Закрыть
Все сервисы
Главная
Лента заметок
Теги
Группы
Рейтинги

131

24 июня´08 0:25 Просмотров: 376 Комментариев: 0
131. Поняття, види, сторони та зміст договору банківського рахунку.
Договір банківського рахунка.
Поняття договору банківського рахунка. ЦК України визначає договір банківського рахунка як самостійний цивільний договір, що фактично розв'язало дискусію з приводу того, чи є договір банківського рахунка самостійним цивільним договором, чи договором змішаного типу, який поєднує в собі елементи різних договорів (позики, доручення, комісії).
За договором банківського рахунка банк зобов'язується приймати і зараховувати на рахунок, відкритий клієнтові (володільцеві рахунка), грошові кошти, що йому надходять, виконувати розпорядження клієнта про перерахування і видачу відповідних сум з рахунка та проведення інших операцій за рахунком (ст. 1066 ЦК України).
На підставі цього договору банк має право використовувати грошові кошти, що знаходяться на рахунку клієнта, гарантуючи його право безперешкодно розпоряджатися цими коштами. Водночас з метою захисту прав клієнта закон забороняє банку визначати та контролювати напрями використання грошових коштів клієнта та встановлювати інші, не передбачені договором або законом, обмеження його права розпоряджатися грошовими коштами на власний розсуд.
Широке використання учасниками цивільного обороту договору банківського рахунка викликано:
- по-перше, вимогами чинного законодавства, що містить певні обмеження щодо здійснення розрахунків у готівковій формі між юридичними особами та розрахунків за участю фізичних осіб, пов'язаних зі здійсненням ними підприємницької діяльності;
- по-друге, зручністю зберігання коштів у безготівковій формі на рахунках;
- по-третє, можливістю отримати від цього доход у вигляді відсотків;
- по-четверте, зручністю здійснення безготівкових розрахунків.
Із закону вбачається, що договір банківського рахунка укладається для відкриття клієнтові або визначеній ним особі рахунка на умовах, погоджених сторонами.
Під рахунком слід розуміти поточний рахунок, що відкривається банком клієнту на договірній основі для зберігання грошей і здійснення розрахунково-касових операцій за допомогою платіжних інструментів відповідно до умов договору та вимог законодавства України (ст. 7 Закону України «Про платіжні системи та переказ грошей в Україні»).
До поточного рахунка належать: поточні рахунки юридичних та фізичних осіб; рахунки зі спеціальними режимами їх використання, що відкриваються у випадках, передбачених законами України або рішеннями Кабінету Міністрів України, наприклад, розподільчі рахунки енергопостачальників (ст. 15.1 Закону України «Про електроенергетику») або розподільчі рахунки газозбутових чи газотранспортних підприємств (п. 1 постанови Кабінету Міністрів України і Національного банку України «Про вдосконалення розрахунків за спожитий природний газ» від 13 листопада 1998 р. № 1785); карткові рахунки (картрахунки), операції за якими здійснюються з урахуванням особливостей, визначених нормативно-правовими актами Національного банку України.
Усі поточні рахунки є іменними, оскільки відкриття та ведення анонімних (номерних рахунків) в Україні заборонено законом (ст. 64 Закону України «Про банки і банківську справу», ст. 18 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринку фінансових послуг»).
Зазначений поточний рахунок відкривається клієнтові банком у валюті (національній або іноземній), що визначена сторонами у договорі, він може бути і мультивалютним (тобто один поточний рахунок клієнта може бути відкритий у кількох валютах).
За своєю суттю договір банківського рахунка є консенсуальним, тобто на відміну від договору банківського вкладу вважається укладеним з моменту досягнення сторонами згоди за всіма істотними умовами договору. Він є відплатним, якщо інше не встановлено законом або договором, та двостороннім, оскільки обидві сторони мають за ним права та обов'язки.
Каузою (ціллю) договору банківського рахунка є здійснення банком за розпорядженням клієнта безготівкових розрахунків та надання йому інших послуг при веденні банком його банківського рахунка.
Договір банківського рахунка не належить до публічних договорів, але він має певні особливості щодо свого укладення. Останні дістають вираження у тому, що закон зобов'язує банк укласти договір банківського рахунка з клієнтом, який звернувся з пропозицією відкрити рахунок на оголошених банком умовах (наприклад, оголошених розміщенням реклами у засобах масової інформації), що відповідають закону та банківським правилам (ст. 1067 ЦК України).
Відмовити клієнту, який звернувся до банку за відкриттям рахунка, банк може лише за умови, якщо він не має можливості прийняти клієнта на банківське обслуговування (наприклад, у банку відсутні технічні можливості для відкриття та обслуговування рахунка, у тому числі відсутні достатня кількість працівників, приміщень або обладнання) або відмова допускається законом (зокрема клієнтом на вимогу банку не надана інформація та відомості, необхідні для з'ясування його особи, суті діяльності, фінансового стану, що не дозволяє здійснити ідентифікацію, або подана ним інформація є неправдивою (ст. 64 Закону України «Про банки і банківську діяльність», ст. 18 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг»).
Водночас у разі необґрунтованого ухилення банку від укладення договору банківського рахунка клієнт має право на відшкодування завданих йому відмовою банку збитків відповідно до ст. 22 ЦК України.
Правові норми, що регулюють договір банківського рахунка, застосовуються й до інших фінансових установ при укладенні ними договору банківського рахунка відповідно до наданої ліцензії, а також до міжбанківських договорів (ч. 4 ст. 1066 ЦК України), на підставі яких у банку відкривається кореспондентський рахунок, під яким розуміється рахунок, що відкривається одним банком іншому для здійснення міжбанківських операцій (ст. 7 Закону України «Про платіжні системи та переказ грошей в Україні»), якщо інше не встановлено законом.
