Закрыть
Все сервисы
Главная
Лента заметок
Теги
Группы
Рейтинги

170

25 июня´08 0:08 Просмотров: 751 Комментариев: 0
170. Підстави та умови відповідальності за ушкодження здоров’я або спричинення смерті.
Загальні засади відповідальності за шкоду, заподіяну життю та здоров'ю фізичної особи.
Заподіяння шкоди життю та здоров'ю фізичної особи породжує відповідний обов'язок відшкодувати заподіяну шкоду. Однак порів¬няно із загальними умовами відшкодування заподіяної шкоди цей вид деліктних зобов'язань наділений цілою низкою специфічних ознак.
Насамперед протиправність діяння полягає у тому, що будь-яке діяння, яким Заподіюється шкода життю та здоров'ю фізичної осо¬би, як правило, презюмується протиправним. Це зумовлюється тим, що життя та здоров'я фізичної особи визнаються вищою со¬ціальною цінністю і не можуть бути пошкоджені, а правовідносини, які опосередковують відповідні блага, мають абсолютний характер. Однак в окремих випадках, прямо передбачених у законі, шкода, що заподіюється життю та здоров'ю, є правомірною, наприклад не¬обхідна оборона. При цьому протиправним вважається також запо¬діяння шкоди життю та здоров'ю внаслідок неналежного виконан¬ня умов договору, наприклад, коли каліцтво чи інше ушкодження здоров'я або смерть завдаються внаслідок неналежного виконання договору перевезення (ст. 1196 ЦК України).
Що стосується шкоди, то слід відмітити, що цим протиправним діянням фізичній особі заподіюється каліцтво чи інше ушкодження здоров'я або смерть.
Поняття «смерть» законодавством не визначається, однак, на нашу думку, під ним слід розуміти певний стан організму фізичної особи, який посвідчується висновком компетентного медичного ор¬гану і характеризується непоправними руйнівними процесами центральної нервової системи та кори головного мозку, що наступи¬ли внаслідок припинення функціонування життєво важливих сис¬тем людини (серцево-судинної, дихальної, нервової).
Поняттям «каліцтво», у свою чергу, охоплюються дві категорії: травма та професійне ушкодження здоров'я.
Травма характеризується раптовим та, як правило, одноразовим зовнішнім впливом на організм, внаслідок чого йому заподіюється фізичне ушкодження. Наприклад удар, наслідком якого є перелом кісток. Професійне захворювання характеризується як таке ушко¬дження здоров'я, що передбачене чинним законодавством1 та стало наслідком не одноразового, а систематичного та тривалого впливу2 на організм людини шкідливих факторів, що є характерними для даного виду професії. Так, наприклад, хронічний бронхіт є профе¬сійним захворюванням осіб, які працюють на шахтах, рудниках, відкритих кар'єрах тощо.
Поняттям «інше ушкодження здоров'я» охоплюється будь-яке, не пов'язане з каліцтвом пошкодження здоров'я, що наступило внаслідок так званого загального захворювання. При цьому дане за¬гальне захворювання не пов'язане ні зі специфікою професії, ні з травматичним впливом на організм людини, а є видом ушкодження здоров'я внаслідок недотримання заподіювачем шкоди встановле¬них правил та норм, наприклад, коли внаслідок відключення опа¬лення особа захворіла на гостре респіраторне захворювання.
Специфіка шкоди, завдана життю та здоров'ю3 фізичної особи, полягає також і в тому, що вона не може бути відшкодована в нату¬рі та оцінена у грошовому еквіваленті. Тому об'єктом відшкодуван¬ня буде не зазначена шкода, а лише майнові втрати, яких зазнала фізична особа внаслідок завдання цієї шкоди. До таких втрат зако¬нодавець відносить заробіток (дохід), втрачений потерпілим внас¬лідок втрати чи зменшення професійної або загальної працездатнос¬ті, а також витрати, викликані необхідністю посиленого харчуван¬ня, санаторно-курортного лікування, придбання ліків, протезуван¬ня, стороннього догляду тощо (ч. 1 ст. 1195 ЦК України), а також витрати на поховання (ст. 1201 ЦК України) та ін. Однак цей пере¬лік є орієнтовним і на випадок, коли потерпілий має інші втрати, пов'язані з відповідним ушкодженням здоров'я, тоді він має право вимагати їх відшкодування. У разі заподіяння ушкодження здоро-
в'ю фізичної особи вона має право на відшкодування моральної шкоди, завданої таким ушкодженням.
