Закрыть
Все сервисы
Главная
Лента заметок
Теги
Группы
Рейтинги

135

24 июня´08 0:26 Просмотров: 487 Комментариев: 0
135. Поняття, види, сторони та зміст договору комерційної концесії.
Поняття договору комерційної концесії. Серед договорів на передачу прав в останні десятиліття широкого застосування в країнах з розвинутою економікою дістав договір франчайзингу. Однак в Україні для законодавчого регулювання комерційних справ, відомих у міжнародній практиці як «франчайзинг» і «франшиза», використовується термінологія «комерційна концесія». Правовідносини сторін у договорі комерційної концесії регулюються ЦК України (статті 1115-1129).
Франчайзинг — це спосіб ведення підприємницької діяльності, заснований на правах, придбаних однією фірмою в іншої, на використання в межах обговореного ринку визначених торговельної марки, технології, ноу-хау. Франчайзинг можна розглядати як систему договірних відносин, при якій одна фірма (франчайзор) надає іншій фірмі (франчайзі) за плату і на певний термін комплекс виключних прав — франшизу.
Франшиза — це дозвіл на використання комплексу виключних прав правоволодільця (визначеної торговельної марки, операційної системи, ноу-хау). Яскравим прикладом франчайзингу є мережа підприємств «Макдональдс», «Кодак», «Фуджі», «Білла», «ТНК-Україна», «Лукойл-Україна», «Альянс» та ін.
Зміст поняття «комерційна концесія», що об'єднує систему відносин з організації промислового використання в підприємницькій діяльності об'єктів виключного права, аналогічний розумінню терміна «франчайзинг».
За договором комерційної концесії одна особа (правоволоділець), що має відпрацьовану на практиці систему ведення визначеної промислової (комерційної) діяльності, надає іншій особі (правоотримувачу) право на використання цієї системи (об'єкта виключного права) за визначену винагороду на визначених договором умовах. Відповідно до ст. 1115 ЦК України за договором комерційної концесії одна сторона (правоволоділець) зобов'язується надати другій стороні (користувачеві) за плату право користування відповідно до її вимог комплексом належних цій стороні прав з метою виготовлення та (або) продажу певного виду товару та (або) надання послуг.
За своєю юридичною природою договір комерційної концесії є консенсуальним, двостороннім та платним. Він застосовується лише у сфері підприємництва, тому відносини між учасниками договору комерційної концесії регулюються спеціальними правилами цивільного законодавства про зобов'язання при здійсненні підприємницької діяльності.
Договором комерційної концесії може бути передбачено використання предмета договору у певній сфері цивільного обороту або на певній території.
Цей вид договору містить елементи різних цивільно-правових договорів. Зокрема це елементи ліцензійного договору (наприклад, дозвіл на використання об'єктів виключних прав), елементи договору про надання платних послуг (консультативне і технічне сприяння). Елементи договору простого товариства пов'язані з необхідністю співробітництва між сторонами концесійного договору для досягнення загальних підприємницьких цілей. Можна вказати і на наявність елементів договору купівлі-продажу, наприклад, придбання необхідної технічної і ділової документації тощо.
У юридичній літературі договір комерційної концесії часто розглядається як різновид ліцензійного договору. Є. О. Суханов заперечує цю точку зору. Він зазначає, що на відміну від ліцензійного договір комерційної концесії дає можливість використовувати не один лише визначений об'єкт «інтелектуальної власності», а цілий комплекс таких об'єктів, а також інші майнові права. Крім того, ліцензійних відносинах фактичний виробник (ліцензіат) завжди зобов'язаний інформувати про себе клієнтів-споживачів і не має права приховуватися під фірмою правоволодільця (ліцензіара).
Слід зазначити, що у договорі комерційної концесії відсутні елементи представництва чи договору комісії, тому що користувач завжди діє від свого імені і за свій рахунок у своїх інтересах, здійснюючи самостійну підприємницьку діяльність. Наприклад, якщо дистриб'ютор за договором комісії одержує від виробника товарів винагороду за їх збут, то дистриб'ютор за договором комерційної концесії сам платить виробнику за можливість працювати під маркою його фірми.
Незважаючи на наявність елементів різних договорів, договір комерційної концесії — це самостійний вид цивільно-правового договору, який виключає пристосування до регульованих ним відносин будь-яких правил про інші договори.