Сторони договору. Сторонами договору банківського рахунка є банк та клієнт. Банк може укладати договори банківського рахунка в національній валюті України та іноземній валюті за наявності у нього банківської ліцензії Національного банку України (ст. 47 Закону України «Про банки і банківську діяльність») та письмового дозволу (п. 5.3 «Положення про порядок видачі банкам банківських ліцензій, письмових дозволів та ліцензій на виконання окремих операцій», затвердженого постановою Правління Національного банку України від 17 липня 2001 р. № 275) на здійснення операцій з валютними цінностями, що є генеральною ліцензією на здійснення валютних операцій згідно з Декретом Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» від 19 лютого 1993 р. № 15-93.
У разі, коли за договором банківського рахунка клієнту має бути відкритий поточний рахунок із спеціальним режимом його використання, законодавством може бути встановлено і додаткові вимоги до банку. Зокрема, стороною за договором банківського рахунка щодо відкриття енергопостачальнику рахунка та обслуговування за ним розрахунків між учасниками оптового ринку електроенергії може бути лише банк, визначений уповноваженим Кабінетом Міністрів України разом з Національним банком України (ст. 15.1 Закону України «Про електроенергетику»). Крім банку, договір банківського рахунка може укладати банківська корпорація.
Відповідно до обмежень, встановлених законом, банківські корпорації можуть бути стороною договору банківського рахунка лише за умови, якщо клієнтом за ним є банк або інша фінансова установа (ст. 10 Закону України «Про банки і банківську діяльність»). Банківська корпорація, як і банк, може укладати договори банківського рахунка в національній валюті України та іноземній валюті за умови отримання нею банківської ліцензії та письмового дозволу Національного банку України, що надаються останній згідно з «Положенням про порядок видачі банкам банківських ліцензій, письмових дозволів та ліцензій на виконання окремих операцій», затвердженим постановою Правління Національного банку України від 17 липня 2001 р. № 275.
Відповідно до ч. 4 ст. 1066 ЦК України стороною договору банківського рахунка (у національній або іноземній валюті) можуть бути й інші ніж банки фінансові установи, наприклад, установи платіжних систем (внутрішньодержавних або міжнародних), за умови отримання ними ліцензії уповноваженого органу виконавчої влади у сфері регулювання ринків фінансових послуг на провадження діяльності з надання фінансових послуг (ст. 34 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг») та отримання ліцензій Національного банку України, що надаються їм згідно з Положенням про порядок видачі ліцензії на здійснення окремих банківських операцій небанківським установам, затвердженим постановою Правління Національного банку України від 16 серпня 2001 р. № 344, та Положенням про порядок надання небанківським фінансовим установам генеральних ліцензій на здійснення валютних операцій, затвердженим постановою Правління Національного банку України від 9 серпня 2002 р. № 297.
Відповідно до імперативних вимог нормативно-правових актів Національного банку України, що регулюють відкриття банківських рахунків в Україні, клієнтом за договором банківського рахунка можуть бути:
- юридичні особи — резиденти;
- юридичні особи — нерезиденти, які мають в Україні постійні представництва;
- юридичні особи — нерезиденти інвестори;
- спеціалізовані установи Організації Об'єднаних Націй та інших міжнародних фінансових установ;
- фізичні особи — резиденти — громадяни України;
- фізичні особи — резиденти — іноземці та особи без громадянства, які отримали посвідку на проживання в Україні;
- фізичні особи — нерезиденти — громадяни України, які постійно проживають за межами України;
- нерезиденти — іноземці та особи без громадянства, які тимчасово перебувають на території України строком до одного року відповідно до відкритої візи або документів, що підтверджують законність їх перебування на території України згідно з чинним законодавством;
- фізичні особи — нерезиденти — інвестори.
Клієнтом банку також можуть бути юридичні особи публічного права (зокрема міністерства, комітети, агентства, служби, адміністрації, інші органи державної влади). У свою чергу, клієнтом за договором банківського рахунка може бути інший банк (резидент або нерезидент).
Предмет договору. Предметом договору банківського рахунка є грошові кошти: національна валюта України або іноземна валюта, що є на рахунку клієнта.
Форма договору. Як і договір банківського вкладу (ст. 1059 ЦК України), договір банківського рахунка укладається сторонами у простій письмовій формі.
Відповідно до вимог чинного законодавства та банківських правил договір банківського рахунка може бути укладений сторонами підписанням одного документа або укладенням подання заявником заяви на відкриття рахунка (оферта) та зазначення на заяві згоди керівника банку на його відкриття (акцепт).
Договір банківського рахунка може бути укладений сторонами завдяки фіксації його змісту в кількох документах, зокрема в листах, телеграмах, якими сторони обмінялися за допомогою телетайпних, електронних або інших технічних засобів зв'язку (ст. 207 ЦК України). Останнє в цілому не є притаманним банківській практиці. У разі, якщо сторони домовились про таке, договір банківського рахунка може бути укладений сторонами у письмовій нотаріальній формі (ст. 639 ЦК України).
Зміст договору. Враховуючи вимоги чинного законодавства, у тому числі ст. 6 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», до змісту договору банківського рахунка, останній має містити:
- назву договору, назву, адресу та реквізити банку;
- прізвище, ім'я, по батькові фізичної особи клієнта, адресу або найменування, місцезнаходження юридичної особи — клієнта;
- найменування фінансової операції;
- строк дії договору; порядок зміни і припинення дії договору;
- умови відкриття та функціонування рахунка;
- права та обов'язки сторін, відповідальність сторін за невиконання або неналежне виконання умов договору;
- інші умови, передбачені законодавством та згодою сторін;
- підписи сторін, а у разі відкриття поточного рахунка фізичній особі (резиденту) — ідентифікаційний номер фізичної особи — платника податків.
Зазначений код може бути відсутній, якщо поточний рахунок відкривається фізичній особі, яка через свої релігійні або інші переконання відмовляється від прийняття ідентифікаційного номера та офіційно повідомила про це відповідні державні органи і в паспорті якої зроблено відмітку про право здійснювати будь-які платежі без ідентифікаційного номера.
