Закрыть
Все сервисы
Главная
Лента заметок
Теги
Группы
Рейтинги

133

24 июня´08 0:25 Просмотров: 746 Комментариев: 0
133. Види договору про розпорядження правами інтелектуальної власності.
Договори щодо розпорядження майновими правами інтелектуальної власності — це особлива категорія договорів, пов'язаних з використанням та захистом прав інтелектуальної власності, угодами двох або більше осіб, спрямованими на виникнення, зміну чи припинення правовідносин між ними. Загальні вимоги до них ті самі, що ставляться й до інших договорів. Водночас цим договорам притаманні певні специфічні риси, пов'язані з предметом договірних відносин у сфері інтелектуальної діяльності, яким є виключні майнові права інтелектуальної власності.
Суб'єктами, тобто сторонами цього договору, можуть бути фізичні (незалежно від громадянства) та юридичні особи (незалежно від форм власності і місцезнаходження).
Згідно зі ст. 32 ЦК України фізична особа у віці від 14 до 18 років має право самостійно здійснювати права на результати інтелектуальної, творчої діяльності, що охороняються законом. Мотивовано це тим, що авторами об'єктів інтелектуальної власності — творів науки, літератури і мистецтва, винаходів та інших об'єктів патентного права можуть бути неповнолітні особи віком від 14 до 18 років. Такі особи можуть самостійно реалізувати весь комплекс авторських або патентних прав, починаючи від оформлення прав на відповідні об'єкти, укладення авторських договорів та договорів на створення й використання об'єктів промислової власності. Неповнолітні особи мають право на авторську винагороду, а також винагороду за використання об'єктів патентного права і право розпоряджатися ними.
Договори щодо розпорядження майновими правами інтелектуальної власності мають укладатися у письмовій формі. Законом не передбачене їх обов'язкове нотаріальне посвідчення, хоча це може бути здійснено за домовленістю сторін.
ЦК України у ст. 1114 визначив, що ліцензія на використання об'єкта права інтелектуальної власності, договір про створення за замовленням і використання об'єкта права інтелектуальної власності та договір про передання виключних майнових прав інтелектуальної власності не підлягають обов'язковій державній реєстрації, їх державна реєстрація є добровільною і здійснюється на вимогу сторін договору в порядку, встановленому законом. Відсутність державної реєстрації не впливає на чинність прав, наданих за ліцензією або іншим договором, та інших прав на відповідний об'єкт права інтелектуальної власності, зокрема на право ліцензіата на звернення до суду за захистом свого права.
Водночас за цим Кодексом підлягає державній реєстрації факт передання виключних майнових прав інтелектуальної власності, які є чинними після їх державної реєстрації. Наприклад, у ст. 28 Закону України «Про охорону прав на винаходи і корисні моделі» зазначено, що передача права власності на винахід (корисну модель) та надання ліцензії на використання винаходу (корисної моделі) вважаються дійсними для будь-якої іншої особи з дати публікації відомостей про це в офіційному бюлетені та внесення їх до Реєстру.
ЦК України (ст. 1107) визначає невичерпний перелік видів договорів щодо розпорядження майновими правами інтелектуальної власності:
1) ліцензія на використання об'єкта права інтелектуальної власності;
2) ліцензійний договір;
3) договір про створення за замовленням і використання об'єкта права інтелектуальної власності;
4) договір про передання виключних майнових прав інтелектуальної власності;
5) інший договір щодо розпорядження майновими правами інтелектуальної власності.
Законодавець визначив ліцензію та ліцензійний договір як окремі види договорів, однак власне за ними стоять одні й ті самі відносини надання дозволу на використання об'єкта права інтелектуальної власності. Ліцензія може бути оформлена як окремий документ або бути складовою частиною ліцензійного договору. Водночас ліцензія є неодмінною складовою ліцензійного договору. Отже, у цьому питанні вбачається деяка недоопрацьованість ЦК України, адже доцільніше було б регулювати ліцензію і ліцензійний договір однією спільною нормою.

