутності, а також право на вільний вибір форм та способів прояву своєї індивідуальності, якщо вони не заборонені законом та не суперечать моральним засадам суспільства (ст. 300 ЦК України). Реалізація цього права не лише стверджуватиме у суспільстві повагу до особистості, але й забезпечить його динамічний розвиток. Однак дане право також має певні межі, до яких слід віднести встановлення спеціального порядку або заборону тієї чи іншої поведінки, яка хоч і забезпечує розвиток індивідуальності, проте заборонена законом або суперечить моральним засадам суспільства. Так, наприклад, особи, які належать до нудистів, вправі реалізувати свою індивідуальність, але у спеціально відведених для цього місцях.
Право на зображення та голос.
Близьким до права на індивідуальність є право на зображення та голос, яке, на жаль, не знайшло свого місця в ЦК України, однак наявність окремих цивільно-правових норм свідчить про те, що реалізація та охорона цього права здійснюється у межах цивільного права.
Під поняттям «зображення» слід розуміти зовнішність, фігуру, фізичні дані, одяг тощо, а також сукупність усіх цих елементів (стиль). Поняттям «голос» охоплюються не тільки певні звуки, що відтворюються у формі слів, мелодій тощо, але й мова як взаємозв'язок між цими звуками, з усіма своїми особливостями (тембр, заїкання, невимова окремих звуків, говір тощо).
Право на зображення та голос полягає в можливості визначати, використовувати і розпоряджатися своїм зображенням, голосом та його записом. Однак дане право має відповідні обмеження, які зводяться до того, що представники окремих професій повинні дотримуватися певних вимог щодо свого зображення, наприклад, працівники міліції, судді, лікарі тощо.
Дане право може реалізовуватись також і шляхом певних заборон. Так, фізична особа може бути знята на фото-, кіно-, теле- чи відеоплівку та показана (відтворена) лише за її згодою, крім випадків, прямо передбачених законом, наприклад, якщо зйомки проводяться відкрито на зборах, конференціях, мітингах та інших заходах публічного характеру (п. 1 ст. 307 ЦК України).
Якщо особа добровільно погодилася на знімання її на кіно-, відео-, телеплівку, вона може вимагати припинення їх публічного показу в тій частині, яка стосується її особистого життя, за умови відшкодування нею усіх витрат, пов'язаних з демонтажем запису (ч. 2 ст. 307 ЦК України). У випадку, коли фізична особа була зображена на фотографіях, інших творах образотворчого мистецтва, вона також може вимагати припинення її показу в тій частині, у якій це стосується її особистого життя, за умови компенсації заподіяних збитків іншим особам, яких вони зазнали внаслідок скасування публічного показу, відтворення чи розповсюдження даних фотографій або інших творів образотворчого мистецтва (ст. 308 ЦК України). Варто додати, що фотографія може бути розповсюджена без дозволу фізичної особи, яка зображена на ній, якщо це зумовлено необхідністю захисту її інтересів або інтересів інших осіб.
Право на особисте життя.
Кожна фізична особа має своє особисте життя, під яким слід розуміти її поведінку поза межами виконання будь-яких суспільних обов'язків.
Зрозуміло, що дана поведінка є доволі різноманітною і тому право на особисте життя не визначає конкретні активні дії, які має право вчиняти носій даного права, а лише вказує на те, що фізична особа сама визначає своє особисте життя (ст. 301 ЦК України).
До змісту цього права включається також і передбачена законом можливість фізичної особи або ознайомлювати зі своїм особистим життям інших осіб, або зберігати своє особисте життя у таємниці. Однак це право також має певні обмеження, наприклад, коли обставини особистого життя є доказом у кримінальній справі.
Право на особисті папери та таємницю кореспонденції.
Суміжним з правом на особисте життя є право на особисті папери (ст. 303 ЦК України). До особистих паперів фізичної особи належать документи, фотографії, щоденники, інші записи, особисті архівні матеріали тощо.
Право на особисті папери містить як право власності на ці папери (що є майновим правом і полягає у можливості володіння, користування та розпорядження особистими паперами), так і право на їх недоторканність. Під поняттям «недоторканність особистих паперів» слід розуміти, що ознайомлення з особистими паперами, їх використання, зокрема шляхом опублікування, допускається лише за згодою фізичної особи (осіб), якої (яких) вони стосуються, а у випадку її (їх) смерті — за згодою її (їхніх) дітей, вдови (вдівця), а якщо їх немає — батьків, братів та сестер.
Обмеженим це право може бути у випадку, коли будь-які особисті папери передані до фонду бібліотек або архівів з додержанням прав заінтересованих осіб. У цьому випадку фізична особа має право вільно ознайомлюватися і використовувати вказані особисті папери, зокрема шляхом опублікування (ст. 305 ЦК України).
Одним із видів права на недоторканність особистих паперів є право на таємницю кореспонденції (ст. 306 ЦК України), під яким слід розуміти право на таємницю листування, телеграм, телефонних розмов та інших видів кореспонденції. Гарантії дотримання цього права полягають у тому, що:
- використання, зокрема шляхом опублікування, листів, телеграм та інших видів кореспонденції може проводитися лише за згодою фізичної особи, яка направила їх, та адресата, а у випадку смерті принаймні одного з них — за згодою його дітей, вдови (вдівця), а якщо таких немає — батьків, братів та сестер;
- кореспонденція, що стосується фізичної особи, може бути долучена до судової справи лише у випадку, якщо у ній містяться докази, що мають значення для вирішення справи, а інформація, яка міститься у такій кореспонденції, не підлягає розголошенню.