За договором банківського рахунка банк зобов'язаний відкрити клієнту або визначеній ним особі рахунок та вчиняти за ним операції, передбачені для рахунків цього виду законом, банківськими правилами та звичаями ділового обороту. Закон передбачає, що умови відкриття рахунка та особливості його функціонування мають бути визначені сторонами у договорі банківського рахунка (ст. б Закону України «Про платіжні системи та переказ грошей в Україні»). Однак треба мати на увазі, що відкриття рахунка клієнту може відбутися лише за умови здійснення банком ідентифікації клієнта, у тому числі отримання від нього документів, потрібних для відкриття рахунка, перелік яких імперативно визначений нормативно-правовими актами Національного банку України. Зазначена ідентифікація здійснюється банками таким чином:
1) для ідентифікації клієнта — юридичної особи банк має ідентифікувати цю особу та фізичних осіб, які є власниками цієї юридичної особи, мають прямий або опосередкований вплив на неї та отримують економічну вигоду від її діяльності.
У разі, якщо юридична особа є господарським товариством, банк має ідентифікувати фізичних осіб, які мають істотну участь у цій юридичній особі. З метою ідентифікації клієнта банк має право витребувати передбачену законодавством інформацію, що стосується ідентифікації цієї особи та її керівників, від органів державної влади, які здійснюють нагляд та (або) контроль за діяльністю цієї юридичної особи, банків, інших юридичних осіб, а також здійснювати передбачені законодавством заходи щодо збору такої інформації з інших джерел;
2) для ідентифікації клієнта — фізичної особи та вжиття заходів, достатніх, на думку банку, для підтвердження його особи, банк має право витребувати інформацію, що стосується ідентифікації цієї особи, в органів державної влади, банків, інших юридичних осіб, а також здійснювати заходи щодо збору такої інформації про цю особу, що є потрібною для виконання правил внутрішнього фінансового моніторингу та програм його здійснення, у тому числі щодо виявлення фінансових операцій, які мають сумнівний характер.
Ідентифікація не вимагається при відкритті рахунка, якщо клієнт був раніше ідентифікований банком відповідно до вимог законодавства, що регулює відносини у сфері запобігання легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом.
Що ж до переліку документів, одержання яких банком є необхідним для відкриття клієнту рахунка згідно з нормативно-правовими актами Національного банку України, то він визначається:
- при відкритті клієнту (фізичній або юридичній особі) рахунка — Інструкцією про порядок відкриття та використання рахунків у національній та іноземній валюті, затвердженою постановою Правління Національного банку України від 18 грудня 1998 р. № 527;
- при відкритті банку-резиденту кореспондентського рахунка (у гривнях) — Інструкцією про міжбанківські розрахунки в Україні, затвердженою постановою Правління Національного банку України від 27 грудня 1999 р. № 621;
- при відкритті банку-резиденту кореспондентського рахунка в іноземній валюті та відкритті банку-нерезиденту кореспондентського рахунка (у гривнях та іноземній валюті) — Положенням про відкриття та функціонування кореспондентських рахунків банків-резидентів та нерезидентів в іноземній валюті та кореспондентських рахунків банків-нерезидентів у гривнях, затвердженим постановою Правління Національного банку України від 26 березня 1998 р. № 118.
Відповідно до зазначеного банк має відкрити клієнтові рахунок у порядку, визначеному договором, після здійснення ідентифікації клієнта та за умови отримання від нього всіх документів, потрібних для відкриття банківського рахунка. Із законодавчого визначення договору банківського рахунка випливає, що відкриття рахунка клієнтові має бути здійснено банком у день укладення договору банківського рахунка.
До операцій, які банк має вчиняти для клієнта за договором банківського рахунка, належать операції із зарахування та списання коштів з рахунка клієнта, здійснення за рахунком касових операцій (видача та прийняття від клієнта готівки) та ін.
Операції за рахунком клієнта здійснюються за умови, що вони не суперечать імперативним вимогам законодавства, у першу чергу законів України «Про платіжні системи та переказ грошей в Україні» та «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті», Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання та контролю», іншим нормативно-правовим актам, відповідають банківським правилам і звичаям ділового обороту.
Розрахункові операції за рахунком клієнта здійснюються банком у строки, визначені законом або договором. Відповідно до норм ЦК України банк зобов'язаний зарахувати грошові кошти, що надійшли на рахунок клієнта, в день надходження до банку відповідного розрахункового документа, якщо інший строк не встановлений договором банківського рахунка або законом (ст. 1068 ЦК України).
Інший строк може бути встановлений, наприклад, цивільним договором, укладеним сторонами із застосуванням дати валютування. Остання є зазначена платником у розрахунковому документі або в документі на переказ готівки дати, починаючи з якої гроші, переказані платником отримувачу, переходять у власність отримувача (ч. 1.3 ст. 1 Закону України «Про платіжні системи та переказ грошей в Україні»).
До настання дати валютування сума переказу обліковується в обслуговуючому отримувача банку, а зарахування її на рахунок отримувача має відбутися в операційний день, дата якого збігається з датою валютування. Відповідно до банківських правил дата валютування не може бути пізніше десяти календарних днів після складання платіжного доручення, день складання платіжного доручення при цьому не враховується.
Розглядаючи обов'язок банку щодо зарахування коштів на рахунок клієнта, треба мати на увазі, що зарахування грошових коштів на рахунок клієнта може бути призупинено у випадках, визначених законом. Так, наприклад, згідно зі ст. 23 Закону України «Про платіжні системи та переказ грошей» обслуговуючий клієнта банк зобов'язаний за вказівкою банку, що обслуговує ініціювача переказу, зупинити зарахування суми переказу на рахунок клієнта. Підставою для надання банком ініціювача переказу такого розпорядження може бути наявність у нього обґрунтованої підозри ініціювання переказу без законних підстав. Порядок зупинення зарахування суми переказу, що надійшла на користь клієнта, визначається:
- при надходженні коштів від резидентів — Інструкцією про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, затвердженій постановою Правління Національного банку України від 29 березня 2001 р. № 135;
- при надходженні коштів від нерезидентів — постановою Національного банку України від 16 грудня 2002 р. № 511 «Про дії уповноважених банків України у разі відкликання банками-нерезидентами розрахункових документів».
