Закрыть
Все сервисы
Главная
Лента заметок
Теги
Группы
Рейтинги

167

25 июня´08 0:08 Просмотров: 978 Комментариев: 0
167. Підстави та умови відповідальності за шкоду, завдану джерелом підвищеної небезпеки.
Поняття та види джерел підвищеної небезпеки.
Вперше поняття «джерело підвищеної небезпеки» було введено у ЦК УРСР 1922 р., де зазначалося, що особи та підприємства, діяльність яких пов'язана з підвищеною небезпекою для оточуючих, відповідають за шкоду, заподіяну джерелом підвищеної небезпеки, якщо не доведуть, що шкода виникла внаслідок непереборної сили, умислу чи грубої необережності потерпілого.
Подібна норма зберігалася і під час другої кодифікації цивільного законодавства (1961-1964 рр.). Так, у ст. 450 ЦК УРСР 1964 р. зазначається, що організації і громадяни, діяльність яких пов'язана з підвищеною небезпекою для оточення (транспортні організації, промислові підприємства, будови, власники автомобілів та ін.), зобов'язані відшкодувати шкоду, заподіяну джерелом підвищеної небезпеки, якщо не доведуть, що шкода виникла внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого.
Однак аналізуючи ці норми, можна відзначити, що законодавець у жодному з випадків не визначав, що саме слід розуміти під поняттям «джерело підвищеної небезпеки». Це і породжувало суттєві суперечки в юридичній літературі.
Якісно по-новому вирішує це питання новий ЦК України, де в ч. 1 ст. 1187 зазначено, що джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов'язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб.
Це визначення джерела підвищеної небезпеки є наслідком сприйняття законодавцем так званої «теорії діяльності», яку у свій час відстоювали в юридичній літературі такі видатні вчені, як: М. М. Агарков, Б. С. Антімонов, Д. В. Бобров, В. Г. Вєрдніков, О. С. Іоффе, К. Б. Ярошенко та ін. Сутність цієї теорії зводиться до того, що джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов'язана з використанням певних речей та не піддається безперервному контролю з боку людини і внаслідок цього створює високу вірогідність заподіяння шкоди. Однак ця теорія не є єдиною, і в доктрині цивільного права крім неї висуваються принаймні ще дві теорії: «теорія властивостей» та «теорія речей».
Згідно з теорією властивостей, яку відстоювали свого часу Ю. X. Калмиков, К. А. Флейшиц та інші, джерелом підвищеної небезпеки є властивості речей та сил природи, що при досягнутому рівні розвитку техніки не піддаються повністю контролю людини та створюють при цьому високу ймовірність заподіяння шкоди.
Іншою теорією, що дістає свій розвиток у наукових працях М. Д. Єгорова, О. Л. Жуковської, О. О. Красавчикова, А. О. Собчака, В. Т. Смірнова та інших та іменується «теорією об'єктів», передбачається, що джерелом підвищеної небезпеки є конкретні предмети, речі, обладнання, що перебувають у процесі експлуатації та створюють при цьому підвищену небезпеку для оточуючих.
Слід зазначити, що ці теорії ні в якому разі не взаємовиключають, а лише доповнюють одна одну, оскільки сконцентровують свою увагу на конкретних ознаках джерела підвищеної небезпеки, а саме:
1) джерелом підвищеної небезпеки має здійснюватися певна діяльність, воно має перебувати в активному стані у процесі експлуатації;
2) діяльність, що здійснюється джерелом підвищеної небезпеки, має створювати високу вірогідність заподіяння шкоди;
3) діяльність, що здійснюється джерелом підвищеної небезпеки, не підлягає постійному контролю з боку людини.
Чинне законодавство визначає лише орієнтовний перелік об'єктів, діяльність щодо яких вважається джерелом підвищеної небезпеки: транспортні засоби, механізми та обладнання, хімічні, радіоактивні, вибухо- і вогненебезпечні та інші речовини, дикі звірі, службові собаки та собаки бійцівських порід тощо.
Відсутність виключного переліку таких об'єктів зумовлюється стрімким та постійним розвитком науки і техніки, що постійно привносить до загального переліку все нові і нові об'єкти. Однак це не дає змоги класифікувати певні об'єкти, діяльність яких вважається джерелом підвищеної небезпеки.
Найбільш повну класифікацію провів О. О. Красавчиков, вирізнивши такі види джерел підвищеної небезпеки (об'єктів, діяльність яких вважається джерелом підвищеної небезпеки):
1) фізичні:
- механічні (автомобілі, рухомі склади залізниць, річкові та морські судна, виробничо-механічне обладнання промислових підприємств, будови тощо);
- електричні (обладнання та інші агрегати енергосистеми, що перебувають під високою напругою, більшою ніж 380 В);
- теплові (обладнання гарячих металургійних цехів, парові установки, що перебувають під тиском, тощо);
2) фізико-хімічні, до яких слід відносити радіоактивні об'єкти та матеріали, наприклад двигуни на атомному паливі, атомні станції тощо;
3) хімічні:
- отруйні (пари йоду, аміак, сірководень тощо);
- вибухонебезпечні (тротил, бензин, природний газ тощо);
- вогненебезпечні (бензин, бензол, гас, денатурат, ефір тощо);
4) біологічні:
- зоологічні (дикі тварини);
- мікробіологічні (деякі види мікроорганізмів та бактерій).

