Закрыть
Все сервисы
Главная
Лента заметок
Теги
Группы
Рейтинги

73

24 июня´08 0:08 Просмотров: 583 Комментариев: 0
73. Підстави виникнення, зміни та припинення зобов’язання.
Поняття зобов’язання. Сторони у зобов’язанні.
Стаття 509. Поняття зобов'язання та підстави його виникнення
1. Зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
2. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
3. Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

1. Характеризуючи поняття зобов'язання, перш за все необхідно відзначити, що зобов'язання — це цивільні правовідносини. На основі норм зобов'язального права за допомогою певних юридичних фактів виникає зобов'язання, під яким розуміють правовідношення, у якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь іншої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання — це цивільні правовідносини, які пов'язані з переміщенням майнових та інших результатів праці, внаслідок яких одна особа (кредитор) має право вимагати від іншої особи (боржника) вчинення певних дій та обумовленого цим утримання від інших дій.
Термін «зобов'язання» має декілька значень. Так, він може використовуватися для позначення: а) документа, що видається боржником кредитору; б) окремого обов’язку; в) обов'язку, що відповідає правомочностям певної особи; г) сукупності обов’язків з відповідними їх правомочностями. Зобов'язання стосуються динаміки правовідносин, регулюючи обов'язки передання речей від однієї особи до іншої, виконання дій, надання послуг тощо.
Як вид цивільного правовідношення зобов'язання мають свої особливості, які відрізняють їх від речових прав. За своїм змістом та сутністю зобов’язальні правовідносини опосередковують динаміку цивільних правовідносин. У зобов'язальному правовідношенні встановлюється повна визначеність осіб, які беруть участь у ньому. Зобов'язальні правовідносини тісно пов'язані з правом власності, тобто речовим правом. Адже реалізація власником своїх прав призводить до виникнення зобов'язальних правовідносин, а виконання зобов’язань призводить до виникнення, зміни або припинення права власності.
Зобов’язальні правовідносини мають певну автономію у цивільно-правових відносинах, що зумовлено наявністю юридичних особливостей зобов'язань як специфічного виду цивільних правовідносин. Зобов'язання опосередковують процес переміщення майна або інших матеріальних результатів, які мають майновий характер. Ці правовідносини завжди встановлюються з конкретним суб'єктом, а відтак — мають відносний характер. Здійснення суб’єктивного права кредитора в зобов'язальних правовідносинах можливе лише в разі здійснення боржником дій, які складають його обов'язок.
Оскільки будь-яке зобов’язання є цивільними правовідносинами, зобов'язання складаються з тих самих елементів, що формують будь-які інші цивільні правовідносини. Разом з тим ці елементи мають певні особливості, які відображають специфіку самих зобов'язань. Так, елементами зобов'язання є: його суб'єкти, об'єкт та зміст.
Суб'єктами зобов'язання є управомочена особа (кредитор) та зобов'язана сторона (боржник). Ними можуть бути як фізичні, так і юридичні особи, у тому числі й юридичні особи публічного права (держава, інші соціальні утворення). У зобов'язаннях на боці кредитора та боржника можуть брати участь й декілька осіб (зобов'язання з множиною осіб).
Об'єктом зобов'язання є певна поведінка зобов'язаного суб'єкта, а його матеріальним об'єктом виступає певне матеріальне благо, заради якого між суб'єктами виникають юридичні зв'язки. Особливість об'єкта зобов'язання полягає у покладенні на боржника обов'язку щодо здійснення ним відповідних активних дій. Пасивна поведінка боржника (утримання від дій) не може бути самостійним об'єктом зобов'язання, оскільки вона завжди супроводжує вчинення ним активних дій. Предмет зобов'язання — це ті речі або майно, нематеріальні блага, відносно яких існує інтерес учасників цих правовідносин, щодо яких виникають відносини.
Зміст зобов'язання складають права та обов'язки його суб'єктів. Суб'єктивне право, яке належить управомоченій стороні у зобов'язанні, є правом вимоги, а суб'єктивний обов'язок зобов'язаної сторони називається боргом.
2. Зобов'язання, як і інші правовідносини, виникають з юридичних фактів, що в зобов’язальному праві мають назву підстав виникнення зобов'язань. Найбільш поширеною підставою виникнення зобов'язальних правовідносин є договір та інші правочини. Крім того, досить значну групу підстав виникнення зобов'язань становлять правопорушення.
Зобов’язання можуть виникати й з інших юридичних фактів. Це можуть бути як дії, так і події. До таких підстав відносяться юридичні вчинки, настання подій, які зумовлюють виникнення, зміну чи припинення правовідносин.
3. Зобов’язання повинно ґрунтуватися на загальних засадах цивільного законодавства, зокрема, на засадах добросовісності, розумності та справедливості. Сторони зобов'язання повинні виконувати обов'язки належним чином, здійснювати права, не зловживати ними, не порушувати прав осіб. Крім того, сторони повинні виходити з розумних витрат, строків виконання зобов'язань, розміру збитків, завданих внаслідок невиконання зобов'язання.
Учасники також мають керуватися моральними нормами суспільства про справедливість.

