Закрыть
Все сервисы
Главная
Лента заметок
Теги
Группы
Рейтинги

80

24 июня´08 0:12 Просмотров: 477 Комментариев: 0
80. Зобов’язально-правові види забезпечення виконання зобов’язання.
Зобов'язально-правові засоби стимулюють боржника до належного виконання зобов'язання шляхом створення можливості пред'явлення до нього або до третіх осіб, що вступили заздалегідь в договір, зобов'язальної вимоги. До них належать: неустойка, порука, гарантія.

Загальні положення про забезпечення виконання зобов’язання
Стаття 546. Види забезпечення виконання зобов'язання
1. Виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.
2. Договором або законом можуть бути встановлені інші види забезпечення виконання зобов'язання.

1. Забезпечення виконання зобов'язання — традиційний інститут цивільного права. Будь-яке зобов'язання само по собі ще не гарантує виконання боржником необхідних дій на користь кредитора. Навіть при використанні кредитором мір відповідальності відносно несправного боржника у останнього може не знайтися необхідного для задоволення вимог майна. Для попереднього забезпечення майнових інтересів кредитора, отримання ним гарантій належного виконання боржником зобов'язання, а також в цілях запобігання або зменшення розміру негативних наслідків, що можуть наступити у випадку його порушення, використовуються спеціальні міри забезпечувального характеру, передбачені законом або договором. Такі міри називаються видами (способами) забезпечення виконання зобов'язання.
Види забезпечення виконання зобов'язань мають характерні ознаки:
- мають майновий зміст;
- націлені на спонукання боржника до виконання свого боргу (а не тільки на його покарання як правопорушника);
- носять додатковий (акцесорний) характер (докладніше щодо цієї ознаки див. коментар до ст. 548 ЦК);
- можуть забезпечувати лише дійсні зобов'язання (тобто такі, наприклад, що не припинились у зв'язку із спливом строку позовної давності).
Враховуючи викладені характерні риси, види (способи) забезпечення виконання зобов'язань можна визначити як передбачені законом або договором спеціальні міри майнового характеру, що стимулюють належне виконання зобов'язань боржником шляхом встановлення додаткових гарантій задоволення вимог (інтересів) кредитора.
Поряд із традиційними видами (способами) забезпечення виконання зобов'язань, а саме: неустойка (ст. ст. 549-552 ЦК), порука (ст. ст. 553-559 ЦК), гарантія (ст. ст. 567-569 ЦК), завдаток (ст. ст. 570-571 ЦК), застава (ст. ст. 572-593 ЦК) — ЦК передбачає новий спосіб забезпечення виконання зобов'язання, який раніше не був відомий національному законодавству, — притримання (ст. ст. 594-597 ЦК). Частина способів забезпечення безпосередньо стосується лише кредитора і боржника, два способи — порука та гарантія — реалізуються із залученням третіх осіб, а один зі способів — застава — може застосовуватися двояко.
Всі способи (види) забезпечення виконання зобов'язань можна впорядкувати в певну систему, поєднавши їх в три групи:
I — встановлюють для боржника невигідні наслідки на випадок невиконання (неустойка, завдаток);
II — супроводжуються виділенням з майна боржника певної його частини, яка повинна служити перш за все задоволенню можливих вимог цього кредитора, з відстороненням від неї інших можливих кредиторів (застава, притримання);
III — мають на меті залучення до зобов'язання інших осіб, майно яких поряд із майном боржника теж могло би служити для задоволення вимог кредитора (порука, гарантія).
Забезпечення виконання зобов'язання будь-яким із способів, передбачених ст. 546 ЦК, також створює зобов'язальне правовідношення між кредитором та боржником (або іншою особою, яка забезпечує зобов'язання боржника). Оскільки ЦК не встановлює будь-яких обмежень щодо того, виконання якого зобов'язання може бути забезпеченим, то й додаткове забезпечувальне зобов'язання у свою чергу може бути забезпеченим будь-яким з передбачених договором чи законом способів.
2. Принциповою відмінністю положень про забезпечення виконання зобов'язань, що вміщуються в діючий ЦК, від раніше діючого законодавства є те, що як законом, так і договором можуть встановлюватися і інші (окрім тих, що вказані у коментованій статті) способи забезпечення виконання зобов'язань. Такими способами можуть, зокрема, бути: правила про зустрічне виконання зобов'язань; страхування; положення про субсидіарну відповідальність учасників повного товариства, а також повних товаришів у командитному товаристві за зобов'язаннями товариства при недостатності його майна; обов'язок власника відповідати за зобов'язаннями належного йому підприємства або установи; право кредитора, який виконав угоду, в разі ухилення іншої сторони від її нотаріального посвідчення вимагати через суд визнання її дійсною; право кредитора вимагати реєстрації угоди в разі ухилення іншої сторони від її реєстрації; внесення певної грошової суми на депозит третьої особи; покладання ризику випадкової загибелі переданої за договором речі (майна) не на власника, а на його контрагента (при цьому контрагент буде зацікавлений вчасно повернути майно його власникові); купівля-продаж цінних паперів або валюти із зобов'язанням зворотного викупу через певний строк та інші.
Від видів (способів) забезпечення виконання зобов'язань слід відрізняти так звані «міри оперативного діяння (впливу)». До них, зокрема, відносяться: відмова від сплати недоброякісного товару, перевід несправного боржника на попередню оплату продукції і т.п. Такі дії в цивільно-правовій доктрині являють собою самостійний вид наслідків невиконання або неналежного виконання зобов'язань, що не мають ніякого відношення до способів забезпечення зобов'язань. Вони не тягнуть виникнення самостійного зобов'язання і не становлять предмет цього зобов'язання (на відміну від забезпечувальних зобов'язань), оскільки є односторонньою дією кредитора по зміні або припиненню зобов'язання.

