Закрыть
Все сервисы
Главная
Лента заметок
Теги
Группы
Рейтинги

177

25 июня´08 0:09 Просмотров: 519 Комментариев: 0
177. Підстави та умови відповідальності за завдання моральної шкоди.
Право на відшкодування моральної шкоди.
Відповідно до положень Конституції України, зокрема статей 32, 56, 62, і чинного законодавства фізичні та юридичні особи мають право на відшкодування моральної (немайнової) шкоди, заподіяної внаслідок порушення їхніх прав і свобод та законних інтересів.
Відшкодування моральної шкоди є одним з найбільш дієвих способів захисту особистих немайнових прав, що використовується для відновлення порушеного права. При стягненні моральної шкоди фактично збігаються міри захисту і відповідальності. Додаткові обтяження і застосування мір відповідальності свідчать про те, що застосування лише мір захисту (наприклад, спростування відомостей) виявилося неефективним.
Незважаючи на те, що відшкодування моральної шкоди може випливати не лише з цивільно-правових, а й кримінально-правових, трудових, адміністративно-правових правовідносин, воно все ж таки залишається мірою цивільно-правової відповідальності. Відшкодування моральної шкоди відбувається виключно у рамках позадоговірної цивільно-правової відповідальності. Заподіяння моральної шкоди може бути правовим наслідком порушення зобов'язання (зокрема порушення банківської таємниці, ст. 1076 ЦК України), визнання правочинів недійсними (статті 215-236 ЦК України). Договором також може бути передбачене право кредитора вимагати відшкодування моральної шкоди й обов'язок кредитора здійснити таке відшкодування. Розмір відшкодування встановлюється судом і не може визначатися умовами договору (ст. 23 ЦК України).
Слід зауважити, що до прийняття нового ЦК України виникало багато спірних питань щодо застосування норм закону про відшкодування моральної шкоди. Зокрема, відповідно до судової практики, що склалася протягом значного періоду часу, відшкодування моральної шкоди допускалося лише у разі, коли така можливість передбачалася спеціальними нормативними актами (закони України «Про інформацію», «Про авторське право і суміжні права», «Про захист прав споживачів» чи інші закони, що прямо передбачали право на відшкодування моральної (немайнової) шкоди). Відповідно до нового ЦК України нормою загальної дії є ст. 23, що застосовується у всіх випадках заподіяння моральної шкоди.
Підставою для відшкодування моральної шкоди є факт заподіяння особі фізичного болю та страждань або душевних страждань, або приниження честі, гідності, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.
Моральна (немайнова) шкода — це такі наслідки правопорушення, що не мають економічного змісту і вартісної форми і можуть полягати:
1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я;
2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів;
3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку зі знищенням чи пошкодженням її майна;
4) у приниженні честі, гідності, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи (ст. 23 ЦК України).
Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв'язку з ушкодженням здоров'я, у порушенні права власності, права інтелектуальної власності, прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв'язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв'язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.
Під немайновою шкодою, заподіяною юридичній особі, слід розуміти втрати немайнового характеру, що настали у зв'язку з приниженням її ділової репутації, посяганням на фірмове найменування, товарний знак, виробничу марку, розголошенням комерційної таємниці, а також вчиненням дій, спрямованих на зниження престижу чи підрив довіри до її діяльності.
Відповідно суб'єктами права вимоги за зобов'язаннями про відшкодування моральної шкоди можуть бути як фізичні, так і юридичні особи. Обов'язок відшкодування моральної шкоди може виникати також як у фізичних і юридичних осіб, так і в держави. Зокрема, при вирішенні спору про відшкодування моральної шкоди, заподіяної громадянинові незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу державної влади, його посадовими або службовими особами, судам слід виходити з того, що зазначений орган має бути відповідачем у такій справі, якщо це передбачено відповідним законом (наприклад, ст. 9 Закону України «Про оперативно-розшукову діяльність»). Якщо відповідним законом чи іншим нормативно-правовим актом це не передбачено або в ньому зазначено, що шкода відшкодовується державою (за рахунок держави), то нарівні з відповідним державним органом суд має притягнути як відповідача відповідний орган Державного казначейства України.
