Закрыть
Все сервисы
Главная
Лента заметок
Теги
Группы
Рейтинги

посмішка дощу

29 апреля´05 2:26 Просмотров: 268 Комментариев: 0
---по натхненню однієї україночки---

дощ... так хочеться йому посміхатись!.. він пронизує мене до самого серця... тількі він зможе мене зрозуміти, але не пояснить він мені у чрму сенс... кохання... хочу кохати, але не можу... таке воно несправедливе моє життя, да твоє теж не краще... обожнюю дощ, під ним не видно моїх сліз... я плачу і посміхаюсь... кохання... я закрию очі і зроблю крок у перед, ні не в провалля, туди мені ще зарано, я молодий і я хочу жити, жити не для себе, а для когось, але нема для кого... знову сам, я тут, а вона там, не та, що кохала мене, а та, котру кохав я... нові почуття, вона вже єдина, чому ж мені так тяжко?.. я питав у дощу, але він тільки плакав у відповідь, лив сльози зі мною і посміхались навколишнім теж разом... я буду чекати, бескінечність - ніщо, часу не відірвати від серця мого шмат!..

хочу кохати... просто так... але на серці лежить біль... розшматована душа полита дощем, з котрим я так любив посміхатись разом...

Якщо я скоро помру - нехай на могилу прийде тільки він, окропить собою маленькі польові квіточки над рідним полем і заграє з моєю посмішкою на тому кінці веселки...

я нічого не бачу, я нічого не чую, і нікому нічого не росповім... чи є місце, де можна вилити свою душу тільки так, щоб тебе ніхто не бачив?... я маю чекати доща, щоб ніхто не побачив моїх сліз...

...немає розуміння... мені писали вірші, але я не міг їх почути.... ... мені писали картини, але я не міг їх побачити.... мене любили і били одночасно, а я не міг оборонятися, бо я кохав...

...залишився тільки я і він... дві людини дощу...
Пожаловаться
Комментариев (0)
Реклама