Стаття 510. Сторони у зобов'язанні
1. Сторонами у зобов’язанні є боржник і кредитор.
2. У зобов’язанні на стороні боржника або кредитора можуть бути одна або одночасно кілька осіб.
3. Якщо кожна із сторін у зобов'язанні має одночасно і права, і обов'язки, вона вважається боржником у тому, що вона зобов'язана вчинити на користь другої сторони, і одночасно кредитором у тому, що вона має право вимагати від неї.

1. Суб'єктами зобов'язання, як і будь-яких цивільних правовідносин, можуть бути фізичні особи, юридичні особи, держава, інші соціальні утворення (АРК, територіальні громади, інші суб'єкти публічного права).
У зобов'язанні, які і в будь-якому іншому цивільному правовідношенні, беруть участь не менше двох осіб, які іменуються його суб'єктами. Суб'єктами зобов'язання є кредитор та боржник (дебітор). Це є загальне найменування сторін, в окремих видах зобов’язань вони мають спеціальні назви, як, наприклад, замовник та підрядник, страхувальник та страховик, довіритель та повірений, потерпілий та заподіювач шкоди.
Кредитор — це особа, яка уповноважена вимагати від іншої особи (боржника) виконання певної дії (дій) або утримання від них. Кредитор виступає в ролі активної сторони зобов'язання, оскільки він має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Головна відмінність кредитора від уповноваженої особи в речовому зобов'язанні полягає в тому, що кредитор має право не на річ, а на дію, яку має здійснити боржник на його користь.
Боржник — це особа, яка зобов'язана вчинити на користь кредитора певну дію (дії) або утриматися від вчинення певної дії (дій) на вимогу кредитора. Боржник є пасивним учасником зобов'язання, тому що на нього покладено обов'язок здійснити на користь кредитора певну дію, наприклад, виконати певну роботу, сплатити гроші, передати певне майно або ж утриматись від певної дії. Як правило, боржник добровільно бере на себе обов'язок за зобов'язанням, хоча можуть бути ситуації, коли обов'язки у боржника виникають в силу прямої вказівки закону (відшкодування шкоди).
2. У зобов'язанні на стороні як боржника, так і кредитора можуть брати участь як одна, так одночасно і кілька осіб (зобов'язання із множинністю осіб).
В залежності від кількості суб'єктів на тій або іншій (або на кожній) стороні зобов'язання розрізняють зобов'язання прості і складні (з множинністю осіб). Простими є зобов'язання, в яких є один боржник і один кредитор. Складними є зобов'язання, де на якійсь із сторін (або ж на обох сторонах) виступають декілька осіб. Якщо в зобов'язанні кілька кредиторів — це є активна, якщо кілька боржників — пасивна, якщо кілька тих й інших — змішана множина осіб.
У залежності від характеру розподілу прав або обов'язків між кількома кредиторами або боржниками розрізняють зобов'язання часткові, солідарні та субсидіарні. У часткових кожен боржник повинен виконати зобов'язання в певній частині, а кожен кредитор має право вимагати виконання певної частки зобов'язання. У солідарних зобов'язаннях кожному кредитору у повному обсязі належить право вимоги, а кожен з боржників повинен виконати зобов'язання у повному обсязі. У субсидіарних є основний кредитор або боржник та додатковий кредитор (боржник). За загальним правилом, між сторонами зобов'язання встановлюються часткові зобов'язання.
3. Якщо кожна із сторін у зобов'язанні має одночасно і права, і обов'язки, вона вважається боржником у тому, що вона зобов'язана вчинити на користь другої сторони, і кредитором у тому, що вона має право вимагати від цієї сторони.
З'ясування в тій чи іншій ситуації, чи діє сторона у конкретній ситуації як боржник чи як кредитор, має велике значення для правильного застосування інших норм цивільного права.

Стаття 511. Третя особа у зобов'язанні
1. Зобов'язання не створює обов'язку для третьої особи. У випадках, встановлених договором, зобов'язання може породжувати для третьої особи права щодо боржника та (або) кредитора.