Обмеження цього права можливе з метою запобігання злочину чи з'ясування обставин під час розслідування кримінальної справи лише за відповідним дозволом суду, якщо іншими способами одержати інформацію неможливо.
Право на інформацію.
Антиподом до права на особисте життя є право на інформацію, оскільки вони захищають дві різні сфери інтересів —- приватного та публічного. Інколи найбільш складним є саме встановлення тієї межі, де публічні інтереси починають порушувати інтереси приватні. Згідно із законом інформація — це документовані або публічно оголошені відомості про події та явища, що відбуваються у суспільстві, державі та навколишньому природному середовищі.
Згідно зі ст. 302 ЦК України право на інформацію — це передбачена законом можливість збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію. Однак зазначені дії не стосуються інформації про особисте життя фізичної особи без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини. Не допускається також збирання інформації, яка є державною таємницею або конфіденційною інформацією юридичної особи. Фізична особа, яка поширює інформацію, зобов'язана переконатися в її достовірності, крім випадків, коли ця інформація подається посадовою або службовою особою при виконанні нею своїх службових обов'язків, а також інформація, яка міститься в офіційних джерелах (звіти, стенограми, повідомлення засобів масової інформації, засновниками яких є відповідні державні органи).
Право на свободу творчості та вибір роду занять.
Фізична особа, відповідно до ст. 309 ЦК України, має право на свободу літературної, художньої, наукової і технічної творчості, що полягає у можливості вільного вибору сфер, змісту та форм (способів, прийомів) творчості. Досить важливою гарантією цього права є передбачена законодавцем заборона проводити цензуру процесу творчості та результатів творчої діяльності.
Подібним до права на свободу творчості є право на вибір роду занять (ст. 312 ЦК України), під яким слід розуміти передбачену законом можливість вільно на власний розсуд обирати та змінювати рід занять, виконувати певну роботу або обіймати певні посади. Гарантією цього права є заборона до примушення виконання роботи. При цьому не вважається примусовою роботою військова або альтернативна (невійськова) служба, робота, яка виконується особою за вироком чи іншими рішеннями суду, а також робота чи служба відповідно до законів про воєнний та надзвичайний стан.
Право на місце проживання та недоторканність житла.
Право на місце проживання фізичної особи є комплексним особистим немайновим правом фізичної особи, до якого належать:
- право мати місце проживання, тобто передбачена законом можливість утримувати на певному речовому праві житловий будинок, квартиру, інше приміщення, придатне для проживання у ньому (гуртожиток, готель тощо), у відповідному населеному пункті, де дана особа постійно, переважно або тимчасово проживала би (ч. 1 ст. 310 ЦК України);
- право на вільний вибір та зміну місця проживання, тобто передбачена законом можливість вільно обрати той населений пункт, де розташовувалося б місце проживання, а також змінювати його у разі необхідності (ч. 2 ст. 310 ЦК України). Однак це право може обмежуватись випадками, передбаченими законом.
Суміжним з даним правом є право на недоторканність житла (ст. 311 ЦК України), під яким слід розуміти можливість фізичної особи дозволити проникнути до житла лише за її згодою або за вмотивованим рішенням суду. Це право може бути обмежене у невідкладних випадках, пов'язаних із рятуванням життя людей та майна, або з безпосереднім переслідуванням осіб, які підозрюються у вчиненні злочину. До змісту права на недоторканність житла належить також і заборона виселення або іншим чином примусового позбавлення житла, крім випадків, встановлених законом за рішенням суду.
Право на пересування.
До права на пересування, відповідно до ст. 313 ЦК України, слід відносити можливість фізичних осіб вільно пересуватися по території України (після 14 років), виїхати за її межі і безперешкодно повернутися в Україну (після 16 років), а також вільно визначати місце свого перебування, обирати способи і засоби пересування. До досягнення фізичними особами визначеного вище віку вони мають право пересуватися відповідно по території України чи за її межами лише за згодою батьків (усиновлювачів), опікунів чи піклувальників та в їх супроводі або в супроводі осіб, які уповноважені ними.
Обмеження цього права можливе лише у випадках, передбачених законом, наприклад, у випадку встановлення особливих правил доступу на окремі території, якщо цього потребують інтереси державної безпеки (наприклад, заклади пенітенціарної системи), охорони громадського порядку (наприклад, оголошення військового чи надзвичайного стану), життя та здоров'я людей (наприклад, епідемії, епізоотії).
Право на свободу об'єднання та мирні зібрання.
Право на свободу об'єднання, відповідно до ст. 314 ЦК України, передбачає можливість фізичних осіб за власною ініціативою об'єднуватися у політичні партії та громадські організації. При цьому законом, статутами об'єднання громадян можуть бути встановлені вимоги до особи, згідно з якими вона може бути засновником цього об'єднання або її членом.
Фізичні особи, згідно зі ст. 315 ЦК України, мають право на мирні збори, куди належить передбачена законом можливість вільно збиратися на мирні збори, конференції, засідання, фестивалі тощо. Обмеження щодо реалізації права на мирні зібрання може встановлюватися судом відповідно до закону.

Пожаловаться
Комментариев (0)
Популярные заметки S4actie2
Реклама
Реклама