Закрыть
Все сервисы
Главная
Лента заметок
Теги
Группы
Рейтинги

Читаю твої сни, думки, читаю твій погляд

16 июля´08 11:51 Просмотров: 575 Комментариев: 2
Читаю твої сни, думки, читаю твій погляд..... Жахаюся – не бачу там себе....... Згортаюся в маленький блідно-сірий клубочок, беру своє серце в долоні і шепочу: «Не плач, серденько, все минеться...» Кап-кап-кап...Стікає краплиночками червона гаряча кров, НІ, не стікає – тече потічком, залишає позаду мене сліди...... Намагаюся сховатися....від себе, від тебе, від усіх.... Не вдається, червоні сліди вказують на схованку.....Закриваю очі.... Ловлю повітря холодними губами…
Можливо не варто уникати зустрічей? Піти назустріч тобі і віддати серце....Воно ж і так твоє, воно мені не належить.... Навіщо мені чуже серце??? Візьми його собі, неси, тобі буде легко....Мене воно обпікає, не знаходить місця у моїй зболеній душі, закам’янілому тілі.... Хм.... Наприклад, ти можеш поставити моє серце до себе у старий (подарований дідусем!) сервант..... Так ти його називаєш – сервант з червоного дерева? Ти приходитимеш додому, а на його полиці незмінно лежатиме червона грудочка...маленька і мертва.... Вранці прокинувшись, ти не завжди зважатимеш на присутність ЧУЖОГО-ТВОГО серця..... А коли у твій затишний дім завітають гості, ти можеш погордувати здобутком: «Погляньте на мій трофей – серце..... ЛЮДСЬКЕ - ЖІНОЧЕ!» І усі вихвалятимуть тебе, вітатимуть з надбанням, даватимуть поради...... Чим не тріумф???
Зустріч... Дивлюся у твої очі...Холодні, чужі – нема контакту... GAME OVER... Зазираю в душу... Намагаюся востаннє знайти себе... Шукаю всюди, обмацую кожну клітиночку твого пекельно-теплого тіла... Щось намацала ... відчула під поглядом рух... Мимоволі збожеволіла від щастя: «Це я!!! Я!!!!!! Розумієте, люде, я є!». Придивилася уважніше... ЩОСЬ дуже маленьке, біля твого шлуночка, перевертається з ніг на голову... Хочу впіймати, воно втікає, ховається в животі – глибоко-глибоко... Причаїлося, дивиться на мене з глибини твого нутра, вичікує.... і я знову жахаюся – ЦЕ НЕ Я!!!!! Гордість – ТВОЯ ГОРДІСТЬ... Яка ж вона паскудна, ФЕ! Виявляється зовсім дріб’язкова, а як виривається з твоєї душі, стає такою нестерпно ВЕЛИКОЮ.....
Тримаю в руках своє серце і помираю. Не від того, що живу без життєво-важливого органа, а від твоєї БАЙДУЖОСТІ...
- Залиш собі, - кажеш так тихо, що прислухаюся, навіть не дивишся на грудочку в моїх руках.
- ....................., – відповідаю мовчанкою.
- Тобі важко буде без нього, а у мене є своє. Навіщо людині два серця?
Насправді, НАВІЩО??? Навіщо тобі моє МЕРТВЕ серце, ти наситився ЖИВИМ!!! Краще віддам тобі свою ПАМ’ЯТЬ.... Живи з нею, засинай і прокидайся, радій і веселись... Хочеш - знущайся над нею, хочеш - викинь на смітник, або спусти з балкону вниз головою, розкрути так, щоб запаморочилася голова.... Роби як знаєш...Але знай, якщо серце зумів вбити і воно померло, ПАМЯТЬ житиме ВІЧНО....... У неї таємна домовленість з БОГОМ – не упускати жодної прожитої людиною миті ... Це її ПРИЗНАЧЕННЯ... Подумай чи зможеш прожити з нею усе подальше життя, адже пам’ять МОЯ ... Може не зжитися з ТВОЄЮ... МОЯ «дівчинка» пам’ятає все – хороше і погане, світле і темне....
- Забагато інформації, - ти повертаєшся од мене...
Іду і я! Що залишається? Кап-кап-кап – кровоточить мертве серце.....
«Я так його ЛЮБЛЮ», - кричить пам’ять.
«Не забуду», - відкликається спогад.
Не знайшла себе, стала пустою душа...Такою як твої слова, кинуті необережно на вітер, адресовані мені... Вірила... Щоразу вірила тобі, нафантазувала твою любов, жила нею, дихала, снила... Звикала до тебе, пустила спочатку у думки, відкрила душу, віддала найдорогоцінніше - серце... ЛЮБИЛА врешті-решт.... ЛЮБЛЮ і зараз...
Казав мені про мою звабливість, цілував губи, лоскотав животик... Занурювався у мене, говорив про кохання, писав листи......Зустрічав і проводжав, беріг мій сон. Мене... А одного разу постукав у двері не сам.... Я відчинила... Ще тоді свідомість намагалася перекричати почуття: «Не впускай його через поріг... Зачини двері, поплач, забудь». ВПУСТИЛА!!! І ти зайшов з нею – красивою, величною, сильною...
- Будьте знайомі! Це моє, уже колишнє, захоплення! Це БАЙДУЖІСТЬ, - прокричав твій погляд.
А ти поважно зайшов до кімнати, присів на стареньку табуретку, взяв мене на руки, пригорнув до себе. Тоді я не повірила твоїм очам. Дарма... Думала, що примарилося і жила далі... Після того випадку ти щоразу приходив з нею... А одного разу, коли заснув на моєму ліжку, вона прийшла до мене сама... Струнка, відкрита і відверта (їй нема чого таїтися) попросила дати тобі спокій... Сказала, що нема кохання, порадила – змиритися і відпустити...
З тієї ночі я шукаю себе в тобі. Щомиті, при кожній зустрічі, всюди – в найпотаємніших куточках твого єства... Розумію, я ЗАСЛАБКА перед ТВОЄЮ пані БАЙДУЖІСТЮ. Хочу вловити останній шанс, звертаюся до надії і залишаюся ні з чим... Ти йдеш від мене як і прийшов... Сам... Ти нічого не береш з собою... Заважкий тягар... І я не можу взяти того, що мені не належить..... Що НІКОЛИ не належало мені.....
Кап-кап-кап... Збираю останні краплиночки мужності, щоб не озиратися... Відчуваю, як терпнуть ноги. Нема сил нести зболене тіло, рукам важко підняти затоптану у багнюку душу, нема куди подіти мертве серце... ЗАСЛАБКА перед твоєю БАЙДУЖІСТЮ йду в нікуди... Вже не шукаю схованки...


Пожаловаться
Комментариев (2)
Отсортировать по дате Вниз
Dimassja    14.09.2008, 01:16
Оценка:  0
Dimassja
здається я прочитав твій щоденик...ця розповідь взяла мене за живе.... було важко читати....при кожному наступному слові все більше боліло серце....
Pechkin    14.09.2008, 00:34
Оценка:  0
Pechkin
Ни асилил патамуша стихи...
Реклама