Закрыть
Все сервисы
Главная
Лента заметок
Теги
Группы
Рейтинги

129

24 июня´08 0:24 Просмотров: 585 Комментариев: 0
129. Сторони, форма та зміст договору кредиту.
Поняття кредитного договору. Кредитний договір (від лат. creditum — борг) — це цивільний договір, за яким банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит і сплатити відсотки (ст. 1054 ЦК України).
До останнього часу в юридичній літературі ведеться дискусія з приводу правової природи кредитного договору. Більшість авторів розглядає його як різновид договору позики, хоч і визначає його своєрідність, інші вважають, що він є самостійним договором.
Зазначений спір, як доводить Л. Г. Єфімова, з'явився тому, що кредитний договір, з одного боку, має однакову з договором позики економічну природу і відповідно з цим схожим правовий режим, а з іншого боку, мав достатньо відмінностей.
З прийняттям ЦК України це спірне питання в юридичній літературі України слід вважати вирішеним на користь авторів, які вважають кредитний договір різновидом договору позики, оскільки закон прямо визначає, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення, які регулюють відносини позики, якщо інше не встановлено законом і не випливає із суті кредитного договору (ст. 1058 ЦК України).
Зокрема, до кредитних правовідносин застосовуються правові норми інституту позики: щодо відсотків (ст. 1048 ЦК України), щодо обов'язку позичальника повернути позику (ст. 1049 ЦК України), щодо наслідків порушення договору позичальником (ст. 1050 ЦК України), щодо забезпечення виконання зобов'язання позичальником (ст. 1052 ЦК України).
Каузою (ціллю) кредитного договору є набуття позичальником права власності на грошові кошти кредитодавця із зобов'язанням їх повернення та сплати відсотків за кредитом. На відміну від договору позики, кредитний договір є консенсуальним, тобто вважається укладеним з моменту досягнення сторонами домовленості за всіма істотними умовами цього договору.
Особливістю кредитного договору є те, що норми закону дають сторонам право здійснювати односторонню відмову від виконання договірних зобов'язань, а саме, дають право кредитодавцю:
1) відмовитися від надання позичальникові передбаченого договором кредиту частково або в повному обсязі у разі порушення процедури визнання позичальника банкрутом або за наявності інших обставин, які свідчать про те, що наданий позичальникові кредит своєчасно не буде повернутий, наприклад, у разі відкликання Національним банком України банківської ліцензії у банку позичальника (ст. 20 Закону України «Про банки і банківську діяльність»);
2) відмовитися від подальшого кредитування позичальника за договором у разі порушення ним встановленого кредитним договором обов'язку цільового використання кредиту; дають право позичальнику відмовитися від одержання кредиту частково або в повному обсязі, повідомивши про це кредитодавця до встановленого договором строку його надання, якщо інше не встановлено договором.
На відміну від договору позики, кредитний договір, як правило, завжди є відплатним. У зв'язку з цим надання безвідсоткових кредитів в Україні можливе лише у виняткових випадках, передбачених законом (ст. 49 Закону України «Про банки і банківську діяльність»).
Кредитний договір є двостороннім, тобто договором, за яким обидві сторони договору мають права та обов'язки, а у випадку здійснення спільного кредитування позичальника консорціумом банків — багатостороннім. Останнє здійснюється при великих обсягах кредитування, в цілях зменшення кредитних ризиків та дотримання економічних нормативів банками-учасниками консорціуму.
Порядок надання консорціумних кредитів в Україні визначається ст. 49 Закону України «Про банки і банківську діяльність» та Положенням про порядок здійснення консорціумного кредитування, затвердженим постановою Правління Національного банку України від 26 лютого 1996 р. № 37.
Сторони кредитного договору. Сторонами кредитного договору є кредитодавець та позичальник. Як і надання позики, надання кредиту є фінансовою послугою (ст. 4 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг»), у зв'язку з чим коло осіб, які можуть бути кредитодавцем обмежені законом. Згідно зі ст. 1054 ЦК України кредитодавцем за кредитним договором може бути банк або інша фінансова установа (юридична особа, яка відповідно до закону має право за рахунок залучених коштів надавати фінансові кредити на власний ризик).