1. За загальним правилом, всі права та обов'язки, що випливають із зобов’язання, виникають лише для його учасників, тому що зобов'язання є відносним правовідношенням, коло учасників якого є завжди визначеним. Так, сторонами у зобов'язанні є боржник та кредитор, які мають взаємні права та обов'язки, що становлять зміст зобов'язання.
В той самий час у зобов'язаннях можуть брати участь і ті особи, які не є сторонами (суб’єктами) зобов’язання, - треті особи. За загальним правилом, зобов’язання не створює обов’язків для третіх осіб. Але у випадках, передбачених домовленістю сторін (договором), зобов’язання може породжувати для третіх осіб права щодо однієї чи обох сторін зобов’язання.
Зобов'язання за участю третіх осіб мають внутрішню диференціацію та охоплюють: зобов’язання на користь третьої особи; зобов'язання, що виконуються третьою особою; регресні зобов'язання.
Права третіх осіб щодо боржника та (або) кредитора можуть породжуватися зобов'язанням лише у випадках, передбачених у договорі. Так, згідно зі ст. 636 ЦК при укладенні договору на користь третьої особи остання може вимагати від боржника його виконання, а з моменту вираження третьою особою наміру скористатися своїм правом сторони договору не можуть розірвати або змінити договір без її згоди, якщо інше не встановлено договором або законом. Таким чином, зобов'язання на користь третьої особи — це зобов'язання, виконання за яким боржник повинен здійснити не кредитору, а іншій (третій) особі, яка має право вимагати такого виконання та висловила намір скористатися своїм правом. Наприклад, зобов'язання з договору банківського вкладу на користь третьої особи (ст. 1063 ЦК).
Зобов'язання, які виконуються третьою особою, — це такі, за якими виконання обов'язку покладено боржником на іншу (третю) особу. Це може мати місце за будь-яким зобов'язанням, якщо тільки з умов договору, актів цивільного законодавства або суті зобов'язання не випливає обов'язок боржника виконати зобов'язання особисто.
Регресні зобов'язання, які є за своєю суттю правом зворотної вимоги, виникають тоді, коли боржник за основним зобов'язанням виконує його замість третьої особи або через її вину. Регресним зобов'язанням є зобов'язання, за яким одна особа (кредитор) має право вимагати від другої сторони (боржника) передачі відповідної грошової суми або майна, переданих (сплачених) замість нього чи з його вини кредитору за основним зобов'язанням. Так, згідно зі ст. 544 ЦК боржник, який виконав солідарний обов'язок за основним зобов'язанням, має право на зворотну вимогу (регрес) до кожного з решти солідарних боржників. Право зворотної вимоги (регресу) має й особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою.

Стаття 512. Підстави заміни кредитора у зобов'язанні
1. Кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок:
1) переданий ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги);
2) правонаступництва;
3) виконання обов'язку боржника поручителем або заставодавцем (майновим поручителем);
4) виконання обов'язку боржника третьою особою.
2. Кредитор у зобов'язанні може бути замінений також в інших випадках, встановлених законом.
3. Кредитор у зобов'язанні не може бути замінений, якщо це встановлено договором або законом.

1. Суб’єкти є істотним елементом зобов'язання. Тому, за загальним правилом, заміна сторін зобов’язання тягне зміну зобов'язальних правовідносин.
З цих міркувань коментована стаття точно визначає підстави та правила заміни кредитора (відступлення права вимоги, або ж «цесії»). Внаслідок цесії кредитор поступається правом вимоги, вибуває із зобов'язання, а його місце заступає новий кредитор, до якого переходять права та обов'язки першого кредитора.
Наслідки цесії полягають у такому:
1) первісний кредитор (цедент) перестає бути учасником зобов'язання;
2) замість нього в зобов'язання вступає нова особа — цесіонарій;
3) змінюєьбся суб'єктний склад зобов'язання, але зміст його залишається попереднім.
Підстави заміни кредитора у зобов’язанні визначаються ст. 512 ЦК, а порядок його заміни – ст.ст. 513-519 ЦК.
При цьому слід мати на увазі, що більшість зобов'язань є двосторонніми, кожна із сторін виступає одночасно і як кредитор, і як боржник. Тому на практиці найчастіше має місце комплексна заміна сторони у зобов'язанні, при якій відбувається заміна особи, котра вважається кредитором у тому, що вона має право вимагати, і боржником у тому, що вона зобов'язана вчинити на користь іншої сторони (див. коментар до частини 3 ст. 510 ЦК).
Це означає, що при заміні кредитора у двосторонньому зобов'язанні мають враховуватися не тільки норми, які регулюють заміну кредитора (ст.ст. 512-519 ЦК), але й норми, котрі визначають порядок заміни боржника (ст.ст. 520-523 ЦК). Разом із тим, якщо боржник на момент заміни уже виконав свої обов'язки у зобов'язанні (покупець заплатив за товар, який ще йому не переданий), то мають застосовуватися лише норми, які регулюють заміну кредитора.
З врахуванням зазначених особливостей та наслідків заміни кредитора частина перша коментованої статті виходить з того, що така заміна можлива лише у випадках, прямо встановлених законом. При цьому в ній прямо вказані чотири найбільш поширені на практиці підстави такої заміни.
До таких підстав ст. 512 ЦК відносить:
1) відступлення права вимоги за правочином. (Тут варто звернути увагу на те, що йдеться не про «договір», а про «правочин». Це приводить до висновку, що для відступлення права вимоги не обов'язкова домовленість першого та нового кредиторів — достатнім може бути волевиявлення лише першого кредитора. Наприклад, видача векселя, заповіт тощо);
2) правонаступництво. Заміна кредитора у такому порядку можливе при переході права вимоги до іншої особи, наприклад, при спадкуванні (див. коментар до ст. 1216 ЦК);
3) виконання обов'язку боржника поручителем або заставодавцем (див. коментар до частин 2 та 3 ст.556 ЦК, ст. 20 Закону України від 2 жовтня 1992 р. «Про заставу»);
4) виконання обов'язку боржника третьою особою (див. коментар до ст. 528 ЦК).
2. Закріплений у частині 1 ст. 512 ЦК перелік підстав заміни кредитора не є вичерпним. Проте інші випадки заміни кредитора можуть бути встановлені лише законом, тобто, за допомогою імперативного методу. Прикладом встановлення такої підстави є передбачене у ЦК право на зворотну вимогу, що виникає у боржника, який виконав солідарний обов’язок (див. коментар до ст. 544 ЦК). Примусове відступлення права вимоги має місце також у випадках примусового обміну житловими приміщеннями, що проводиться за рішенням суду, замість виселення (частина 2 ст. 116 ЖК України).
3. Заміна кредитора у зобов'язанні може бути виключена угодою сторін, що є виявом принципу свободи договору (див. коментар до ст. 627 ЦК), або законом (див. наприклад, коментар до ст.ст. 515, 362 ЦК).
Зокрема, закон не допускає уступку вимоги, якщо це пов'язано з особистістю кредитора. Наприклад, у випадках завдання шкоди каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю право на відшкодування шкоди має саме потерпілий — особа, якій заподіяна така шкода. Тому цесія тут неможлива. Аналогічне правило діє відносно стягнення аліментів тощо. Крім того, у деяких випадках закон встановлює спеціальну заборону відступлення права вимоги у певних відносинах. Наприклад, транспортні статути і кодекси встановлюють загальну заборону уступки права на пред'явлення претензій, допускаючи це тільки у випадках, прямо передбачених законом (ст. 221 Статуту внутрішнього водного транспорту).
При колізії положень договору, якими забороняється заміна кредитора, і норми закону, яка передбачає можливість такої заміни, перевага надається положенням закону (див. коментар до ст. 6 ЦК).