Стаття 547. Форма правочину щодо забезпечення виконання зобов'язання
1. Правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання вчиняється у письмовій формі.
2. Правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання, вчинений із недодержанням письмової форми, є нікчемним.

1. Коментована стаття є новелою цивільного законодавства України. Згідно її положень правочини щодо забезпечення виконання зобов'язань повинні вчинятися у письмовій формі, недодержання якої тягне їх нікчемність.
Раніше діючим законодавством обов'язкова письмова форма, недодержання якої робило угоду недійсною, встановлювалась лише відносно неустойки, поруки та гарантії (ст. ст. 180, 191, 196 ЦК УРСР 1963 р.).
Вимоги до письмової форми правочину встановлені ст. 207 ЦК. Зокрема, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин також вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку.
2. Нікчемний правочин — це окремий випадок недійсності правочину (поряд із оспорюваним правочином). Відповідно до ст. 215 ЦК (докладніше — див. коментар до неї) нікчемним визнається правочин, недійсність якого встановлена законом і не вимагає її судового визнання.
Правило ст. 547 ЦК стосовно нікчемності правочину щодо забезпечення зобов'язання у разі недотримання його письмової форми є винятком із загального правила, встановленого ст. 218 цього Кодексу, відповідно до якого недодержання письмової форми правочину зазвичай не тягне за собою його недійсність.
Нікчемний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. Правовими наслідками недійсності правочину (ст. 216 ЦК) є двостороння реституція та відшкодування збитків.

Стаття 548. Загальні умови забезпечення виконання зобов'язання
1. Виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом.
2. Недійсне зобов'язання не підлягає забезпеченню. Недійсність основного зобов'язання (вимоги) спричиняє недійсність правочину щодо його забезпечення, якщо інше не встановлено цим Кодексом.
3. Недійсність правочину щодо забезпечення виконання зобов'язання не спричиняє недійсність основного зобов'язання.