Ліцензія на використання об'єкта права інтелектуальної власності.
Відповідно до ст. 1108 ЦК України особа, яка має виключне право дозволяти використання об'єкта права інтелектуальної власності (ліцензіар), може надати іншій особі (ліцензіату) письмове повноваження, яке надає їй право на використання цього об'єкта в певній обмеженій сфері. Це і є ліцензія на використання об'єкта права інтелектуальної власності.
ЦК України поділяє ліцензії на: виключні, одиничні, невиключні, а також іншого виду, що не суперечать закону.
Виключна ліцензія видається лише одному ліцензіату і виключає можливість використання ліцензіаром об'єкта права інтелектуальної власності у сфері, що обмежена цією ліцензією, та видачі ним іншим особам ліцензій на використання цього об'єкта у зазначеній сфері.
Одинична ліцензія видається лише одному ліцензіату і виключає можливість видачі ліцензіаром іншим особам ліцензій на використання об'єкта права інтелектуальної власності у сфері, що обмежена цією ліцензією, але не виключає можливості використання ліцензіаром цього об'єкта у зазначеній сфері.
Невиключна ліцензія не виключає можливості використання ліцензіаром об'єкта права інтелектуальної власності у сфері, що обмежена цією ліцензією, та видачі ним іншим особам ліцензій на використання цього об'єкта у зазначеній сфері.
За згодою ліцензіара, наданою у письмовій формі, ліцензіат може видати письмове повноваження на використання об'єкта права інтелектуальної власності іншій особі (субліцензію).

Ліцензійний договір.
Цей вид договорів є найбільш поширеним при використанні об'єктів права інтелектуальної власності. Метою його є таке використання, яке забезпечило б найбільшу вигоду як для ліцензіата, так і для ліцензіара. Зазначена обставина суттєво впливає на врахування істотних та інших умов ліцензійного договору.
Зміст та основні умови ліцензійного договору завжди спрямовані на врегулювання прав і обов'язків сторін у відносинах щодо використання об'єктів інтелектуальної власності, на взаємні розрахунки, відповідальність тощо. Ліцензійному договору має бути притаманна чіткість визначення предмета договору, сформульовано очікуваний результат, необхідні витрати. Ліцензійні договори і договори на використання творів мають мало відмінностей, тому використання цих термінів у законодавстві ускладнює однозначне розуміння сутності даних договорів. Деякі науковці вважають, що будь-який договір на використання твору чи будь-якого іншого об'єкта інтелектуальної власності є не що інше як ліцензійний договір.
У Законі України «Про охорону прав на винаходи і корисні моделі» зазначено, що власник патенту надає будь-якій особі дозвіл (видає ліцензію) на використання винаходу (корисної моделі) на підставі ліцензійного договору.
За ліцензійним договором власник патенту (ліцензіар) передає право на використання винаходу (корисної моделі) іншій особі (ліцензіату), яка бере на себе зобов'язання вносити ліцензіару обумовлені договором платежі і здійснювати інші дії, передбачені договором про виключну або невиключну ліцензію.
Відповідно до ст. 1109 ЦК України за ліцензійним договором одна сторона (ліцензіар) надає другій стороні (ліцензіату) дозвіл на використання об'єкта права інтелектуальної власності (ліцензію) на умовах, визначених за взаємною згодою сторін, з урахуванням вимог цього Кодексу та іншого закону.
Ліцензійний договір може передбачати можливість укладення сторонами субліцензійного договору. Це означає: надання ліцензіатом іншій особі (субліцензіату) субліцензії на використання права інтелектуальної власності. У цьому разі відповідальність перед ліцензіаром за дії субліцензіата несе ліцензіат, якщо інше не встановлено ліцензійним договором.
Ліцензійний договір повинен визначити як вид ліцензії, так і сферу використання об'єкта права інтелектуальної власності. Йдеться про конкретні права, що надаються за договором, способи використання зазначеного об'єкта, територію та строк, на які надаються права тощо. Важливою умовою ліцензійного договору є визначення розміру, порядку та строків виплати плати за використання об'єкта права інтелектуальної власності. Крім того, у кожному кон¬кретному випадку укладення ліцензійних договорів можуть вини¬кати інші умови, які сторони вважають за доцільне включити у договір.
Строк ліцензійного договору не може бути більш тривалим, ніж строк правової охорони об'єкта. У разі відсутності у ліцензійному договорі умови про строк договору він вважається укладеним на строк, що залишився до спливу строку чинності виключного майнового права на визначений у договорі об'єкт права інтелектуальної власності, але не більше ніж на п'ять років. Якщо за шість місяців до спливу зазначеного п'ятирічного строку жодна зі сторін не повідомить письмово іншу сторону про відмову від договору, договір вважається продовженим на невизначений час. У цьому разі кожна зі сторін може у будь-який час відмовитися від договору, письмово повідомивши про це другу сторону за шість місяців до розірвання договору, якщо більший строк для повідомлення не встановлений за домовленістю сторін.
Якщо вид ліцензії не визначено, то вважається, що за ліцензійним договором надається невиключна ліцензія. Відсутність у ліцензійному договорі умов про територію, на яку поширюються надані права на використання об'єкта права інтелектуальної власності, є підставою для поширення дії ліцензії на всю територію України. Права на використання об'єкта права інтелектуальної власності та способи його використання, які не визначені у ліцензійному договорі, вважаються такими, що не надані ліцензіату.
Предметом ліцензійного договору не можуть бути права на використання об'єкта права інтелектуальної власності, які на момент укладення договору не були чинними.
У договорі може бути передбачена умова про дотримання конфіденційності предмета ліцензійного договору, обсягу використання та інших ліцензійних умов. Сторони вирішують на свій розсуд, які елементи договору мають бути конфіденційними.
Дозвіл щодо використання об'єктів права інтелектуальної власності, на які за законом можуть розповсюджуватися норми Закону України «Про державну таємницю», наприклад, секретний винахід (корисна модель), надається лише за погодженням із Державним експертом з питань таємниць, який прийняв рішення про віднесення цього винаходу (корисної моделі) до державної таємниці.
Істотною умовою ліцензійного договору є питання, пов'язані з винагородою. Згідно зі ст. 1109 ЦК України, якщо у ліцензійному договорі про видання або інше відтворення твору винагорода визначається у вигляді фіксованої грошової суми, то у договорі має бути встановлений максимальний тираж твору.
Визначення вартості ліцензійного договору — досить складний процес. Зокрема, вартість переданих прав на об'єкт промислової власності може бути визначена у різних формах: твердій сумі, коли наперед розрахована сума виплачується одночасно або частинами; роялті, що широко практикується у міжнародних патентних відносинах, а також при використанні інших об'єктів права інтелектуальної власності. Сторони ліцензійного договору можуть встановлювати й інші форми виплати винагороди за використання об'єктів інтелектуальної власності.
У ліцензійному договорі можуть бути визначені місце і порядок розгляду спору, пов'язаного з виконанням договору. У разі порушення умов ліцензійного договору сторони можуть визначити прийнятні способи розв'язання спору. Коли ж згоди між сторонами досягти не вдалося, вони мають право звернутися до суду.
Як істотну умову ліцензійного договору ЦК України (ст. 1110) розглядає встановлений цим договором термін початку використання об'єкта права інтелектуальної власності. Ліцензіар може відмовитися від ліцензійного договору у разі порушення ліцензіатом такого терміну.
Ліцензіар або ліцензіат можуть відмовитися від ліцензійного договору у разі порушення другою стороною інших умов договору.
Ліцензійний договір може супроводжуватися угодою про використання ноу-хау. Як правило, це істотно підвищує ефективність використання об'єкта. Однак ціна ноу-хау та умови його використання визначаються окремо. Ліцензійний договір може містити умови, за якими предмет договору має бути забезпечений необхідною документацією, консультаціями ліцензіара, наданням технічної допомоги при використанні об'єкта тощо. Наведені та інші фактори мають бути враховані при визначенні ціни договору.
Умови ліцензійних договорів, що подібні за предметом та суб'єктами своїх відносин, можуть бути узагальнені і на їх основі створені так звані типові договори. Стаття 1111 ЦК України передбачає, що типові договори можуть затверджуватися уповноваженими відомствами або творчими спілками. Це не означає відступлення від принципу свободи договору. Ліцензійний договір може містити умови, не передбачені типовим договором.
При цьому розробка типового договору перш за все має на меті захистити права інтелектуальної власності автора об'єкта. Умови ліцензійного договору, укладеного з творцем об'єкта права інтелектуальної власності, що погіршують його становище порівняно зі становищем, передбаченим законом або типовим договором, є нікчемними і замінюються умовами, встановленими типовим договором або законом.