Стаття 513. Форма правочину щодо заміни кредитора у зобов'язанні
1. Правочин щодо заміни кредитора у зобов'язанні вчиняється у тактій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов'язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові.
2. Правочин щодо заміни кредитора у зобов'язанні, яке виникло на підставі правочину, що підлягає державній реєстрації, має бути зареєстрований в порядку, встановленому для реєстрації цього право чину, якщо інше не встановлено законом.

1. Коментована стаття передбачає процедурні гарантії захисту прав учасників зобов'язань, де відбувається заміна кредитора, встановлюючи вимоги щодо форми правочину, яким опосередковується заміна кредитора у зобов'язанні.
Загальне правило полягає в тому, що правочин щодо заміни кредитора має бути вчинений у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов'язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові.
На перший погляд це ніби означає, що коли зобов'язання виникло на підставі право чину, укладеного усно, то й правочин щодо заміни кредитора також може бути укладеним усно.
Однак такий висновок видається хибним.
Як слідує зі змісту частини 2 ст. 517 ЦК, боржник має право не виконувати свого обов’язку новому кредиторові до надання боржникові доказів переходу до нового кредитора прав у зобов'язанні. Таким чином, відступлення права вимоги обов'язково має відбуватися з передачею у такій формі, що дає змогу підтвердити перехід прав від першого кредитора до нового (письмова форма, передання відповідних документів тощо).
Правочин вважається вчиненим у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Воля сторін може бути також виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку. Але у кожному разі правочин, вчинений у письмовій формі, має бути підписаний його стороною (якщо це односторонній правочин) або сторонами (див. коментар до ст. 207 ЦК).
Нотаріальне посвідчення правочину здійснюється нотаріусом або іншою посадовою особою, яка відповідно до закону має право на вчинення такої нотаріальної дії, шляхом вчинення на документі, в якому викладено текст правочину, посвідчувального напису (див. коментар до ст. 209 ЦК).
2. Частина 2 коментованої статті встановлює спеціальну вимогу щодо окремих випадків оформлення правочину про передачу прав кредитора. Вона наголошує на тому, що у випадках, коли інше не передбачено законом, необхідною є державна реєстрація відступлення права вимоги, якщо такій реєстрації підлягав основний правочин, що послужив підставою виникнення зобов'язання (наприклад, відступлення права вимоги при заставі нерухомості).
У випадку вимоги державної реєстрації відступлення права вимоги вона буде вважатися, що відбулася, з моменту державної реєстрації відповідного правочину про заміну кредитора (див. коментар до ст. 210 ЦК).
Оскільки коментована норма не передбачає наслідків недотримання форми цесії, необхідно керуватися загальними правилами про наслідки недотримання форми правочинів та вимоги про їх державну реєстрацію (див. коментар до ст.ст. 218, 219, 220 ЦК).