Банки можуть укладати кредитні договори у національній та іноземній валюті за умови наявності у них згідно з вимогами ст. 47 Закону України «Про банки і банківську діяльність» та пункту 5.3 Положення Національного банку України «Про порядок видачі банкам банківських ліцензій, письмових дозволів та ліцензій на виконання окремих операцій», затвердженого постановою Правління Національного банку України від 17 липня 2001 р. № 275, банківської ліцензії та відповідного письмового дозволу на здійснення операцій з валютними цінностями, що є генеральною ліцензією на здійснення валютних операцій згідно з Декретом Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» від 19 лютого 1993 р. № 15-93.
Відповідно до чинного законодавства кредитні договори можуть укладати і банківські корпорації (ст. 10 Закону України «Про банки і банківську діяльність»). Банківська корпорація, відповідно до обмежень, встановлених законом, може бути кредитодавцем за кредитним договором лише у разі, якщо позичальником за ним є банк або інша фінансова установа.
Інші фінансові установи мають право видавати кредити у національній та іноземній валюті за рахунок залучених коштів за умови отримання ними ліцензії уповноваженого органу виконавчої влади у сфері регулювання ринків фінансових послуг на провадження діяльності з надання фінансових послуг (ст. 34 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг») та отримання ліцензій Національного банку України, визначених Положенням про порядок видачі ліцензії на здійснення окремих банківських операцій небанківським установам, затвердженим постановою Правління Національного банку України від 16 серпня 2001 р. № 344, та Положенням про порядок надання небанківським фінансовим установам генеральних ліцензій на здійснення валютних операцій, затвердженим постановою Правління Національного банку України від 9 серпня 2002 р. № 297. Вони також мають право надавати позичальникам кредити за рахунок власних коштів.
Серед фінансових установ, які можуть бути кредитодавцями за кредитним договором, крім банківських установ, можна зазначити, наприклад, кредитні спілки, об'єднані кредитні спілки (ст. 21 Закону України «Про кредитні спілки») та страхові компанії, що здійснюють страхування життя (ст. 2 Закону України «Про страхування»).
Згідно із законодавством України кредитодавцем за кредитним договором може бути і нерезидент, кваліфікований як банківська установа, згідно із законодавством країни перебування нерезидента або нерезидент, що має статус небанківської фінансової установи, міжнародна фінансова організація та інші кредитори-нерезиденти (ст. 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств »).
У випадках, визначених законом, кредитодавцем за кредитним договором може бути і юридична особа публічного права, наприклад, Національний банк України (ст. 42 Закону України «Про Національний банк України»).
Позичальником за кредитним договором може бути резидент: фізична особа, у тому числі фізична особа-підприємець, юридична особа приватного права та нерезидент, наприклад, нерезидент — банківська установа (п. 10 «Положення про кредитування», затвердженого постановою Правління Національного банку України від 28 вересня 1995 р. № 246).
У випадках, визначених законодавством, позичальником за кредитним договором може бути юридична особа публічного права, наприклад, місцеві державні адміністрації, виконавчі органи відповідних рад за рішенням Верховної Ради Автономної Республіки Крим чи відповідної ради (статті 15, 73 Бюджетного кодексу України).
Законодавство України містить і деякі обмеження щодо можливості укладення кредитних договорів певними категоріями позичальників, наприклад, не може бути стороною у кредитному договорі благодійна організація (ст. 19 Закону України «Про благодійництво та благодійні організації»).
Предмет кредитного договору. На відміну від договору позики, предметом кредитного договору можуть бути лише грошові кошти у готівковій формі (банкноти або монети) або у безготівковій формі (записи на рахунках банків). Предметом кредитного договору може бути національна валюта України та іноземна валюта.
Форма кредитного договору. Кредитний договір укладається у простій письмовій формі, яка потребує від сторін фіксації його змісту в одному або кількох документах, листах, телеграмах, якими сторони обмінялися за допомогою телетайпних, електронних або інших технічних засобів зв'язку (статті 207, 1055 ЦК України).
Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (ч. 2 ст. 1055 ЦК України).
За домовленістю сторін кредитний договір може бути укладений у письмовій нотаріальній формі (ст. 639 ЦК України). Форма кредитного договору, укладеного з нерезидентом, визначається з урахуванням вимог ст. 6 Закону України «Про зовнішньоекономічну діяльність».
