Закрыть
Все сервисы
Главная
Лента заметок
Теги
Группы
Рейтинги

62

24 июня´08 0:05 Просмотров: 459 Комментариев: 0
62. Поняття та зміст права інтелектуальної власності.
Захист прав інтелектуальної власності є конституційним обов'язком нашої держави. Відповідного ст. 54 Конституції України громадянам гарантується свобода літературної, художньої, наукової і технічної творчості, захист інтелектуальної власності, їхніх авторських прав, моральних і матеріальних інтересів, що виникають у зв'язку з різними видами інтелектуальної діяльності.
Кожний громадянин має право на результати своєї інтелектуальної, творчої діяльності і ніхто не може використовувати або поширювати їх без його згоди, за винятками, встановленими законом.
Визначенню та охороні виключних прав інтелектуальної власності присвячена книга четверта ЦК України та ряд спеціальних законів України. Ці законодавчі акти сформували у сукупності підгалузь цивільного законодавства України, що регулює цивільні відносини у галузі прав інтелектуальної власності. Законодавство про право інтелектуальної власності — це система правових норм про особисті немайнові і майнові права на всі ті результати інтелектуальної діяльності і прирівняні до них об'єкти, що визнаються й охороняються законом.
Відповідно до Конвенції, якою була заснована Всесвітня організація інтелектуальної власності (1967 р.), інтелектуальна власність об'єднує права, що належать до:
- літературних, художніх і наукових здобутків;
- виконавчої діяльності артистів, звукозапису, радіо- і телевізійних передач;
- винаходів у всіх галузях людської діяльності;
- наукових відкриттів;
- промислових зразків;
- товарних знаків, знаків обслуговування, фірмових найменувань і комерційних позначень;
- захисту від недобросовісної конкуренції;
- всі інші права, що належать до інтелектуальної власності у виробничій, науковій, літературній і художній галузях.
Перелік об'єктів, на які можуть розповсюджуватися права інтелектуальної власності, не є вичерпним. Творча діяльність людини у руслі загального розвитку економічних відносин постійно дає привід говорити про появу нових подібних об'єктів. Зокрема, це назви доменів у Всесвітній електронній мережі Інтернет.
Спираючись на зазначені положення Конвенції, у ст. 420 ЦК України конкретизовано перелік об'єктів права інтелектуальної власності, яким в Україні надано правову охорону. Зокрема, до цих об'єктів належать:
- літературні та художні твори;
- комп'ютерні програми;
- компіляції даних (бази даних);
- виконання;
- фонограми, відеограми, передачі (програми) організацій мовлення;
- наукові відкриття;
- винаходи, корисні моделі, промислові зразки;
- компонування (топографи) інтегральних мікросхем;
- раціоналізаторські пропозиції;
- сорти рослин, породи тварин;
- комерційні (фірмові) найменування, торговельні марки (знаки для товарів і послуг), географічні зазначення;
- комерційні таємниці.
Зазначені об'єкти можна поділити на групи, кожній з яких відповідають певні методи законодавчого забезпечення правової охорони, пов'язані з походженням, природою створення цих об'єктів. Так, якщо літературні і художні твори, комп'ютерні програми, бази даних, виконання, фонограми, відеограми охороняються законодавством про авторське право і суміжні права, то до об'єктів права промислової власності належать винаходи, корисні моделі і промислові зразки, що захищаються патентним правом, засоби індивідуалізації учасників цивільного обороту, виробленої продукції (комерційні найменування, торговельні марки, географічні зазначення), а також окрема група об'єктів, які можна назвати нетрадиційними результатами інтелектуальної діяльності (компонування інтегральних мікросхем, раціоналізаторські пропозиції, сорти рослин, породи тварин, комерційні таємниці тощо).
ЦК України у ст. 418 дає визначення поняття права інтелектуальної власності як права особи на результат інтелектуальної творчої діяльності.
Право інтелектуальної власності становлять особисті немайнові права інтелектуальної власності та (або) майнові права інтелектуальної власності, зміст яких щодо певних об'єктів права інтелектуальної власності визначається кодексом та іншими законами. Кодексом визначено співвідношення права інтелектуальної власності та права власності як різних правових категорій.
