Закрыть
Все сервисы
Главная
Лента заметок
Теги
Группы
Рейтинги

137

24 июня´08 0:26 Просмотров: 592 Комментариев: 0
137. Поняття, види, сторони та зміст договору про спільну діяльність.
За договором про спільну діяльність сторони (учасники) зобов'язуються спільно діяти без створення юридичної особи для досягнення певної мети, що не суперечить законові (ст. 1130 ЦК України).
Інститут спільної діяльності відомий цивільному праву з давніх часів. У римському праві була створена одна з форм спільної діяльності — так зване товариство (societas), що отримало подальше розповсюдження у європейському законодавстві внаслідок рецепції римських положень. Так була створена основа для розвитку різних організаційно-правових форм спільної, як правило, комерційної діяльності.
Юридична сутність товариства полягає в тому, що особи, які об'єднуються для однієї спільної мети, юридично не зникають у створеному ними союзі. Тобто суб'єктами цивільного обігу залишаються особи, які створили товариство, а не товариство.
Спільна діяльність тривалий час регулювалася нормами ЦК УРСР 1964 р. (глава 38 «Сумісна діяльність»). Вказані норми певним чином стримували розвиток даних відносин, оскільки не дозволялось укладання між громадянами таких договорів, які виходили за межі побутових, а також їх укладення між громадянами та організаціями у будь-яких випадках. Крім того, ст. 430 ЦК УРСР 1964 р. зазначала, що сторони зобов'язуються сумісно діяти для досягнення будь-якої господарської мети.
Проте приватно-правові відносини у цій сфері не обмежуються лише «господарською метою», тобто метою отримання прибутку, і розповсюджуються на різні види діяльності: творчу, наукову, благодійницьку тощо. Отже, спільна діяльність може мати «власне підприємницькі і так звані ідеальні цілі, об'єднуючи представників вільних професій, які не є підприємцями».
Відступ від обмежень спільної діяльності лише господарською метою запропонований у новому ЦК України. Визначення договору про спільну діяльність вказує на будь-яку мету, яка не суперечить законові (ст. 1130 ЦК України).
Зобов'язання, що виникає на підставі цього договору, має свої особливості і останнім часом є дуже розповсюдженим видом зобов'язань. Законами України «Про підприємництво», «Про власність», «Про зовнішньоекономічну діяльність», «Про режим іноземного інвестування» були зняті передбачені у ЦК УРСР 1964 р. обмеження щодо суб'єктного складу і передбачається можливість його укладання як фізичними, так і юридичними особами, у тому числі й іноземними. Договори про спільну діяльність за участю іноземного інвестора згідно зі ст. 24 Закону України «Про режим іноземного інвестування» підлягають державній реєстрації.
Аналіз норм ЦК України дозволяє зробити висновок про суттєвість запропонованих змін, які надають можливість по-новому оцінити договір про спільну діяльність. Перш за все треба виділити загальні ознаки договору про спільну діяльність:
1) обов'язок сторін діяти спільно без створення юридичної особи;
2) мета діяльності, що об'єднує учасників, може бути будь-якою, але не може суперечити законові.
Крім загальних ознак, характерних для будь-якої спільної діяльності, законодавством визначаються і спеціальні ознаки. Вони залежать від тієї форми спільної діяльності, яку обрали її учасники. Як зазначає І. О. Покровський, «цивільно-правові об'єднання осіб для спільної діяльності мають різні цілі і різний характер, внаслідок чого для цивільного права виникає нелегке завдання — знайти для цього розмаїття належні форми».
На сучасному етапі виділяють такі організаційно-правові форми спільної діяльності:
1) спільна діяльність без поєднання вкладів учасників. Договір про спільну діяльність без поєднання вкладів учасників характеризується наявністю спільної мети і відсутністю вкладів учасників. Тобто учасникам достатньо лише домовитися про спільну діяльність.
У цивільно-правовій літературі такі договори прийнято вважати «договорами про спільну діяльність у широкому розумінні». Цей вид договору передбачений у ЦК України (п. 2 ст. 1130), але детальна його регламентація відсутня.
Такий вид спільної діяльності має місце, як правило, для здійснення будь-яких одноразових дій, наприклад, охорона майна кількома власниками, продаж речей, будівництво певного об'єкта, проведення ремонту тощо, коли потреба в об'єднанні капіталу учасників відсутня завдяки нетривалості такого юридичного зв'язку або сутності його мети;
2) спільна діяльність з об'єднанням вкладів учасників (ст. 1130 ЦК України). Ці відношення оформляються за допомогою договору простого товариства.
Правовому регулюванню відносин, що виникають на підставі договору простого товариства, присвячений окремий параграф 3 ЦК України. Головною ознакою цього договору, на відміну від попереднього договору про спільну діяльність, вважається об'єднання вкладів його учасників. Просте товариство в юридичній літературі вважається «договором про спільну діяльність у вузькому розумінні».
