Закрыть
Все сервисы
Главная
Лента заметок
Теги
Группы
Рейтинги

Ніч покохала...

20 июля´08 0:55 Просмотров: 454 Комментариев: 2
Мені,чомусь,
так мало світла стало,
Мені,чомусь,
здаеться,ніч я покохала.
Чогось те сонце
не виходить зранку -
хоча чекала я його на ганку
дому нашого--
того,
що так захопливо палав,
коли так ти у ньому міцно спав...
І сон твій чарував оті бетонні стіни -
Вона не буде снитися тобі від нині.

А я стояла поряд і чекала -
я добре знала:
то не сон,
то я не спала.
Але,чомусь,
не було страшно зовсім,
бо,може,
того лиха з мене було досить?

А Ви стояли поруч,
і питали:
то був підпал?
то ви чиюсь судьбу зламали?

Та я відповідала:
Ні,не я...
Бо там була і доля,
і сім`я...
На мене там чекала та дитина,
що ще не народившись,
вже згоріла.

І там коханий був,
який
так безсоромно покинувши на самоті,
пішов від мене,
Її пестити й ввижати,
що ніби й не було,
заради чого так настирно виживати,
безсовісно ножі ламати.

Що ніби не було мене -
якраз у цім тепер ми квиті,
любий,

Й не раз іще
згадаеш ти у тому пеклі,
що була ніч,
де мрії всі померкли...

Але мені не соромно за скоене,
бо в мене й так багато ран
не згоених,
бо й так не знаю я,
навіщо мені жити,
навіщо дихати
і так безумно ніч любити.
Вона ж бо мене теж безглуздо покохала,
інакше б чоловіка в мене не забрала.
То все вона -
розпусниця містерія -
а от і до кінця летить наша сумна історія.
Мене закинули в якусь темницю,
де лише раз на дню в віконці світ теплиться,
ми тут завжди із ніччу будем разом,
і не настигне нас
його сумна відраза.
Пожаловаться
Комментариев (0)
Реклама