Предмет договору комерційної концесії. Предметом договору комерційної концесії згідно зі ст. 1116 ЦК України є право на використання об'єктів права інтелектуальної власності, комерційного досвіду та ділової репутації. Отже, предмет договору комерційної концесії має комплексний характер. Його основу складає комплекс виключних прав, закріплених за правоволодільцем. Уже сам факт надходження пропозицій до юридичної особи про використання належних їй об'єктів інтелектуальної власності, а також комерційного досвіду та ділової репутації свідчить про певну якість її діяльності, вироблених товарів та наданих послуг і позитивно характеризує правоволодільця.
До об'єктів права інтелектуальної власності, які можуть бути передані юридичною особою у рамках договору комерційної концесії, належать права на торговельні марки, промислові зразки, винаходи, твори, комерційні таємниці, комп'ютерні програми. Також це можуть бути комерційні позначення, що являють собою загальновідомі найменування підприємця чи результатів його діяльності. Інша група засобів індивідуалізації правоволодільця — це певні послуги, що здійснюються під егідою відповідної торгової марки чи знака обслуговування. Особливістю предмета договору комерційної концесії є можливість використання належної правоволодільцю комерційної інформації (ноу-хау), його ділової репутації і комерційного досвіду, в тому числі у вигляді різної документації щодо організації і ведення підприємницької діяльності.
Сторони у договорі комерційної концесії. Суб'єктами договору комерційної концесії, тобто його сторонами, відповідно до ст. 1117 ЦК України можуть бути лише фізичні та юридичні особи, які є суб'єктами підприємницької діяльності.
Юридичне оформлення договору комерційної концесії. Укладення договору комерційної концесії має певні особливості. По-перше, його укладення вимагає письмової форми. Це принципова вимога законодавця, і в разі недодержання письмової форми договору комерційної концесії він є нікчемним. По-друге, договір комерційної концесії підлягає державній реєстрації. Відповідно до ст. 1118 ЦК України його реєструє той самий орган, який здійснив державну реєстрацію правоволодільця.
Якщо правоволодільцем виступає іноземна компанія, яка зареєстрована в іноземній державі (а такі випадки трапляються досить часто), тоді реєстрація договору комерційної концесії здійснюється органом, який здійснив державну реєстрацію користувача.
Потреба державної реєстрації договору комерційної концесії зумовлена можливістю використання зареєстрованих раніше засобів індивідуалізації підприємців або вироблених ними товарів і надання послуг. Це може торкатися як інтересів інших учасників майнового обороту, так і споживачів. Саме тому відсутність реєстрації концесійного договору перешкоджає здійсненню легітимних відносин із третіми особами. З одного боку, таке положення спрямоване на певний захист інтересів споживачів, тому що користувач є позбавлений можливості використовувати надані йому правоволодільцем виключні права, а з іншого, — ще до реєстрації договору надає можливість сторонам почати проведення необхідної підготовчої роботи (наприклад, передача документації, інструктаж працівників тощо) вже на підставі укладеного договору.
Зміст договору комерційної концесії. Зміст договору комерційної концесії як договору підприємницького характеру полягає в тому, що він завжди є платним. Винагорода правоволодільцю є істотною умовою договору. Застосування доцільної межі розміру такої оплати встановлюють сторони. Розмір оплати визначається багатьма чинниками, серед яких головними є попит, потреба, купівельна спроможність, конкуренція та інші економічні чинники. В українському цивільному законодавстві передбачено різні форми виплати винагороди правоволодільцю. Це можуть бути платежі разові (паушальні) або періодичні (роялті). На практиці часто використовується відрахування відсотків від виторгу на оптову ціну товарів, а також поєднання зазначених способів. Таким поєднанням, наприклад, може бути одноразова виплата після підписання договору сторонами і періодичні виплати обговореної частини прибутку — відрахувань від виторгу. Але оскільки винагорода у договорі комерційної концесії є істотною умовою, сторони зобов'язані її чітко визначити.
Визначною рисою концесійного договору є імперативність сформульованих законом обов'язків правоволодільця. Про це свідчить ст. 1120 ЦК України, яка зобов'язує правоволодільця виконати певні дії щодо користувача. До таких дій належить обов'язкова передача користувачеві технічної та комерційної документації, а також надання іншої важливої інформації, що є необхідною для здійснення прав, наданих йому за договором комерційної концесії. Крім того, правоволоділець зобов'язаний проінформувати користувача та його працівників з питань, пов'язаних із здійсненням цих прав.