Стаття 514. Обсяг прав, що переходять до нового кредитора у зобов'язанні
1. До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

1. Коментована стаття присвячена визначенню обсягу і умов передачі прав, що переходять від первісного кредитора до нового кредитора.
Загальним правилом є перехід у повному обсязі усіх прав, які належали первісному кредитору. Оскільки цесія відбувається в повному об'ємі, до цесіонарія переходить не тільки саме право вимоги, але і можливість використати засоби його забезпечення, передбачені за участі первісного кредитора у цьому зобов'язанні (стягнення неустойки, при тримання тощо).
Проте, з цього загального правила можуть бути встановлені винятки. Наприклад, договором передбачено, що новий кредитор застосовує засоби забезпечення зобов’язання лише в обмеженому обсязі. Інші умови щодо переходу прав первісного кредитора до нового кредитора можуть бути також встановлені законом.
Обсяг прав, що підлягають передачі, визначається на момент переходу цих прав, а тому неможливо передати іншому право, яке ще тільки виникне у майбутньому.

Стаття 515. Зобов'язання, в яких заміна кредитора не допускається
1. Заміна кредитора не допускається у зобов'язаннях, нерозривно пов'язаних з особою кредитора, зокрема у зобов'язаннях про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю.

1. Коментована стаття встановлює принципові засади заборони щодо заміни кредитора, вказуючи, що цесія не допускається у зобов'язаннях, нерозривно пов'язаних з особою кредитора.
При цьому ні вичерпного, ні орієнтовного переліку зобов'язань, нерозривно пов'язаних з особою кредитора, ст. 515 ЦК не містить. Враховуючи сутність відповідних зобов’язань, традиційно до них відносять зобов'язання відшкодування шкоди, завданої особі, зобов’язання щодо сплати аліментів.
На цьому тлі у коментованій нормі спеціально наголошується, що до числа зобов'язань нерозривно пов'язаних з особою кредитора, належать зобов'язання про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю (див. коментар до § 2 глави 82 ЦК).

Стаття 516. Порядок заміни кредитора у зобов'язанні
1. Заміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом.
2. Якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов'язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. У цьому разі виконання боржником свого обов'язку первісному кредиторові є належним виконанням.

1. Згода боржника на цесію не потрібна, оскільки діє презумпція, що в будь-якому випадку зобов'язання має бути ним виконане. Тому вказівка первісного кредитора про необхідність виконання зобов'язання іншій особі обов'язкова для боржника. Виняток з цього правила може бути встановлений договором або законом.
2. Як випливає з частини 2 коментованої статті, первісний кредитор не тільки має право вказати боржникові на появу нового кредитора (цесіонарія), але й зобов'язаний це зробити. При цьому повідомлення боржника про заміну кредитора має бути зроблене неодмінно у письмовій формі. Невиконання цієї вимоги означає, що боржник, який виконав зобов’язання первісному кредитору, вважається таким, що звільнився від покладеного на нього обов'язку. У такому випадку новий кредитор не може пред'явити претензії відносно невиконання зобов'язання до боржника.
Закон не встановлює вимог щодо змісту повідомлення, яке надсилається (передається) боржнику у випадку заміни кредитора. Тому воно може бути довільного змісту.
Таким чином, ризик виконання боржником зобов'язання первісному кредитору несе новий кредитор. Крім того, ст. 516 ЦК позбавляє боржника необхідності турбуватися про перевірку того, чи виконання приймається належним кредитором, і таким чином знімає з нього ризик виконання зобов'язання неналежній стороні (див. коментар до ст. 527 ЦК).

Стаття 517. Докази прав нового кредитора у зобов'язанні
1. Первісний кредитор у зобов'язанні повинен передати новому кредиторові документи, які засвідчують права, що передаються, та інформацію, яка є важливою для їх здійснення.
2. Боржник має право не виконувати свого обов'язку новому кредиторові до надання боржникові доказів переходу до нового кредитора прав у зобов'язанні.

1. Документами, що засвідчують наявність права вимоги, які передаються новому кредитору, можуть бути текст договору, боргова розписка, товаророзпорядчі документи тощо. Перелік документів та обсяг інформації, яка є важливою для здійснення переданих первісним кредитором прав, визначаються сторонами цесії у кожному окремому випадку.
Невиконання обов'язку передати зазначені документи та інформацію не впливає на юридичну силу цесії, не тягне відповідальності цедента за неможливість виконання зобов’язання, яка виникла внаслідок того, що такі документи або інформація не були передані. Але збитки та моральна шкода, які виникли у нового кредитора внаслідок невиконання цього обов'язку первісним кредитором, можуть бути відшкодовані на загальних засадах (див. коментар до ст.ст. 22, 23 ЦК). Наприклад, після виконання поручителем зобов'язання, забезпеченого порукою, кредитор повинен вручити йому документи, які підтверджують цей обов'язок (див. коментар до ст. 556 ЦК).
Строки та порядок передання документів (даних) встановлюються за домовленістю первісного та нового кредиторів. Якщо домовленість не досягнута чи заміна кредитора проходить на підставі закону, передання документів здійснюється у строк, передбачений ст. 530 ЦК, тобто у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги цесіонарієм про надання йому документів.
2. Боржник може вимагати від нового кредитора доказів переходу до нього прав по зобов'язанню. До надання таких доказів боржник має право не виконувати свій обов'язок новому кредитору. При цьому він не вважається таким, що прострочив виконання (див. коментар до ст. 612 ЦК). Натомість тут має місце прострочення кредитора (див. коментар до ст. 613 ЦК).