Суб'єкти відшкодування за шкоду, заподіяну джерелом підвищеної небезпеки.
Для відшкодування шкоди, заподіяної джерелом підвищеної небезпеки, потрібно визначити особу, яка буде її відшкодовувати. І тому суб'єктом відповідальності за шкоду, заподіяну джерелом підвищеної небезпеки, є особа, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку (ч. 2 ст. 1187 ЦК України), тобто так званий титульний володілець.
Для характеристики титульного володільця виділяють дві основні ознаки: юридичну та матеріальну.
Юридична ознака полягає у тому, що володільцем визнається лише та особа, яка має відповідні правові підстави на володіння певним об'єктом, діяльність якого створює відповідну небезпеку.
З огляду на запропонований перелік можна дійти висновку, що всі ці правові підстави (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) мають цивільно-правовий характер. І тому, коли особа володіє відповідним об'єктом на підставі трудового договору, цю особу не можна вважати титульним володільцем за юридичною ознакою.
Матеріальна ознака титульного володільця полягає у тому, що особа, яка має усі правові підстави щодо цього об'єкта, має здійснювати ще й фактичне володіння (експлуатацію), тобто передбачену законом потенційну небезпечну діяльність, пов'язану з використанням, зберіганням або утриманням даного об'єкта.
За загальним правилом обидві ці ознаки мають бути поєднані для того, щоб визнати особу титульним володільцем. Однак закон може встановлювати з цього правила і певні винятки.
Так, згідно з ч. 3 ст. 1187 ЦК України особа, яка неправомірно заволоділа транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, завдала шкоди діяльністю щодо його використання, зберігання або утримання, вважається суб'єктом відповідальності за шкоду, заподіяну джерелом підвищеної небезпеки. І навіть незважаючи на те, що ця особа не має юридичної ознаки, вона зобов'язана відшкодувати її на загальних підставах, а титульний володілець звільняється від цієї відповідальності.
Однак може статися, що неправомірному заволодінню іншою особою транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом сприяла недбалість її власника (володільця), наприклад, титульний володілець залишив незамкнений автомобіль з ключем у системі запалювання. І тому в цьому разі шкода, завдана діяльністю щодо його використання, зберігання або утримання, відшкодовується спільно титульним та фактичним володільцем, який неправомірно заволодів транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом (ч. 4 ст. 1187 ЦК України). Відповідальність має частковий характер і відшкодовується цими особами у частці, яка визначається за рішенням суду з урахуванням обставин, що мають істотне значення.
Інший виняток, за яким відповідачем може бути не лише титульний володілець, а й інші особи, — це коли титульний володілець застрахував свою цивільну відповідальність. У цьому разі титульний володілець буде мати субсидіарну відповідальність, тобто відповідатиме лише у разі, якщо страхової виплати (страхового відшкодування), яка виплачується страховиком, є недостатньо для повного відшкодування завданої ним шкоди (ст. 1194 ЦК України). Однак слід зауважити, що зараз ще не на належному рівні розвинуте страхування цивільної відповідальності. Законодавчо визначено можливість страхування лише окремих видів цивільної відповідальності, яка може бути пов'язана із джерелом підвищеної небезпеки, наприклад, страхування цивільної відповідальності власників транспортних засобів, власників зброї, суб'єктів перевезення небезпечних вантажів, осіб, діяльність яких пов'язана з утилізацією (видаленням) небезпечних відходів, суб'єктів господарювання за шкоду, яка може бути заподіяна пожежами та аваріями на об'єктах підвищеної небезпеки, власників окремих тварин тощо.