Разом з тим правоволоділець має певні додаткові обов'язки, які він повинен здійснити щодо користувача. За своєю сутністю обов'язки правоволодільця мають характер сприяння позитивній роботі користувача. Водночас вони націлені на захист споживача від можливо неякісно виробленої продукції або наданих послуг, реалізація яких покладена на користувача. Головними обов'язками правоволодільця є:
1) забезпечення державної реєстрації договору;
2) надання користувачеві постійної технічної та консультативної допомоги, включаючи сприяння у навчанні та підвищенні кваліфікації працівників;
3) контроль за якістю товарів, виконуваних робіт або послуг, що здійснюються користувачем на підставі договору комерційної концесії.
Слід звернути увагу, що перераховані обов'язки не визначені законом як істотні умови договору. Вони можуть формулюватися диспозитивним чином у кожному конкретному випадку.
Істотними умовами договору комерційної концесії є імперативно сформульовані законодавцем обов'язки користувача. Відповідно до ст. 1121 ЦК України, враховуючи характер та особливості підприємницької діяльності, спосіб ведення якої передано користувачу за договором комерційної концесії, користувач зобов'язаний:
1) використовувати торговельну марку та інші позначення правоволодільця визначеним у договорі способом;
2) забезпечувати відповідність якості товарів (робіт, послуг), що виробляються (виконуються, надаються) відповідно до договору комерційної концесії, якості аналогічних товарів (робіт, послуг) правоволодільця;
3) дотримуватися інструкцій та вказівок правоволодільця, спрямованих на забезпечення відповідності характеру, способів та умов використання комплексу наданих прав використанню цих прав правоволодільцем;
4) надавати покупцям (замовникам) додаткові послуги, на які вони могли б розраховувати, купуючи (замовляючи) товари (роботи, послуги) безпосередньо у правоволодільця;
5) інформувати покупців (замовників) найбільш очевидним для них способом про використання ним торговельної марки та інших позначень правоволодільця за договором комерційної концесії;
6) не розголошувати секрети виробництва правоволодільця, іншу одержану від нього конфіденційну інформацію.
За згодою сторін користувач може мати й інші обов'язки, зокрема визначення терміну використання отриманих від правоволодільця прав. У системі цивільно-правових договорів договір комерційної концесії може бути визначений, з деякими застереженнями, як договір про здійснення сплатного надання послуг, про що вказують М. І. Брагинський і В. В. Вітрянський.
Характерною особливістю договору комерційної концесії є відповідальність правоволодільця та користувача перед споживачами. У ст. 1123 ЦК України зазначено, що правоволоділець несе субсидіарну відповідальність за вимогами, що пред'являються до користувача у зв'язку з невідповідністю якості товарів (робіт, послуг), проданих (виконаних) користувачем. Водночас за вимогами, що пред'являються до користувача як виробника продукції правоволодільця, правоволоділець відповідає солідарно з користувачем.
Належне виконання користувачем його обов'язків не лише головна мета, а й характерна вимога договору. Насамперед це стосується обов'язків щодо забезпечення якості наданих споживачам товарів і послуг. Безумовно, у цьому також зацікавлений правоволоділець. Якщо користувач виступає під його фірмовим найменуванням, недоліки у діяльності користувача безпосередньо позначаються на діловій репутації правоволодільця. Адже у багатьох випадках споживачі впевнені, що купують товар чи отримують послугу у самого правоволодільця.
Комерційна субконцесія. В умовах конкуренції правоволоділець, як правило, намагається розширити свій вплив і сферу присутності на відповідній ділянці ринку. Тому надання правоволодільцем дозволу користувачу на передачу деяких своїх прав іншим підприємцям сприймається у сфері підприємництва позитивно. Йдеться про можливість використання переваг комерційної субконцесії. Відповідно до ст. 1119 ЦК України користувач може укласти договір комерційної субконцесії, за яким він надає іншій особі (субкористувачеві) право користування наданим йому правоволодільцем комплексом прав або частиною комплексу прав на умовах, погоджених із правоволодільцем або визначених договором комерційної концесії. До такого договору застосовуються аналогічні положення, що й до договору комерційної концесії.
Як уже зазначалося, правоволоділець, як правило, є зацікавленим у видачі субконцесій. За умовами будь-якого конкретного договору надання субконцесії є не обов'язком для користувача, а лише його правом. Це пов'язано з тим, що використання субконцесії покладає на користувача певні додаткові навантаження, які стосуються самих субконцесіонерів, а також мають організаційний та управлінський характер.