Стаття 518. Заперечення боржника проти вимоги нового кредитора у зобов'язанні
1. Боржник має право висувати проти вимоги нового кредитора у зобов'язанні заперечення, які він мав проти первісного кредитора на момент одержання письмового повідомлення про заміну кредитора.
2. Якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов'язанні, він має право висунути проти вимоги нового кредитора заперечення, які він мав проти первісного кредитора на момент пред'явлення йому вимоги новим кредитором або, якщо боржник виконав свій обов'язок до пред'явлення йому вимоги новим кредитором, — на момент його виконання.

1. Боржник, за загальним правилом, не має права протестувати проти заміни кредитора (див. коментар до ст. 516 ЦК). Однак він зберігає можливість висувати проти вимог цесіонарія всі ті заперечення, які міг протиставити вимозі первісного кредитора (про безгрошевість зобов’язання, недотримання порядку укладення договору, існування домовленості з первісним кредитором про відстрочення виконання зобов'язання тощо).
При цьому правове значення мають як заперечення, що ґрунтуються на обставинах, які виникли до заміни кредитора, так і заперечення, що виникли після такої заміни, але до одержання письмового повідомлення про заміну кредитора (див. коментар до частини 2 ст. 516 ЦК).
2. Частина 2 коментованої статті встановлює спеціальні правила про наслідки невиконання цементом та цесіонарієм інформаційного обов'язку щодо боржника. Вони полягають в тому, що боржник, якому не було надіслане письмове повідомлення про заміну, має право не лише висунути заперечення, що ґрунтуються на обставинах, які виникли до заміни кредитора, але й може висувати ті заперечення, які виникли у нього аж до моменту пред’явлення йому вимоги новим кредитором. Таке вирішення цього питання ґрунтується на тому припущенні, що боржник, який не отримав спеціального повідомлення про заміну кредитора, реально може дізнатися про таку заміну лише в момент отримання вимоги (до того ж підкріпленої необхідними документами — див. коментар до ст. 517 ЦК) від нового кредитора.
Якщо зобов'язання було виконане боржником до моменту отримання вимоги нового кредитора, то правове значення мають і враховуються усі заперечення, які боржник мав проти первісного кредитора на момент виконання зобов'язання.

Стаття 519. Відповідальність первісного кредитора у зобов'язанні
1. Первісний кредитор у зобов'язанні відповідає перед новим кредитором за недійсність переданої йому вимоги, але не відповідає за невиконання боржником свого обов'язку, крім випадків, коли первісний кредитор поручився за боржника перед новим кредитором.

1. Коментована стаття покладає на первісного кредитора відповідальність за недійсність переданого права вимоги (внаслідок незаконності угоди, про яку він знав, але не проінформував цесіонарія; внаслідок недотримання зумовленої форми договору тощо).
Разом із тим, як правило, первісний кредитор не відповідає за невиконання зобов'язання боржником.
Винятком із загального правила є випадок, коли первісний кредитор поручився за боржника перед новим кредитором (наприклад, при передачі перевідного векселя первісний кредитор відповідає за виконання зобов'язання, якщо не зробить застереження у передавальному написі, що право вимоги передається «без звороту на мене»).
Правило, встановлене ст. 519 ЦК, зокрема, позначає, що з цедента можна стягнути збитки за відступлення права вимоги, яка прострочена, але не можна вимагати збитки, які виникли внаслідок неплатоспроможності боржника.

Стаття 520. Заміна боржника у зобов'язанні
1. Боржник у зобов'язанні може бути замінений іншою особою (переведення боргу) лише за згодою кредитора.

1. Переведення боргу (делегація) також є заміною осіб у зобов'язанні. Але на відміну від цесії тут має місце заміна не уповноваженої, а зобов'язаної сторони.
Наслідками переведення боргу є:
1) вибуття первинного боржника із зобов'язання (звільнення його від боргу);
2) вступ у зобов'язання нового боржника;
3) зміна суб'єктного складу зобов'язання при збереженні змісту останнього.
Оскільки платоспроможність боржника, наявність у нього майна, на яке може бути звернене стягнення, відіграють істотну роль, переведення боргу, на відміну від цесії, можливе тільки зі згоди іншої сторони (кредитора).
З одного боку, це обмежує можливості переведення боргу, але з іншого – дозволяє проводити заміну боржника навіть у зобов'язаннях, пов'язаних з особистістю їх учасників, – виражаючи свою згоду на переведення боргу, кредитор оцінює перспективи виконання зобов'язання новою особою, фактично має місце досягнення нової угоди. Тому делегація можлива і в договорі доручення, договорі художнього замовлення тощо, де особистість виконавця є визначальною.

Стаття 521. Форма правочину щодо заміни боржника у зобов'язанні
1. Форма правочину щодо заміни боржника у зобов'язанні визначається відповідно до положень статті 513 цього Кодексу.

