Закрыть
Все сервисы
Главная
Лента заметок
Теги
Группы
Рейтинги

119

24 июня´08 0:22 Просмотров: 391 Комментариев: 0
119. Поняття, види та форми страхування.
Поняття та істотні умови договору страхування.
Страхові правовідносини як різновид цивільно-правових відносин можуть виникати з різних юридичних фактів. Одним із таких фактів може бути договір страхування — цивільно-правовий правочин, що укладається за взаємною згодою сторін. При цьому характерною рисою договірних стосунків є рівність сторін, їх юридична незалежність одна від одної. Окрім цього, страхові правовідносини можуть виникати і внаслідок імперативної вказівки, передбаченої в законі чи підзаконному нормативному акті.
У даному разі йдеться про обов'язкове страхування, основні види якого визначаються у ст. 7 Закону України «Про страхування».
Держава встановлює обов'язкове страхування тоді, коли необхідність відшкодування матеріального збитку чи надання іншої грошової допомоги зачіпає інтереси не лише конкретної потерпілої особи, але й суспільні інтереси в цілому. При цьому державне обов'язкове особисте страхування певних категорій осіб, умови праці яких пов'язані з підвищеним ризиком для їх життя чи здоров'я, замінюється на безпосередню виплату компенсацій потерпілим з Державного бюджету України.
І обов'язкове, і добровільне страхування оформляється договором (страховим полісом). Договір страхування виступає як документ, що підтверджує виникнення та існування страхових правовідносин.
Згідно зі ст. 16 Закону України «Про страхування» договір страхування — це письмова угода між страхувальником та страховиком, за якою страховик бере на себе зобов'язання у разі настання страхового випадку виплатити страхову суму або відшкодувати завданий збиток у межах страхової суми страхувальнику чи іншій особі, визначеній страхувальником, або на користь якої укладено договір страхування (надати допомогу, виконати послугу тощо), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі у визначені терміни та виконувати інші умови договору.
У договорі страхування отримують належне вираження характеристики цивільно-правового договору як правового інституту, і в зв'язку з цим договір страхування належить до категорії двосторонніх, оплатних та реальних договорів.
Угода про страхування укладається між страхувальником і страховиком, у кожного з яких є взаємні права та обов'язки. Оплатність договору страхування означає, що страхувальник сплачує страховий платіж з розрахунку отримати в майбутньому страхове відшкодування. При цьому, якщо обов'язок страхувальника є безумовним, то обов'язок страховика здійснити страхову виплату виникає лише у разі настання страхового випадку (крім окремих видів особистого страхування).
Відповідно до ст. 983 ЦК України, ст. 18 Закону України «Про страхування» договір страхування набирає чинності з моменту внесення страхувальником першого страхового платежу, якщо інше не встановлено договором. Визначення договору страхування консенсуальним припускає можливість виплати страховиком страхового відшкодування ще до сплати страхувальником першого страхового платежу, що є вкрай невигідним для страховика.
Відповідно до цивільного законодавства договір страхування визнається укладеним лише у тому разі, коли між сторонами в належній формі було досягнуто згоди за всіма його істотними умовами, тобто такими, без яких він не може вступити в силу. Істотною умо¬вою договору страхування є визначення предмета договору.
Предметом договору страхування можуть бути майнові інтереси, які не суперечать закону і пов'язані з життям, здоров'ям, працездатністю та пенсійним забезпеченням (особисте страхування); володінням, користуванням і розпорядженням майном (майнове страхування); відшкодуванням шкоди, завданої страхувальником третім особам (страхування відповідальності). Крім цього, у договорі страхування мають бути визначені: страховий ризик (перелік страхових випадків), розмір страхової суми, розмір страхового платежу і строки його сплати, строк дії договору та інші умови, визначені актами цивільного законодавства (статті 980, 982 ЦК України).
Під страховим ризиком слід розуміти обумовлені в договорі події, шкідливий наслідок яких може спричинити зменшення чи втрату майнових інтересів страхувальника. Ці події характеризуються тим, що сторони договору можуть передбачити лише ймовірність, але аж ніяк не неминучість їх настання, тому, наприклад, у Франції договір страхування належить до категорії ризикових договорів.
