Закрыть
Все сервисы
Главная
Лента заметок
Теги
Группы
Рейтинги

бог забуття

3 июля´08 19:09 Просмотров: 279 Комментариев: 0
... Чого нам не вистачає у цьому житті? Мабуть, всього. Комусь кохання, комусь поваги людей, комусь грошей, комусь друга, а комусь просто нудно жити спокійно. Хочеться екстріму, запалу, вогню, небезпеки. Короче кажучи, проблем. Що тоді роблять такі особи? А це вже по мірі своїх можливостей. Хтось задовольняє свої примхи, подорожуючи чи займаючись якимось спортом. Хтось пробує щось нове для нього. До цього нового відносяться й наркотики... Небезпечна річ, яка здатна дати людині небесне задоволення (себто кайф), дати забуття, вічний спокій. Але вони беруть надто дорогу нам річ: наше життя. Залежність від них виникає миттєво. І вже не зникає ніколи. Так, можливо, комусь і вдасться позбутись фізичкої залежності від них, але в думках назавжди залишиться спогад про те відчуття легкості й безтурботності. Відчуття польоту, відчуття вищості над людьми...
Він прекрасно знав ці відчуття й любив їх. Знав, до чого можуть привести ці небезпечні ігри з наркотиками. Коли отак, як зараз лежав і дивився на двері, очікуючи на чергову партію задоволення, то все його життя було в руках того маленького й нікчемного диявола чи, можливо, бога. Він знав, чим для нього був той білий, як сніг, порошок: він був його повітрям, його життям, його кров‘ю, його плоттю, його мозком...
Не помітив, як втратив контроль над цією справою. Спочатку раз з цікавості. Потім другий для задоволення. Потім третій з власної примхи. Четвертий і п‘ятий – від нічого робити. А потім він втратив лік цим дозам смерті. Почав жити від однієї дози до іншої. Тільки він, наркотики і кайф. Все... Більш не було нікого й нічого. Ні друзів, ні родичів, ні коханої – нікого. Тільки він: білий і владний робити з ним усе...
Відчув, як заніміло його тіло. Зрозумів, що вже кілька годин лежить в одній позі. Повернувсь на спину. Його погляд одразу ж втупився в стелю. Згадалось, як колись малим кохав прекрасну дівчинку. Вони мріяли прожити разом все життя. Дитячі почуття були такими щирими й безтурботними!.. Щось защиміло в серці. Забило подих. Не міг зрозуміти чому.
Слідом згадалось, як підлітком мріяв скоріш вирости й заробити власних грошей, купити будинок, машину. Одружитись нарешті й мати дітей, допопмагати людям. Хотів зробити щось велике у своєму житті, щоб його пам‘ятали. Так, хотів... Але що тепер зміниш? Кого він мав звинувачувати? Тільки себе...
Жахливе відчуття відрази до свого життя накрило його з головою. Воно ввійшло в його душу й поселилось там , йому здалось, навічно. Господи, як він міг бути таким сліпим?! Куди дивився раніше? У свої 23 він відчув себе повною нікчемою, останнім покидьком, який не зміг почати своє життя достойно. І не зможе його закінчити красиво. «Заради чого я живу? Заради кого? Чого я досяг? Нікчема, непотріб!.. Ненавиджу!!!»
Різко перевернувся на живіт і втупився в подушку. Відчув те, чого не відчував уже давно: сльози. Пекучі й гіркі сльози розпачу. Тільки тепер зрозумів, ніскільки його серце охололо до життя. Він не відчував радості віід побачень, не відчував жалю до людей, не відчував болю й не чув крику його душі. Він був байдужим до всього. Не мав у що вірити. Не мав сенсу свого життя. Як виявилось, нікчемного. Не міг зрозуміти, як він не помічав цього раніше?..
Раптом клацнув замок у дверях і вони відкрились. «Знайшов, - сказав юнак, зайшовши в кімнату. – Це було набагато важче, ніж минулого разу. Клієнтів на вулицях побільшало. Набагато побільшало». Він роздягнувся й кинув на стіл маленький пакетик з білим порошком. «Ну що, скуштуємо?» - спитав він, посміхаючись. «Давай», - відказав другий встаючи з дивану. Він хотів лиш одного: забуття. Вони могли йому це дати. Пройшло кілька довгих хвилин, а потім він відчув тепло, що розливалось по його тілу, так повільно й приємно. Все... Не потрібно більш нічого. Ні коханої дівчинки, ні будинку, ні машини, ні сім‘ї, ні щоб його пам‘ятали... Тепер все було для нього нічим, а він був богом. Богом власного світу забуття...
Пожаловаться
Комментариев (0)
Реклама
Реклама