1. Коментована стаття обмежується загальною вказівкою щодо форми правочину про заміну боржника, вказуючи, що вимоги до неї є аналогічними тим, що застосовуються при оформленні заміни кредитора (див. коментар до ст. 513 ЦК, ст.ст. 218, 219, 220 ЦК).
Разом із тим, особливістю оформлення делегації є те, що у правочині про заміну боржника має бути зафіксована згода кредитора на таку заміну. Форму фіксування такої згоди закон не встановлює, але зі змісту і сенсу ст.ст. 521, 513 ЦК слідує, що вона має бути виражена у такій самій формі, як і правочин про заміну боржника.

Стаття 522. Заперечення нового боржника у зобов'язанні проти вимоги кредитора
1. Новий боржник у зобов'язанні має право висунути проти вимоги кредитора всі заперечення, що ґрунтуються на відносинах між кредитором і первісним боржником.

1. Новий боржник у зобов'язанні, будучи правонаступником первісного боржника, може висувати проти вимог кредитора всі заперечення, які ґрунтуються на обставинах, пов'язаних з відносинами, що сформувалися між кредитором і первісним боржником.
Правила коментованої статті підлягають застосуванню без спеціальної згоди на це кредитора, оскільки своє ставлення до заміни боржника і відповідних правових наслідків він вже висловив у момент делегації.

Стаття 523. Правові наслідки заміни боржника у зобов'язанні, забезпеченому порукою або заставою
1. Порука або застава, встановлена іншою особою, припиняється після заміни боржника, якщо поручитель або заставодавець не погодився забезпечувати виконання зобов'язання новим боржником.
2. Застава, встановлена первісним боржником, зберігається після заміни боржника, якщо інше не встановлено договором або законом.

1. При встановленні правових наслідків заміни боржника для долі засобів забезпечення зобов'язань значення надається не засобу забезпечення, а характеру відносин суб'єктів акцесорних (забезпечувальних) зобов'язань. З врахуванням цієї обставини коментована стаття диференційовано підходить до визначення долі засобів забезпечення зобов'язання, що існували до переводу боргу.
Зокрема, вона встановлює спеціальні правила щодо значення заміни боржника для існування таких засобів забезпечення зобов'язань як порука та застава.
Так, порука і встановлена іншою особою застава (визначення майнового поручительства див. у коментарі до ст. 583 ЦК) після переведення боргу, як правило, припиняються (див. також коментар до частини 3 ст. 559 ЦК). Проте, якщо поручитель або заставодавець погодилися забезпечувати виконання зобов'язання за участю нового боржника, порука (застава) зберігають своє значення. Але варто підкреслити, що для цього необхідна чітко виражена згода зазначених осіб.
Слід звернути увагу на те, що ст. 27 Закону України від 2 жовтня 1992 р. «Про заставу» передбачалося, що будь-яка застава зберігає силу у випадку, коли у встановленому законом порядку відбувається переведення боржником боргу, який виник із забезпеченої заставою вимоги, на іншу особу. Однак з набранням чинності ЦК зазначена норма Закону втратила силу як така, що суперечить положенням ЦК (див. коментар до Прикінцевих та Перехідних положень).
Що ж до таких засобів забезпечення зобов'язань як неустойка, завдаток або при тримання, то вони при делегації своє значення зберігають автоматично. Так само зберігає своє значення банківська гарантія, яка є самостійною і не залежить від основного зобов'язання (див. коментар до ст. 562 ЦК).
2. Частина друга коментованої статті містить окреме правило стосовно долі застави, встановленої не іншою особою, а самим боржником. За загальним правилом, така застава зберігає своє значення. При цьому первісний боржник у зобов'язанні займає місце майнового поручителя (див. коментар до ст. 583 ЦК, ст. 11 Закону України «Про заставу»). У випадку подальшої заміни боржника у зобов'язанні, забезпеченому такою заставою, припиняється за правилами частини 1 коментованої статті.

Стаття 524. Валюта зобов'язання
1. Зобов'язання має бути виражене у грошовій одиниці України — гривні.
2. Сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов'язання в іноземній валюті.
Стаття 525. Недопустимість односторонньої відмови від зобов'язання
1. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Припинення зобов’язання.
Стаття 598. Підстави припинення зобов'язання
1. Зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.
2. Припинення зобов'язання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених договором або законом.