У свою чергу страховий випадок — це подія, передбачена договором страхування або законодавством, що відбулася, і з настанням якої виникає обов'язок страховика здійснити виплату страхової суми (страхового відшкодування) страхувальнику, застрахованій або іншій третій особі (вигодонабувачу).
Страхова сума у договорі страхування визначає граничний розмір зобов'язань страховика щодо відшкодування збитків, зумовлених настанням страхового випадку. В особистому страхуванні страхова сума встановлюється за згодою сторін і обмежується лише фінансовими можливостями страхувальника щодо сплати страхових внесків. При здійсненні майнового страхування страхова сума визначається страховою (дійсною) вартістю майна або її частиною.
Страхування відповідальності передбачає встановлення у договорі ліміту відповідальності страхувальника, який бере на себе страховик. Визначити наперед розмір шкоди, заподіяної страхувальником третім особам, неможливо. Тому при укладенні договору страхування відповідальності еквівалентом страхової суми береться середня ймовірна величина збитків, заподіяних, наприклад, джерелом підвищеної небезпеки за певний період на певній території.
Страховий платіж (страховий внесок, страхова премія) — плата за страхування, яку страхувальник зобов'язаний внести страховику згідно з договором страхування. Відповідно до ст. 982 ЦК України істотною умовою договору страхування є також строки сплати страхового внеску. Розмір страхових внесків визначається відповідно до страхових тарифів.
Страховий тариф — це ставка страхового внеску з одиниці страхової суми чи об'єкта страхування. Розраховуються страхові тарифи математично на підставі відповідних статистичних даних про настання страхових випадків.
За бажанням сторін істотними можуть бути визнані й інші умови. До них належать: момент набрання договором страхування чинності, франшиза, пільги та знижки. Специфічною умовою, що часто фігурує у договорах страхування, є франшиза. Франшиза — це частина збитків, що не відшкодовується страховиком згідно з договором страхування (ст. 9 Закону України «Про страхування»). Ці збитки покриваються страхувальником самостійно за рахунок власних коштів. У договорі страхування франшиза встановлюється у твердому грошовому еквіваленті або у відсотковому відношенні до страхової суми. Розрізняють умовну та безумовну франшизу.
Умовна франшиза передбачає звільнення страховика від обов'язку відшкодувати збитки, що не перевищують встановленої суми, і повне відшкодування збитків, розмір яких є більшим від суми франшизи. Встановлення у договорі безумовної франшизи означає, що зі страхового відшкодування завжди вираховується сума франшизи.

Сторони договору страхування, їхні права та обов'язки.
До кола учасників договору страхування належать: страховик, страхувальник, застрахована особа, вигодонабувач та страхові посередники (страхові агенти та страхові брокери).
Страховик посідає особливе місце у страховому правовідношенні, оскільки саме з його діями пов'язане досягнення основної мети, заради якої виникає страхове правовідношення, — виплата страхової суми у розмірі та випадках, передбачених договором.
Згідно зі ст. 2 Закону України «Про страхування» страховиками визнаються фінансові установи, створені у формі акціонерних, повних, командитних товариств або товариств з додатковою відповідальністю (з мінімальною кількістю учасників не менше трьох осіб). Нещодавно в Україні почали створюватися кептивні страхові компанії. Кептив (англ. captive) — це акціонерна страхова компанія, яка обслуговує корпоративні страхові інтереси засновників, а також самостійно господарюючих суб'єктів, що належать до структури багатопрофільних концернів або великих фінансово-промислових груп. Діяльність кептиву безпосередньо пов'язана з комерційними банками, пенсійними та інвестиційними фондами, іншими фінансово-кредитними інститутами. Саме ці фінансові та банківські структури, як правило, виступають засновниками кептивних страхових компаній.
Необхідною умовою виходу страхової компанії на страховий ринок України є наявність ліцензії для проведення страхових операцій на території України.
3 17 вересня 1993 р. до 15 грудня 1999 р. правом видачі ліцензій був наділений Комітет у справах нагляду за страховою діяльністю. У даний час повноваження Комітету здійснює Міністерство фінансів України, у складі якого створено Департамент нагляду за страховою діяльністю.