Закон зобов'язує банк видати за розпорядженням клієнта або перерахувати з його рахунку грошові кошти у день надходження до банку відповідного розрахункового документа, якщо інший строк не встановлено договором або законом (ст. 1068 ЦК України).
Згідно із зазначеною нормою закону та з урахуванням положень ст. 8 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» банки зобов'язані:
1) виконати доручення клієнта, що міститься у розрахунковому документі, який надійшов протягом операційного часу банку, в день його надходження, а у разі надходження розрахункового документа клієнта до обслуговуючого банку після закінчення операційного часу — виконати доручення клієнта, що міститься у цьому розрахунковому документі, не пізніше наступного робочого дня, якщо інший строк виконання не встановлений договором;
2) виконати доручення клієнта, що міститься в документі на переказ готівки, протягом операційного часу в день надходження цього документа до банку, якщо інший строк виконання не встановлений договором;
3) виконати міжбанківський переказ у межах України в строк до трьох операційних днів, а внутрішньобанківський переказ — у строк, встановлений внутрішніми нормативними актами банку, який не може перевищувати двох операційних днів.
Строк виконання міжбанківського переказу, що здійснюється у межах України на підставі клірингових вимог, не може перевищувати строк, встановлений для міжбанківських переказів.
Порядок виконання банком вказаного обов'язку залежить від того, чи подане розпорядження клієнта до банку в операційний час, чи після його закінчення. Під останнім закон визначає частину робочого дня банку, протягом якої приймаються від клієнтів документи на переказ і документи на відкликання та можна, за наявності технічної можливості, здійснити їх обробку, передачу та виконання. Тривалість останнього встановлюється банком самостійно та закріплюється в його внутрішніх актах (ч. 1.22 ст. 1 Закону України «Про платіжні системи та переказ грошей в Україні»).
У випадках, визначених законодавством та банківськими правилами, банк має право відмовити клієнту у виконанні його розпорядження на перерахування з його рахунка грошових коштів. Відмова банку може бути викликана таким:
1) на рахунку клієнта відсутні грошові кошти, необхідні для виконання його розпорядження;
2) клієнт подав до банку розрахунковий документ, яким ініціюється списання грошових коштів з його рахунка, що підписаний особами іншими, ніж ті, які зазначені у картці зі зразками підписів осіб, що мають право розпоряджатися рахунком;
3) до банку подане платіжне доручення, після виписки якого минуло десять днів, або подане платіжне доручення, в якому датою валютування зазначена дата пізніше десяти днів після його складання;
4) реквізити розрахункового документа заповнені неправильно або взагалі не заповнений один із реквізитів розрахункового документа, заповнення якого є обов'язковим;
5) клієнтом не надані супровідні документи, подання яких разом із розрахунковим документом до банку є обов'язковим, або закінчився строк цих документів (наприклад, не надана індивідуальна валютна ліцензія Національного банку України на здійснення валютної операції, що потребує такої ліцензії);
6) клієнтом-резидентом подане доручення на перерахування коштів на користь нерезидента за зовнішньоекономічною угодою при застосуванні до суб'єкта зовнішньоекономічної діяльності — резидента відповідно до ст. 37 Закону України «Про зовнішньоекономічну діяльність» спеціальної санкції —- тимчасового зупинення зовнішньоекономічної діяльності (п. 1 постанови Кабінету Міністрів України і Національного банку України від 12 грудня 1998 р. № 1968 «Про посилення контролю за проведенням розрахунків резидентів і нерезидентів за зовнішньоекономічними операціями»);
7) в інших випадках, встановлених законодавством та банківськими правилами.
У разі відмови банку від виконання розпорядження клієнта на списання коштів банк повертає останньому документи, якими ініціювалося таке списання. Порядок повернення банком клієнту таких документів визначається сторонами у договорі банківського рахунка. Разом з тим зазначена умова для договору банківського рахунка не є суттєвою, оскільки, якщо такий порядок у договорі не визначено, то документи повертаються клієнту не пізніше наступного операційного дня банку із зазначенням причин повернення (ч. 22.7 ст. 22 Закону України «Про платіжні системи та переказ грошей в Україні»).
За загальним правилом банк має виконати розпорядження клієнта виключно у межах залишку грошей на рахунку платника (ч. 1 ст. 1072 ЦК України, ч. 22.9 ст. 22 Закону України «Про платіжні системи та переказ грошей в Україні»).
Однак договір банківського рахунка може передбачати і можливість здійснення клієнтом платежів за умови відсутності коштів на його рахунку. Отже, якщо банк згідно з договором банківського рахунка здійснить платежі клієнта, незважаючи на відсутність на ньому грошових коштів (кредитування рахунка), банк буде вважатися таким, що надав клієнтові кредит на відповідну суму від дня здійснення цього платежу. Права та обов'язки сторін у цьому випадку будуть визначатися положеннями про позику та кредит, якщо інше не встановлено законом або договором (ст. 1069 ЦК України), а сам договір банківського рахунка за наявності таких умов буде мати змішаний характер (ч. 2 ст. 628 ЦК України).
За договором банківського рахунка банк здійснює списання коштів з рахунка клієнта на підставі його розпорядження (ст. 1071 ЦК України).
