Закрыть
Все сервисы
Главная
Лента заметок
Теги
Группы
Рейтинги

Лише померти

28 апреля´05 21:20 Просмотров: 454 Комментариев: 3
Посміхатися.. Посміхатися хмарам, щоб вони розтанули.. Посміхатися вітрові, щоб він не бив у обличчя.. Посміхатися дощу, тому що він такий лагідний.. Як же я хочу посміхатися..! Та чомусь не можу. І хмари все висять на небі. І вітер усе б‘є в обличчя. А дощ все такий же лагідний. Чому так буває, що людина і начебто хоче мати гарний настрій, а не має? Чому всесвіт не дає відповіді на всі запитання? Тому, що я – лише людина. А може, тому що я вже людина. І вже давно-давно знаю відповіді. Ось тільки ніяк не можу віднайти той куточок пам‘яті, де вони усі заховані. А так хочеться знайти.. А навіщо? Для того, щоб більше не було боляче, не було нестерпно холодно.
Ось так я іноді мрію про всесвітню мудрість, а залишаюсь “всесвітньо дурною”. Так напевне і залишусь.. І помру.. А як же хочеться померти! Прямо зараз, на цьому стільці! І більше не бачити сірої маси, не чути стогону власної душі і крику інших душ. Тільки глухі їх не чують. Або не бачать. Адже цей крик можна побачити – побачити на обличчі юної дівчини, яку кинув коханий, чи на обличчі старої матері, яку кинуло її власне дитя. Вона ж його ростила довгих 20 років. Воно ж іще власних шишок не набило, а вже доросле.. Принаймні вважає себе таким. Чи є насправді? Наврядчи…
Це усе вода, а от умерти хочеться.
Та я цього не зроблю. Бо своєю посмішкою ще не розігнала усі хмари. Не зробила ласкавими ще з сотню вітрів і ні разу не посміхалася зливі. А ще є зірки, які яскравіші за мене. Поки що. Та це не надовго. Кожна людина – зірка.. От тільки яка? Чи вона тільки народилась, чи вже вибухає.. А я навіть і не народилась – тільки народжуюсь. І буду я горіти недовго, але яскраво - я в це вірю. Моя мить триватиме лдесь секунд із 30 – а потім приголомшливий вибух..
А потім скажуть, що це саме вона вміла посміхатися зливі..
Пожаловаться
Комментариев (3)
Отсортировать по дате Вниз
Живая_    29.04.2005, 10:42
Оценка:  0
Живая_
Гарно, чуттєво... Справді, я рада, що знайшла тебе... От лиш щось дуже боляче закололо біля серця... Десь я чула вже такі думки - та чи мої то були думки...? Єдине, що радує - ти не хочеш вмерти, будь що не хочеш тепер, проте спокійно сприймаєш думку, як завжди спокійно, що помреш... Що ж дуже добре... От правда - лиш надто ти хочеш собі все привласнити, надто хочеш, щоб всі ці ьагатства, щоб всі ті миті, коли щасливими можуть бути всі, щоб всі вони належали тобі... Чи варто?
Dreaming_girl    29.04.2005, 10:42
Оценка:  0
Dreaming_girl
Ти вже знаеш, я хочу отримати від цього життя усе..
  (аноним)  29.04.2005, 01:59
Оценка:  0
Я не роблю тобі багато компліментів! Комплімент - це коли кажуть щось приємне з деякою конкретною метою, а я просто висловлюю свої думки (може занадто відверто, інколи...). Мені просто подобаються твої вірші написані від серця, до того ж українськю мовою, що може бути краще?!!
Смерть не виріщить багатьох проблем, чи питань. Є тільки життя і час не має сенсу... "посмішка дощу" - це мене зачепило (див. мій щоденник)
Реклама