1. Коментована стаття вміщує в собі загальні умови забезпечення виконання зобов'язання. Виходячи із змісту цієї правової норми, можна виділити дві загальні умови: по-перше, забезпечення виконання може мати місце тільки тоді, коли це встановлено законом або договором. Тобто, забезпечення виконання не відбувається автоматично. Воно виникає тільки за домовленістю сторін або у випадках, прямо передбачених законом (а не іншим актом цивільного законодавства — ст. 4 цього Кодексу), без урахування волі боржника та кредитора.
По-друге, забезпечення зобов'язання, виходячи з його акцесорності, повинно здійснюватися лише відносно дійсного зобов'язання.
Частина 1 ст. 548 ЦК встановлює правило відносно того, що виконання зобов'язання забезпечується, якщо це (поряд із законом) встановлено договором. Тим самим законодавець звужує підстави виникнення забезпечувального зобов'язання із правочину (на який вказує ст. 547 ЦК, коли мова йдеться про зовнішню форму цього зобов'язання) до договору. Як відомо, правочин — поняття більш широке, аніж договір; відповідно до ст. 202 ЦК договір — це один з видів правочинів, а саме дво- чи багатосторонній правочин (докладніше див. коментар до вказаної статті).
Разом з тим частина 1 коментованої статті вміщує в собі уточнення, що на підставі договору та закону проводиться забезпечення виконання основного зобов'язання. Оскільки із тлумачення ст. 546 ЦК випливає, що забезпеченим може бути будь-яке зобов'язання, тобто не тільки основне, але й додаткове, наприклад, забезпечувальне, то це означає, що забезпечення виконання неосновних зобов'язань може здійснюватися і на підставі односторонніх правочинів (хоча це важко уявити на практиці), і на підставі всіх інших актів цивільного законодавства, передбачених ст. 4 ЦК, а не тільки закону.
Виходячи з того, що за загальним правилом односторонній правочин може створювати обов'язки лише для особи, яка його вчинила (ст. 202 ЦК), то забезпечення виконання на підставі нього може мати місце тільки тоді, коли односторонній правочин здійснив боржник за основним зобов'язанням.
2. Загальне правило щодо підстав виникнення забезпечення виконання основного зобов’язання має винятки, встановлені спеціальними нормами. Так, згідно з частиною 2 ст. 551 ЦК неустойка може випливати не тільки з закону, а й з інших актів цивільного законодавства.
Частини 2-3 коментованої статті уособлюють в собі одну з характерних рис забезпечення виконання зобов'язань — акцесорність. Ця особливість забезпечувального зобов'язання, тобто його додатковий характер, проявляється у багатьох моментах: по-перше, недійсність основного зобов'язання зазвичай тягне за собою недійсність зобов'язання, яке його забезпечує, та навпаки, недійсність правочину про забезпечення виконання зобов'язання, наприклад, внаслідок дефекту форми, не спричиняє його недійсність (ст. 548 ЦК).
По-друге, забезпечувальне зобов'язання наслідує долі основного зобов'язання при заміні особи у зобов'язанні, наприклад, при переході прав кредитора іншій особі при відступленні права вимоги (це випливає із ст. 514 ЦК). Так, при заставі майна його відчуження може здійснюватися тільки за умови переходу до нового заставодавця основного боргу, забезпеченого заставою (ст. 17 Закону України «Про заставу»).
По-третє, припинення основного зобов'язання, як правило, тягне і припинення його забезпечення (ст. ст. 559, 568, 593 ЦК).
Однак з цих правил є і виключення. Так, недійсність та припинення основного зобов’язання не впливають на дійсність забезпечувального зобов'язання, що виникло на підставі договору гарантії (ст. 562 ЦК). При заміні боржника у зобов'язанні, забезпеченому порукою чи заставою, встановленою третьою особою, забезпечувальне зобов'язання припиняється, якщо поручитель або заставодавець не погодився забезпечувати виконання зобов’язання новим боржником (ст. ст. 523, 559 ЦК).