Клієнт може надати розпорядження на списання коштів зі свого рахунка таким чином:
1) подання клієнтом до банку розрахункового документа;
2) подання клієнтом до банку документа на переказ готівки і відповідної суми грошей у готівковій формі;
3) використання клієнтом спеціального платіжного засобу (іменного або корпоративного) для оплати вартості товарів і послуг або для отримання грошей у готівковій формі;
4) надання клієнтом банку, що його обслуговує, належним чином оформленого доручення на договірне списання (ст. 21 Закону України «Про платіжні системи та переказ грошей в Україні»).
До розрахункових документів, якими клієнт може ініціювати списання грошових коштів, належать:
- платіжне доручення;
- платіжна вимога-доручення;
- розрахунковий чек;
- платіжна вимога.
Національним банком України можуть бути встановлені й інші види розрахункових документів (зокрема акредитив, банківська платіжна картка, вексель). Право на обрання виду розрахункового документа (крім платіжної вимоги) має клієнт (ст. 22 Закону України «Про платіжні системи та переказ грошей в Україні»). Відповідно до вимог банківських правил розрахунковий документ (за винятком розрахункового чека) виписується у кількості примірників, потрібних для всіх учасників безготівкових розрахунків (але не менше двох).
Порядок оформлення, заповнення та підписання клієнтом розрахункових документів в Україні визначається:
- для розрахункових документів у гривнях — Інструкцією Національного банку України «Про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті»;
- для розрахункових документів в іноземній валюті — Положенням про оформлення та подання клієнтами платіжних доручень в іноземній валюті, заяв про купівлю або продаж іноземної валюти до уповноважених банків і інших фінансових установ та порядок їх виконання, затвердженим постановою Правління Національного банку України від 5 березня 2003 р. № 82.
Банк зобов'язаний виконати доручення клієнта, що міститься у документі на переказ, відповідно до реквізитів цього документа.
Приймаючи розрахунковий документ клієнта, банк зобов'язаний перевірити відповідність номера рахунка платника та його коду (ідентифікаційного номера за його наявності) та прийняти цей документ до виконання лише у випадку їх збігу. Крім цього, банк також має перевірити повноту, цілісність і достовірність розрахункового документа в порядку, визначеному Національним банком України, та забезпечити фіксування дати прийняття розрахункового документа на виконання (ст. 22 Закону України «Про платіжні системи та переказ грошей в Україні»).
Виходячи з технічних можливостей клієнта та банку, розрахункові документи можуть подаватися клієнтом особисто до банку як на паперових носіях, так і у вигляді електронних розрахункових документів. Останні можуть надаватися клієнтом до банку як особисто на носіях інформації, так і за допомогою наданих йому банком програмно-технічних засобів, що забезпечують зв'язок з програмно-технічними засобами цього банку та відповідають вимогам Національного банку України.
Зазначені електронні розрахункові документи мають в Україні однакову юридичну силу з паперовими документами за умови, що вони засвідчені електронним цифровим підписом (ст. 18 Закону України «Про платіжні системи та переказ грошей в Україні»).
Особливості використання зазначених програмно-технічних засобів типу «Клієнт—Банк» регулюються в Україні Інструкцією Національного банку України «Про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті».
Подавши до банку розрахунковий документ, клієнт має право відкликати його у будь-який час до списання коштів зі свого рахунка (ст. 23 Закону України «Про платіжні системи та переказ грошей в Україні»). Зазначене відкликання здійснюється у порядку, визначеному внутрішніми правилами банку. При цьому розрахунковий документ може бути відкликаний клієнтом лише у повній сумі (п. 27 розділу II Інструкції Національного банку України «Про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті» та п. 7.1 «Положення про оформлення та подання клієнтами платіжних доручень в іноземній валюті, заяв про купівлю або продаж іноземної валюти до уповноважених банків і інших фінансових установ та порядок їх виконання» Національного банку України).
Документ клієнта на відкликання може бути як паперовим, так і електронним. Він складається ініціатором у довільній формі та засвідчується ним у встановленому порядку. Отримавши документ на відкликання, банк не має права на списання з рахунка клієнта грошей за поданим розрахунковим документом.
Здійснюючи розрахункове обслуговування клієнта, банк примусово списує кошти у національній та іноземних валютах з його рахунків, тобто списує кошти без розпорядження клієнта.
Згідно із законом без розпорядження клієнта кошти з його рахунка можуть списуватися лише за рішенням суду, а також в інших випадках, визначених сторонами у договорі (ст. 1071 ЦК України).
Зазначена норма закону значно відрізняється від норм частини 1.39 ст. 1 Закону України «Про платіжні системи та переказ грошей в Україні» та норм ст. 59 Закону України «Про банки і банківську діяльність», що передбачають примусове списання коштів із рахунка клієнта за виконавчими документами у випадках, встановлених законом.
Зазначене зайвий раз ілюструє неузгодженість законодавчих норм із цього питання і потребує їх приведення у відповідність до норм ЦК України. Порядок здійснення примусового списання коштів з рахунків клієнта в Україні визначається:
- для рахунків у національній валюті України — Інструкцією Національного банку України «Про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті»;
- для рахунків в іноземній валюті — Положенням про примусове списання (стягнення) та договірне списання коштів в іноземній валюті з рахунків платників (крім банків) на території України, затвердженим постановою Правління Національного банку України від 1 жовтня 2001 р. № 416;
- для кореспондентських рахунків банків — Інструкцією Національного банку України «Про міжбанківські розрахунки в Україні».
Якщо на підставі договору банківського рахунка клієнтові відкритий поточний рахунок зі спеціальним режимом його використання, примусове списання коштів з такого рахунка може бути взагалі заборонено законом, зокрема примусове списання коштів з рахунків енергопостачальників за зобов'язаннями учасників оптового ринку електричної енергії (ст. 15.1 Закону України «Про електроенергетику»).
У разі списання коштів з рахунка клієнта існує визначена законом черговість списання грошових коштів, якої банк зобов'язаний дотримуватися. Під останньою слід розуміти визначену законом черговість здійснення платежів з рахунка у банку за кількома грошовими зобов'язаннями, строк виконання яких уже настав.