Право інтелектуальної власності та право власності на річ не залежать одне від одного.
Перехід права на об'єкт права інтелектуальної власності не означає переходу права власності на річ.
Перехід права власності на річ не означає переходу права на об'єкт права інтелектуальної власності (ст. 419 ЦК України).
Суб'єктами права інтелектуальної власності є творець об'єкта права інтелектуальної власності (автор, виконавець, винахідник тощо) та інші особи, яким належать особисті немайнові та (або) майнові права інтелектуальної власності.
Право інтелектуальної власності може належати кільком особам спільно, тоді його реалізація здійснюється спільно або за договором між цими особами.
Зазначені суб'єкти відповідно до ЦК України наділяються такими особистими немайновими правами інтелектуальної власності:
1) право на визнання людини творцем (автором, виконавцем, винахідником тощо) об'єкта права інтелектуальної власності;
2) право перешкоджати будь-якому посяганню на право інтелектуальної власності, здатному завдавати шкоди честі та репутації творця об'єкта права інтелектуальної власності;
3) інші особисті немайнові права інтелектуальної власності, встановлені законом.
Особливістю особистих немайнових прав інтелектуальної власності є те, що вони належать творцеві, за винятком окремих випадків, передбачених законом. Ці права не залежать від майнових прав інтелектуальної власності, на відміну від останніх, не можуть відчужуватися і діють безстроково, якщо інше не визначено законом.
Згідно зі ст. 424 ЦК України майновими правами інтелектуальної власності є:
1) право на використання об'єкта права інтелектуальної власності;
2) виключне право дозволяти використання об'єкта права інтелектуальної власності;
3) виключне право перешкоджати неправомірному використанню об'єкта права інтелектуальної власності, в тому числі забороняти таке використання.
Законами встановлено також інші майнові права відповідно до їх об'єктів, а також винятки та обмеження у майнових правах. Майнові права інтелектуальної власності можуть бути вкладом до статутного капіталу юридичної особи, предметом договору застави та інших зобов'язань, а також використовуватися в інших цивільних відносинах.
Майнові права інтелектуальної власності мають певний строк дії, що визначається ЦК України та спеціальними законами. В окремих випадках вони можуть бути припинені достроково. Майнові права інтелектуальної власності можуть передаватися повністю або частково іншій особі на умовах, визначених у ліцензійному договорі.
ЦК України визначив загальні засади відносин щодо об'єктів права інтелектуальної власності, створених за трудовим договором або за замовленням. У таких випадках майнові права належать спільно творцеві та роботодавцю або, відповідно, творцеві та замовнику. Особисті немайнові права можуть бути відчужені від творця лише у разі, якщо це передбачено законом.
Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого права інтелектуальної власності. До цих прав можуть бути застосовані як загальні способи захисту цивільних прав, передбачені ст. 16 ЦК України, зокрема визнання права, припинення дії, яка його порушує, відшкодування збитків тощо, так і специфічні — лише для прав інтелектуальної власності. При цьому суд може постановити рішення про:
1) застосування негайних заходів щодо запобігання порушенню права інтелектуальної власності та збереження відповідних доказів;
2) зупинення пропуску через митний кордон України товарів, імпорт чи експорт яких здійснюється з порушенням права інтелектуальної власності;
3) вилучення з цивільного обороту товарів, виготовлених або введених у цивільний оборот з порушенням права інтелектуальної власності;
4) вилучення з цивільного обороту матеріалів та знарядь, що використовувалися переважно для виготовлення товарів з порушенням права інтелектуальної власності;
5) застосування разового грошового стягнення замість відшкодування збитків за неправомірне використання об'єктів права інтелектуальної власності. Розмір стягнення визначається відповідно до закону з урахуванням вини особи та інших обставин, що мають суттєве значення;
6) опублікування в засобах масової інформації відомостей про порушення права інтелектуальної власності та зміст судового рішення щодо такого порушення.