З метою розвитку та захисту національного страхового ринку чинне законодавство визначає, що страховою діяльністю в Україні можуть займатися виключно страховики-резиденти. У зв'язку з цим загальна частка іноземних юридичних осіб та іноземних громадян у статутному фонді страховика не повинна перевищувати 49 відсотків. Статтею 30 Закону України «Про страхування» передбачено, що мінімальний розмір статутного фонду страховика, який займається видами страхування іншими, ніж страхування життя (майнове страхування і страхування відповідальності), встановлюється в сумі, еквівалентній 1 млн. євро, а страховика, який займається страхуванням життя, — 1,5 млн. євро за валютним обмінним курсом валюти України.
Для більш повної реалізації своїх можливостей страховики за договором між собою можуть створювати об'єднання у формі спілок, асоціацій, метою створення яких є координація діяльності, представництво та захист спільних майнових інтересів, здійснення спільних програм. Однак займатися страховою діяльністю об'єднанням заборонено. Асоціації і спілки діють на підставі установчого договору та статуту і набувають прав юридичної особи після їх державної реєстрації. При цьому члени асоціацій (спілок) зберігають свою самостійність і права юридичних осіб. До числа таких об'єднань належать Моторне (транспортне) страхове бюро України (МТСБУ), Авіаційне страхове бюро (Повітряний кодекс України, частини 2, 3 ст. 103) та Морське страхове бюро (Кодекс торговельного мореплавства України, частини 3, 4 ст. 242).
Закон дозволяє громадянам та юридичним особам створювати товариства взаємного страхування з метою захисту своїх майнових інтересів. Членство у таких товариствах здійснюється через страхове правовідношення, тому початок членства збігається з початком дії договору страхування.
Відповідно до чинного законодавства страховики можуть реалізовувати свої послуги через посередників: страхових агентів і брокерів. Діяльність страхових посередників на страховому ринку України регламентується Законом України «Про страхування» (ст. 15) та Положенням про порядок провадження діяльності страховими посередниками, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 18 грудня 1996 р.
Відповідно до цього Закону страховими агентами можуть бути як фізичні, так і юридичні особи, які діють на ринку страхових послуг від імені та за дорученням страховика. Через них страховик може укладати договори страхування, отримувати страхові платежі. На агентів покладаються функції рекламування страхових послуг і консультування страхувальників з різних питань. За свою діяльність вони отримують комісійну винагороду у розмірах, передбачених умовами агентської угоди (договору доручення) зі страховиком.
Страховий брокер — це фізична чи юридична особа, що зареєстрована у встановленому порядку як суб'єкт підприємницької діяльності та здійснює посередницьку діяльність на страховому ринку від свого імені на підставі брокерської угоди (договору комісії) з особою, яка має потребу у страхуванні як страхувальник. Страхові брокери — це громадяни, які зареєстровані в установленому порядку як суб'єкти підприємницької діяльності, не мають права отримувати та перераховувати страхові платежі, страхові виплати та виплати страхового відшкодування.
Страхувальниками можуть бути фізичні та юридичні особи, що уклали договір страхування або є страхувальниками відповідно до законодавства України і вносять страхові платежі. Іноземці, особи без громадянства та іноземні юридичні особи на території України користуються правом на страховий захист нарівні з громадянами і юридичними особами України.
Результатом укладення між страхувальником та страховиком договору страхування є виникнення правовідношення, зміст якого об'єднує в собі права та обов'язки обох сторін. Конкретний перелік прав та обов'язків визначається договором страхування, однак Законом України «Про страхування» в імперативному порядку передбачені ті обов'язки сторін, виконання яких є обов'язковим.
Згідно зі ст. 21 вказаного Закону на страхувальника покладаються такі обов'язки:
1) своєчасно вносити страхові платежі;
2) при укладенні договору страхування надавати інформацію страховикові про всі відомі йому обставини, що мають істотне значення для оцінки страхового ризику, і надалі інформувати його про будь-які зміни страхового ризику;
3) вживати заходів щодо запобігання та зменшення збитків, завданих внаслідок настання страхового випадку;
4) повідомити страховика про настання страхового випадку в термін, передбачений умовами страхування;
5) повідомити страховика про інші діючі договори страхування щодо об'єкта, який страхується. Якщо страхувальник не повідомив страховика про те, що об'єкт уже застрахований, новий договір страхування є нікчемним (ст. 989 ЦК України).
Наведений перелік не є вичерпним, тому в договорі страхування можуть передбачатися й інші обов'язки страхувальника.