Особливості відповідальності за шкоду, заподіяну джерелом підвищеної небезпеки.
Аналізуючи деліктну відповідальність за шкоду, заподіяну джерелом підвищеної небезпеки, особливу увагу слід звернути на специфіку умов цієї відповідальності.
Протиправність діяння у цьому випадку презюмується. Однак це не означає, що діяльність щодо використання певних об'єктів є неправомірною. Неправомірним є заподіяння шкоди внаслідок експлуатації цих об'єктів.
Шкода у цьому випадку певних особливостей немає, крім спеціальної вказівки законодавця, що у разі відшкодування ядерної шкоди потрібно керуватися спеціальним законодавством (ст. 1189 ЦК України).
Що стосується причинно-наслідкового зв'язку, то доцільно зауважити, що до уваги мають братися лише ті випадки, коли шкода заподіюється безпосередньо внаслідок діяльності джерела підвищеної небезпеки. В іншому разі мають застосовуватися загальні підстави відшкодування заподіяної шкоди.
Основною особливістю при відшкодуванні шкоди, заподіяної джерелом підвищеної небезпеки, є те, що особа, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, відповідає за завдану шкоду незалежно від своєї вини.
У літературі немає єдиної точки зору щодо суб'єктивної умови відповідальності за цей вид делікту, однак ми сприймаємо думку науковців, які стверджують, що у цьому разі відповідальність покладається на титульного володільця внаслідок ризику заподіяння шкоди.
Незважаючи на те, що вина покладається на титульного володільця незалежно від його вини, законодавець все ж таки встановлює певні випадки, коли при притягненні титульного володільця до відповідальності має враховуватися заподіяна шкода. Так, наприклад, згідно зі ст. 1188 ЦК України при відшкодуванні шкоди, завданої титульним володільцям внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки (зіткнення автомобілів, літаків, потягів тощо), слід застосовувати такі правила:
1) шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою;
2) за наявності вини лише особи, якій завдано шкоди, вона їй не відшкодовується;
3) за наявності вини всіх осіб, діяльністю яких було завдано шкоду, розмір відшкодування визначається у відповідній частці залежно від обставин, що мають істотне значення.
Однак у разі, коли внаслідок взаємодії джерел підвищеної небезпеки було завдано шкоди іншим особам, особи, які спільно завдали шкоди, зобов'язані відшкодувати її у повному обсязі в солідарному порядку незалежно від їхньої вини (ч. 2 ст. 1188 ЦК України).
Незважаючи на те, що у разі завдання шкоди джерелом підвищеної небезпеки існує підвищена деліктна відповідальність, її не слід вважати абсолютною, оскільки законодавцем вводяться обставини, за яких титульний володілець звільняється від відшкодування цієї шкоди. До таких обставин належать непереборна сила та умисел потерпілого (ч. 5 ст. 1187 ЦК України).
Що стосується непереборної сили, поняття якої було розкрито вище, то її дія (вплив) має бути спрямована саме на джерело підвищеної небезпеки, внаслідок чого воно стає неконтрольованим та потенційно шкідливим, наприклад, у разі сильного буревію було піднято у повітря автомобіль, який, впавши на будівлю, завдав значної шкоди.
Умисел потерпілого має юридичне значення лише у разі, коли особа свідомо бажає та діє з метою завдання їй шкоди. Проте у разі непереборної сили й у разі умислу потерпілого на титульного володільця покладається тягар доказування наявності цих обставин. Проте не слід забувати, що до обставин, які звільняють титульного володільця від відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки, належить розглянутий вище випадок неправомірного заволодіння транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом за умови, що цьому не сприяла недбалість володільця даних об'єктів.
Незважаючи на обставини, за яких титульний володілець звільняється від відшкодування, також слід вирізнити обставини, за яких відповідальність титульного володільця за шкоду, завдану джерелом підвищеної небезпеки, може бути зменшена. До цих обставин слід віднести грубу необережність потерпілої особи (ч. 2 ст. 1193 ЦК України), крім випадків, прямо передбачених законом (ч. 3 ст. 1193 ЦК України), коли вина потерпілого не враховується, та матеріальне становище особи, яка завдала шкоди, крім випадків, коли шкоди завдано вчиненням злочину (ч. 4 ст. 1193 ЦК України).

Пожаловаться
Комментариев (0)
Популярные заметки S4actie2
Реклама
Реклама