Стаття 418. Поняття права інтелектуальної власності
1. Право інтелектуальної власності — це право особи на результат інтелектуальної, творчої діяльності або на інший об'єкт права інтелектуальної власності, визначений цим Кодексом та іншим законом.
2. Право інтелектуальної власності становлять особисті немайнові права інтелектуальної власності та (або) майнові права інтелектуальної власності, зміст яких щодо певних об'єктів права інтелектуальної власності визначається цим Кодексом та іншим законом.
3. Право інтелектуальної власності є непорушним. Ніхто не може бути позбавлений права інтелектуальної власності чи обмежений у його здійсненні, крім випадків, передбачених законом.

1. Однією з найбільш важливих і характерних рис людини як частини живого світу є її здатність до осмисленої (цілеспрямованої) творчості.
Творчість визначається як цілеспрямована інтелектуальна діяльність людини, результатом якої є щось якісно нове, що відрізняється неповторністю, оригінальністю і суспільно-історичною унікальністю.
Суть інтелектуальної власності означає закріплені законом права, які є результатом інтелектуальної діяльності в промисловій, науковій, літературній і художній областях.
Відповідно до Конвенції, яка засновує Всесвітню організацію інтелектуальної власності (14.07.1967 р., набула чинності в 1970 р.), інтелектуальна власність включає дві основні сфери прав: промислову власність, яка головним чином охоплює винаходи, товарні знаки і промислові зразки, і авторське право, що головним чином охоплює літературні, музичні, художні, фотографічні і аудіовізуальні твори.
Таким чином, поняття інтелектуальної власності було закріплено в міжнародно-правовій практиці на законодавчому рівні. Також це поняття з'явилось і у національному законодавстві України.
Загальні засади охорони права громадян на творчу діяльність містяться у ст.41 Конституції, яка передбачає, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Конституція України у ст. 54 гарантує кожному громадянинові свободу літературної, художньої, наукової і технічної творчості, захист інтелектуальної власності, авторських прав, моральних і матеріальних інтересів, що виникають у зв'язку з різними видами інтелектуальної діяльності. Окрім цього, держава визнає за кожним громадянином право на результати своєї інтелектуальної, творчої діяльності, встановлює пряму заборону використання чи поширення вказаних результатів без згоди автора. Проте обмеження творчості встановлюються законом — творчість не може бути аморальною, спрямованою проти суспільства, людства.
«Творча діяльність» — поняття більш широке, ніж «інтелектуальна діяльність». До поняття «результати творчої діяльності» чи просто «результати творчості» або «творчі результати» належать будь-які результати творчості. Результати інтелектуальної діяльності—це результати творчої діяльності. Але результати інтелектуальної діяльності обов'язково мають відповідати встановленим вимогам закону. Лише за цієї умови результати інтелектуальної діяльності можуть стати об'єктами інтелектуальної власності. У разі їх невідповідності вимогам закону вони не можуть стати об'єктами правової охорони.
Інтелектуальна діяльність і творча діяльність — це розумова діяльність. У цьому аспекті два види діяльності збігаються. Але не всяка розумова діяльність є інтелектуальною чи творчою. Людина може розумово працювати, але творчого результату не досягти. Слід мати на увазі й те, що розумовою діяльністю займаються багато людей, і з розвитком суспільства їх стає все більше, це — вчені, інженери, вчителі, лікарі та ін. Творчість, внаслідок якої з'являється щось нове, властива далеко не всім.
Отже, інтелектуальна діяльність відрізняється від творчої тим, що її результати неодмінно стають об'єктами правової охорони. Далеко не всі результати творчої діяльності стають об'єктами інтелектуальної власності і, отже, об'єктами правової охорони.
Конкретною правовою основою здійснення і захисту інтелектуальної власності в Україні є низка спеціальних законів: від 15 грудня 1993 р. «Про охорону прав на винаходи і корисні моделі», від 15 грудня 1993 р. «Про охорону прав на промислові зразки», від 15 грудня 1993 р. «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг», від 15 грудня 1993 р. «Про племінне тваринництво», «Про авторське право і суміжні права», від 25 червня 1993 р. «Про науково-технічну інформацію», від 21 січня 1994 р. «Про державну таємницю», від 10 лютого 1995 р. «Про наукову і науково-технічну експертизу», від 5 листопада 1997 р. «Про охорону прав на топографії інтегральних мікросхем» та інші.
Тією чи іншою мірою стосуються інтелектуальної власності закони України: від 2 жовтня 1992 р. «Про інформацію»; від 21 грудня 1993 р. «Про телебачення і радіомовлення»; від 5 червня 1997 р. «Про кінематографію», від 23 грудня 1998 р. «Про топографо-геодезичну і картографічну діяльність», від 16 червня 1999 р. «Про охорону прав на зазначення походження товарів» та інші.
2. Право інтелектуальної власності — це право особи на результат інтелектуальної, творчої діяльності або на інший об'єкт права інтелектуальної власності, визначений ЦК України та іншим законом.
Визначаючи поняття «право інтелектуальної власності», слід враховувати, що воно може вживатися у суб'єктивному та об'єктивному розумінні, а також нерідко вживається, у тому числі у ЦК (наприклад, ч. 2 ст. 418 ЦК), для визначення елемента правосуб'єктності (правоздатності) особи.
Право інтелектуальної власності в об'єктивному значенні — це сукупність правових норм, які регулюють відносини, що складаються у процесі створення, легітимації, використання та охорони результатів інтелектуальної, творчої діяльності.
Право інтелектуальної власності в суб'єктивному значенні — це право особи володіти, користуватися, розпоряджати та захищатися від порушень з боку усіх інших суб'єктів права результат інтелектуальної, творчої діяльності або інших суб'єктів права інтелектуальної власності, визначений законом.
Отже, право інтелектуальної власності є правом творця (та інших осіб, вказаних у законі) на одержаний ним результат інтелектуальної, творчої діяльності, який законом визнається об'єктом правового регулювання і охорони.
Право інтелектуальної власності складається з особистих немайнових і (або) майнових прав. До особистих немайнових прав відносяться право авторства, право на присвоєння творчому результату свого імені чи спеціальної назви, право на видання твору під своїм власним іменем, під псевдонімом або анонімно, право на недоторканність твору та інші. Суб'єкти права промислової власності також можуть мати особисті немайнові права. Зазначені права невідчужувані від їх суб'єкта, — не можуть бути передані іншій особі, не переходять у спадщину. Вони не можуть бути об'єктом цивільного обігу.
Майнові права суб'єкта права інтелектуальної власності складають серцевину права інтелектуальної власності. Заради них у більшості випадків створюються об'єкти творчої діяльності, вони є рушійною силою розвитку інтелектуального потенціалу країни. Зміст майнових прав на окремі об'єкти інтелектуальної власності визначається цим Кодексом та іншими законами про інтелектуальну власність. Майнові права на об'єкти інтелектуальної власності визнані товаром, вони є об'єктом цивільного обігу, можуть відчужуватися від їх суб'єкта — бути передані іншим особам, переходити в спадщину як за заповітом, так і за законом. Своїми майновими правами творець має право володіти, користуватися і розпоряджатися на свій розсуд (ст. 41 Конституції України).
3. Право інтелектуальної власності є непорушним. Того чи іншого суб'єкта цього права можна позбавити чи обмежити його використання лише у випадках, прямо передбачених цим Кодексом чи іншими законами України про інтелектуальну власність. ЦК чітко визначає підстави для позбавлення права інтелектуальної власності та підстави для обмеження його використання. Суб'єкт права інтелектуальної власності може сам відмовитися від нього або погодитися на його обмеження.