При укладенні субконцесійного договору норми основного договору комерційної концесії є домінуючими. У концесійному договорі можуть бути передбачені норми щодо змісту, обов'язкових умов і реєстрації договору субконцесії. Договір субконцесії є залежним від основного концесійного договору, тому термін дії субконцесії не може перевищувати терміну дії основного договору. Визнання недійсним договору комерційної концесії має наслідком недійсність договору комерційної субконцесії.
При цьому у разі дострокового припинення основного концесійного договору основний правоволоділець може зберегти субконцесійний договір, замінивши користувача за основним договором. Це пов'язано з тим, що правоволоділець та субконцесійний користувач зацікавлені у збереженні концесійних відносин. Звичайно, ця заміна виключається у разі, коли сам правоволоділець відмовляється від взятих на себе прав і обов'язків сторони за таким договором або у разі заборони такої заміни основним концесійним договором.
Слід звернути увагу, що за шкоду, заподіяну правоволодільцю діями вторинних користувачів, його контрагент-користувач за основним концесійним договором відповідає солідарно із субконцесіонерами (ст. 1119 ЦК України). Це положення мотивується тим, що предметом концесійних договорів є виключні права інтелектуальної власності, неналежне здійснення яких у багатьох випадках може заподіяти шкоду безпосередньо первісному правоволодільцю, що залишається незмінним суб'єктом цих прав. Прикладом можуть бути ситуації, коли внаслідок діяльності зазначених користувачів заподіюється шкода діловій репутації правоволодільця, скорочується попит на його товари або послуги та ін.
Обмеження прав сторін за договором комерційної концесії. Договір комерційної концесії може передбачати конкретний обсяг або межі використання виключних прав і комерційної інформації, отриманих користувачем від правоволодільця. Це стосується як вартості, так і кількості вироблених товарів чи наданих послуг, а також умов використання їх на одному чи на визначеній кількості підприємств. Концесійним договором можуть бути обмежені права користувача із вказівкою території їх використання. Прикладом такого обмеження прав користувача може бути обмеження торгівлі визначеним видом товарів на конкретній території — регіоні, області, місті, районі тощо. Також обмеження може стосуватися надання відповідних послуг лише у спеціально визначеному регіоні. Однак зазначені обмеження не можуть порушувати заборони антимонопольного законодавства і не можуть монополізувати визначений ринок або обмежувати доступ визначених споживачів до певних товарів і послуг.
Відповідно до ст. 1122 ЦК України концесійним договором можуть бути передбачені особливі умови, які також є обмеженнями прав сторін. Ці умови стосуються запобігання конкуренції між правоволодільцем та користувачем або між різними користувачами. Зокрема, правоволоділець може взяти на себе зобов'язання не надавати аналогічні комплекси виключних прав для використання третім особам на закріпленій за користувачем території або утримуватися від власної аналогічної діяльності на цій території. Водночас користувач може взяти на себе зобов'язання про відмову від конкуренції з правоволодільцем на тій території, де діє концесійний договір. Він також може відмовитися від одержання аналогічних прав у конкурентів правоволодільця. Це гарантує правоволодільцю можливість самостійно виступати на ринку. Зрозуміло, що ці умови не повинні порушувати встановлених законом антимонопольних заборон.
Як обмеження прав користувача можна розглядати також можливий його обов'язок погоджувати з правоволодільцем питання, пов'язані з розташуванням приміщень для продажу товарів (виконання робіт, надання послуг), питання їх внутрішнього та зовнішнього оформлення, використання наданих правоволодільцем виключних прав.
Однак окремі обмеження прав користувача, визначені законом, є нікчемними. Зокрема, ЦК України передбачає нікчемність умови, відповідно до якої правоволоділець має право визначати ціну товару (робіт, послуг), передбаченого договором, або встановлювати верхню чи нижню межу цієї ціни. У міжнародній практиці нікчемною вважається також умова договору, коли користувач має право продавати товари (виконувати роботи, надавати послуги) виключно певній категорії покупців (замовників), які проживають чи мають місцезнаходження на території, визначеній у договорі. Однак ця умова як особлива визначена лише у ст. 1122 ЦК України, без зазначення жодних напрямів її застосування.
Зміна і припинення договору комерційної концесії. Концесійний договір може бути змінений сторонами протягом терміну його дії за загальними правилами про зміну цивільно-правових договорів. Однак будь-які зміни цього договору підлягають обов'язковій державній реєстрації. Лише з моменту такої реєстрації відповідні зміни набувають силу для третіх осіб, у тому числі для споживачів користувача, якщо зазначені особи раніше не знали і не могли знати про такі зміни.