Зміст кредитного договору. Згідно з вимогами законодавства, у тому числі ст. 6 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», кредитний договір повинен містити: назву договору, назву, адресу та реквізити суб'єкта підприємницької діяльності — кредитодавця; прізвище, ім'я і по-батькові фізичної особи-позичальника та її адресу або найменування, місцезнаходження юридичної особи-позичальника; найменування фінансової операції — надання кредиту; розмір (сума) кредиту, ціль, на яку наданий кредит; відсоткову ставку за кредитом, умови надання кредиту, строк повернення кредиту; строк дії договору; порядок зміни і припинення дії договору; права та обов'язки сторін, відповідальність сторін за невиконання або неналежне виконання умов договору; інші умови, визначені законодавством та згодою сторін; підписи сторін.
Оскільки кредитний договір є консенсуальним, його зміст складає обов'язки кредитодавця надати позичальникові визначену сторонами суму кредиту в порядку, визначеному договором, на визначений сторонами строк, а позичальника — повернути кредит і сплатити відсотки у порядку та строки, визначені договором.
Законодавство, як правило, не містить прямих обмежень суми кредиту, яка може бути надана позичальнику. Однак у деяких ви¬падках закон з метою зменшення кредитних ризиків обмежує суму кредиту, яка може бути надана та отримана окремим позичальником, наприклад, сума кредиту, наданого одному члену кредитної спілки, не може перевищувати 20 відсотків від капіталу кредитної спілки (ст. 21 Закону України «Про кредитні спілки»); сума кредиту, яку має право залучити корпоративний інвестиційний фонд, не може перевищувати 10 відсотків його активів (ст. 12 Закону України «Про інститути спільного інвестування (пайові та корпоративні інвестиційні фонди»).
Схожі обмеження містять і банківські правила, наприклад, банкам забороняється надавати одному позичальнику кредит у сумі більше 25 відсотків власних коштів банку (п. 12 «Положення про кредитування» Національного банку України).
Порядок надання кредиту визначається сторонами у кредитному договорі. Кредит може надаватися кредитодавцем:
а) у разовому порядку;
б) частинами згідно із встановленим графіком;
в) відповідно до відкритої кредитної лінії (надання кредиту у майбутньому в розмірах, що не перевищують заздалегідь обумовлені розміри за певний проміжок часу);
г) гарантовано (із заздалегідь обумовленою датою надання), за потребою;
д) через овердрафт (від англ. overdraft — понад зняття), під яким розуміється кредитування рахунка позичальника кредитодавцем через здійснення платежів за цим рахунком понад залишок коштів на ньому (ст. 1069 ЦК України), або в іншому порядку, визначеному сторонами.
Залежно від умов кредитного договору та імперативних вимог банківських правил надання кредиту позичальникові може здійснюватися банком:
- у безготівковому порядку — перерахуванням кредитних коштів з позичкового рахунка, що відкривається на балансі банку на поточний рахунок позичальника;
- безпосередньо з позичкового рахунка шляхом оплати платіжних документів позичальника;
- кредитуванням поточного рахунка без відкриття позичкового рахунка при овердрафті;
- наданням суми кредиту готівкою.
Діючі в Україні нормативно-правові акти Національного банку України визначають, що надання кредиту позичальникам — юридичним особам та фізичним особам — підприємцям може здійснюватися у безготівковій та готівковій формах. Надання кредиту в готівковій формі цим особам можливе лише за умови використання таким позичальником коштів кредиту для розрахунків із здавачами сільськогосподарської продукції, фізичними особами, а також малими і середніми підприємствами (для їх розвитку) за кредитною лінією Європейського банку реконструкції та розвитку для розвитку малих і середніх підприємств у національній валюті в сумах, які на дату зарахування готівки не перевищують еквівалент 10 000 доларів США за офіційним курсом гривні до іноземної валюти, установленим Національним банком, та в інших випадках, визначених законом або нормативно-правовими актами Національного банку України (п. 4.19 Інструкції про організацію роботи з готівкового обігу установами банків України, затвердженої постановою Правління Національного банку України від 19 лютого 2001 р. № 69).