Певними особливостями наділений і причинно-наслідковий зв'я¬зок між протиправним діянням та завданою шкодою. У цих делікт¬них зобов'язаннях він має складний характер, що зумовлене специ¬фікою завданої шкоди. Тобто слід доводити наявність причинно-на-слідкового зв'язку не лише між протиправним діянням та каліцтвом чи іншим ушкодженням здоров'я або смертю, а й при¬чинно-наслідковий зв'язок між цими ушкодженнями здоров'я і втратою життя та зазначеними майновими втратами.
Певними особливостями наділена і вина заподіювача шкоди у цьому деліктному зобов'язанні. Як і за загальними правилами, вина заподіювача презюмується аж поки він не доведе свою невин¬ність. Однак у разі, коли ця шкода завдається незаконними діян¬нями органом державної влади, органом влади АРК або органом місцевого самоврядування (статті 1173-1175 ЦК України), судо¬вих та правоохоронних органів (ст. 1176 ЦК України), джерелом підвищеної небезпеки (ст. 1187 ЦК України) та в деяких інших ви¬падках, прямо передбачених законом, вона відшкодовується неза¬лежно від вини особи, яка завдала цю шкоду. В окремих випадках, прямо передбачених законодавством, шкода, завдана каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю фізичної особи внас¬лідок непереборної сили, також підлягає відшкодуванню (ч. З ст. 1166 ЦК України).
Однак для більш детального розгляду цього делікту доцільно ди¬ференціювати його на два підвиди залежно від благ, яким заподію¬ється шкода: 1) відшкодування шкоди, завданої здоров'ю фізичної особи внаслідок каліцтва чи іншого ушкодження здоров'я; 2) від¬шкодування шкоди, завданої внаслідок смерті потерпілого.

Особливості відшкодування шкоди,
заподіяної здоров'ю фізичної особи внаслідок каліцтва
чи іншого ушкодження здоров'я.
Як уже зазначалось, у разі завдання шкоди каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я фізичній особі відшкодовується:
заробіток (дохід), втрачений потерпілим внаслідок втрати чи
зменшення професійної або загальної працездатності;
додаткові витрати, викликані необхідністю посиленого хар-
І
чування, санаторно-курортного лікування, придбання ліків, проте¬зування, стороннього догляду тощо;
3) моральна шкода, завдана їй внаслідок зазначеного правопору¬
шення.
Визначення заробітку (доходу), втраченого потерпілим внаслідок втрати чи зменшення професійної або загальної працездатності
При визначенні розміру заробітку (доходу), втраченого потер¬пілим внаслідок втрати чи зменшення професійної або загальної працездатності, важливу роль відіграє той факт, чи перебуває особа у трудових відносинах. Так, якщо каліцтво чи інше ушкодження здоров'я було заподіяне особі, яка працювала за трудовим догово¬ром, то розмір втраченого фізичною особою заробітку (доходу), що підлягає відшкодуванню, визначається у відсотках від середнього місячного заробітку (доходу), який потерпіла особа мала до каліцт¬ва або іншого ушкодження здоров'я, з урахуванням ступеня втрати нею професійної працездатності1, а за її відсутності — загальної працездатності2 (ч. 1 ст. 1197 ЦК України).
Тобто на розмір втраченого фізичною особою заробітку (доходу) впливають:
середній місячний заробіток потерпілого;
ступінь втрати професійної або загальної працездатності.
Середньомісячний заробіток (дохід) слід обчислювати поділом
сукупного заробітку (доходу) за дванадцять або за три останні ка¬лендарні місяці роботи, що передували ушкодженню здоров'я або втраті працездатності внаслідок каліцтва або іншого ушкодження здоров'я.
Пріоритетність у виборі найкращого співвідношення надається потерпілому. При цьому вказане співвідношення, яке становитиме середньомісячний заробіток (дохід), не повинне бути меншим п'яти¬кратного розміру мінімальної заробітної плати (ч. 1 ст. 1197 ЦК України).