1. Коментована стаття, як і інші норми глави 50 ЦК, поширюється на усі види зобов’язань незалежно від підстав їхнього виникнення, тобто норми цієї глави є загальними стосовно зобов'язань з договорів, унаслідок заподіяння шкоди та інших позадоговірних зобов'язань. Слід зазначити, що додаткові підстави для припинення зобов'язань містяться в главах про окремі види зобов'язань, у тому числі договорів. Ці ж питання регулюються і за межами ЦК — іншими законами й правовими актами.
Припинення — остання стадія існування зобов'язання, із завершенням якої первісний юридичний зв'язок між сторонами, виражений у конкретному зобов'язанні, втрачається. Це поняття, яке охвачує як випадки, коли припинення здійснюється за волею сторін приклад, (наприклад, за домовленістю сторін — ст. 604 ЦК та ін.), так підстави, які не залежать від волі сторін (припинення зобов'язання смертю фізичної особи — ст. 608 ЦК). Припинення зобов'язання не виключає того, що в прямого зв'язку з ним між сторонами виникає нове зобов'язання, ціль якого за загальним правилом — усунути виниклий дисбаланс у взаєминах сторін (див. главу 83 ЦК).
Коментована стаття розрізняє два види припинення зобов'язань: повне і часткове. Перше може мати місце при будь-якому зобов'язанні, тоді як часткове — лише в окремих випадках. Наприклад, у договорі постачання передбачена доставка товарів на склад покупця транспортом постачальника. Тим самим у наявності два зобов'язання постачальника: по-перше, передати, по-друге, доставити. Якщо сторони прийдуть до угоди, по якій умову про доставку буде замінено передачею товару безпосередньо на складі постачальника («самовивозом»), з первісного зобов'язання збережеться тільки перше, що складала раніше частина зобов'язання поставити товар.
Стаття 599. Припинення зобов'язання виконанням
1. Зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Стаття 600. Припинення зобов'язання переданням відступного
1. Зобов'язання припиняється за згодою сторін внаслідок передання боржником кредиторові відступного (грошей, іншого майна тощо). Розмір, строки й порядок передання відступного встановлюються сторонами.
Стаття 601. Припинення зобов'язання зарахуванням
1. Зобов'язання припиняється зарахуванням зустрічних однорідних вимог, строк виконання яких настав, а також вимог, строк виконання яких не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги.
2. Зарахування зустрічних вимог може здійснюватися за заявою однієї із сторін.

Стаття 602. Недопустимість зарахування зустрічних вимог
1. Не допускається зарахування зустрічних вимог:
1) про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю;
2) про стягнення аліментів;
3) щодо довічного утримання (догляду);
4) у разі спливу позовної давності;
5) в інших випадках, встановлених договором або законом.

Стаття 603. Зарахування у разі заміни кредитора
1. У разі заміни кредитора боржник має право пред'явити проти вимоги нового кредитора свою зустрічну вимогу до первісного кредитора.
2. У разі заміни кредитора зарахування проводиться, якщо вимога виникла на підставі, що існувала на момент одержання боржником письмового повідомлення про заміну кредитора, і строк вимоги настав до його одержання або цей строк не встановлений чи визначений моментом пред'явлення вимоги.
Якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора, зарахування проводиться, якщо вимога виникла на підставі, що існувала на момент пред'явлення боржникові вимоги новим кредитором або, якщо боржник виконав свій обов'язок до пред'явлення йому вимоги новим кредитором, — на момент його виконання.
Стаття 604. Припинення зобов'язання за домовленістю сторін
1. Зобов'язання припиняється за домовленістю сторін.
2. Зобов'язання припиняється за домовленістю сторін про заміну первісного зобов'язання новим зобов'язанням між тими ж сторонами (новація).
3. Новація не допускається щодо зобов'язань про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю, про сплату аліментів та в інших випадках, встановлених законом.
4. Новація припиняє додаткові зобов'язання, пов'язані з первісним зобов'язанням, якщо інше не встановлено договором.

1-4. Коментована стаття визначає, що домовленість сторін також може служити підставою припинення зобов'язання. Теорія і практика розрізнюють три види підстав такого типу. Це новація, звільнення від боргу і відступне.
Новація — це угода сторін про те, що первісне зобов'язання припиняється, а між його учасниками виникає нове зобов'язальне правовідношення. Як правило, воно відрізняється від попереднього своїм змістом (характером прав і обов'язків, їх об'ємом, порядком виконання тощо).
Стаття 605. Припинення зобов'язання прощенням боргу
1. Зобов'язання припиняється внаслідок звільнення (прощення боргу) кредитором боржника від його обов'язків, якщо це не порушує прав третіх осіб щодо майна кредитора.
Стаття 608. Припинення зобов'язання смертю фізичної особи
1. Зобов'язання припиняється смертю боржника, якщо воно с нерозривно пов'язаним з його особою і у зв'язку з цим не може бути виконане іншою особою.
2. Зобов'язання припиняється смертю кредитора, якщо воно є нерозривно пов'язаним з особою кредитора.
Стаття 609. Припинення зобов'язання ліквідацією юридичної особи
1. Зобов'язання припиняється ліквідацією юридичної особи (боржника або кредитора), крім випадків, коли законом або іншими нормативно-правовими актами виконання зобов'язання ліквідованої юридичної особи покладається на іншу юридичну особу, зокрема за зобов'язаннями про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю.
Стаття 607. Припинення зобов'язання неможливістю його виконання
1. Зобов'язання припиняється неможливістю його виконання у зв'язку з обставиною, за яку жодна із сторін не відповідає.

Стаття 606. Припинення зобов'язання поєднанням боржника і кредитора в одній особі
1. Зобов'язання припиняється поєднанням боржника і кредитора в одній особі.
Пожаловаться
Комментариев (0)
Популярные заметки S4actie2
Реклама
Реклама