Суб'єктами права вимоги щодо відшкодування моральної шкоди можуть бути лише фізичні або юридичні особи, права яких були безпосередньо порушені протиправними діями (бездіяльністю) інших осіб. Близькі родичі особи, якій завдано моральної шкоди, права на відшкодування такої шкоди не мають, крім випадків, коли такими діями безпосередньо були порушені і їхні права (зокрема моральна шкода, завдана смертю фізичної особи, відшкодовується її чоловікові (дружині), батькам (усиновлювачам), дітям (усиновленим), а також особам, які проживали з нею однією сім'єю (ст. 1168 ЦК України).
На цих позиціях стоїть і судова практика. Наприклад, у вересні 1996 р. П. І. звернулася до суду із позовом до П. 3. про відшкодування матеріальної та моральної шкоди. Обставини справи такі: 4 лютого 1997 р. позивачка померла. Спадкоємець П. — О. позовні вимоги щодо стягнення матеріальної шкоди зменшив, а щодо стягнення моральної шкоди підтримав у повному обсязі. Судове рішення, яким позов було задоволено, скасовано. Судова колегія у цивільних справах Верховного Суду України визнала, що моральна шкода відшкодовується безпосередньо особі, яка зазнала фізичних або моральних страждань. У зв'язку зі смертю П. І. зобов'язання щодо відшкодування моральної шкоди припиняються, оскільки спірні правовідносини не допускають правонаступництва (надруковано: «Рішення Верховного Суду України», 1999 р.).
Слід звернути увагу на те, що законом допускається спадкування права на відшкодування моральної шкоди, яка вже була присуджена судом спадкодавцеві за його життя. Аналогічним чином у спадкоємця може також виникати обов'язок відшкодування моральної шкоди, завданої спадкодавцем, яка була присуджена судом зі спадкодавця за його життя (статті 1230, 1231 ЦК України). Такі правові відносини виникають з приводу вже існуючого судового рішення, що виносилося за життя потерпілого, яким було встановлено факт, розміри, спосіб відшкодування моральної шкоди, але фактичного виконання рішення не відбулося. Тому в цьому випадку виникає право (обов'язок) спадкоємця щодо реалізації вже існуючого на підставі рішень суду права на відшкодування моральної шкоди. Це не збігається з можливістю спадкоємців на звернення до суду з вимогою про відшкодування моральної шкоди потерпілому, який на час розгляду справи помер. Права на звернення з такою вимогою до суду вони не мають.
Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння (бездії) її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Зокрема, має бути з'ясовано, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій іншій матеріальній формі позивач вважає за необхідне відшкодувати йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Умови і порядок відшкодування моральної шкоди.
Вина. Особа (фізична чи юридична) звільняється від відповідальності щодо відшкодування моральної шкоди, якщо доведе, що остання заподіяна не з її вини. Як було зазначено вище, форма вини того, хто заподіяв шкоду, за загальним правилом не має значення при вирішенні питання про притягнення особи до цивільно-правової відповідальності, а на обсяг відповідальності впливає не ступінь вини, а сам шкідливий результат.
Водночас правильне визначення форми вини може в окремих випадках впливати як на вирішення питання щодо обсягу відшкодування, так і щодо наявності підстав притягнення до цивільно-правової відповідальності в цілому. Наприклад, для того щоб довести наявність підстав для відшкодування моральної шкоди, заподіяної засобами масової інформації органам державної влади, місцевого самоврядування, офіційним особам (наприклад, зареєстрованому кандидату у депутати) чи посадовим особам, слід встановити у поведінці наявність злого умислу журналіста або засобу масової інформації. Під злим умислом журналіста чи засобу масової інформації при цьому розуміють такі їхні дії, коли вони перед поширенням інформації усвідомлювали її неправдивість (недостовірність) або неправомірність інших дій (поширення конфіденційної інформації щодо особи без згоди останньої тощо)1. Аналогічним чином наявність специфічних ознак у формі вини у вигляді умислу слід доказувати при відшкодуванні моральної шкоди внаслідок визнання недійсним правочину, вчиненого внаслідок зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою (ст. 232 ЦК України).