Неустойка
Стаття 549. Поняття неустойки
1. Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
2. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.
3. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

1. Неустойка — це один з традиційних, найбільш поширених видів забезпечення виконання зобов'язань у цивільному праві. Коментована стаття вміщує в собі легальне визначення терміну «неустойка», а саме, неустойкою визнається грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
Привабливість неустойки, її широке застосування в цілях забезпечення договірних зобов'язань пояснюється перш за все тим, що вона являє собою зручний засіб спрощеної компенсації втрат кредитора, викликаних невиконанням або неналежним виконанням боржником своїх обов'язків. У цьому розумінні неустойці притаманні наступні риси:
- можливість стягнення неустойки за сам факт порушення зобов'язання, коли відсутня необхідність надання доказів, які б підтверджували завдання збитків та їх розмір (докладніше про співвідношення збитків та неустойки див. коментар до ст. ст. 550, 552 ЦК);
- можливість для сторін за своїм розумінням сформулювати умови договору про неустойку (за винятком так званої законної неустойки (див. ст. 550 Кодексу та коментар до неї), у тому числі в частині її розміру, порядку обчислення, тим самим пристосовуючи її до конкретних взаємовідносин сторін та посилюючи її цілеспрямований вплив.
Стаття 549 ЦК, а слід за нею й інші статті § 2 глави 49 ЦК, вміщують в себе низку новел цивільного права, які є нетрадиційними не тільки для радянського та пострадянського законодавства України, але й для сучасної цивілістичної доктрини взагалі.
Перш за все це стосується предмета неустойки. На відміну від ЦК УРСР 1963 р. та інших нормативно-правових актів більш раннього періоду, новий Кодекс передбачає, що неустойкою може бути не тільки грошова сума (як це закріплювалось ст. 179 ЦК 1963 р.), але й інше майно. Такій підхід до визначення поняття неустойки існував у дореволюційній російській цивілістиці, але ж ніколи не знаходив свого безпосереднього законодавчого відбитка. До речі, в ту добу висловлювались думки про визнання неустойкою не тільки майна, а крім того, й дій, що можуть мати певну цінність.
Відповідно до змісту ст. 551 ЦК під майном, яке може бути предметом неустойки, слід розуміти рухоме та нерухоме майно (тобто майнові права неустойкою не визнаються).
Механізм стягнення з боржника неустойки у вигляді майна на практиці уявляється досить складним, оскільки незрозуміло, до якого виду неустойки воно відноситься (види ми розглянемо далі), а звідси — як воно повинно обчислюватися та встановлюватися у договорі чи законі.
Виходячи з того, що предметом неустойки може виступати рухома річ, правове регулювання відносин у цій сфері, окрім даного Кодексу, здійснюється також на підставі Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень» від 18.11.2003 р. (набрав чинності з 1 січня 2004 року).
Відповідно до вимог вказаного Закону право обтяження рухомого майна неустойкою повинно реєструватися в Державному реєстрі обтяжень рухомого майна.
Пункт 1 коментованої статті вводить у доктрину цивільного права новий інститут — альтернативна неустойка. Це випливає з того, що боржник у разі порушення ним зобов'язання повинен передати кредиторові грошову суму або інше майно. Виконання альтернативної неустойки здійснюється на розсуд боржника відповідно до ст. 539 ЦК (дивись коментар до вказаної статті).
2-3. ЦК дає визначення традиційних різновидів неустойки — штрафу та пені. Відповідно до ст. 549 ЦК штраф може, по суті, встановлюватися за будь-яке порушення зобов'язання, в той час як пеня — на випадок прострочення виконання зобов'язань, тобто вона покликана забезпечити лише своєчасне виконання обов'язків боржника. Пеня є тривалою неустойкою, яка стягується за кожний послідуючий період (наприклад, за кожний день) прострочення невиконаного в строк (певний термін) зобов'язання.
Новелою цивільного законодавства є правила обчислення неустойки. Якщо раніше такі правила були відсутні у законодавстві, і відповідно до звичаїв ділового обігу вона обчислювалась або: 1) у вигляді відсотків від суми договору або його невиконаної частини, або 2) в кратному відношенні до суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання, або 3) в твердій, вираженій в грошових одиницях сумі, то згідно ст. 549 ЦК штраф та пеня обчислюються лише у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Норма, яка встановлює таке положення, не є диспозитивною, тобто сторони не в змозі змінити її положення та встановити у договорі штраф або пеню у вигляді твердої суми або в кратному відношенні до суми зобов'язання.
Неустойка за своєю юридичною природою є не тільки видом (способом) забезпечення виконання зобов'язань, а, як правило, також однією з форм цивільно-правової відповідальності. Тому багато положень, що регулюють її застосування, знаходяться в главі 51 ЦК «Правові наслідки порушення зобов'язання. Відповідальність за порушення зобов'язання». Відповідно до ст. 611 Кодексу неустойка визнається однією з санкцій за невиконання або неналежне виконання зобов'язання. Згідно ст. 614 ЦК стягнення неустойки з боржника проводиться у випадку винності його поведінки.