Учасники цивільного обігу використовують договір простого товариства для вирішення завдань, які не передбачають створення юридичної особи. Цей договір є більш універсальний і дозволяє вирішувати різні питання, як ті, що пов'язані з одержанням прибутку, так і ті, що спрямовані на будь-які ідеальні цілі, регламентувати тривалі і разові юридичні дії;
3) спільна діяльність зі створенням юридичної особи.
Чим більш тривалою є мета спільної діяльності, тим більш доцільним є надання такому союзу характеру нового «юридичного центру».
З моменту створення даний союз розглядається як самостійний суб'єкт права з особливою правосуб'єктністю. Учасники укладають договір про спільну діяльність, який не тільки регулює їх спільну діяльність, а й визначає правовий статус створеної ними для цієї мети юридичної особи (п. 2 ст. 87, ст. 1131 ЦК України).
Засновницький договір окремо регулюється відповідними статтями 88, 120, 134 ЦК України, якими він є схожий на договір простого товариства. Це пов'язано з тим, що засновницький договір виник на підставі договору простого товариства, проте цей договір, на відміну від договору простого товариства, спрямований на створення юридичної особи і зберігає силу до тих пір, поки існує юридична особа, до її припинення. Єдиним власником майна є створена засновниками юридична особа, а не самі засновники. Окремо регулюються договір про заснування товариства з обмеженою відповідальністю (ст. 142 ЦК України) і договір про створення акціонерного товариства (ст. 153 ЦК України).
Зазначені види спільної діяльності, незважаючи на суттєві відмінності, мають риси, що їх об'єднують. Усі вони належать до багатосторонніх консенсуальних угод організаційного характеру.
Деякі вчені звертають увагу на фідуціарність (від fiducia — довіра) зобов'язань щодо спільної діяльності. Зміст взаємовідносин сторін у таких угодах має особливий довірчий характер.
Зокрема, дослідники історії розвитку римської societas стверджують, що вона виникла на підставі спільності сімейного майна, а саме, серед спадкоємців, які об'єднувалися для спільної охорони свого майна та управління ним. На думку Ульпіана, товариство містить у собі нібито право братства.
Спільність мети, а здебільшого і об'єднання майна не можуть не ґрунтуватися на довірі. У противному разі зобов'язання зі спільної діяльності не отримали б свого розповсюдження у багатьох країнах світу.
Характерною ознакою зобов'язань щодо спільної діяльності слід вважати мету, що об'єднує учасників, вимагає від них спільних, узгоджених дій. Така мета не може бути протизаконною (п. 1 ст. 1130 ЦК України).
Тобто дійсність договору про спільну діяльність, як і будь-якої іншої угоди, залежить від того, чи дотримані при укладенні цього договору всі умови дійсності угод. Як зазначали римські юристи, товариство, укладене зі злим умислом або для омани, вважається недійсним, оскільки fides bona contraria est fraudi et dolo (добра совість суперечить омані та умислу), договір sosietas і є угодою bona fides.
За домовленістю сторін визначаються умови договору про спільну діяльність, у тому числі координація спільних дій учасників або ведення їхніх спільних справ, правовий статус виділеного для спільної діяльності майна, покриття витрат та збитків учасників, їх участь у наслідках спільних дій та інші умови (п. 2 ст. 1131 ЦК України).
За засновницьким договором слід вказати на застосування щодо його регулювання окремих, детально регламентованих законом положень, що торкаються його змісту (статті 88, 120, 134 ЦК України).
Зобов'язання щодо спільної діяльності не повинні ґрунтуватися на тому, коли один учасник має лише вигоди, інший — збитки. Сама сутність спільної діяльності, її довірчий характер не дозволяє цього. Такий договір має бути визнаний недійсним. У п. 1 ст. 1137 ЦК України зазначається, що умова, за якою учасник повністю звільняється від участі у відшкодуванні спільних витрат або збитків, є нікчемною. На жаль, це передбачено не у параграфі щодо загальних положень про спільну діяльність (§ 1 глави 77), а в параграфі 2 «Просте товариство», що може призвести до звуженого застосування цієї норми, надто важливої для всіх зобов'язань про спільну діяльність.
Римські вчені називали товариство, в якому несправедливо покладалися на одних учасників збитки, а інші отримували вигоди, — товариством лева (sosietas leonina), як у байці Езопа, коли лев провів полювання разом з віслюком, а при поділі здобичі все забрав собі.
При спільній діяльності як прибуток, так і збитки мають бути спільними.

Пожаловаться
Комментариев (0)
Популярные заметки S4actie2
Реклама