Певною специфікою при цьому наділене обрахування середньо¬місячного сукупного доходу фізичної особи — підприємця та фізич¬ної особи, яка самостійно забезпечує себе роботою (адвокат, особа, яка зайнята творчою діяльністю, тощо). У цьому разі розмір їхнього втраченого доходу внаслідок каліцтва або іншого ушкодження
здоров я, що підлягає відшкодуванню, визначається з річного дохо¬ду, одержаного в попередньому господарському році, поділеного на дванадцять. Якщо ці особи отримували дохід менш як дванадцять місяців, розмір їхнього втраченого доходу визначається співвідно¬шенням сукупної суми доходу та відповідної кількості місяців (час¬тини 1, 4 ст. 1198 ЦК України).
Що стосується сукупного заробітку (доходу), то до нього вклю¬чаються всі види оплати праці за трудовим договором за місцем ос¬новної роботи і за сумісництвом, з яких сплачується податок на до¬ходи громадян у сумах, нарахованих до вирахування податку. Не включаються до заробітку (доходу) одноразові виплати, компенса¬ція за невикористану відпустку, вихідна допомога, допомога при ва¬гітності та пологах тощо (ч. З ст. 1197 ЦК України).
Щодо фізичної особи — підприємця та фізичної особи, яка само¬стійно забезпечує себе роботою, то розмір їх сукупного доходу об¬числюється на підставі даних органу державної податкової служби у сумах, нарахованих до вирахування податків (частини 2, 3, 4 ст. 1198 ЦК України).
Законодавець, крім можливості визначити та відшкодувати ре¬альний втрачений середньомісячний заробіток (дохід) потерпілого, встановлює також можливість вимагати відшкодувати і той заро-5іток (дохід), який він міг би отримувати в майбутньому. Якщо за¬робіток (дохід)Іпбтерпілого до його каліцтва чи іншого ушкодження здоров'я змінився, що поліпшило його матеріальне становище (під¬вищення заробітної плати за посадою, переведення на вищеоплачу-ану роботу, прийняття на роботу після закінчення освіти), то при визначенні середньомісячного заробітку (доходу) враховується ли-іе заробіток (дохід), який він одержав або мав одержати після від-ювідної зміни (ч. 4 ст. 1197 ЦК України).
Однак у разі, якщо потерпілий на момент завдання йому шкоди зе працював, його середньомісячний заробіток (дохід) обчислюєть¬ся, за його бажанням, виходячи з його заробітку до звільнення або звичайного розміру заробітної плати працівника його кваліфікації у д;ій місцевості (ч. З ст. 1197 ЦК України). При цьому загальний роз¬мір відшкодування для даної категорії осіб визначається виходячи з розміру мінімальної заробітної плати (ч. 2 ст. 1195 ЦК України).
Інший чинник, що впливає на розмір втраченого заробітку (дохо¬ду), — це ступінь втрати професійної працездатності, а за її від¬сутності — ступінь загальної працездатності. При цьому слід за¬уважити, що втрата працездатності може бути тимчасова або стійка (тривала).
Щодо тимчасової втрати працездатності, то вона має посвідчува-гися листком тимчасової непрацездатності (лікарняним листком),
що видається відповідним лікувальним закладом. Умови та поря¬док відшкодування такої шкоди встановлюються спеціальним зако¬ном1.
Стійка (тривала) втрата працездатності встановлюється медико-соціальними експертними комісіями Міністерства охорони здоров'я України (далі — МСЕК)2.
На підставі проведеної цими органами медико-соціальної експер¬тизи встановлюється ступінь втрати професійної працездатності особи, і лише у разі, коли втрати професійної працездатності немає, відповідні комісії встановлюють ступінь втрати загальної праце¬здатності, наприклад, коли програміст втратив ногу, то ступінь втрати ним професійної працездатності нульовий, і тому слід визна¬чати ступінь втрати загальної працездатності, який у цьому випад¬ку заподіяння каліцтва буде доволі високим. Ступінь втрати праце¬здатності встановлюється у відсотках на підставі висновку МСЕК. Порядок відшкодування шкоди у разі втрати працездатності від не¬щасного випадку на виробництві чи професійного захворювання встановлюється спеціальним законом3.