Договір про створення за замовленням і використання об'єкта права інтелектуальної власності.
На відміну від ліцензійного договору, що пов'язаний лише з використанням об'єкта права інтелектуальної власності, цей вид договору регулює також відносини, що виникають у процесі створення об'єкта. Він містить елементи як договору підряду, так і договору про передання виключних майнових прав інтелектуальної власності та (або) ліцензійного договору. Найзагальніші його особливості визначені у ст. 1112 ЦК України.
За договором про створення за замовленням і використання об'єкта права інтелектуальної власності одна сторона, якою є виконавець — творець (письменник, художник), зобов'язується створити зазначений об'єкт відповідно до вимог другої сторони (замовника) та в установлений строк.
Такий договір має визначати способи та умови використання створеного об'єкта права інтелектуальної власності замовником. Використання об'єкта пов'язане з розпорядженням майновими правами інтелектуальної власності на нього. Постає питання наявності та обсягу майнових прав на новостворений об'єкт у його творця та замовника, на яке закон не дає однозначної відповіді. В окремих статтях ЦК України можна виявити деякі суперечності. Зокрема, це стосується ст. 1112, в якій зазначено про розподіл прав власності та майнових прав на твір образотворчого мистецтва, створений за замовленням. За цією статтею права власності на оригінал твору переходять до замовника, а майнові права інтелектуальної власності на цей твір залишаються за його автором, якщо інше не встановлено договором. Водночас ст. 430 ЦК України встановлює, що майнові права інтелектуальної власності на об'єкт, створений за замовленням, належать творцеві цього об'єкта та замовникові спільно, якщо інше не встановлено договором. Оскільки обидві норми визнають договірне регулювання зазначених відносин, то, очевидно, лише на нього й доведеться покладатися у даному разі.
Умови договору про створення за замовленням і використання об'єкта права інтелектуальної власності, що обмежують право творця цього об'єкта на створення інших об'єктів, є нікчемними.
Обов'язки сторін цього договору близькі до обов'язків сторін у договорі підряду та договорі про передання виключних майнових прав інтелектуальної власності та (або) ліцензійному договорі. Зокрема, виконавець (автор, творець) зобов'язаний створити і передати замовникові об'єкт права інтелектуальної власності. Замовник зобов'язаний прийняти об'єкт, якщо він виконаний відповідно до умов договору, і оплатити його вартість.
Характерною істотною умовою цього договору може бути визначена умова про особисте виконання роботи творцем об'єкта права інтелектуальної власності. Зокрема, це безпосередньо стосується договорів художнього замовлення, де особистість автора твору впливає на вартість цього твору.