Фізичним особам, які не є підприємцями, кредит може надаватися за домовленістю сторін у безготівковій або у готівковій формі.
Окремі особливості має порядок отримання позичальниками-резидентами кредитів від кредитодавців-нерезидентів. Отримання таких кредитів позикодавцями-резидентами може здійснюватися лише у безготівковій формі через рахунки уповноважених банків та за умови попередньої реєстрації таких кредитних договорів у Національному банку України.
Зазначена реєстрація здійснюється Національним банком України на виконання вимог Указу Президента України «Про врегулювання порядку одержання резидентами кредитів, позик в іноземній валюті від нерезидентів та застосування штрафних санкцій за порушення валютного законодавства» в порядку, визначеному Положенням про порядок реєстрації договорів, які передбачають виконання резидентами боргових зобов'язань перед нерезидентами за залученими від нерезидентів кредитами, позиками в іноземній валюті, затвердженим постановою Правління Національного банку України від 22 грудня 1999 р. № 602. Як виняток, без зазначеної реєстрації можуть бути отримані від нерезидентів міжбанківські кредити на строк до одного року.
На відміну від договору позики, у кредитному договорі строк повернення кредиту є істотною умовою. Залежно від строку користування кредитом вони поділяються на:
1) короткострокові — до одного року;
2) середньострокові — до трьох років;
3) довгострокові — понад три роки.
Сторони кредитного договору визначають строк користування кредитом самостійно. Відповідно до ст. 252 ЦК України він може визначатися роками, місяцями, тижнями, днями або годинами. Останні широко використовуються як строки повернення кредиту при наданні міжбанківських кредитів типу «овернайт» (міжбанківські кредити, що надаються на нічний час для підтримання ліквідності банківських установ).
У деяких випадках законодавство імперативно визначає максимальний або мінімальний строк, на який кредит може бути наданий позичальнику, наприклад, компанії з управління активами кредитні кошти можуть надаватися на строк, що не перевищує три місяці (ст. 30 Закону України «Про інститути спільного інвестування (пайові та корпоративні інвестиційні фонди)», а фізичним особам, що не є підприємцями, кредит від нерезидента може надаватися на строк не менше ніж півроку (п. 1.2 Положення про порядок реєстрації договорів, які передбачають виконання резидентами боргових зобов'язань перед нерезидентами за залученими від нерезидентів кредитами, позиками в іноземній валюті, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 22 грудня 1999 р. № 602).
Беручи до уваги, що за законом кредитування має цільовий характер, тобто передбачає використання коштів кредиту на конкретні цілі, передбачені кредитним договором, вищевказані строки користування кредитом пов'язані з ціллю його надання. Так, наприклад, короткострокові кредити можуть надаватися банками у разі тимчасових фінансових труднощів, що виникають у зв'язку із витратами виробництва та обігу не забезпечених надходженнями коштів у відповідному періоді. Середньострокові кредити можуть надаватися на оплату обладнання, поточні витрати, на фінансування капітальних вкладень, а довгострокові — для формування основних фондів (об'єктами кредитування можуть бути капітальні витрати на реконструкцію, модернізацію та розширення уже діючих основних фондів, на нове будівництво, на приватизацію тощо).
Ціллю кредитування за кредитним договором не може бути:
а) покриття збитків господарської діяльності позичальника;
б) формування та збільшення статутних капіталів господарських товариств;
в) придбання власних цінних паперів банків;
г) погашення будь-яких зобов'язань перед пов'язаною особою банку;
д) придбання активів пов'язаної особи банку;
є) придбання цінних паперів, розміщених чи підписаних пов'язаною особою банку (ст. 13 Закону України «Про господарські товариства», статті 49, 52 Закону України «Про банки і банківську діяльність», п. 2.1 «Положення про кредитування» Національного банку України).
Повернення кредиту позичальником здійснюється в порядку, визначеному договором:
1) водночас;
2) частинами у розстрочку.
Кредит вважається повернутим у момент надходження на рахунок кредитодавця безготівкових коштів або внесення в касу кредитодавця грошей у готівковій формі, що може підтверджуватися витягом за позичковим рахунком або касовою квитанцією. Використання позичальником безготівкової або готівкової форми розрахунків з кредитодавцем при поверненні кредиту здійснюється з урахуванням вимог нормативно-правових актів Національного банку України. У випадках, передбачених законом, повернення кредиту може бути здійснено внесенням боргу в депозит нотаріуса (ст. 537 ЦК України).