Для загального обрахування розміру втраченого заробітку (дохо¬ду) слід визначити середньомісячний заробіток (дохід) фізичної осо¬би та співвіднести його зі ступенем професійної втрати, а у разі її відсутності — загальної працездатності. Наприклад, коли за трудо¬вим договором особа отримувала впродовж останніх трьох місяців відповідно 720, 750 та 780 гривень і після цього їй було завдане ка¬ліцтво, що спричинило втрату професійної працездатності на 75 відсотків, то обрахувати розмір втраченого фізичною особою за¬робітку (доходу) слід таким чином:
(720+750+780) : 3 х 75% = 562 грн. 50 коп. щомісяця.
Однак визначена втрата заробітку (доходу) не є сталою величи¬ною. Вона залежно від різних факторів може змінюватись як у сто¬рону зменшення, так і в сторону збільшення.
Зменшення розміру втраченого заробітку (доходу), який підляга¬тиме відшкодуванню, можливе у разі грубої необережності потер-іілого (ч. 2 ст. 1193 ЦК України) або залежно від матеріального ста-зовища потерпілого (ч. 4 ст. 1193 ЦК України). У цьому разі визна-іається відсоток вини потерпілого у заподіянні йому шкоди і агальна сума втраченого заробітку (доходу) зменшується на відпо¬відний відсоток. Коли у заподіяній шкоді є умисел потерпілого, то завдана шкода взагалі не підлягає відшкодуванню (ч. 1 ст. 1193 ЦК /країни).
Іншою підставою зменшення розміру втраченого заробітку (дохо-/) є випадок, коли працездатність потерпілого зросла порівняно з тією, яка була у нього на момент вирішення питання про відшкоду¬вання шкоди (ст. 1204 ЦК України). Однак слід зауважити, що не може впливати на зменшення розміру втраченого заробітку (дохо¬ду) розмір пенсії, призначеної у зв'язку з втратою здоров'я або пен¬сії, яку потерпілий одержував до цього, а також інших доходів (ч. З ст. 1195 ЦК України).
Збільшення обсягу та розміру відшкодування шкоди, завданої ютерпілому каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я можливо
договором або законом (ч. 4 ст. 1195 ЦК України).
Чинним законодавством передбачені такі найбільш важливі ви-іадки збільшення розміру обсягу та розміру відшкодування шкоди, завданої потерпілому каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я:
а) якщо працездатність потерпілого знизилася порівняно з тією,
яка була у нього на момент вирішення питання про відшкодування
шкоди (ст. 1203 ЦК України);
б) у разі підвищення вартості життя (ч. 1 ст. 1208 ЦК України);
в) у разі збільшення розміру мінімальної заробітної плати (ч. 2
ст. 1208 ЦК України) тощо. Збільшення обсягу та розміру відшко¬
дування шкоди можливе на підставі рішення суду.
Певною специфікою наділене визначення втраченого заробітку (доходу), завданого внаслідок каліцтва чи іншого ушкодження здо¬ров'я малолітньої або неповнолітньої особи. Зрозуміло, що коли каліцтво чи інше ушкодження здоров'я заподіяне малолітній особі, то про відшкодування втраченого заробітку (доходу) йтись не може, оскільки ця особа не може мати певного заробітку, їй можуть бути відшкодовані лише додаткові витрати. Після досягнення малоліт¬ньою потерпілою особою чотирнадцяти років (учнем — вісімнадця¬ти років) вона має право вимагати відшкодування шкоди, пов'яза¬ної із втратою або зменшенням її працездатності, виходячи з роз¬міру встановленої законом мінімальної заробітної плати (ч. 1 ст. 1199 ЦК України).
По-іншому вирішуватиметься питання у разі, коли потерпілою буде неповнолітня особа, яка на момент ушкодження здоров'я мала заробіток. У цьому разу завдана шкода має бути відшкодована їй ви¬ходячи з розміру її заробітку, але не нижче встановленого законом розміру мінімальної заробітної плати (ч. 2 ст. 1199 ЦК України).
Однак і малолітня, і повнолітня потерпіла особа після початку трудової діяльності відповідно до одержаної кваліфікації має право вимагати збільшення розміру відшкодування шкоди, пов'язаної із зменшенням її професійної працездатності внаслідок каліцтва або іншого ушкодження здоров'я, виходячи з розміру заробітної плати працівників її кваліфікації, але не нижче встановленого законом розміру мінімальної заробітної плати (ч. З ст. 1199 ЦК України). Якщо потерпіла особа не має професійної кваліфікації і після досяг¬нення повноліття продовжує залишатися непрацездатною внас¬лідок каліцтва або іншого ушкодження здоров'я, завданого їй до повноліття, вона має право вимагати відшкодування шкоди в обсязі не нижче встановленого законом розміру мінімальної заробітної плати (ч. 4 ст. 1199 ЦК України).