Стаття 419. Співвідношення права інтелектуальної власності та права власності
1. Право інтелектуальної власності та право власності на річ не залежать одне від одного.
2. Перехід права на об'єкт права інтелектуальної власності не означає переходу права власності на річ.
3. Перехід права на річ не означає переходу права на об'єкт права інтелектуальної власності.

1. Право на результати інтелектуальної діяльності є правом особливого роду, відмінним від права власності. При цьому це право відноситься до категорії абсолютних прав і виражає панування над результатом інтелектуальної діяльності, що здійснюється за допомогою майнових та особистих немайнових прав.
В загальному розумінні право власності уявляє собою панування особи над річчю. У свою чергу, суть права інтелектуальної власності можна визначити також як панування особи над результатом інтелектуальної діяльності, приватноправову монополію. Проте така подібність інститутів не дає підстав вважати, що право інтелектуальної власності за своєю природою є правом власності. Між цими правовими інститутами існують значні відмінності, що, звичайно, обумовлено їх об'єктами. Об'єктом права власності є речі, обмежені в просторі; право власності є регулятором фізичного панування над річчю, відособлення даної речі від інших речей. Об'єктом права інтелектуальної власності є результати творчої діяльності, які є нематеріальними, тому не обмеженими в просторі. Ця властивість викликає необхідність особливого врегулювання відокремлення об'єкта від необмеженої кількості суб'єктів, які можуть вільно його використовувати за умови відсутності такого врегулювання. Саме вказаний момент визначає спрямованість права власності та права інтелектуальної власності: у першому випадку спрямованість є позитивною, а в другому — негативною.
2-3. Право власності спрямоване на забезпечення панування над річчю, а заборона втручання третіх осіб у це право носить додатковий, забезпечувальний характер. Виключні ж права на результати інтелектуальної діяльності в першу чергу спрямовані на відсторонення всіх третіх осіб від їх використання. Від цієї спрямованості і походить термін «виключні права». Відрізняються і способи набуття та припинення прав на результати інтелектуальної діяльності і права власності. Так, наприклад, щодо таких прав неможливо застосовувати набуття за давністю володіння, специфікацію, знищення. Ще одна відмінність: тривалість дії виключних прав визначена законодавством, в той час як «найсвятішою» ознакою права власності є його вічність.
Крім того, права на результати інтелектуальної діяльності мають територіальний характер. Це означає, що виключні права, набуті на території однієї держави, не отримують автоматичного визнання на території іншої — на відміну від права власності. Для набуття правової охорони авторських та суміжних прав в інших державах необхідно укласти відповідні міжнародні договори з ними, а для набуття правової охорони об'єктів промислової власності та засобів індивідуалізації слід зареєструвати їх належним чином у кожній державі.
І нарешті, право на результати інтелектуальної діяльності являє собою тісне поєднання майнових та особистих немайнових прав. Ці групи прав не є незалежними одна від одної. Так, наприклад, право авторства і право на зазначення імені автора супроводжують результат інтелектуальної діяльності навіть у випадку повної уступки всіх майнових прав — таким чином, цей результат ніколи повністю не виходить із сфери впливу творця. Право на недоторканність твору тісно пов'язане з правом на переробку; право на обнародування твору, яке визнається значною кількістю країн як особисте немайнове право, має властивості, притаманні майновим правам тощо. Тому особисті немайнові права не можна штучно виокремити із інституту прав на результати інтелектуальної діяльності. Обидві групи прав необхідно визнати виключними, оскільки вони виражають монополізм на продукти інтелектуальної праці.

Стаття 420. Об'єкти права інтелектуальної власності
1. До об'єктів права інтелектуальної власності, зокрема, належать:
- літературні та художні твори;
- комп'ютерні програми;
- компіляції даних (бази даних);
- виконання;
- фонограми, відеограми, передачі (програми) організацій мовлення;
- наукові відкриття;
- винаходи, корисні моделі, промислові зразки;
- компонування (топографії) інтегральних мікросхем;
- раціоналізаторські пропозиції;
- сорти рослин, породи тварин;
- комерційні (фірмові) найменування, торговельні марки (знаки для товарів і послуг), географічні зазначення;
- комерційні таємниці.