Оскільки кредитний договір є відплатним, позичальник зобов'язаний сплатити за користування кредитом відсотки, розмір яких встановлюється сторонами у договорі. Як правило, він визначається з урахуванням кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, що склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, облікової ставки НБУ, відсоткових ставок, за якими кредитодавцем залучені грошові кошти, що використовуються для надання суми кредиту з доданням банківської надбавки (маржі), розмір якої залежить від попиту на кредитні ресурси. Зазначена умова договору є істотною.
З метою забезпечення стабільної діяльності банків закон забороняє останнім надавати кредити під відсоток, ставка якого є нижчою від відсоткової ставки за кредитами, які бере сам банк, і відсоткової ставки, що виплачується ним по депозитах. Виняток може мати місце лише у разі, якщо при здійсненні такої операції банк не матиме збитків (ст. 49 Закону України «Про банки і банківську діяльність»).
Максимальний розмір відсоткових ставок за кредитними договорами законодавством, як правило, не обмежується. Однак у деяких випадках законодавство обмежує розмір відсоткової ставки за кредитними договорами, наприклад, за договором, що передбачає залучення від нерезидентів кредитів в іноземній валюті, відсоткова ставка не повинна перевищувати розмір середньозваженої відсоткової ставки, за якою банки України надають суб'єктам господарювання кредити в іноземній валюті на внутрішньому кредитному ринку (п. 1.8 Положення про порядок реєстрації договорів, які передбачають виконання резидентами боргових зобов'язань перед нерезидентами за залученими від нерезидентів кредитами, позиками в іноземній валюті, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 22 грудня 1999 р. № 602).
Відсотки за кредитом можуть сплачуватися позичальником за встановленим у договорі графіком або одноразово, наприклад, разом з поверненням суми кредиту.
У разі відсутності в договорі строку сплати відсотків вони мають сплачуватися позичальником щомісяця до дня повернення кредиту (ст. 1048 ЦК України).
Відповідно до вимог нормативно-правових актів Національного банку України юридичні особи та фізичні особи-підприємці мають здійснювати сплату відсотків за кредитом у безготівковій формі, а фізичні особи у безготівковій або готівковій формі. Погашення заборгованості за кредитним договором здійснюється у черговості, яка встановлюється сторонами у кредитному договорі. Якщо сторони у договорі таку черговість не визначили, зазначена умова не є істотною і погашення відбуватиметься відповідно до норм ст. 534 ЦК України.
Відповідальність, Відповідальність за кредитним договором несуть обидві сторони. Згідно зі ст. 1073 ЦК України позичальник відповідає перед кредитодавцем за загальними нормами зобов'язального права та нормами ст. 1050 ЦК України.
Відповідно до цього позичальник зобов'язаний сплатити кредитодавцю, у випадку неповернення позичальником своєчасно кредиту, суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три відсотки річних від простроченої суми, якщо інший розмір відсотків не встановлений договором або законом (ст. 625 ЦК України).
Виконання зобов'язань за кредитним договором може бути забезпечено неустойкою (штраф, пеня). Розмір неустойки визначається сторонами у договорі, однак може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, що мають істотне значення (ст. 551 ЦК України).
Відповідно до закону сплата неустойки не звільняє позичальника від виконання зобов'язання після повернення кредиту, а також не позбавляє кредитодавця права вимагати відшкодування збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов'язання (ст. 552 ЦК України).
Згідно з консенсуальним характером кредитного договору кредитодавець також відповідає перед позичальником за належне виконання договірних зобов'язань, включаючи виконання зобов'язання щодо надання кредиту.
Як виняток, закон звільняє банк-кредитодавець від відповідальності за невиконання або несвоєчасне виконання зобов'язань у разі оголошення мораторію на задоволення вимог кредиторів, зупинення операцій на рахунках, арешту власних коштів банку на його рахунках уповноваженими органами державної влади (ст. 58 Закону України «Про банки і банківську діяльність»).