Визначення розміру додаткових витрат, викликаних
необхідністю посиленого харчування,
санаторно-курортного лікування, придбання ліків,
протезування, стороннього догляду тощо,
а також відшкодування моральної шкоди
Іншим видом видатків, що мають бути відшкодовані потерпілій особі внаслідок каліцтва чи іншого ушкодження здоров'я, є її до¬даткові витрати, викликані необхідністю допомоги та догляду. Законодавець виходить з того, що додаткові витрати відшкодовую¬ться у тому разі, коли вони є обґрунтованими та доведеними, а та¬кож коли потерпіла особа реально потребує відповідних видів допо¬моги та догляду і не має права претендувати на їх безкоштовне отримання. При цьому в ЦК України передбачається лише орієнто¬вний перелік можливих додаткових витрат, до яких належать витрати на: посилене харчування; санаторно-курортне лікування; придбання ліків; протезування; сторонній догляд.
Цей перелік не є вичерпним, тому у разі потреби можуть бути відшкодовані і витрати на придбання спеціальних транспортних за¬собів, підготовку до іншої професії тощо. При цьому особі може бу¬ти призначена як одна, так і декілька видів допомоги чи догляду.
Відшкодуванню можуть підлягати і додаткові витрати, що змо¬жуть реально виникнути в майбутньому, наприклад, при винайден¬ні нового методу лікування. Однак у будь-якому разі потреба цих витрат має бути доведена відповідною лікарською експертизою (МСЕК) або судом.
Порядок відшкодування додаткових витрат у разі втрати праце¬здатності від нещасного випадку на виробництві чи професійного захворювання встановлюється спеціальним законом1.
Як у разі відшкодування втраченого заробітку (доходу), так і при відшкодуванні додаткових витрат розмір відшкодовуваних витрат може збільшуватись у випадках, передбачених договором та зако¬ном, і зменшуватись у випадках, прямо передбачених законом. Од¬нак при відшкодуванні додаткових витрат є певна специфіка. Не¬зважаючи на те, що за загальним правилом вина потерпілого сут¬тєво впливає на визначення розміру відшкодовуваної шкоди, — при визначенні розміру додаткових витрат, що пов'язані з заподіянням каліцтва чи іншого ушкодження здоров'я, вина потерпілого не вра¬ховується (ч. З ст. 1193 ЦК України).
Окрім того, на відміну від втраченого заробітку (доходу), який малолітній особі не відшкодовується через його відсутність, додат¬кові витрати підлягають відшкодуванню у повному обсязі (ч. 1 ст. 1199 ЦК України).
Крім відшкодування втраченого заробітку (доходу) та додатко¬вих витрат особа, якій заподіяне каліцтво чи інше ушкодження здо¬ров'я, має право вимагати відшкодування їй моральної шкоди (ст. 1168 ЦК України), яке можливе на загальних підставах, пе¬редбачених чинним законодавством. Моральна шкода відшкодову¬ється незалежно від вини органу державної влади, органу влади АРК, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, якщо шкода завдана каліцтвом, іншим ушкодженням здоро¬в'я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної не¬безпеки (ст. 1167 ЦК України).

Особливості відшкодування шкоди, заподіяної внаслідок смерті потерпілого.
Важливим різновидом цих деліктних зобов'язань є завдання шкоди життю фізичної особи, тобто заподіяння смерті потерпілому.
Специфіка цього делікту полягає в тому, що у разі смерті потер¬пілого право на відшкодування шкоди мають непрацездатні особи, які були на його утриманні або мали на день його смерті право на одержання від нього утримання, а також дитина потерпілого, наро¬джена після його смерті (ч. 1 ст. 1200 ЦК України).