Стаття 550. Підстави виникнення права на неустойку
1. Право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов'язання.
2. Проценти на неустойку не нараховуються.
3. Кредитор не має права на неустойку в разі, якщо боржник не відповідає за порушення зобов'язання (стаття 617 цього Кодексу).
Стаття 551. Предмет неустойки
1. Предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно.
2. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.
Розмір неустойки, встановлений законом, може бути збільшений у договорі.
Сторони можуть домовитися про зменшення розміру неустойки, встановленого актом цивільного законодавства, крім випадків, передбачених законом.
3. Розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
Стаття 552. Правові наслідки сплати (передання) неустойки
1. Сплата (передання) неустойки не звільняє боржника від виконання свого обов'язку в натурі.
2. Сплата (передання) неустойки не позбавляє кредитора права на відшкодування збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов'язання.

Порука.
Стаття 553. Договір поруки
1. За договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку.
Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником.
2. Порукою може забезпечуватися виконання зобов'язання частково або у повному обсязі.
3. Поручителем може бути одна особа або кілька осіб.
Порука — це договір, за яким до зобов'язання основного боржника додатково приєднується зобов'язання іншої особи, що за нього ручається. У випадку неспроможності основного боржника відповідальність несе особа, що за нього ручалася, тобто поручитель.
Порука може бути оформлена як договір, що укладається між основним боржником і поручителем на користь третьої особи — кредитора за основним боргом.
Звідси випливає, що порука розглядається як додаткове зобов'язання, що може виникати чи на підставі договору, чи в силу інших обставин. При цьому учасником даного договору є не боржник за основним зобов'язанням, а інша особа: договірні відносини виникають між головним кредитором і поручителем.
Цивільний кодекс України в коментованій статті не передбачає обмежень щодо участі юридичних осіб у цивільному обігу, встановлюючи у ст. 80 ЦК, що юридична особа може мати такі самі цивільні права та обов'язки, як і особа фізична, за винятком тих прав і обов'язків, необхідною передумовою яких є природні властивості людини.
Таким чином, за законодавством юридичні особи можуть виступати поручителями
1-3. Згідно коментованої статті порука віднесена до зобов'язально-правових способів забезпечення виконання зобов'язань, що стимулюють боржника до належного виконання зобов'язань шляхом створення можливості пред'явлення до нього чи до третіх осіб, що вступили заздалегідь у договір, зобов'язальної вимоги.
При цьому слід враховувати, що кінцевою їхньою метою є досягнення мети, передбаченої угодою сторін або законом. Це слідує з самої сутності договірних зобов'язань, виконання яких належним чином припиняє їхнє існування, оскільки мета, заради якої вони були встановлені, досягнута.
Коли ж боржник не виконує свої обов'язки або виконує їх неналежним чином, виникає проблема пошуку правових засобів, за допомогою яких можна було б примусити боржника виконати його договірні зобов'язання так, як слід.
незалежно від того, чи є згадка про це і їхніх установчих документах, чи ні.
Стаття 554. Правові наслідки порушення зобов'язання, забезпеченого порукою
1. У разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя.
2. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.
3. Особи, які спільно дали поруку, відповідають перед кредитором солідарно, якщо інше не встановлено договором поруки.
Стаття 555. Права та обов'язки поручителя у разі пред'явлення до нього вимоги
1. У разі одержання вимоги кредитора поручитель зобов'язаний повідомити про це боржника, а в разі пред'явлення до нього позову — подати клопотання про залучення боржника до участі у справі.
Якщо поручитель не повідомить боржника про вимогу кредитора і сам виконає зобов'язання, боржник має право висунути проти вимоги поручителя всі заперечення, які він мав проти вимоги кредитора.
2. Поручитель має право висунути проти вимоги кредитора заперечення, які міг би висунути сам боржник, за умови, що ці заперечення не пов'язані з особою боржника. Поручитель має право висунути ці заперечення також у разі, якщо боржник відмовився від них або визнав свій борг.
Стаття 556. Права поручителя, який виконав зобов'язання
1. Після виконання поручителем зобов'язання, забезпеченого порукою, кредитор повинен вручити йому документи, які підтверджують цей обов'язок боржника.
2. До поручителя, який виконав зобов'язання, забезпечене порукою, переходять усі права кредитора у цьому зобов'язанні, в тому числі й ті, що забезпечували його виконання.
3. До кожного з кількох поручителів, які виконали зобов'язання, забезпечене порукою, переходять права кредитора у розмірі частини обов'язку, що виконана ним.