Водночас цивільне законодавство не завжди вимагає наявності вини як необхідної умови відповідальності за заподіяння моральної шкоди. Відповідальність заподіювача моральної шкоди без вини може мати місце лише у випадках, спеціально передбачених законодавством. Відшкодування моральної шкоди незалежно від вини органу державної влади, органу влади АРК, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала, відбувається у випадках:
1) якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки;
2) якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування як запобіжного заходу тримання під вартою або підписки про невиїзд, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт;
3) в інших випадках, встановлених законом (ст. 1167 ЦК України).
Ступінь вини заподіювача шкоди і потерпілого та урахування матеріального становища відповідача можуть впливати на розмір відшкодування моральної шкоди у сторону його зменшення (ст. 1193 ЦК України).
Протиправність як умова притягнення до відповідальності полягає у тому, що вчинені дії (бездіяльність) за своїм змістом суперечать нормам об'єктивного права.
Причинний зв'язок між протиправною поведінкою і заподіяною шкодою полягає у тому, що протиправна поведінка має бути необхідною умовою для настання негативних наслідків у вигляді фізичних або моральних страждань. Особливість причинного зв'язку полягає у тому, що зміст її міститься в неправомірності дій, що є головною причиною заподіяної моральної шкоди. Причинний зв'язок має бути юридично значимим, таким, який поведінку заподіювача шкоди перетворює на дійсність, на можливість настання шкідливого наслідку.
Наявність шкоди у зобов'язаннях з відшкодування моральної шкоди довести вкрай важко саме тому, що всі негативні зміни внаслідок заподіяння шкоди відбуваються у свідомості потерпілого, і форма, в якій вони виражаються зовнішньо, має велику залежність від особливостей психіки суб'єкта. Водночас, незважаючи на те, що на потерпілій особі при зверненні до суду лежить обов'язок довести факт заподіяння моральної шкоди і її розміри, відповідно до загального принципу «презумпції винності», який діє у цивільному праві, шкода вважається заподіяною, якщо відповідач (боржник) не доведе інше.
Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди судом визначається залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин.
Принцип еквівалентного відшкодування, який взагалі властивий цивільному праву, не застосовується при заподіянні шкоди особистим немайновим правам і благам: обсяг шкоди важко вирахувати, оскільки моральна шкода не має вартісного еквіваленту.
Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення; стану здоров'я потерпілого, тяжкості вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, глибини фізичних та душевних страждань; погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації; ступеня вини особи, яка заподіяла моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування; ступеня зниження престижу, ділової репутації, а також зусиль, необхідних для відновлення попереднього стану. Враховуються також добровільне — за власною ініціативою чи за зверненням потерпілого спростування інформації редакцією засобу масової інформації, а також інші обставини, що мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості (ст. 23 ЦК України).
Одними і тими самими діями може бути заподіяно як майнової, так і немайнової шкоди. Вирішення питання про відшкодування моральної шкоди, а також щодо розміру моральної шкоди не залежить від наявності майнової шкоди і чи була вона фактично відшкодована та в якому розмірі, а має ґрунтуватися на характері й обсязі моральних і фізичних страждань, заподіяних особі у кожному конкретному випадку (ст. 23 ЦК України).
Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб, у якому виражається майновий характер відповідальності. Відшкодування немайнової шкоди у вигляді певних матеріальних цінностей (гроші або майно) можна вважати прикладом перетворення немайнової шкоди в майнову.