1. Законодавство України не дає визначення поняття об'єктів права інтелектуальної власності, а тільки перераховує результати інтелектуальної діяльності, яким надається правова охорона. У коментованій статті надається перелік об'єктів права інтелектуальної власності, який у повному обсязі співпадає з положеннями Стокгольмської конвенції 1967 р., яка також не передбачає поняття інтелектуальної власності.
Визначені об'єкти права інтелектуальної власності, залежно від сфери застосування, можна умовно поділити на три групи. До першої групи відносяться об'єкти авторського права і суміжних прав. Ця група має відмінності від об'єктів промислової власності як у процесі набуття прав, так і за строком їхньої дії. На відміну від об'єктів авторського права, права виконавців творів, виробників фонограм і аудіограм, а також організацій мовлення відносяться до суміжних прав, тобто прав, суміжних з авторським правом. До об'єктів авторського права відносяться літературні, художні твори, комп'ютерні програми, бази даних, до об'єктів суміжних прав — виконання творів, фонограми та відеограми, передачі організацій мовлення.
До другої групи відносяться об'єкти промислової власності, вони іменуються так, тому що застосовуються у промисловості. Об'єктами права промислової власності слід вважати винаходи, корисні моделі, промислові зразки, торговельні марки, географічні зазначення, комерційні найменування.
До третьої групи відносяться штучно виділені, так звані нетрадиційні об'єкти інтелектуальної власності, що використовуються не тільки у промисловості. Це сорти рослин, породи тварин, топографії інтегральних мікросхем, комерційні таємниці, наукові відкриття та раціоналізаторські пропозиції.
Цей перелік не є вичерпним, він може поповнюватися новими результатами творчої діяльності.
Об'єктом цивільного права (правовідносин) може бути будь-який результат інтелектуальної діяльності, однак об'єктом права інтелектуальної власності може бути тільки результат творчої інтелектуальної діяльності, який відповідає нормам закону.
Якщо для об'єктів авторського права не потрібно будь-яких формальностей і реєстрації для надання правової охорони, то відносно науково-технічних результатів, правова охорона надається тільки на підставі відповідної кваліфікації спеціальним державним органом управління і видачі охоронного документа. Правова охорона об'єктів права інтелектуальної власності обмежується територією України. Охорона права на визначені об'єкти на території інших держав здійснюється тільки на підставі відповідних міжнародних договорів і конвенцій.
Права на об'єкти інтелектуальної власності виникають за фактом їх створення або внаслідок надання правової охорони уповноваженим органом.

Стаття 421. Суб'єкти права інтелектуальної власності
1. Суб'єктами права інтелектуальної власності є: творець (творці) об'єкта права інтелектуальної власності (автор, виконавець, винахідник тощо) та інші особи, яким належать особисті немайнові та (або) майнові права інтелектуальної власності відповідно до цього Кодексу, іншого закону чи договору.

1. Суб'єктами права інтелектуальної власності є: творець (творці) об'єкта права інтелектуальної власності (автор, виконавець, винахідник тощо) та інші особи, яким належать особисті немайнові та (або) майнові права інтелектуальної власності.
Особа, зазначена як автор на оригіналі або примірнику твору, вважається автором доти, доки кимось не буде доведене інше.
Володар авторського права на твір, який не є його автором, також має право зареєструвати авторські права, придбані в установленому законом порядку.
Суб'єктами права інтелектуальної власності можуть бути, насамперед, автори права об'єкта інтелектуальної власності. Автором об'єкта права інтелектуальної власності може бути будь-яка фізична особа незалежно від віку. Авторами багатьох об'єктів інтелектуальної власності бувають малолітні й неповнолітні діти та недієздатні.
Це первинні суб'єкти права інтелектуальної власності, що на підставі закону або договору можуть перейти до інших фізичних або юридичних осіб — правонаступникам суб'єктам права інтелектуальної власності як похідним.
Слід звернути увагу на те, що «творча правосуб'єктність» не збігається із загальною цивільною дієздатністю, яка за загальним правилом настає з досягненням фізичною особою 18 років. Суб'єктом права інтелектуальної власності може бути частково дієздатна, обмежено дієздатна або недієздатна особа. Інша річ, що здійснювати авторські права така особа може лише за допомогою інших осіб (батьків, усиновлювача, опікуна, піклувальника тощо).
Юридичні особи згідно з ЦК не можуть бути авторами, але вони можуть стати первинними суб'єктами права інтелектуальної власності за законом. Первісне право інтелектуальної власності виникає в роботодавців на об'єкти, створені в порядку виконання службових обов'язків (у зв'язку з виконанням трудового договору).
Похідними суб'єктами права інтелектуальної власності зізнаються фізичні і юридичні особи, до яких це право переходить за законом або договором (спадкоємці та інші правонаступники).
Похідними суб'єктами права інтелектуальної власності варто визнати осіб, яким ЦК та інші закони надають право на використання об'єкта права інтелектуальної власності без дозволу суб'єкта цього права й без виплати (або з виплатою) винагороди (так зване вільне використання).
Автори переказів та інших похідних творів використовують свої авторські права тільки за умови дотримання прав автора, твір якого був ними перекладений або перероблений. Слід зазначити, що авторське право перекладачів творів або авторів переробки твору не обмежує інших осіб у здійсненні перекладу або переробки тих же самих оригінальних творів.
Авторське право на твір, створений творчою працею декількох осіб, належить цим особам на підставі ст. 13 Закону України «Про авторське право і суміжні права» від 14.07.2001 р.
Ст.13 Закону визначені умови співавторства на такий твір як інтерв'ю. Співавторами інтерв'ю є особа, яка дала інтерв'ю, та особа, яка брала інтерв'ю. Опублікування запису інтерв'ю можливе тільки за згодою особи, яка дала інтерв'ю.
З метою врегулювання відносин з приводу використання «спільного» твору співавтори укладають між собою відповідну угоду. Такою угодою може бути передбачене право співавтора на використання створеної ним частини твору на свій власний розсуд або умова використання твору тільки як нерозривного цілого об'єкта авторських прав.
У разі порушення загального авторського права кожен із співавторів має право доводити своє право в судовому порядку.