Договір про передання виключних майнових прав інтелектуальної власності.
Цей вид договору щодо розпорядження майновими правами інтелектуальної власності визначений у ст. 1113 ЦК України. За договором про передання виключних майнових прав інтелектуальної власності одна сторона (особа, яка має виключні майнові права) передає другій стороні частково або у повному складі ці права відповідно до закону та на визначених договором умовах.
У цьому разі слід зазначити, що термін «передання прав» є недостатньо чітким, оскільки він може охоплювати як дозвіл на використання об'єкта права інтелектуальної власності (ліцензію), так і відчуження майнових прав їх суб'єктом. Ліцензія та ліцензійний договір регулюються у кодексі окремо, тому слід вважати, що договір про передання виключних майнових прав інтелектуальної власності стосується саме відчуження цих прав.
У ЦК України закладено лише дві норми щодо особливостей такого договору. Зокрема, укладення договору про передання виключних майнових прав інтелектуальної власності не впливає на ліцензійні договори, які були укладені раніше (п. 2 ст. 113 ЦК України).
Умови договору про передання виключних майнових прав інтелектуальної власності, що погіршують становище творця відповідного об'єкта або його спадкоємців порівняно зі становищем, передбаченим цим Кодексом та іншим законом, а також обмежують право творця на створення інших об'єктів, є нікчемними.

Інші договори.
У Законі України «Про авторське право та суміжні права» для регулювання відносин щодо розпорядження майновими правами у сфері авторських прав застосовуються договори, що називаються авторськими. Як різновиди авторського договору розглядаються договори про використання та (або) передачу суміжних прав. Авторські договори об'єднують у собі всі вищезазначені види договорів — ліцензійні разом з ліцензіями, договори про створення за замовленням і використання об'єктів авторського права, договори про передання (відчуження) виключних майнових прав.
Авторські договори поділяють на види залежно від особливостей об'єктів авторського права та суміжних прав, яких цей договір стосується. До найпоширеніших належать:
- видавничий договір;
- договір про депонування рукопису твору;
- постановочний договір;
- сценарний договір;
- договір художнього замовлення;
- договір про використання у промисловості неопублікованого твору декоративно-прикладного мистецтва.
Особливим різновидом договору про розпорядження майновими правами інтелектуальної власності є договір щодо управління майновими правами автора або інших суб'єктів авторського права і суміжних прав, яким ці права належать. Цей договір укладається між зазначеними суб'єктами та організаціями колективного управління і може містити окремі положення, характерні для договору доручення, а також для договору управління майном з урахуванням дотримання авторських і суміжних прав. Однією з істотних умов такого договору має бути виплата суб'єктам авторського права і суміжних прав (авторам, виконавцям, виробникам фонограм, їх правонаступникам) погодженого розміру винагороди за використання творів, на які вони мають виключні майнові права.

Пожаловаться
Комментариев (0)
Популярные заметки S4actie2
Реклама
Реклама