Права страхувальника поєднуються з відповідними обов'язками страховика, основними серед яких є:
1) ознайомити страхувальника з умовами та правилами страхування;
2) протягом двох робочих днів, як тільки стане відомо про настання страхового випадку, вжити заходів щодо оформлення всіх необхідних документів для своєчасної виплати страхового відшкодування;
3) у разі настання страхового випадку виплатити страхове відшкодування у передбачений договором термін. За несвоєчасну виплату страхової суми страховик несе майнову відповідальність шляхом сплати страхувальникові неустойки (штрафу, пені), розмір якої визначається угодою сторін;
4) відшкодувати витрати, понесені страхувальником у разі настання страхового випадку щодо запобігання або зменшення збитків, якщо це передбачено умовами договору;
5) за заявою страхувальника у разі здійснення страховиком заходів, що зменшили страховий ризик, переукласти з ним договір страхування;
6) тримати в таємниці відомості про страхувальника та його майнове становище, крім випадків, передбачених законодавством України (ст. 988 ЦК України, ст. 20 Закону України «Про страхування»).
Певні обов'язки страховика випливають і з інших норм закону. Так, наприклад, страховик зобов'язаний видати документ на підтвердження укладення договору страхування (страхове свідоцтво чи поліс), скласти страховий акт (аварійний сертифікат). За взаємною домовленістю сторін на страховика можуть бути покладені додаткові обов'язки.
Крім сторін, до кола учасників договору страхування належать застраховані особи та вигодонабувачі.
Застрахована особа — це фізична особа, про страхування якої страхувальник укладає із страховиком договір особистого страхування, тобто особа, в житті якої може відбутися страховий випадок, безпосередньо пов'язаний з особистістю чи обставинами її життя. Це може бути неповнолітня особа — дитина (при страхуванні її батьками), недієздатний інвалід (при страхуванні його опікуном) чи працівник (при страхуванні працівника фірмою) і т. д. За загальним правилом на укладення таких договорів особистого страхування потрібна згода самих застрахованих осіб, оскільки у визначених законодавством випадках вони можуть набувати прав і обов'язків страхувальника за договором.
Страхувальники мають право укладати договори страхування на користь третіх осіб — вигодонабувачів (ст. 3 Закону України «Про страхування»). Якщо при особистому та майновому страхуванні ці особи конкретно зазначаються у договорі й страхувальник може замінювати їх до настання страхового випадку, то при страхуванні цивільної відповідальності такої можливості немає. У цьому разі статусу вигодонабувача набувають ті особи, яким страхувальник завдасть майнової шкоди, а тому вказати їх наперед у договорі неможливо. Як самі потерпілі особи, так і розмір завданої їм шкоди визначаються лише після настання страхового випадку.

Порядок укладення, зміни та припинення договору страхування.
Укладення договору страхування відбувається на підставі письмової заяви-анкети страхувальника за формою, встановленою страховиком, у якій вказуються всі обставини, що мають суттєве значення для визначення страхового ризику. Страховик також має право запросити у страхувальника баланс або довідку про фінансовий стан, підтверджені аудитором (аудиторською фірмою).
Після досягнення між сторонами згоди за всіма істотними умовами договору, а також сплати страхувальником страхового внеску страховик оформляє страховий поліс.
Страховий поліс — це документ, що видається страхувальнику і безпосередньо засвідчує факт страхування за договором або підтверджує умови обов'язкового страхування згідно з чинним законодавством та містить зобов'язання страховика виплатити страхувальникові у разі настання страхового випадку визначену умовами договору страхування певну суму коштів (страхове відшкодування).
Правове значення страхового полісу (свідоцтва) полягає в тому, що він поєднує в собі значення документа, який згідно з вимогами українського законодавства надає договору письмової форми (ст. 18 Закону України «Про страхування»), передає згоду страхувальника на пропозицію страховика укласти договір і є доказом укладення договору.