У разі зміни торговельної марки чи іншого позначення правоволодільця, права на використання яких входять до комплексу прав, наданих користувачеві за договором комерційної концесії, такий договір зберігає чинність щодо нового позначення правоволодільця, якщо користувач не вимагає розірвання договору і відшкодування збитків. Йдеться про перетворення або зміну основного профілю діяльності правоволодільця. Договір зберігає чинність щодо нового найменування (зазначення), але лише за умови згоди на це користувача. При цьому договір має бути відповідним чином змінений і перереєстрований. Це правило стосується також використання нового комерційного (фірмового) найменування.
Якщо в період дії договору комерційної концесії припинилося право, користування яким надано за таким договором, то дія договору не припиняється, крім тих його положень, що стосуються припиненого права. Користувач при цьому має право вимагати відповідного зменшення належної правоволодільцеві плати. Перехід виключного права на об'єкт права інтелектуальної власності, визначений у договорі комерційної концесії, від правоволодільця до іншої особи не є підставою для зміни або розірвання договору комерційної концесії.
Під час дії договору правоволоділець, який залишається суб'єктом комплексу виключних прав, може передати ці права чи їх частину іншій особі. У такому разі концесійний договір зберігається, однак його учасником стає новий правоволоділець (у частині виключних прав і обов'язків, що перейшли до нього). При цьому можлива поява більшого кола осіб на стороні правоволодільця, якщо виключні права, що належали первісному правоволодільцю, частково відчужені. Таке саме положення складається у разі смерті правоволодільця — фізичної особи, права якого переходять його спадкоємцям. При цьому необхідна реєстрація спадкоємця як індивідуального підприємця протягом терміну для прийняття спадщини або передача його прав та обов'язків особі, яка має право займатися підприємницькою діяльністю. Правонаступником юридичної особи має бути підприємницька організація.
Концесійний договір, укладений без вказівки терміну його дії, припиняється за заявою однієї зі сторін за умови повідомлення про це контрагента не менш як за шість місяців, якщо більш тривалий строк не встановлено договором. Концесійний договір, укладений на певний термін, припиняється на загальних підставах припинення договірних зобов'язань. При цьому дострокове припинення договору, як і його розірвання, укладеного без вказівки терміну, підлягає обов'язковій державній реєстрації.
У ст. 1126 ЦК України визначено умови, за наявності яких договір комерційної концесії припиняється. Такими умовами є:
1) припинення права правоволодільця на торговельну марку чи інше позначення, визначене у договорі, без заміни їх новими аналогічними правами;
2) оголошення одного з учасників договору неплатоспроможним (банкрутом).
Користувач, який належним чином виконував свої обов'язки, має право на укладення договору комерційної концесії на новий термін на тих самих умовах. Це правило захищає інтереси користувача як більш слабкої сторони договору. Після припинення договору комерційної концесії користувач залишається у невигідному становищі, йому треба продовжувати підприємницьку діяльність без можливості користування фірмою і комерційним досвідом правоволодільця. Водночас місце користувача у комерційній системі правоволодільця може зайняти новий підприємець, отримавши переваги від створеного колишнім користувачем положення, не кажучи вже про те, що за його рахунок і сам правоволоділець розширив сферу своєї діяльності.
З іншого боку, таке право користувача не може бути безумовним — це зашкодило б законним інтересам правоволодільця, який, наприклад, може втратити інтерес до ринку, де працював користувач. Тому законом можуть бути встановлені умови, за яких правоволоділець може відмовитися від укладення договору концесії на новий строк. В Україні такого закону ще немає, але в інших країнах, наприклад у Росії, встановлено, що правоволоділець може відмовити у поновленні договору користувачу, який неналежним чином виконував свої обов'язки за договором, що діяв раніше. Добросовісному користувачеві правоволоділець може відмовити у продовженні договору і без пояснення причин, якщо протягом трьох років він не буде укладати аналогічні договори з іншими користувачами на території, де діяв колишній договір.
В іншому разі правоволоділець зобов'язаний або укласти такий договір з колишнім користувачем на не менш сприятливих для користувача умовах, ніж договір, що припинився, або відшкодувати йому всі збитки, включаючи упущену вигоду.

Пожаловаться
Комментариев (0)
Популярные заметки S4actie2
Реклама
Реклама