Згідно зі ст. 1072 ЦК України банк виконує розрахункові документи відповідно до черговості їх надходження та виключно у межах залишку грошових коштів на рахунку клієнта. Беручи до уваги, що на рахунку клієнта грошових коштів може не бути або їх може бути недостатньо для здійснення списання за кількома розрахунковими документами, що надійшли одночасно до банку, закон визначає черговість списання банком коштів з рахунка клієнта:
1) у першу чергу списуються грошові кошти на підставі рішення суду для задоволення вимог про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю, а також вимог про стягнення аліментів;
2) у другу чергу списуються грошові кошти на підставі рішення суду щодо виплати вихідної допомоги та оплати праці особам, які працюють за трудовим договором (контрактом), а також виплати за авторським договором;
3) у третю чергу списуються грошові кошти на підставі інших рішень суду;
4) у четверту чергу списуються грошові кошти за розрахунковими документами, що передбачають платежі до бюджету;
5) у п'яту чергу списуються кошти за іншими розрахунковими документами в порядку їх послідовного надходження.
У разі недостатньої суми на рахунку платника грошей для виконання у повному обсязі розрахункового документа одного стягувача на момент його надходження до банку банк здійснює часткове виконання цього розрахункового документа шляхом переказу суми грошей, що перебувають на рахунку платника, на рахунок отримувача (ст. 22 Закону України «Про платіжні системи та переказ грошей в Україні»).
Слід зазначити, що при відсутності (недостатності) грошових коштів на рахунку клієнта банк не веде обліку розрахункових документів, якщо інше не встановлено договором між банком і клієнтом.
Стаття 1074 ЦК України, захищаючи права клієнта, не допускає обмеження його прав щодо розпорядження грошовими коштами, що знаходяться на його рахунку в банку.
Виняток із цього загального правила становить випадок обмеження права за рішенням суду, визначеним законом. Отже, норми ЦК України, на відміну від норм ст. 59 Закону України «Про банки і банківську діяльність» та ст. 243 ГК України, взагалі не передбачають можливості обмеження права клієнта розпоряджатися грошовими коштами в позасудовому порядку (зокрема за санкціонованою прокурором постановою слідчого, постановою державного виконавця або зупинення видаткових операцій за рахунком клієнта за рішенням податкових органів).
Операції за рахунком клієнта, у випадку їх обмеження, відновлюються за рішенням суду. Як виняток, закон взагалі забороняє накладати арешт на кореспондентські рахунки банків або зупиняти операції за цими рахунками (ст. 59 Закону України «Про банки і банківську діяльність»). Наявність у законі зазначеної норми викликана потребою захисту прав клієнтів банку, рахунки яким відкриваються на кореспондентському рахунку банку.
За загальним правилом, якщо інше не передбачено договором банківського рахунка або законом, банк зобов'язаний сплачувати клієнту відсотки за користування грошовими коштами, що перебувають на його рахунку (ст. 1070 ЦК України). Банк має зараховувати суми відсотків на рахунок клієнта у строки, встановлені договором, а якщо такі строки не встановлені договором, — зі спливом кожного кварталу. Розмір відсотків визначається договором, а якщо відповідні умови сторонами не встановлені, відсотки сплачуються у розмірі, що звичайно сплачується банком за вкладом на вимогу.
Обслуговуючи клієнта за договором банківського рахунка, банк зобов'язаний зберігати банківську таємницю. Згідно зі ст. 1076 ЦК України банк гарантує клієнту таємницю банківського рахунка, операцій за рахунком і відомостей про клієнта.
Під останньою слід розуміти інформацію щодо діяльності та фінансового стану клієнта, що стала відомою банку у процесі обслуговування клієнта та взаємовідносин з ним чи третіми особами при наданні послуг банку і розголошення якої може завдати матеріальної чи моральної шкоди клієнту. Згідно зі ст. 60 Закону України «Про банки і банківську діяльність» банківською таємницею, зокрема, є:
1) відомості про стан рахунків клієнтів, у тому числі стан кореспондентських рахунків банків у Національному банку України;
2) операції, що були проведені на користь чи за дорученням клієнта, здійснені ним угоди;
3) фінансово-економічний стан клієнтів;
4) системи охорони банку та клієнтів;
5) інформація про організаційно-правову структуру юридичної особи — клієнта, її керівників, напрями діяльності;
6) відомості щодо комерційної діяльності клієнтів чи комерційної таємниці будь-якого проекту, винаходів, зразків продукції та інша комерційна інформація;
7) інформація щодо звітності окремого банку, за винятком тієї, що підлягає опублікуванню;
8) коди, що використовуються банками для захисту інформації.
Зазначена інформація може бути надана лише самому клієнту або його представникам. Іншим особам, у тому числі органам державної влади, їхнім посадовим і службовим особам такі відомості можуть надаватися виключно у випадку і порядку, встановлених ст. 62 Закону України «Про банки і банківську діяльність». Згідно з цією статтею Закону інформація щодо юридичних та фізичних осіб, що містить банківську таємницю, розкривається банками:
1) на письмовий запит або з письмового дозволу власника такої інформації;
2) на письмову вимогу суду або за рішенням суду;
3) органам прокуратури України, Служби безпеки України, Міністерства внутрішніх справ України — на їх письмову вимогу щодо операцій за рахунками конкретної юридичної або фізичної особи — підприємця за конкретний проміжок часу;
4) органам Державної податкової служби України — на їх письмову вимогу з питань оподаткування або валютного контролю щодо операцій за рахунками конкретної юридичної або фізичної особи — підприємця за конкретний проміжок часу;
5) спеціально уповноваженому органу виконавчої влади з питань фінансового моніторингу — на його письмову вимогу щодо здійснення фінансових операцій, що підлягають фінансовому моніторингу згідно із законодавством про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом;
6) органам державної виконавчої служби на їх письмову вимогу з питань виконання рішень судів щодо стану рахунків конкретної юридичної або фізичної особи — суб'єкта підприємницької діяльності.