Стаття 422. Підстави виникнення (набуття) права інтелектуальної власності
1. Право інтелектуальної власності виникає (набувається) з підстав, встановлених цим Кодексом, іншим законом чи договором.

1. Право інтелектуальної власності на той чи інший результат інтелектуальної, творчої діяльності виникає передусім в силу його створення за умови відповідності вимогам закону: написання будь-якого літературного твору, створення твору образотворчого мистецтва, створення винаходу, корисної моделі промислового зразка тощо.
Право інтелектуальної власності може виникнути на підставі закону. ЦК та інші закони України про інтелектуальну власність передбачають випадки виникнення права інтелектуальної власності незалежно від волі творця. В силу закону виникає право інтелектуальної власності роботодавця на об'єкти, створені в порядку виконання трудового договору, а також на замовлення.
Закон України «Про авторське право і суміжні права» від 14.07.2001 р. визначає, що авторське право на твір може виникнути в результаті:
а) створення твору своєю творчою працею;
б) отримання майнового авторського права у спадщину;
в) придбання майнового авторського права на підставі договору (авторського, трудового тощо).
В силу закону право інтелектуальної власності переходить до інших осіб у порядку спадкування за законом чи за заповітом.
Майнові права інтелектуальної власності переходять до інших фізичних чи юридичних осіб, в тому числі і до держави, на підставі цивільно-правового договору. Суб'єкт права інтелектуальної власності може це право продати, обміняти, подарувати, здати в оренду, найм тощо. Майнові права інтелектуальної власності визнані товаром і можуть бути запущені в цивільний оборот будь-яким способом, не забороненим законом. Іншими словами, право інтелектуальної власності може відчужуватися на підставі цивільно-правового договору.

Стаття 423. Особисті немайнові права інтелектуальної власності
1. Особистими немайновими правами інтелектуальної власності є:
1) право на визнання людини творцем (автором, виконавцем, винахідником тощо) об'єкта права інтелектуальної власності;
2) право перешкоджати будь-якому посяганню на право інтелектуальної власності, здатному завдати шкоди честі чи репутації творця об'єкта права інтелектуальної власності;
3) інші особисті немайнові права інтелектуальної власності, встановлені законом.
2. Особисті немайнові права інтелектуальної власності належать творцеві об'єкта права інтелектуальної власності. У випадках, передбачених законом, особисті немайнові права інтелектуальної власності можуть належати іншим особам.
3. Особисті немайнові права інтелектуальної власності не залежать від майнових прав інтелектуальної власності.
4. Особисті немайнові права інтелектуальної власності не можуть відчужуватися (передаватися), за винятками, встановленими законом.

1. Коментована стаття містить перелік особистих немайнових прав інтелектуальної власності. У ЦК є загальна характеристика особистих немайнових прав, які, крім цього, більш детально розписані у спеціальних законах. Коментована стаття передбачає, що особисті немайнові права інтелектуальної власності наложать творцеві об'єкта права інтелектуальної власності. Це є автори, виконавці, винахідники тощо. Сутність та зміст права на визнання особи творцем полягає у тому, що особа, творчою працею якої створено певний той чи інший об'єкт інтелектуальної власності, визнається автором і відповідно до цього наділяється передбаченими законом як майновими, так і особистими немайновими правами права. Особисті немайнові права належать суб'єктам авторського права та суміжних прав, суб'єктам промислової власності тощо.
2. Особисті немайнові права на твори науки, літератури і мистецтва визначені ст. 438 ЦК та Законом України «Про авторське право та суміжні права», до них, зокрема, належать: право авторства, право на авторське ім'я, право на псевдонім, право на захист репутації автора. До особистих немайнових прав суб'єктів промислової власності можна віднести: право першого заявника; право винахідника на те, щоб його не згадували як винахідника даного винаходу; право на подовження пропущених строків; право на внесення до заявки доповнень, змін та уточнень; право на участь у розгляді заявки; право на пріоритет; право на оскарження будь-яких рішень у заявці тощо.
Отже, особисті немайнові права інтелектуальної власності належать творцеві об'єкта права інтелектуальної власності. Однак в окремих випадках, які передбачені чинним законодавством, особисті немайнові права інтелектуальної власності можуть належати й іншим особам, зокрема, творчим спілкам, спадкоємцям тощо.
ЦК не містить вичерпного переліку особистих немайнових прав інтелектуальної власності. Відповідні положення ЦК конкретизовано в окремих спеціальних законах; також закріплені й інші особисті немайнові права творців інтелектуальної власності.
Крім цього, ЦК закріплює положення про те, що особисті немайнові права не залежать від майнових. Тобто, особистими немайновими правами є такі права інтелектуальної власності, які не породжують майнових, хоча деякі з них можуть зумовлювати виникнення майнових прав інтелектуальної власності. Передача творцем майнових прав на об'єкт інтелектуальної власності будь-якій іншій особі не означає автоматичного переходу до неї особистих немайнових прав інтелектуальної власності.
3. Коментована стаття серед особистих немайнових прав інтелектуальної власності виділяє право перешкоджати будь-якому посяганню на право інтелектуальної власності, здатному завдати шкоди честі чи репутації творця об'єкта інтелектуальної власності. Тобто, без згоди творця (суб'єкта авторського чи суміжного права, права промислової власності) не можна ні в якому разі вносити будь-які зміни до результатів творчої праці, які можуть завдати шкоди честі чи репутації творця. Творцю належить право вимагати збереження цілісності твору та протидіяти будь-якому перекрученню, спотворенню чи іншій зміні твору або будь-якому іншому посяганню на твір.
Особисті немайнові права інтелектуальної власності не можуть відчужуватися (передаватися), за певними винятками, встановленими законом.