Стаття 557. Повідомлення поручителя про виконання зобов'язання боржником
1. Боржник, який виконав зобов'язання, забезпечене порукою, повинен негайно повідомити про це поручителя.
2. Поручитель, який виконав зобов'язання, забезпечене порукою, у зв'язку з ненаправленням йому боржником повідомлення про виконання ним свого обов'язку має право стягнути з кредитора безпідставно одержане або пред'явити зворотну вимогу до боржника.
Стаття 559. Припинення поруки
1. Порука припиняється з припиненням забезпеченого нею зобов'язання, а також у разі зміни зобов'язання без згоди поручителя, внаслідок чого збільшується обсяг його відповідальності.
2. Порука припиняється, якщо після настання строку виконання зобов'язання кредитор відмовився прийняти належне виконання, запропоноване боржником або поручителем.
3. Порука припиняється у разі переведення боргу на іншу особу, якщо поручитель не поручився за нового боржника.
4. Порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя. Якщо строк основного зобов'язання не встановлений або встановлений моментом пред'явлення вимоги, порука припиняється, якщо кредитор не пред'явить позову до поручителя протягом одного року від дня укладення договору поруки.

Гарантія.
Стаття 560. Поняття гарантії
1. За гарантією банк, інша фінансова установа, страхова організація (гарант) гарантує перед кредитором (бенефіціаром) виконання боржником (принципалом) свого обов'язку.
Гарант відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником.
По-перше, в якості гаранта можуть виступати тільки банки, інші фінансові установи, страхові організації (звідси умовна назва — банківська гарантія).
По-третє, особа, яка отримує право висувати вимоги до гаранта (бенефіціар), є кредитором в основному зобов'язанні. Бенефіціар може бути як фізичною особою, у тому числі суб'єктом підприємницької діяльності, так і юридичною особою
По-друге, особа, яка звертається до гаранта з проханням про отримання гарантії (принципал), є боржником за основним зобов'язанням, виконання якого забезпечується банківською гарантією.
Стаття 561. Строк дії гарантії
1. Гарантія діє протягом строку, на який вона видана.
2. Гарантія є чинною від дня її видачі, якщо в ній не встановлено інше.
3. Гарантія не може бути відкликана гарантом, якщо в ній не встановлено інше.
Стаття 562. Незалежність гарантії від основного зобов'язання
1. Зобов'язання гаранта перед кредитором не залежить від основного зобов'язання (його припинення або недійсності), зокрема і тоді, коли в гарантії міститься посилання на основне зобов'язання.
Стаття 563. Правові наслідки порушення боржником зобов'язання, забезпеченого гарантією
У разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого гарантією, гарант зобов'язаний сплатити кредиторові грошову суму відповідно до умов гарантії.
2. Вимога кредитора до гаранта про сплату грошової суми відповідно до виданої ним гарантії пред'являється у письмовій формі. До вимоги додаються документи, вказані в гарантії.
3. У вимозі до гаранта або у доданих до неї документах кредитор повинен вказати, у чому полягає порушення боржником основного зобов'язання, забезпеченого гарантією.