Вимога відповідного державного органу на отримання інформації, що містить банківську таємницю, має:
1) бути викладена на бланку державного органу встановленої форми;
2) бути надана за підписом керівника державного органу (чи його заступника), скріпленого гербовою печаткою;
3) містити передбачені цим Законом підстави для отримання інформації;
4) містити посилання на норми закону, згідно з якими державний орган має право на отримання такої інформації.
Довідки про рахунки у разі смерті їх власників надаються банком особам, зазначеним власником рахунка у заповідальному розпорядженні банку, державним нотаріальним конторам або приватним нотаріусам, іноземним консульським установам у справах спадщини за рахунками померлих власників рахунків.
Банкам забороняється надавати інформацію про клієнтів іншого банку, навіть якщо їхні імена зазначені у документах, угодах та операціях клієнта. Загальна інформація, що становить банківську таємницю, може бути надана іншим банкам лише в обсягах, необ¬хідних при наданні кредитів, банківських гарантій.
Встановлені ст. 62 Закону України «Про банки і банківську діяльність» обмеження щодо надання інформації, яка містить банківську таємницю, не поширюються:
1) на службовців Національного банку України або уповноважених ними осіб, які у межах повноважень, наданих Законом України «Про Національний банк України», здійснюють функції банківського нагляду або валютного контролю;
2) на випадки надання банками інформації спеціально уповноваженому органу виконавчої влади з питань фінансового моніторингу, інформації про фінансову операцію, що підлягає обов'язковому фінансовому моніторингу;
3) на випадки надання банками інформації іншим банкам на запит щодо ідентифікації їх клієнтів та керівників клієнтів — юридичних осіб (ст. 64 Закону України «Про банки і банківську діяльність»).
У разі розголошення банком відомостей, що становлять банківську таємницю, клієнт має право вимагати від банку відшкодування завданих збитків та моральної шкоди (ст. 1076 ЦК України).
Слід звернути увагу, що чинне законодавство України зобов'язує клієнтів-підприємства здавати готівкову виручку (суму фактично одержаних готівкових коштів від реалізації продукції: товарів, виконаних робіт, наданих послуг та позареалізаційні надходження), що надійшла до їхніх кас банку для її зарахування на рахунок клієнта.
У зв'язку з цим договір банківського рахунка традиційно, крім відносин з розрахункового обслуговування клієнта, регулює відносини касового обслуговування клієнта — юридичної особи, завдяки чому цей договір тривалий час мав назву «договір на розрахунково-касове обслуговування».
Зазначені умови договору мають відповідати імперативним вимогам нормативно-правових актів Національного банку України з цього питання (зокрема Інструкції № 1 з організації емісійно-касової роботи в установах банків України, затвердженої постановою Правління Національного банку України від 7 липня 1994 р. № 129/1, Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 19 лютого 2001 р. № 72, Інструкції про організацію роботи з готівкового обігу установами банків України, затвердженої постановою Правління Національного банку України від 19 лютого 2001 р. № 69 та ін.).
До умов касового обслуговування клієнта слід віднести: встановлення банком ліміту каси клієнта, строк та порядок здавання клієнтом до банку готівкової виручки, а також інші умови за домовленістю сторін.
Зазначені умови однак не є для договору банківського рахунка істотними, оскільки, по-перше, вони стосуються лише клієнтів — юридичних осіб; по-друге, в умовах, коли клієнт може укласти необмежену кількість договорів банківського рахунка і відповідно мати необмежену кількість рахунків, касове обслуговування за кожним із них може не здійснюватися.
Розглядаючи послуги банку з установлення ліміту каси клієнта, треба зазначити, що цей ліміт установлюється, як правило, банком, але згідно з банківськими правилами деякі клієнти можуть установлювати його самостійно (наприклад, фінансові установи, підприємства зв'язку та ін.). Як виняток, він взагалі не встановлюється банком. У разі, якщо ліміт каси взагалі не встановлено (незалежно від причин цього), на вимогу нормативно-правових актів Національного банку України вся наявна готівка у касі клієнта — юридичної особи на кінець дня має обов'язково здаватися до каси банку для її зарахування на рахунок клієнта.
Клієнт може здавати готівку в касу банку через інкасаторів банку. Однак у разі, коли у банку немає відповідного письмового дозволу Національного банку України на здійснення такої банківської операції або клієнт не бажає користуватися послугами банку з інкасації, здавання готівкової виручки клієнта може здійснюватися через: інкасаторів Національного банку України; Державну службу охорони при Міністерстві внутрішніх справ України; підприємства поштового зв'язку або самостійно клієнтом.
Що ж до строку здавання готівкової виручки, то він установлюється клієнту залежно від специфіки його роботи та часу роботи банку (наприклад, залежно від часу здавання готівкової виручки вона може здаватися в денну або вечірню касу банку). Однак, якщо з яких-небудь причин цей строк сторонами не визначений, готівкова виручка має бути здана клієнтом у денну касу банку, час роботи якої, як правило, збігається з операційним часом банку).
Клієнт за договором банківського рахунка також має певні обов'язки:
- по-перше, виконувати вимоги нормативно-правових актів, що регулюють відносини клієнта з відкриття, ведення та закриття банківського рахунка. Цей обов'язок ґрунтується на тій об'єктивній обставині, що у договорі банківського рахунка неможливо врегулювати всі відносини, що виникають між сторонами з приводу відкриття, ведення та закриття банківського рахунка;
- по-друге, сплатити банку плату за виконання ним операцій за рахунком клієнта, якщо це встановлено договором, тобто обов'язки клієнта щодо сплати банку зазначеної плати виникають лише у разі, якщо це передбачено договором банківського рахунка (ст. 1068 ЦК України);
- по-третє, виконувати інші обов'язки, встановлені договором або банківськими правилами.