Законодавець визначає виключний перелік непрацездатних осіб, які були на утриманні померлого потерпілого або мали на день його смерті право на одержання від нього утримання, а також строк, впродовж якого вони мають право отримувати відповідне відшкоду¬вання шкоди, завданої смертю їх утримувача (годувальника). За ч. 1 ст. 1200 ЦК України шкода відшкодовується:
дитині, яка має право на відшкодування шкоди до досягнення
нею вісімнадцяти років, а у разі, якщо вона є учнем або студен¬
том, — до закінчення навчання, але не більш як до досягнення нею
двадцяти трьох років;
чоловікові, дружині, батькам (усиновлювачам), які досягли
пенсійного віку, встановленого законом, — довічно;
інваліду, якого потерпілий зобов'язаний був утримувати, від¬
шкодування виплачується впродовж строку його інвалідності;
одному з батьків (усиновлювачів) або другому з подружжя чи
іншому членові сім'ї незалежно від віку і працездатності, якщо во¬
ни не працюють і здійснюють догляд за: дітьми, братами, сестра¬
ми, внуками померлого, відшкодування виплачується до досягнен¬
ня останніми чотирнадцяти років;
іншим непрацездатним особам, які були на утриманні потер¬
пілого, відшкодування виплачується протягом п'яти років після
його смерті.
Зазначеним особам впродовж зазначеного строку відшкодовуєть¬ся шкода у розмірі середньомісячного заробітку (доходу) потерпіло¬го з вирахуванням частки, що припадала на нього самого та праце¬здатних осіб, які перебували на його утриманні, але не мають права на відшкодування шкоди.
Середньомісячний заробіток (дохід) потерпілого розраховується за аналогічними правилами, встановленими для відшкодування шкоди, завданої каліцтвом чи іншим ушкодженням здоров'я. При цьому до складу доходів потерпілого також включаються пенсія, су¬ми, що належали йому за договором довічного утримання (догляду), та інші аналогічні виплати, які він одержував (ч. 2 ст. 1200 ЦК України).
Однак слід зауважити, що до розміру відшкодування, який ви¬плачується уповноваженим особам внаслідок смерті годувальника, не зараховується розмір пенсії, призначеної внаслідок втрати году¬вальника, та інші їхні доходи (ч. З ст. 1200 ЦК України).
Окрім розміру середньомісячного заробітку (доходу) потерпіло¬го, особи, яким завдано шкоди смертю годувальника, мають право вимагати відшкодування моральної шкоди, пов'язаної зі смертю го¬дувальника (ч. 2 ст. 1168 ЦК України), витрат на поховання та
на спорудження надгробного пам'ятника — особі, яка зробила ці витрати (ст. 1201 ЦК України).
Зазначені витрати не зараховуються до суми відшкодування шкоди і відшкодовуються окремо. При цьому моральна шкода, за¬вдана смертю фізичної особи, відшкодовується лише її чоловікові (дружині), батькам (усиновлювачам), дітям (усиновленим), а також особам, які проживали з нею однією сім'єю.
Визначений розмір відшкодування додаткових витрат не може бути зменшений навіть у разі, коли заподіянню смерті сприяла вина потерпілого (ч. З ст. 1193 ЦК України). Вина потерпілого не врахо¬вується у разі відшкодування додаткових витрат, передбачених ч. 1 ст. 1195 ЦК України, у разі відшкодування шкоди, завданої смертю годувальника, та у разі відшкодування витрат на поховання (п. З ст. 1193 ЦК України). І лише залежно від матеріального становища потерпілого (крім випадків, коли шкоди завдано вчиненням злочи¬ну) суд може зменшити розмір відшкодування шкоди, завданої фізичною особою (ч. 4 ст. 1193 ЦК України).
Розмір відшкодування, обчислений для кожної з осіб, які мають право на відшкодування шкоди, завданої смертю годувальника, не підлягає подальшому перерахункові, крім випадків: 1) народження дитини, зачатої за життя і народженої після смерті годувальника; 2) призначення (припинення) виплати відшкодування особам, які здійснюють,догляд за дітьми, братами, сестрами, внуками померло¬го (ч. 4 ст. 1200 ЦК України).
Розмір відшкодування може бути збільшений законом (ч. 4 ст. 1200 ЦК України).

Порядок відшкодування шкоди, заподіяної внаслідок каліцтва чи іншого ушкодження здоров'я або смерті.
Відшкодування шкоди, заподіяної каліцтвом, іншим ушкоджен¬ням здоров'я або смертю потерпілого, здійснюється щомісячними платежами (ч. 1 ст. 1202 ЦК України). Цей принцип виходить з то¬го, що особа, яка має відшкодовувати цю шкоду, отримує свій заро¬біток (доходи) переважно в щомісячному режимі. Проте за наявнос¬ті обставин, що мають істотне значення, та з урахуванням мате¬ріального становища фізичної особи, яка завдала шкоди, сума відшкодування може бути виплачена одноразово, але не більш як за три роки наперед (абз. 2 ч. 1 ст. 1202 ЦК України).