Комерційний кредит. Договором, виконання якого пов'язане з переданням у власність другій стороні грошових коштів або речей, які визначаються родовими ознаками, може передбачатися надання кредиту як авансу, попередньої оплати, відстрочення або розстрочення оплати товарів, робіт або послуг (комерційний кредит), якщо інше не встановлено законом (ст. 1057 ЦК України).
Під зазначеними різновидами комерційного кредиту слід розуміти:
- під авансом — грошову суму, що сплачується в рахунок грошового зобов'язання вперед і не має характеру забезпечення (наприклад завдаток);
- під попередньою оплатою — повну або часткову оплату покупцем товару до його передачі покупцю у строк, визначений договором;
- під відстрочкою оплати — оплату товару (робіт, по¬слуг), що здійснюється у визначений сторонами строк, після отримання покупцем товару (робіт, послуг);
- під розстрочкою оплати — спосіб оплати товару (робіт, послуг), при якому платіж здійснюється не в повній сумі їх вартості, а частинами у встановлені договором строки після передачі товару (виконання робіт, послуг).
Особливістю комерційного кредитування є те, що на відміну від надання кредиту, надання комерційного кредиту не вимагає окремого юридичного оформлення і здійснюється при виконанні зобов'язань за іншим самостійним цивільним договором, у змісті якого є умова щодо надання одній зі сторін авансу, попередньої оплати товарів, робіт, послуг, або наданні іншій стороні відстрочення або розстрочення оплати товарів, робіт, послуг. У зв'язку з цим до комерційного кредиту застосовуються правові норми статей 1054-1056 ЦК України, що регулюють кредитні відносини, якщо інше не встановлено положеннями про договір, з якого виникло відповідне зобов'язання, і не суперечить суті такого зобов'язання (ст. 1057 ЦК України).
Комерційне кредитування має місце у випадках, коли час виконання зустрічних зобов'язань сторін за договором не збігається. Розповсюдженими випадками комерційного кредиту є застосування при оплаті товарів, робіт, послуг авансу, попередньої оплати, відстрочення та розстрочення платежу, можливість яких у деяких випадках прямо передбачена законом (статті 693, 694, 873 ЦК України).
Широке застосування авансу та передоплати у розрахунках за зовнішньоекономічними експортними угодами між резидентами та нерезидентами призвело до встановлення у законодавстві імперативних обмежень щодо строків сплати авансу (попередньої оплати) на користь іноземних контрагентів (ст. 1 Закону України «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті»).
Іншим розповсюдженим прикладом комерційного кредиту є продаж товару в кредит, коли він здійснюється на підставі договору купівлі-продажу з відстроченням або розстроченням платежу та може передбачати сплату відсотків на суму, що відповідає ціні товару, проданого в кредит, починаючи від дня передання товару продавцем (ст. 694 ЦК України).
Широке поширення в Україні ще з часів колишнього СРСР торгівлі товарами у розстрочку викликало потребу врегулювання законом особливостей оплати товарів з розстроченням платежу (ст. 695 ЦК України) та прийняття нормативних актів, які регулювали б надання такого виду комерційного кредиту фізичним особам. Прикладом такого нормативного акта є Правила торгівлі у розстрочку, затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 1 липня 1998 р. № 997, що, регулюючи цей різновид комерційного кредитування, обмежує розмір відсотків розміром діючих на момент продажу товарів річних ставок на фінансові кредити банку, що обслуговує особу, яка здійснює продаж товарів у розстрочку.
Комерційне кредитування відрізняється від надання кредитів за кредитним договором і суб'єктним складом. Оскільки надання комерційного кредиту згідно із законом не належить до фінансових послуг, надання комерційного кредиту може здійснюватися між особами, цивільна правосуб'єктність яких дозволяє останнім укладення відповідних цивільних договорів (купівлі-продажу, підряду га ін.). Останнє є притаманним у сфері зовнішньоекономічних відносин, оскільки суб'єкти зовнішньоекономічної діяльності України мають право безпосередньо брати і надавати комерційні кредити за рахунок власних коштів як у діючій на території України валюті га в іноземній валюті, як у межах, так і за межами України (ст. 17 Закону України «Про зовнішньоекономічну діяльність»).

Пожаловаться
Комментариев (0)
Популярные заметки S4actie2
Реклама
Реклама