4. Кредитор може пред'явити вимогу до гаранта у межах строку, встановленого у гарантії, на який її видано.
5. Кредитор не може передавати іншій особі право вимоги до гаранта, якщо інше не встановлено гарантією.
Стаття 564. Обов'язки гаранта під час розгляду вимоги кредитора
1. Після одержання вимоги кредитора гарант повинен негайно повідомити про це боржника і передати йому копії вимоги разом з доданими до неї документами.
2. Гарант повинен розглянути вимогу кредитора разом з доданими до неї документами в установлений у гарантії строк, а у разі його відсутності — в розумний строк і встановити відповідність вимоги та доданих до неї документів умовам гарантії.

Стаття 565. Право гаранта на відмову в задоволенні вимоги кредитора
1. Гарант має право відмовитися від задоволення вимоги кредитора, якщо вимога або додані до неї документи не відповідають умовам гарантії або якщо вони подані гарантові після закінчення строку дії гарантії.
2. Гарант повинен негайно повідомити кредитора про відмову від задоволення його вимоги.
3. Якщо гарант після пред'явлення до нього вимоги кредитора дізнався про недійсність основного зобов'язання або про його припинення, він повинен негайно повідомити про це кредитора і боржника.
Повторна вимога кредитора, одержана гарантом після такого повідомлення, підлягає задоволенню.
Стаття 566. Обов'язок гаранта
1. Обов'язок гаранта перед кредитором обмежується сплатою суми, на яку видано гарантію.
У разі порушення гарантом свого обов'язку його відповідальність перед кредитором не обмежується сумою, на яку видано гарантію, якщо інше не встановлено у гарантії.
Стаття 567. Оплата послуг гаранта
1. Гарант має право на оплату послуг, наданих ним боржникові.
Стаття 568. Припинення гарантії
1. Зобов'язання гаранта перед кредитором припиняється у разі:
1) сплати кредиторові суми, на яку видано гарантію;
2) закінчення строку дії гарантії;
3) відмови кредитора від своїх прав за гарантією шляхом повернення її гарантові або шляхом подання гаранту письмової заяви про звільнення його від обов'язків за гарантією.
2. Гарант, якому стало відомо про припинення гарантії, повинен негайно повідомити про це боржника.
1. Припинення гарантії — це припинення існування (погашення) прав та обов'язків учасників гарантійного зобов'язання, що складають його зміст. Як ми бачимо з наведеної дефініції, припинення гарантії стосується всіх учасників забезпечувального правовідношення: і гаранта, і бенефіціара (кредитора), і принципала (боржника).
Стаття 569. Право гаранта на зворотну вимогу до боржника
1. Гарант має право на зворотну вимогу (регрес) до боржника в межах суми, сплаченої ним за гарантією кредиторові, якщо інше не встановлено договором між гарантом і боржником.
2. Гарант не має права на зворотну вимогу (регрес) до боржника у разі, якщо сума, сплачена гарантом кредиторові, не відповідає умовам гарантії, якщо інше не встановлено договором між гарантом і боржником.
Пожаловаться
Комментариев (0)
Популярные заметки S4actie2
Реклама
Реклама