При заподіянні особі моральної шкоди обов'язок щодо її відшкодування покладається на винних осіб одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 23 ЦК України). У разі відшкодування моральної шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю фізичної особи, шкода може бути відшкодована одноразово або здійсненням щомісячних платежів (ст. 1168 ЦК України). Коли межі відшкодування моральної шкоди визначаються у кратному співвідношенні з мінімальним розміром заробітної плати чи неоподатковуваним мінімумом доходів громадян, за основу в розрахунках береться розмір мінімальної заробітної плати чи неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, що діють на час розгляду справи.
За час незаконного перебування громадянина під слідством чи судом розмір відшкодування моральної шкоди має бути не меншим однієї мінімальної заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством або судом. Відшкодування моральної шкоди у цих випадках провадиться за рахунок коштів державного бюджету, незалежно від вини посадових осіб органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду.
Слід зауважити, що специфіка застосування певних норм законодавства про компенсацію моральної шкоди може міститися у спеціальних законах. Наприклад, у справах про спростування відомостей, поширених через засоби масової інформації (у пресі, по радіо і телебаченню), як відповідачі до участі притягаються автор, орган засобу масової інформації, що їх поширив, а в передбачених законом випадках — відповідна службова особа цього органу, які й несуть обов'язок щодо відшкодування заподіяної моральної шкоди відповідно до ступеня вини кожного з них. Якщо позивач не бажає притягати когось із них до відповідальності, на решту заподіювачів моральної шкоди покладається обов'язок щодо відшкодування тієї її частини, яка відповідає ступеню їх вини. У разі, коли орган масової інформації не називає автора, суд виходить з того, що вину за поширення зазначених відомостей цей орган взяв на себе.
На відповідача може бути покладено обов'язок щодо відшкодування заподіяної моральної шкоди не лише тоді, коли суд задовольнив вимоги позивача про спростування поширених відомостей, а й тоді, коли відповідач спростував їх добровільно.
На органи масової інформації, їх працівників і автора не може бути покладено обов'язок щодо відшкодування моральної шкоди за публікацію чи поширення відомостей, що не відповідають дійсності, якщо вони містилися в офіційних повідомленнях чи були одержані від інформаційних агентств чи прес-служб державних органів та органів об'єднань громадян або є дослівним відтворенням матеріалів, опублікованих іншим засобом інформації (з посиланням на нього), офіційних виступів посадових осіб державних органів, виступів на¬родних депутатів, або містилися в авторських виступах, що передаються в ефір без попереднього запису. Критична оцінка певних фактів, недоліків, що мали місце, критичні рецензії, що торкаються не особи автора, а створених ним образів, не можуть бути підставою для задоволення вимог про відшкодування моральної (немайнової) шкоди.
Однак, якщо при цьому допускаються образа чи порушення інших захищених законом прав особи (розголошення без її згоди конфіденційної інформації, втручання у приватне життя тощо), то це може спричинити відшкодування моральної шкоди.
Чинниками, що можуть впливати на обсяг відшкодування, а також на можливість відшкодування моральної шкоди взагалі, можуть бути за загальним правилом, що діє для позадоговірних зобов'язань, вина потерпілого, а також матеріальне становище особи, яка завдала шкоди (ст. 1193 ЦК України). Певні обмеження щодо можливості фактичного відшкодування моральної шкоди виникають у разі, якщо особа, яка завдала шкоди, померла.
У цьому разі моральна шкода, що була завдана спадкодавцем, відшкодовується спадкоємцями у межах вартості рухомого чи нерухомого майна, яке було одержане ними у спадщину.
За позовом спадкоємця суд може зменшити розмір моральної шкоди, якщо вона є непомірно великою порівняно з вартістю рухомого чи нерухомого майна, яке було одержане ним у спадщину (ст. 1231 ЦК України).
У разі заподіяння особі моральної шкоди неправомірними діями кількох осіб розмір відшкодування визначається з урахуванням ступеня вини кожного із заподіювачів. На осіб, які заподіяли моральну шкоду спільно (взаємопов'язаними, сукупними діями або діями з єдиним наміром), покладається солідарна відповідальність за її відшкодування.

Пожаловаться
Комментариев (0)
Популярные заметки S4actie2
Реклама
Реклама