Закрыть
Все сервисы
Главная
Лента заметок
Теги
Группы
Рейтинги

Весна...

Отредактирована 5 декабря´09 20:31 Просмотров: 425 Комментариев: 1
...жити слід для жінки, але не для тої геть
безликої особи жіночої статі, яку підсовує
тобі суспільство, а для єдиної на світі,
лише твоєї, особливої і неповторної,
в якій дивним чином поєднуються хиже яріння і
безмежні відтінки радості, жадоби, туги, злоби,
солодкого напруження і жорстокого болю 
відчаю і захвату, стогону і крику в хвилину найбільших
тайнощів, прекрасних і відразливих, гидких і божественних...
П.загребельний "Юлія"

Час від часу він згадує весну, може тому що вона була схожа на весну і він, побачивши її вперше так і назвав її…Весною… Та, що приходить, коли найбільше потрібна, і покидає саме тоді, коли ось-ось здається починаєш насолоджуватись нею…вдихати її…відчувати її…плекати і вірити, що це і є найбільше щастя у твоєму житті. Так він зустрів її – свою Весну, надію, мрію, а може щастя…хоча тепер йому здається, що то була якась відьомська весна, з нестерпними муками доторків і шаленим потоком полум’я, яке огортало його, приворожувало, наповнювало бажанням плоті і незбагненними безкінечними питаннями – чому саме зараз, звідки…а тоді пристрасть, секундні, майже нічого не обіцяючі, слова і невимовна слабкість тіла, душі перед Нею…перед його Весною. Тоді він відчув її, як мати відчуває своїх дітей, поглинув її, насолоджувався кожним її подихом, ловив кожен її погляд і не відпускав від себе…ні на мить…бо найбільше боявся втрати, яка схожа була на смерть…смерть не фізична, а смерть душі…
Він прагнув її пізнати, його Весну. Та вона була незбагненна. Він прагнув охопити її, та вона була неохопна, як море, а може навіть океан. Він намагався щосекунди бути з нею, та іноді вона зникала…на годину-дві. І він чекав на неї, як діти чекають на цукерки…Він був її дитиною. Йому було байдуже, що дружина готує вечерю і чекає його допізна. Він харчувався нею, її плоттю, її запахом, що нагадував квітучу вишню навесні, її губами, які долали почуття голоду…і її незбагненними очима, погляд яких він так і не зміг розгадати. Вона відпускала його в родину, а потім манила своєю відьомською силою, а він…знов і знов захоплювався нею…його Весною, його радістю і бажанням відчути дотик її тіла. Він не знав, чи здогадується дружина, та він давно вже не належав їй, жінки завжди це відчувають…хвилину втрати. А може це і є любов, коли прощаєш все і даруєш себе навік?!
У нього завжди були жінки, він їх знаходив, залишав…знову і знову. Та його Весна поглинула його…заворожила, вкрала в ту мить, коли він доторкнувся до неї, коли навік подарував себе. Він не пам’ятає, коли і чому від нього пішла дружина, бо в нього була вона, його Весна, його квітка з невинними і в той же час відьомськими очима. Він не пам’ятає, як потрапив у коловорот подій, майже втратив роботу, та найголовніше – коли зникла вона…його Весна, його біль і найвище блаженство, його смуток і найбільша радість, його життя…
Час від часу він згадує весну, може тому що вона була схожа на весну і він, побачивши її вперше так і назвав її…Весною…його Весною. Та кажуть вона поїхала в інше місто, вийшла заміж і має дітей. Поряд з ним дружина, він вчасно повертається з роботи і більше не зникає. Жінок більше не існує для нього. Він ввечері лягає спати до дружини, іноді торкається її, а потім засинає, щоб зустрітися з нею… з його Весною, відчути її подих, збагнути нарешті навіщо вона вкрала його спокій…Може щоб він в цьому житті відчув мить насолоди, якої не бачив світ…яку здатна подарувати тільки весна…його Весна…

Мне нравится! Понравилось: 2
Пожаловаться
Комментариев (1)
x7  (аноним)  03.10.2009, 21:45
Оценка:  0
жизненно
Реклама