Стаття 424. Майнові права інтелектуальної власності
1. Майновими правами інтелектуальної власності є:
1) право на використання об'єкта права інтелектуальної власності;
2) виключне право дозволяти використання об'єкта права інтелектуальної власності;
3) виключне право перешкоджати неправомірному використанню об'єкта права інтелектуальної власності, в тому числі забороняти таке використання;
4) інші майнові права інтелектуальної власності, встановлені законом.
2. Законом можуть бути встановлені винятки та обмеження в майнових правах інтелектуальної власності за умови, що такі обмеження та винятки не створюють істотних перешкод для нормальної реалізації майнових прав інтелектуальної власності та здійснення законних інтересів суб'єктів цих прав.
3. Майнові права інтелектуальної власності можуть відповідно до закону бути вкладом до статутного капіталу юридичної особи, предметом договору застави та інших зобов'язань, а також використовуватися в інших цивільних відносинах.

1. Окрім особистих немайнових прав ЦК встановлює майнові права інтелектуальної власності. За своєю вагомістю майнові права суб'єктів права інтелектуальної власності є найбільш важливими. Майновими правами суб'єкта права інтелектуальної власності є сукупність суб'єктивних прав, які породжують для цього суб'єкта певний майновий інтерес. Майнові права творця є фундаментом усіх інших його прав. Майнові права творців наділяють їх можливістю одержувати певні матеріальні блага, заради чого вони створюють об'єкти інтелектуальної власності.
Відповідно до ЦК майнові права інтелектуальної власності поділяються на дві групи: виключні та невиключні. Так, до невиключних майнових прав відносяться право на використання об'єкта інтелектуальної власності, а також інші майнові права інтелектуальної власності, встановлені законом. До виключних майнових прав відносяться право дозволяти використання об'єкта інтелектуальної власності та право перешкоджати неправомірному його використанню, у тому числі забороняти таке використання.
Щодо способу використання об'єкта права інтелектуальної власності можна сказати, що він залежить від конкретного виду об'єкта права інтелектуальної власності. Виключне ж майнове право інтелектуальної власності означає, що лише сам суб'єкт такого права може дозволяти використання об'єкта права інтелектуальної власності, а також перешкоджати неправомірному використанню цього об'єкта, у тому числі і забороняти таке використання. Спосіб реалізації права заборони незаконного використання об'єкта права інтелектуальної власності, а також можливість перешкоджати неправомірному його використанню залежить від характеру порушення та може полягати у припиненні дій, які порушують право, визнанні права, відновленні становища, яке існувало до порушення, припиненні правовідношення, зміні правовідношення, відшкодуванні збитків тощо.
ЦК не містить вичерпного переліку майнових прав інтелектуальної власності, а у законах, які стосуються охорони окремих об'єктів права інтелектуальної власності, існує більш розширений перелік таких прав.
2. Відповідно до положень Конституції України (ст. 41) суб'єкт права інтелектуальної власності має право володіти, користуватися та розпоряджатися результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право володіти своїм власним результатом інтелектуальної діяльності означає, що суб'єкт права інтелектуальної власності має право утримувати його за собою, а також у своєму майні, та безпосередньо здійснювати свій вплив на такий результат. Право на використання об'єкта права інтелектуальної власності означає можливість вилучати із цього об'єкта його корисні якості, а також і прибутки, які він може принести у результаті його використання. Право розпоряджатися об'єктом права інтелектуальної власності означає можливість визначати правову долю цього об'єкта, тобто суб'єкт цього права може його дарувати, продавати, обмінювати, здавати в найм чи оренду, вчиняти інші правочини.
3. Майнові права інтелектуальної власності можуть бути вкладом до статутного капіталу юридичних осіб, бути предметом застави, використовуватися у відносинах комерційної концесії, ліцензійних договорах.

Стаття 425. Строк чинності права інтелектуальної власності
1. Особисті немайнові права інтелектуальної власності є чинними безстроково, якщо інше не встановлено законом.
2. Майнові права інтелектуальної власності є чинними протягом строків, встановлених цим Кодексом, іншим законом чи договором.
3. Майнові права інтелектуальної власності можуть бути припинені достроково у випадках, встановлених цим Кодексом, іншим законом чи договором.