Окрім цього, законодавець встановлює можливість відшкодову¬вати моральну шкоду, завдану каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, одноразово або здійсненням щомісячних платежів (ч. 1 ст. 1168 ЦК України), а в окремих випадках, до яких згідно з ч. 2
ст. 1202 ЦК України належить стягнення додаткових витрат, ви¬кликаних необхідністю посиленого харчування, санаторно-курорт¬ного лікування, придбання ліків, протезування, стороннього догля¬ду тощо, таке відшкодування може бути здійснене наперед у межах строків, встановлених на основі висновку відповідної лікарської експертизи, а також у разі потреби попередньої оплати послуг і май¬на (придбання путівки, оплата проїзду, оплата спеціальних транс¬портних засобів тощо).
Оскільки виплати щодо відшкодування шкоди, заподіяної каліц¬твом чи іншим ушкодженням здоров'я або смертю, мають переваж¬но строковий характер, то слід зважити і на те, що за цей період мо¬же відбутися і ряд якісних змін з таким особистим немайновим бла¬гом фізичної особи, як здоров'я. Воно, зокрема, може покращитися, внаслідок чого працездатність збільшиться чи відновиться, або по¬гіршитися, що спричинить зменшення або припинення працездат¬ності. І тому в цих випадках має йтись про зміну розміру відшкодо¬вуваних платежів.
Так, потерпілий має право на збільшення розміру відшкодуван¬ня шкоди, якщо його працездатність знизилася порівняно з тією, яка була у нього на момент вирішення питання про відшкодування шкоди (ст. 1203 ЦК України).
І навпаки, особа, на яку покладено обов'язок відшкодувати шко¬ду, завдану каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я потерпіло¬го, має право вимагати зменшення розміру відшкодування шкоди, якщо працездатність потерпілого зросла порівняно з тією, яка була у нього на момент вирішення питання про відшкодування шкоди (ст. 1204 ЦК України).
За аналогічних обставин може бути змінений розмір відшкоду¬вання шкоди залежно від матеріального становища особи, яка запо¬діяла шкоду життю чи здоров'ю фізичної особи, крім випадків, ко¬ли шкоди завдано вчиненням злочину (ч. 4 ст. 1193 ЦК України).
Розмір відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушко¬дженням здоров'я або смертю, може зрости у випадках: 1) підви¬щення вартості життя (ч. 1 ст. 1208 ЦК України); 2) збільшення розміру мінімальної заробітної плати (ч. 2 ст. 1208 ЦК України).
При цьому в першому випадку матиме місце індексація, у друго¬му — відповідне збільшення зазначеної суми. Однак і в першому, і в другому випадках це питання вирішуватиметься судом на підставі заяви потерпілого.
Певною специфікою наділений і порядок відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю, як¬що зобов'язаним суб'єктом є юридична особа, яка припиняє свою
діяльність. У цьому разі слід вирізняти два випадки: 1) коли припи¬нення юридичної особи відбувається через реорганізацію; 2) коли припинення юридичної особи відбувається через ліквідацію.
У разі припинення юридичної особи, зобов'язаної відшкодувати шкоду, завдану каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смер¬тю, і встановлення її правонаступників, які стають зобов'язаними суб'єктами за всіма видами вимог, виплата щомісячних платежів покладається на її правонаступників (ст. 1205 ЦК України).
У разі ліквідації юридичної особи платежі, належні потерпілому або особам, які мають право на отримання такого відшкодування внаслідок смерті годувальника, мають бути капіталізовані (тобто узагальнені в єдину суму за весь прогнозований строк виплат) для виплати їх потерпілому або зазначеним особам.
У разі відсутності в юридичної особи, що ліквідується, коштів для капіталізації платежів, які підлягають сплаті, обов'язок щодо їх ка¬піталізації і сплати покладається на ліквідаційну комісію на підставі рішення суду за позовом потерпілого (ч. 2 ст. 1205 ЦК України).

Пожаловаться
Комментариев (0)
Популярные заметки S4actie2
Реклама
Реклама