Страховий поліс повинен обов'язково містити такі реквізити: назву документа; назву, юридичну адресу і банківські реквізити страховика; прізвище, ім'я, по батькові або назву страхувальника, його адресу; об'єкт страхування; страхову суму (ліміт відповідальності страховика); зазначення страхового ризику (перелік страхових випадків); визначення розміру страхового тарифу, розміру страхового внеску, строків і порядку його внесення; строк дії договору (полісу); порядок зміни та припинення дії договору; права та обов'язки сторін і відповідальність за невиконання або неналежне виконання умов договору; інші умови за згодою сторін, у тому числі доповнення до правил страхування або винятки з них; підписи сторін. Недодержання письмової форми договору страхування спричиняє визнання його нікчемним (п. 2 ст. 981 ЦК України).
Після укладення договору страхування досить часто виникає потреба у внесенні до нього змін. Щоб забезпечити стабільність майнового обороту і впевненість у цьому сторін договору, закон забороняє односторонню зміну його умов, за винятком випадків, передбачених законодавчими актами. Зокрема, ст. 9 Закону України «Про страхування» передбачено, що у разі несплати страхувальником чергового страхового внеску в розмірі та у строки, передбачені правилами та договором страхування життя, таким договором може бути передбачено право страховика в односторонньому порядку зменшити розмір страхової суми або страхових виплат.
Зміна змісту договору означає, що зобов'язання сторін діють відповідно до змінених умов щодо його предмета, місця, строків виконання. Закон України «Про страхування» передбачає можливість зміни страхувальника протягом дії договору страхування. Так, наприклад, у разі смерті страхувальника-громадянина, який уклав договір майнового страхування, його права та обов'язки переходять до спадкоємців. У всіх інших випадках права та обов'язки страхувальника переходять до третіх осіб лише за згодою страховика, якщо інше не передбачено договором страхування.
У разі смерті страхувальника, який уклав договір особистого страхування на користь третьої особи, його права та обов'язки можуть перейти до осіб, на яких відповідно до закону покладено обов'язки щодо охорони прав та інтересів застрахованої особи (п. 2 ст. 994 ЦК України).
Якщо в період дії договору страхування страхувальника — фізичну особу в судовому порядку було визнано недієздатною або обмеженою у дієздатності, то всі права й обов'язки покладаються на її опікуна чи піклувальника. При цьому договір страхування цивільної відповідальності припиняє дію з моменту визнання особи недієздатною.
У свою чергу, реорганізація страхувальника — юридичної особи зумовлює перехід всіх її прав і обов'язків, які випливають з договору страхування, до правонаступника за згодою страховика, про що вносяться зміни у договір.
Виплата страхової суми чи страхового відшкодування здійснюється страховиком на підставі страхового акта (аварійного сертифіката), що складається страховиком або уповноваженою ним особою у формі, яка встановлюється страховиком. У страховому акті остаточно вирішується питання про визнання факту заподіяння шкоди внаслідок настання страхового випадку, про розмір збитків та розмір страхового відшкодування.
Загальноприйнято, що страхове відшкодування не може перевищувати розміру страхової суми та розміру реальних збитків, завданих страховим випадком. Тому, якщо страхової суми не вистачає для повного покриття збитків, страхувальник зобов'язаний компенсувати різницю самостійно.
Дане правило не поширюється на особисте страхування, тому що за договором особистого страхування страхова виплата здійснюється незалежно від сум, що виплачуються за державним соціальним страхуванням, соціальним забезпеченням, а також відшкодуванням шкоди.
Страховик наділений правом відстрочення виплати страхового відшкодування у тому разі, коли проводиться адміністративне чи судове розслідування страхового випадку до завершення розслідування, а також — коли існує підозра наявності умислу в діях страхувальника, пов'язаних із розглядуваними подіями, до отримання всіх необхідних документів.
Після проведення виплати страхова сума зменшується на відповідну частку, а сам договір страхування продовжує діяти.
Винятки становлять лише окремі види страхування відповідальності. Так, наприклад, при обов'язковому страхуванні цивільної відповідальності власників транспортних засобів у разі виплати страхового відшкодування третій особі страховиком в обсязі більшому ніж 25 відсотків страхової суми, страхувальник, з вини якого була скоєна дорожньо-транспортна пригода, має переукласти договір обов'язкового страхування цивільної відповідальності на повну страхову суму.
Згідно зі ст. 26 Закону України «Про страхування» до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, у межах фактичних затрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за заподіяний збиток. Таке право може виникати у страховика після страхової виплати і при здійсненні страхування цивільної відповідальності у разі, коли страховий випадок був зумовлений навмисними діями чи бездіяльністю або навіть умисним злочином, правопорушенням страхувальника чи інших зацікавлених осіб (вигодонабувачів).