1. Особисті немайнові права інтелектуальної власності (такі як, наприклад, право авторства, право на збереження цілісності та на протидію будь-якому перекрученню, спотворенню чи іншій зміні твору або якому-небудь посяганню на твір, що може зашкодити честі чи репутації автора) є чинними безстроково. Тобто, їх дія не обмежується у часі, та вони зберігають свою чинність без обмеження будь-яким строком.
2. На відміну від особистих немайнових прав інтелектуальної власності існування майнових прав інтелектуальної власності обмежене певним строком. Тобто, вони є чинними протягом певного часу, встановленого ЦК, іншими нормативно-правовими актами чи договором. Для окремих об'єктів права інтелектуальної власності ЦК, інші закони України про інтелектуальну власність передбачають чіткі строки їх чинності, встановлюється початок перебігу таких строків, їх закінчення, наслідки їх спливу. В окремих випадках ці строки можуть перериватися та відновлюватися після їх перерви.
Отже, коментована стаття не встановлює конкретні строки, а лише вказує, що майнові права інтелектуальної власності є чинними протягом строків, встановлених ЦК, іншими законами чи договорами.
3. Оскільки існування майнових прав інтелектуальної власності обмежене певним строком, вони можуть бути припинені достроково, наприклад, якщо це передбачено договором.
Дострокове припинення майнових прав інтелектуальної власності може бути встановлено безпосередньо у законі. Суб'єкт права інтелектуальної власності може за своїм власним волевиявленням відмовитися від своїх майнових прав на об'єкт інтелектуальної власності.

Стаття 426. Використання об'єкта права інтелектуальної власності
1. Способи використання об'єкта права інтелектуальної власності визначаються цим Кодексом та іншим законом.
2. Особа, яка має виключне право дозволяти використання об'єкта права інтелектуальної власності, може використовувати цей об'єкт на власний розсуд, з додержанням при цьому прав інших осіб.
3. Використання об'єкта права інтелектуальної власності іншою особою здійснюється з дозволу особи, яка має виключне право дозволяти використання об'єкта права інтелектуальної власності, крім випадків правомірного використання без такого дозволу, передбачених цим Кодексом та іншим законом.
4. Умови надання дозволу (видачі ліцензії) на використання об'єкта права інтелектуальної власності можуть бути визначені ліцензійним договором, який укладається з додержанням вимог цього Кодексу та іншого закону.

Стаття 427. Передання майнових прав інтелектуальної власності
1. Майнові права інтелектуальної власності можуть бути передані відповідно до закону повністю або частково іншій особі.
2. Умови передання майнових прав інтелектуальної власності можуть бути визначені договором, який укладається відповідно до вимог цього Кодексу та іншого закону.
Стаття 428. Здійснення права інтелектуальної власності, яке належить кільком особам
1. Право інтелектуальної власності, яке належить кільком особам спільно, може здійснюватися за договором між ними. У разі відсутності такого договору право інтелектуальної власності, яке належить кільком особам, здійснюється спільно.
Стаття 429. Право інтелектуальної власності на об'єкт, створений у зв'язку з виконанням трудового договору
1. Особисті немайнові права інтелектуальної власності на об'єкт, створений у зв'язку з виконанням трудового договору, належать працівникові, який створив цей об'єкт. У випадках, передбачених законом, окремі особисті немайнові права інтелектуальної власності на такий об'єкт можуть належати юридичній або фізичній особі, де або в якої працює працівник.
2. Майнові права інтелектуальної власності на об'єкт, створений у зв'язку з виконанням трудового договору, належать працівникові, який створив цей об'єкт, та юридичній або фізичній особі, де або в якої він працює, спільно, якщо інше не встановлено договором.
3. Особливості здійснення майнових прав інтелектуальної власності на об'єкт, створений працівником у зв'язку з виконанням трудового договору, можуть бути встановлені законом.
Стаття 430. Права інтелектуальної власності на об'єкт, створений за замовленням
1. Особисті немайнові права інтелектуальної власності на об'єкт, створений за замовленням, належать творцеві цього об'єкта.
У випадках, передбачених законом, окремі особисті немайнові права інтелектуальної власності на такий об'єкт можуть належати замовникові.
2. Майнові права інтелектуальної власності на об'єкт, створений за замовленням, належать творцеві цього об'єкта та замовникові спільно, якщо інше не встановлено договором.
Стаття 431. Наслідки порушення права інтелектуальної власності
1. Порушення права інтелектуальної власності, в тому числі невизнання цього права чи посягання на нього, тягне за собою відповідальність, встановлену цим Кодексом, іншим законом чи договором.
Стаття 432. Захист права інтелектуальної власності судом
1. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого права інтелектуальної власності відповідно до ст. 16 цього Кодексу.
Суд у випадках та в порядку, встановлених законом, може постановити рішення, зокрема, про:
1) застосування негайних заходів щодо запобігання порушенню права інтелектуальної власності та збереження відповідних доказів;
2) зупинення пропуску через митний кордон України товарів, імпорт чи експорт яких здійснюється з порушенням права інтелектуальної власності;
3) вилучення з цивільного обороту товарів, виготовлених або введених в цивільний оборот з порушенням права інтелектуальної власності;
4) вилучення з цивільного обороту матеріалів та знарядь, які використовувалися переважно для виготовлення товарів з порушенням права інтелектуальної власності;
5) застосування разового грошового стягнення замість відшкодування збитків за неправомірне використання об'єкта права інтелектуальної власності. Розмір стягнення визначається судом відповідно до закону з урахуванням вини особи та інших обставин, що мають істотне значення;
6) опублікування в засобах масової інформації відомостей про порушення права інтелектуальної власності та зміст судового рішення щодо такого порушення.

Пожаловаться
Комментариев (0)
Популярные заметки S4actie2
Реклама
Реклама