Порядок розірвання договору. Порядок розірвання договору банківського рахунка визначений ст. 1075 ЦК України. Згідно із нормами зазначеної статті договір банківського рахунка розривається за заявою клієнта у будь-який час. У свою чергу, банк має право вимагати розірвання договору банківського рахунка у таких випадках:
1) якщо сума грошових коштів, що зберігаються на рахунку клієнта, залишилася меншою від мінімального розміру, передбаченого банківськими правилами або договором, якщо така сума не буде відновлена протягом місяця від дня попередження банком про це;
2) у разі відсутності операцій за цим рахунком протягом року, якщо інше не встановлено договором;
3) в інших випадках, установлених договором або законом (наприклад, у разі, коли розірвання договору пов'язується з недотриманням клієнтом грошових оборотів за рахунком, розмір яких визначений сторонами у договорі).
Розірвання договору банківського рахунка є підставою для закриття рахунка клієнту. Рахунок клієнта може бути закритий і в інших випадках, визначених законом, зокрема за наявності рішення уповноваженого державного органу про скасування державної реєстрації юридичної особи або державної реєстрації фізичної особи — підприємця, визнання в установленому порядку юридичної особи фіктивною або оголошення фізичної особи померлою чи безвісно відсутньою (ст. 64 Закону України «Про банки і банківську діяльність», ст. 18 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг»).
Банк може відмовитися від договору банківського рахунка та закрити рахунок клієнта у разі відсутності операцій за рахунком клієнта протягом трьох років підряд та відсутності залишку грошових коштів на цьому рахунку.
Як наслідок розірвання договору банківського рахунка у банку виникає обов'язок видати клієнту залишок грошових коштів або за його вказівкою перерахувати їх на інший рахунок у строки і в порядку, встановлені банківськими правилами.
Відповідальність. Обидві сторони договору банківського рахунка несуть відповідальність за належне виконання ними договірних зобов'язань. Відповідно до цього банк несе відповідальність у разі несвоєчасного зарахування на рахунок грошових коштів, що надійшли клієнтові, їх безпідставного списання з рахунка клієнта або порушення банком розпорядження клієнта про перерахування грошових коштів з його рахунка. У разі допущення банком вказаних порушень він має негайно після виявлення порушення зарахувати відповідну суму на рахунок клієнта або належного отримувача, сплатити відсотки та відшкодувати завдані збитки, якщо інше не встановлено законом (ст. 1073 ЦК України).
Крім норм ЦК України, відповідальність сторін за договором банківського рахунка також визначається нормами Закону України «Про платіжні системи та переказ грошей в Україні».
Згідно зі ст. 32 зазначеного Закону банк, що обслуговує клієнта-платника, у разі порушення встановлених законом строків виконання доручення клієнта на переказ зобов'язаний сплатити клієнту пеню у розмірі 0,1 відсотка суми простроченого платежу за кожний день прострочення, що не може перевищувати 10 відсотків суми переказу, якщо інший розмір пені не обумовлений договором між ними. Таку саму відповідальність несе і банк, що обслуговує клієнта — отримувача коштів, у разі порушення банком строків завершення переказу. Згідно із цим Законом:
1) клієнт має право на отримання відшкодування шкоди, заподіяної йому внаслідок порушення банком строків завершення переказу, встановлених законом;
2) у разі помилкового переказу суми переказу, що мала бути зарахована на рахунок клієнта, а в дійсності зарахована на рахунок неналежного отримувача, що сталося з вини банку, і несплати негайно банком за рахунок власних коштів клієнтові суми помилкового переказу клієнт має право вимагати від банку ініціювання йому суми переказу за рахунок власних коштів, сплати пені у розмірі 0,1 відсотка суми простроченого платежу за кожний день прострочення, починаючи від дати завершення помилкового переказу, що не може перевищувати 10 відсотків суми переказу;
3) у разі помилкового переказу коштів із рахунка клієнта (неналежного платника), що стався з вини банку, банк зобов'язаний переказати відповідну суму грошей з рахунка платника на рахунок клієнта, а також сплатити клієнтові пеню у розмірі відсоткової ставки, встановленої банком за короткостроковими кредитами, за кожний день починаючи від дня помилкового переказу до дня повернення суми переказу на рахунок неналежного платника, якщо інша відповідальність не передбачена договором;
4) у разі переказу коштів з рахунка клієнта без законних підстав, за ініціативою неналежного стягувача, з порушенням умов доручення клієнта на здійснення договірного списання або внаслідок інших помилок банку останній має сплатити клієнтові пеню у розмірі відсоткової ставки, встановленої банком за короткостроковими кредитами, за кожний день починаючи від дня переказу до дня повернення суми переказу на рахунок клієнта, якщо інша відповідальність не передбачена договором;
5) клієнт має право на отримання від банку штрафу у розмірі одного відсотка від суми переказу у разі, якщо всупереч отриманому банком документу клієнта на відкликання сума переказу була списана з рахунка клієнта та переказана отримувачу;
6) клієнт також має право на відшкодування шкоди, заподіяної йому при невиконанні банком обов'язків щодо перевірки відповідності номера рахунка, коду та прийняття розрахункового документа клієнта до виконання без їх збігу та без перевірки повноти, цілісності і достовірності розрахункового документа.
Банк відповідає за своїми зобов'язаннями всім своїм майном відповідно до законодавства. Водночас банк не відповідає за невиконання або несвоєчасне виконання зобов'язань у разі оголошення мораторію на задоволення вимог кредиторів, зупинення операцій за рахунками, арешту власних коштів банку на його рахунках (ст. 58 Закону України «Про банки і банківську діяльність»).
У свою чергу, клієнт також несе перед банком відповідальність, передбачену умовами договору банківського рахунка
Пожаловаться
Комментариев (0)
Популярные заметки S4actie2
Реклама
Реклама