За наявності певних обставин страховик має право відмовити страхувальнику у виплаті страхового відшкодування. До них належать:
1) навмисні дії страхувальника або особи, на користь якої укладено договір страхування, якщо вони були спрямовані на настання страхового випадку. Зазначена норма не поширюється на дії, пов'язані з виконанням громадського чи службового обов'язку, дії у стані необхідної оборони (без перевищення її меж), або захисту майна, життя, здоров'я, честі, гідності та ділової репутації;
2) вчинення страхувальником-громадянином або іншою особою, на користь якої укладено договір страхування, умисного злочину, що призвів до страхового випадку;
3) подання страхувальником завідомо неправдивих відомостей про об'єкт страхування або про факт настання страхового випадку;
4) одержання страхувальником повного відшкодування збитків за договором майнового страхування від особи, яка їх завдала;
5) несвоєчасне повідомлення страхувальником відомостей про настання страхового випадку без поважних на те причин або створення страховикові перешкод у з'ясуванні обставин, характеру та розміру збитків;
6) інші випадки, передбачені законодавством України (ст. 991 ЦК України, ст. 26 Закону України «Про страхування»).
Після прийняття страховиком рішення його зміст доводиться у письмовій формі до страхувальника з обґрунтуванням причин відмови. Страхувальник зі свого боку має право оскаржити рішення у судовому порядку.
Припинення договору страхування можливе у разі:
1) закінчення терміну його дії;
2) виплати страховиком страхової суми (страхового відшкодування) у повному розмірі;
3) несплати страхувальником платежів у встановлені договором терміни;
4) ліквідації страхувальника — юридичної особи або смерті страхувальника-громадяни-на;
5) ліквідації страховика у порядку, встановленому законодавством України;
6) настання подій, у силу яких відпала можливість настання страхового випадку або саме існування страхового ризику припинилося через обставини, відмінні від страхового випадку;
7) в інших випадках, передбачених законодавством України.
У разі виникнення спору щодо договору страхування після його припинення сторони можуть звернутися до суду з відповідним позовом. Згідно з п. 1 ст. 268 ЦК України позовна давність не поширюється на вимогу страхувальника (застрахованої особи) до страховика про здійснення страхової виплати (страхового відшкодування).
Припинення договору страхування може відбутися і внаслідок одностороннього волевиявлення страхувальника чи страховика (ст. 997 ЦК України, ст. 28 Закону України «Про страхування»).
Про свій намір достроково припинити дію договору страхування будь-яка сторона зобов'язана повідомити іншу не пізніше ніж за 30 днів до припинення дії договору, якщо інше ним не передбачено.
У разі дострокового припинення дії договору страхування на вимогу страхувальника страховик повертає йому страхові платежі за період, що залишився до закінчення строку договору, із вирахуванням нормативних витрат на ведення справи, визначених при розрахунку страхового тарифу, фактичних виплат страхових сум та страхового відшкодування.
Якщо відмова страхувальника від договору обумовлена порушенням страховиком положень договору страхування, страхувальник повертає страхувальникові сплачені ним страхові платежі повністю.
Договір страхування має відповідати загальним юридичним вимогам правочину, що передбачені чинним цивільним законодавством. Саме тому, якщо договір страхування укладається з порушенням вимог законодавства, він може бути визнаний недійсним у судовому порядку.
З набранням чинності судовим рішенням про недійсність договору він вважається таким, що не мав місця. Крім того, має бути застосований механізм двосторонньої реституції, внаслідок дії якого кожна зі сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все одержане за договором страхування (ст. 216 ЦК України).
Загальні умови недійсності договорів визначені ЦК України (статті 215-236), проте для договору страхування Законом України «Про страхування» додатково введено ще дві умови:
1) коли договір укладено після страхового випадку (тобто, якщо у страхувальника відсутній страховий інтерес, який є обов'язковим елементом страхових правовідносин);
2) коли об'єктом договору страхування є майно, яке підлягає конфіскації на підставі судового вироку або рішення, що набуло законної сили.

Пожаловаться
Комментариев (0)
Популярные заметки S4actie2
Реклама
Реклама